Вийшовши зі святого Мунґо, Герміона повернулася до офісу, щоб завершити справи та забрати речі, які залишила там, включно з сумкою для танців.
Сьогодні ввечері у неї останній урок із міс Трусдейл. Потім у суботу — останній урок із паном Дюбуа, а в неділю вранці — із мадам Бернар. У вівторок буде її останній урок із мадам Мішель, а останню частку спадщини передадуть о 21:00.
Вона провела деякий час, відповідаючи на листи та читаючи вечірнього «Віщуна» за своїм столом, де Скітер розповідала про стан Луціуса Мелфоя. Вона вийшла з кабінету, маючи п’ять хвилин до уроку, і роз’явилася за кілька кварталів від маленької танцювальної студії. Герміона раділа, що закінчить ці заняття, а після розмови з Луціусом Мелфоєм і поготів.
Ви б рано чи пізно пішли на ці уроки.
Вона похитала головою, щоб викинути ці думки з голови, вбігши всередину, швидко скинула шарф, пальто й рукавиці й повісила їх на вішалку в крихітному вестибюлі біля дверей студії.
Вона скинула свої дощові чоботи, взула маленькі балетки й схопила дводюймові підбори, на яких її тренувала міс Трусдейл. Вона була така рада, що сьогодні Пенсі одягла її в сукню, інакше їй довелося б переодягнутися в студійну репетиційну спідницю.
Розвернулася, щоб кинутися до студії, маючи в запасі секунди, і спіткнулась поглядом об Драко. Він сидів у крихітному вестибюлі, спостерігаючи за нею.
Шоковано ахнула і зашарілась від власної драматичності.
— Що ти тут робиш? — запитала, нервуючи. — Чи все... Твій батько почувається добре?
Він кивнув і підвівся, заклавши руки в кишені. Все ще спостерігаючи за нею.
— Тоді чому ти… — їй перехопило подих. Невже він тут, щоб говорити з нею про уроки? Заборонити їй допомагати? — Я закінчу ці уроки, Драко, — рішуче спробувала вона. — Залишився лише тиждень, і я маю намір закінчити. Спадок передадуть і все. Я уклала угоду.
Він кивнув на підлогу. Вона дивилася на нього, чекаючи. Злегка посміхнувся їй і відчинив двері, притримуючи їх.
— Після тебе.
Вона дивилася на нього, не розуміючи. Відчула, як її ноги рухаються, і увійшла у світлу студію, почуваючи, як він слідує за нею.
Міс Трусдейл сиділа біля грамофона, спиною до них.
— Міс Ґрейнджер, ви запізнилися на дві хвилини, — її суворий голос долинув до них паркетом.
Герміона відкрила рота, щоб перепросити, але Драко перервав її.
— Боюся, міс Трусдейл, це я винен.
Колишня балерина делікатно піднялася й обернулася, і коли її очі зупинилися на Драко, то засяяли.
— Юний містере Мелфою! Який чудовий сюрприз, — сімдесятирічна жінка — яка все ще наполягала на тому, щоб її називали «міс» — дозволила погляду блукати по постаті Драко, доки він йшов до неї, усміхався і брав руку, щоб поцілувати. — Я так сумувала за вами.
Драко посміхнувся, а Герміона намагалася не закотити очі, гадаючи, чи вчителі, які співали йому дифірамби, справді пам’ятають його таланти чи просто закохані в нього та його матір. Чи справді він такий чудовий у всьому?
Міс Трусдейл розпитала Драко про Нарцису, висловила співчуття щодо здоров’я його батька й торкнула чарівною паличкою грамофон, підштовхнувши Герміону, як муху, до балетного станка. Герміона насупилася на стару гримзу й почала розминку. Вона намагалася ігнорувати їхні балачки, зосереджуючись на тому, чому Драко тут, сидить у кріслі в передній частині кімнати.
Раптом до неї долинув голос міс Трусдейл.
— Якщо ви тут, щоб перевірити її успіхи, містере Мелфою, мені прикро повідомляти, що їй потрібно набагато більше часу й зосередженості, щоб справді бути на одному рівні із дівчатами її віку.
Герміона стиснула губи, щоб не огризнутися, закінчуючи розминку. Вона почула, як Драко захихотів. Міс Трусдейл змахнула чарівною паличкою, і на підлозі з’явилися сліди, які показували танець, який вона мала вивчити.
— Міс Ґрейнджер, — сказала вона. — Сьогодні ми вивчатимемо па віденського вальсу. Перевзуйтеся.
Герміона швидко змінила балетки на тренувальні підбори й приєдналася до міс Трусдейл у центрі кімнати. Старша жінка на раз-два-три пройшлася підлогою. Герміона спостерігала, як ноги жінки ідеально збігаються на кожному відбитку, обертаючись колами та збиваючи очі Герміони.
Коли Герміона підійшла, щоб спробувати, то уникнула погляду Драко. Було таке відчуття, ніби вона знову на заняттях польотів у Гоґвортсі, і всі витріщаються, як всезнайка чогось не знає.
Вона кілька разів спіткнулася і почула «цц цк» зі сторони грамофона.
— Бачите, містере Мелфою? Вона не зосереджена і не координована.
— Хм, — усміхнувся Драко, вона не звернула уваги на його погляд. — Можливо, вона надто довго працювала без партнера.
Зиркнула на нього, шарпаючи ногами, коли він наблизився. Вона нажахано спостерігала, як він потягнувся до її руки й талії.
— Е-е, я ще погано знаю кроки…
— Давай, Ґрейнджер. Дозволь мені вести.
Відчула, як він ковзнув однією рукою по її ребрах, а іншою — схопив за руку. Почула, як почалась мелодія, і подивилася собі під ноги, поки міс Трусдейл рахувала.
— Дивись на мене, — прошепотів він, і вона подивилася йому в очі, коли він ступив уперед. Відступила. Витримала його погляд, коли він повернув їх обличчям до кута кімнати, і доки його долоня на ребрах скеровувала її певним шляхом. Вона й оком не повела, коли міс Трусдейл, щось крикнула.
Вони повернулися до центру, і його очі усміхалися їй. Міс Трусдейл щось говорила, тонкі пальці правильно ставили її голову й вирівнювали хребет. Але Герміона намагалася зосередитися на відчутті себе в його обіймах.
Вона надто довго працювала без партнера.
Коли вони спробували ще раз, трохи ускладнивши, вона зосередилася на відчутті стегон Драко, які торкалися її, коли він вів їх кімнатою. Відчула себе дуже легкою та вільною, і коли він підняв їхні руки й, схопивши її за ребра, закрутив на собою, її ноги підкорилися, і вона ніжилась у його обіймах. Її рот відкрився, і вона вибухнула сміхом, коли він підняв на неї брову.
Міс Трусдейл була вкрай задоволена їх виступом, але нагадала їй, що бальні танці — не жарти. Колишня балерина попросила Драко провести її через кілька інших танцювальних форм, над якими Герміона працювала протягом кількох тижнів. І Драко мав рацію. З партнером було набагато легше.
Звучала музика для французького вальсу. Її погляд кинувся на нього, а куточок його рота піднявся. Він вклонився їй, і вона відповіла реверансом. Потягнувся до неї, і вона пурхнула в його обійми, починаючи танець, який так добре знала. Вперше, як його партнерка.
Покрутившись кімнатою з Драко, вона не могла не згадати, наскільки легкою була його рука на її ребрах порівняно з міцною хваткою Віктора. Що Вікторові довелося дивитися собі під ноги третину танцю, але Драко не спускав із неї очей.
Вона відокремилася від нього, танцюючи з уявним чоловіком за дві пари. Момент танцю, який вони з Драко завжди танцювали разом.
Вона поглянула на люстро на бічній стіні танцювальної студії й побачила, що її волосся випадає з хвостика, обличчя почервоніло, а з губ не сходить дурнувата усмішка. Через плече свого відображення вона спостерігала, як Драко вклонився. Він підвівся, випрямивши спину, як завжди, і дзеркало перед ним показало їй його лице, коли він перехопив її погляд. Вона відчула, як дурнувата усмішка розповзлася ширше, коли вона робила реверанс.
Він підняв праву руку, звернувши долоню до свого відображення та своєї уявної партнерки. Вона зробила те саме, як і в попередні рази, коли перед нею був він. Його очі заблищали від її відображення в дзеркалі, і коли він ступив уперед, щоб обернутися, вона спостерігала, як тисячі різних Драко і Герміон танцювали один навколо одного у підстрибуючих відображеннях.
Вона подумала про те, який жах відчувала, коли танцювала з ним на Святковому балу. Як думала, що він плюне в неї отрутою, а він лише вклонився, пильно спостерігаючи за нею. Згадала, як перехопило подих, коли піднесла свою руку до його, не даючи їхній шкірі торкнутися, налякана, що він кинеться від неї, відсахнеться і витре руку об штанину.
Обернулася, перехопила його погляд на іншому кінці кімнати й розсміялася.
— Міс Ґрейнджер. Зосередьтеся на своєму новому партнері.
Це змусило її сміятися гучніше. Драко посміхнувся їй, кусаючи щоку.
— Ви мусите приділити всю свою увагу новому партнеру, якого зустрінете, — закликала міс Трусдейл. Герміона закінчила коло й знову стала обличчям до дзеркала, спостерігаючи за відображенням Драко. — Новий партнер у «Французькому вальсі» означає кінець наших юнацьких ескапад, — Герміона прикусила язика, щоб не ляпнути щось про важливість бальних танців. Вона розвернулася й підійшла до Драко, знову зустрівшись у центрі кімнати. Міс Трусдейл продовжувала, розповідаючи про їхні рухи. — І повернення до свого початкового партнера, — вона знову поглянула на Драко, — означає, що ти покинув усіх інших, — Герміона спостерігала, як Драко знову підняв руку на рівні грудей, чекаючи. — І вибрав свого партнера на все життя.
Вона кліпнула. Він зглитнув. Підняла руку, приклавши долоню до долоні, і перед тим, як вони почали останній оберт один навколо одного, притиснула свою шкіру до його.
Вони обступили один одного. Його рука була теплою і притискалася до неї. Вона закусила губу, дивлячись на його обличчя, коли вони закінчили.
Він уклонився. Вона зробила реверанс. Його очі були глибокими й майже блакитними.
— Достатньо, міс Ґрейнджер.
Голос міс Трусдейл вирвав її з трансу. Вона похитала головою, глибоко вдихнувши, і прислухалася, поки жінка вела свої записи.
Герміона подякувала їй. Вона стоїчно мовчала, поки міс Трусдейл запропонувала кілька курсів для початківців, які проводила влітку для студентів, поки ті були поза школою. Вона запропонувала Герміоні приєднатися до дванадцятирічних чистокровок, оскільки це її нинішній рівень. Герміона підняла брову й відповіла:
— Я подумаю.
Герміона помахала на прощання найжахливішій-гримзі-в-світі. Драко відчинив їй двері до вестибюлю, стримуючи посмішку.
Коли двері зачинилися, він сказав:
— Якщо тебе це заспокоїть, то я думаю, що ти на рівні з чотирнадцятирічними. Принаймні.
Вона послала на нього виснажливий погляд, перевзувшись і знову вдягнувшись.
— Ви з месьє Дюбуа завжди зустрічаєтеся в тому кафе?
Підняла на нього очі.
— Е... так, в основному. А що?
— І з мадам Бернар п’єте чай у тому французькому ресторані?
Звузила очі.
— Що сталось?
— Як я вже сказав, — він простягнув руку й закрутив їй шарф, — ти надто довго працювала без партнера.
Підняв брову й вийшов у бадьоре вечірнє повітря.
~*~
Наступного дня в офісі Герміона була завалена підготовкою до першого дня слухання перевертнів у понеділок. Вона майже не бачила Драко, але коли увійшла, на столі на неї чекала чашка кави.
У суботу вона прийшла до кав’ярні й побачила, що Драко вже сидів і балакав із месьє Дюбуа, сміючись зі сказаного вчителем. Вона відсунула стілець, і месьє Дюбуа перші десять хвилин не звертав на неї уваги, а потім почав розпитувати про сучасну архітектуру.
У неділю вранці Драко був із мадам Бернар, і старша жінка подумала, що це чудова нагода для Герміони перевірити свої вміння та спробувати спланувати уявну вечірку в маєтку з Драко. Драко наполягав, щоб усе було зелено-сріблястим, аби дошкулити їй.
В обох випадках він прощався одразу після уроку. Він не запропонував провести її до «Наріжного Каменю» і не виявив до неї жодної прихильності. Не те щоб він міг. Вони ніколи не були наодинці. До ранку понеділка вона серйозно заплуталася у статусі їхніх стосунків.
Того ранку він зустрів її кавою на стійці реєстрації. Вона подякувала, і він провів її двадцять футів до дверей, обговорюючи майбутній день. Драко відправиться до Міністерства раніше, щоб відволікти Скітер, аби Герміона та Вотерстоун могли зосередитися на справі.
Їй знадобилося двадцять хвилин, щоб зібрати нотатки та відпрацювати свої вступні аргументи, перш ніж почати збирати речі. А ще вона чудово розуміла, що варто зачинити двері.
— Отже, я помітив, твоя доставка кави повернулася до розкладу.
Вона підвела очі й побачила Блеза у дверях із чашкою.
— Привіт, Блезе. Але я вже йду.
Він тихо спостерігав за нею, поки вона возилася з паперами. Коли він не пішов, вона перевела на нього очі.
— Ви помирилися? — запитав він, піднімаючи брови. Ковтнув чаю.
Вона подивилася через його плече, шукаючи підслуховувачів.
— Е-е, так, певним чином.
— Усе можна виправити, якщо вдало підібрати час, еге ж?
Вона знову подивилася на нього. У його голосі була різкість і стиснуті губи.
— Тобі щось потрібно, Блезе?
Він знову сьорбнув зі своєї чашки, закінчивши її. Потім закляттям знищив її, помахавши рукою, і зачинив за собою двері. Вона спостерігала, як він засунув руки в кишені й відкинувся назад.
— Мені потрібно запитати тебе, Ґрейнджер. Те, що я давно хотів дізнатися, — Блез уважно спостерігав за нею, і Герміона відчула, як її брови зсунулися. — Це гра?
Закліпала.
— Гра?
— Щось, штибу гри в кішки-мишки? Щось, щоб трохи порушити правила? — він знизав плечима, і їй стало дуже холодно. — Чи… це все серйозно?
Вона відкрила рота, щоб відповісти, та так і заклякла.
— Позаяк, якщо ти не збираєшся дати йому реальний шанс на стосунки з тобою, — сказав, дивлячись їй в очі, — тоді я благаю… Відїбись від нього.
Відчула, ніби її вдарили. Вона не бачила таких очей у Блеза з Гоґвортсу. З часів цькування в коридорах. Але тоді то були дражнилки. А тепер ці очі її карали. І це було вкрай зайвим.
Вона відчула, як у ній піднявся гнів, збираючись сказати йому, щоб він займався своїми справами й вимітався із її кабінету, коли він знову заговорив, уже тихіше.
— Будь ласка, — його очі пом’якшали. — Він цього не переживе.
Герміона відчула, як її гнів тане. Поглянула на Блеза й кивнула.
— Я ціную твою турботу, — сказала Герміона. Прочистила горло й подивилася на свої килими. — Але я кохаю його, — відчула, як серце забилося швидше. — Вже давно.
Вона чекала. Чекала, поки Блез посміється з неї чи порадіє своїй перемозі, змусивши її відкритися йому.
— Тож ти змінила свою думку щодо майбутнього з ним?
Вона підняла на нього очі.
— Змінила свою думку? — на його обличчі не було самовдоволення. Лише цікавість.
— Ви жодного разу не ходили на побачення, — сказав Блез. — Вас ні разу не бачили разом.
Герміона захрипіла.
— Я… Це його рішення, так само, як і моє…
— О, та не вимахуйся, Ґрейнджер, — він закотив очі, а вона розширила свої. — Ніби це не ти встановлювала правила для цього всього від початку.
— Що?!
Але проблемка була в тому, що вона все відчувала, якраз-таки повністю навпаки…
— Тоді, якщо ти змінила думку, тобі варто сказати йому, — сказав він. — Бо він задовольняється тим, що може отримати.
— Змінила свою думку про що?! — голос Герміони підвищувався, але Блез залишався таким же спокійним, коли говорив далі.
— Ти сказала, що не вийдеш за нього.
Відчула, як її шкіра вкривається сирітками, кров холоне, а очі свердлять його.
Вона сказала це… Сказала це Нарцисі, після зустрічі з Луціусом в Азкабані. Їй потрібно було, щоб вона припинила втручатися та зводити їх. Що авжеж геть не допомогло, тоді їй потрібно було покінчити з ілюзіями Нарциси.
І Нарциса сказала Драко?
І він все ще в це вірив?
Вона витріщилася на Блеза Забіні — єдину близьку особу Драко, яку він пустив у свій розум.
Стукіт у двері.
— Ґрейнджер? — голос Драко. — Готова?
Вона підскочила.
— Так, так. Заходь.
Драко відчинив двері, дивлячись на Блеза, і Герміона швидко схопила свої документи, проскочивши повз обох слизеринців, прямуючи до ліфтів, в її голові був повний пиз… Е-ем, безлад.
~*~
Драко, Корнелія Вотерстоун і Герміона стояли в ліфтах у Міністерстві, які везли їх вниз, до Чарверсуду.
Вотерстоун увесь час тринділа, що діяло на нерви Герміоні. Вона дослідила кожного члена Чарверсуду, відзначивши їхню позицію в минулому. Вона була дуже впевнена в результаті цього слухання.
Вони стояли в довгих кам’яних коридорах зо двадцять хвилин, Вотерстоун говорила про членів Чарверсуду — на яких обов’язково дивитися, а на яких краще не треба, а Герміона стояла на місці, слухаючи все це.
— Корнеліє, — сказав Драко, — знаєте, що зараз було б найкориснішим? — Герміона почула, як його голос набув того заспокійливого воркування, яке він використовував, коли збирався маніпулювати кимось, щоб та людина подумала, що в них має чудову ідею. — Я думаю, що всім було б спокійніше знати, коли нас запросять.
— О, безсумнівно, — відповіла Вотерстоун. — Я піду нагору і подивлюся, чи зможу я піддивитися, коли прибудуть члени Чарверсуду?
— Дякую. Чудова ідея.
Вотерстоун кивнула і пішла коридором назад до ліфта. Коли вона зникла, Герміона спробувала зосередитися.
— Хвилюєшся? — запитав Драко.
Вона засміялася. З усіх речей у житті, Чарверсуд її хвилював найменше.
Підняла на нього очі. Він притулився до стіни навпроти, як і місяці тому, перед судом над Дологовим. То був день, коли почався цей хаос. До любовних контрактів, списків та стін.
Вона дивилася на кам’яну підлогу між ними, наче на бойову лінію, яку не можна перетинати.
Драко думав, що вона не хоче виходити за нього заміж.
Він задовольнявся тим, що міг отримати.
Хіба не те саме вона сказала Джіні минулого тижня?
І що відповіла Джіні.
Ти ніколи не дізнаєшся, поки не спробуєш.
Підняла на нього очі. Драко дивився на стіну біля її ніг. Чогось чекаючи.
Чекаючи…
— Я хочу бути з тобою, — слова злетіли з її губ і гепнулись на каміння між ними. Вона дивилася, як він кліпає на стіну. Герміона зглитнула, наказуючи серцю прибратися з того місця, де воно застрягло в горлі. — Я хочу з тобою зустрічатися. Щоб усі знали. Не просто пообідати у твоєму кабінеті, — вона глянула на Драко, його погляд все ще був прикутий до точки, де земля стикалася зі стіною, але очі блищали. — Я хочу прийти до КГМ, як пара, і з’ясувати, що робити з любовним контрактом і політикою щодо побачень…
Вона похитала головою, намагаючись прояснити безладні думки.
— Хочу піти з тобою на побачення і щоб нас сфотографували для «Щоденного віщуна». Триматися за руки дорогою до точки явлення, — її серце калатало, і вона відчувала ритм кінчиками пальців. — Хочу ночувати у тебе — щовечора. Хочу щотижня обідати з твоєю мамою, дозволити Міпі приготувати мені гарбузовий суп і годинами тинятися бібліотекою…
Її голос надломився, і куточок його плеча, у яке вона вп’ялась очима, почав розпливатися. Герміона подумала про те, як сильно їй хочеться проводити час у тій бібліотеці, але щоб і він був поруч. І як легко це отримати...
— Я хочу бути твоєю дружиною, — вона глибоко вдихнула, і слова злетіли з її язика. — Прокидатися біля тебе вранці, побратися з тобою в альтанці, і — і правити довбаним світом із тобою.
Герміона не могла дивитися на нього, а Драко не ворухнув жодним м’язом.
— І я не знаю, як все так заплуталося, не знаю, як все так закрутилося. Але це все, чого я коли-небудь хотіла, — вона змахнула сльозу зі своєї щоки й шмигнула носом.
— Коли ти запитав мене, чому я зробила те, що зробила, то єдиною можливою відповіддю було — бо я кохаю тебе, — Герміона видихнула, коли нарешті сказала це. — Все, що я коли-небудь робила, я робила тільки для тебе. А не тому, що це було «правильним рішенням», — вона маніакально засміялася, немов і не вона зовсім. — Я кохаю тебе.
— І я хочу тебе знати. Хочу знати про тебе все. І я розумію, що треба запитати, і хочу цього. Хочу, щоб ти розповідав мені щось, коли я запитую, — сказала вона, тупнувши ногою. Герміона відчувала, що продовжуватиме цю нісенітницю, доки він її не зупинить. — Але, якщо є щось, що ти не можеш мені сказати зараз, то, можливо, вигадай, якийсь сигнал рукою чи щось подібне. Ніби за вухо тягнеш…
Нарешті Драко відступив від стіни. Вона вдихнула, чекаючи на нього. Він повернувся до неї обличчям — його щоки рожеві, очі ковзають по її обличчю. Ступив до неї, перетинаючи невидиму межу між ними.
— Запитай, — прошепотів він. — Запитай мене зараз.
Вона дивилася, як він наближається, втягуючи повітря в легені. Мільйон запитань майнули в голові, але було одне. Те, на яке вона досі не знала відповіді.
— Чому ти не виказав мене тієї ночі. У маєтку.
Він зробив останній крок до неї, і вона відкинула голову, щоб побачити його обличчя. Подивився їй в очі, і в кутику його губ з’явилася легка усмішка.
— Це було правильним рішенням.
Вона кліпнула, впиваючись його усмішкою, жаром у його очах, і відчула, як упала ще одна сльоза. Легкий сміх вирвався з її грудей, розбивши її на тисячі частинок. Вона задихалася, і відчувала, як її обличчя зморщилося. Не могла вирішити, сміється вона чи плаче, але з цим чоловіком можна було з упевненістю припустити й те, і інше.
Заплющила очі, стримуючи сльози за повіками, стиснула губи, і відкинула голову на стіну.
— Боже, я ненавиджу тебе, — знову засміялася, відчувши, як гаряче повітря вдарило йому в обличчя.
— Я теж люблю тебе, Ґрейнджер.
Він притисся своїми губами до її. Вона міцно стисла очі й відчула, як сльози біжать обличчям. Обійняла його за плечі, і він ковзнув руками до вигину її хребта.
Відсахнулася. Розуміння того, що вона наговорила за останні п’ять хвилин, вдарило її по обличчю.
— Вибач. Це, напевно, було занадто, — розплющила очі, але Драко все ще був перед нею. — ...про одруження і ночівлі…
— О, я не знаю, — він знизав плечима, і вона відчула це по його руках. — Якщо я не помиляюсь, то альтанка вільна на цих вихідних, — він звів на неї брову, і вона засміялася, ляснувши його в груди.
Вони почули звук прибуття ліфтів. Вотерстоун повернулася. Драко востаннє притиснувся до неї губами й вислизнув з її рук, коли двері ліфта відчинилися.
Вона посміхнулася йому, коли Вотерстоун сказала, що вже час.
Відчинилися дубові двері, і з’явився маленький, кругленький чоловік. Той самий, що і місяці тому. Вона віддала йому свою чарівну паличку й озирнулася на Драко. Він ніжно усміхнувся їй.
Вона знала, що на її обличчі безлад, сльози все ще текли, а руки тремтіли від емоційності моменту, але Драко їй усміхнувся.
Тож настав час рятувати триклятих перевертнів.
~*~
Чарверсуд був ще менше радий бачити її, ніж зазвичай. Руда жінка, яку вона ненавиділа, взяла на себе провідну роль у розгляді їхньої справи й, здавалося, цілеспрямовано шпиняла Герміону. Блондинка, яка нагадувала їй Молі Візлі, намагалася підбадьорливо посміхнутися, але по обличчях у залі суду було зрозуміло, що вони загартувалися, готуючись до цього дня.
Це був день, коли Герміона Ґрейнджер утерла носа Чарверсуду.
Після того, як її вступні слова були виголошені, Чарверсуд мав можливість поставити запитання, і засідання закрили лише за дві години, щоб дати членам час переглянути документи та статистику, яку надала Герміона.
І це було чудово, бо означало, що Драко міг зводити її на обід.
Вони опинилися в маґлівському ресторані, і після сорока п’яти хвилин, протягом яких Герміона ремствувала про те, як упевнено поводилася в залі суду, і сорока п’яти хвилин, протягом яких Драко спостерігав за нею з легкою усмішкою, вона нарешті зупинилася і запитала:
— Тобі сподобалися бутерброди?
Драко посміхнувся.
— Знаєш, Ґрейнджер, я не впевнений, що мені подобається така концепція побачень. Навіщо водити тебе і платити за їжу тут, коли я можу годинами слухати, як ти базікаєш про себе в офісі.
Вона звузила на нього очі.
— Можливо, плачу я.
— Можеш спробувати, — попередив він.
~*~
Суд тривав до кінця тижня. Гаррі прийшов у вівторок, щоб свідчити від імені Ремуса Люпина та його спадкоємця. Щовечора Драко водив Герміону кудись на вечерю. Їм ще потрібно було з’ясувати, що робити з «Любовним контрактом» і ситуацією в офісі, тому вони відвідували маґлівські ресторани, де ризик бути упізнаними був меншим.
Наприкінці кожного вечора він проводжав її до найближчого місця явлення, тримав за руку й цілував на прощання. Вони зустрічалися на обідній перерві, і Герміона не знала, чи це через те, що вона була зайнята слуханнями у Чарверсуді, чи він вирішив, що цього разу треба сповільнити події.
У вівторок увечері він прийшов із нею на урок мадам Мішель і чаював із ними. У середу ввечері вона запитала, чи хоче він поїхати з нею додому.
Його очі спалахнули, і він закусив губу.
— Як би я не хотів, — протягнув, — я не можу. Є дещо, через що я маю повернутися сьогодні до офісу.
Драко виглядав досить розгубленим.
— Тобі потрібна моя допомога? — запитала вона.
Він кліпнув й затнувся, перш ніж сказати:
— Ще ні. Але, можливо, незабаром.
~*~
У п'ятницю Чарверсуд голосував. Сорок сім із п'ятдесяти членів проголосували за впровадження нових законів про перевертнів, які надають рівність прав і коригують існуюче законодавство.
Герміона була впевнена, що руда була одною із тих трьох незгодних, і подбала про своє ім’я та репутацію, надіславши тій наступного тижня кошик зіпсованих фруктів.
Вони з Драко повернулися до офісу, він тримав її за руку, коли вони заходили в ліфт, який відвезе їх назад до КГМ.
— У мене для тебе сюрприз.
Вона підняла на нього очі, Драко дивився собі на ноги.
— Хороший? — засміялася.
— Мммм, — кивнув. Двері ліфта зачинилися. — Я був шокований, почувши, що він уже готовий, — подивився на неї. — Отже, я хотів, щоб ти отримала його зараз, на честь твого сьогоднішнього тріумфу у Чарверсуді, — він усміхнувся їй. Нервово.
Вона кліпала на нього. Подарунок? Не книжка, не светр, не пергамент і перо. Щось, що потрібно було зробити? Або створити? Вона не могла придумати нічого, чого б хотіла, але що треба було б виготовити. Можливо, він замовив їй пергамент і перо з гравіруванням.
— Дякую. Я... не знаю, що і сказати, — її цікавість одразу запрацювала на повну. — Це щось ти сам зробив?
— Ні, — сказав він, дивлячись на двері ліфта. — Виправив, якщо чесно.
Вона спохмурніла.
— Виправив? Я щось зламала? — Герміона засміялася, а він усміхнувся.
— Ти дізнаєшся про все, всього за тридцять секунд, жінко. Ти не можеш зачекати?
Вона дивилася на двері ліфта. Сюрприз для неї. Від нього.
Ліфт сповільнився, і він стиснув її руку, перш ніж його пальці відпустили її.
— Сьогодні вдень у конференц-залі я зберу старший персонал та партнерів на березневу нараду. Я повідомлю їм про твій сьогоднішній успіх, — двері відчинилися. — Ти вільна до кінця дня, Ґрейнджер.
Він почав виходити. Вона підскочила.
— Що? Чому? — Герміона вийшла з ліфта. — Це мій сюрприз? Ти, мабуть, зовсім мене не знаєш, Мелфою, якщо думаєш, що я люблю вихідні...
— Іди! — роздратовано сказав Драко. — Іди до свого кабінету, насолоджуйся своїм сюрпризом, і я побачу тебе завтра.
Він відійшов від неї. Напружений. Нервовий. Вона озирнулася, побачивши кількох людей, які прямували до конференц-зали. Її не запросили на зустріч?
Герміона похитала головою й пішла до кабінету. Повільно відчинила двері, очікуючи, що впадуть повітряні кульки, феєрверки чи щось небезпечне.
Чоловік сидів за її столом, а жінка — в кріслі для гостей. Чоловік устав, побачивши її.
— Міс Ґрейнджер, — він усміхнувся. Це був чоловік, із яким вона бачила Драко на балу до Дня святого Валентина. Того, з ким він зустрічався в офісі кілька тижнів тому.
Герміона кліпнула, збираючись запитати, хто вони такі, коли жінка повернулася до неї, а Герміона втупилася в обличчя своєї матері.
Вона відчула, як її легені стискаються. Відчула, як шкіра дзижчить. Вона дивилася на мамине обличчя —
Ні, Моніки Вілкінс. Ця жінка її не знала. Герміона бачила це на її обличчі, коли вона спохмурніла.
Рот Герміони був відкритий, тому вона його закрила.
— Добрий день, чим я можу вам допомогти? — прохрипіла вона.
— Герміона? — пролунав голос біля її книжкових полиць. Там стояв її батько. Вона його не помітила. І він назвав її Герміоною…
— Так, це я, — відчувала, як калатає серце. Вона не могла бути впевнена. Не могла сподіватися —
Її мати встала, і її погляд знову звернувся до неї. Герміона сумувала за тим, як мама рухалася.
— Твоя зачіска інакша.
Герміона підняла руку й торкнулася свого волосся, закрученого у великі кучері для сьогоднішнього суду. Вона згадала.
Моніка Вілкінс згадала минуле.
— Мамо? — зір Герміони затуманився. Вона відчула, як губи тремтять, і стиснула їх.
Батько підійшов до неї, коли мати кивнула. Вона схрестила руки, тримаючи себе. Сльоза скотилася по обличчю, коли батько торкнувся її плеча.
На маминому обличчі все ще був якийсь дивний вираз, але батько обійняв її, і вона відчула, як груди розлетілися на шмаття. Коли він відпустив її, вона повернулася до чоловіка за своїм столом.
— Хто ви? Що сталося? Вони вилікувалися?
Він ніжно усміхнувся їй.
— Мене звуть доктор Фландерс. Я експерт із чар пам’яті. Крім того, у світі маґлів я психолог. Ваші батьки на шляху до одужання. Наступним етапом лікування є ви. Зустріч із вами. Час із тобою.
— Етапом лікування? — вона насупилася на нього. — Як довго ви працюєте з ними? — вона не могла не звертати уваги на погляд матері.
— Близько двох тижнів, — сказав він. — Ви троє маєте поговорити. Ставте один одному запитання. Я залишатимусь тихим спостерігачем на випадок, якщо щось стане для них надто обтяжливим.
Герміона витріщилася на нього. Тоді її мати підійшла до неї.
— На жаль, для мене… процес лікування трохи повільнішій, ніж для твого батька, — сказала її мама, і Герміона відчула, як ще одна сльоза скотилася. — Але я тебе впізнаю. Герміоно, — мама торкнулася її обличчя. — І я знаю, що ти моя донька.
Герміона кивнула, почуття порожнечі від того, що її матір потрібно було переконати, пронизало її. Але нічого, тепер вона може зачекати.
— Розкажіть мені, як це працює. Що ви вже знаєте? — запитала.
— Ну, — почав тато. — Доктор Фландерс почав із наших найдавніших спогадів. Я дуже добре пам’ятаю тебе у дитинстві.
Її мати кивнула.
— А потім цей хлопець розповів нам про тебе, яка ти була, коли була підлітком, — сказав її батько. — Це було цікаво.
— Так, були проґалини, але доктор Фландерс пояснив, що ти вчилася в школі-інтернаті.
— Школі чарів. Пам'ятаєш, люба? Нам розповіли про магію?
— Так, звісно. Магія для мене новіша, — сказала мати, заплющуючи очі. — Але два дні тому хлопець дозволив нам… як це? Переглянути спогади?
— Так, — сказав її батько. — Це воно. Ми потрапили в… ту штуку і подивилися кілька його спогадів про тебе зі школи. Гарольду не надто подобався той хлопчик, чи не так?
— Гаррі, любий. Її друга звати Гаррі.
Герміона кліпнула, відчуваючи, як її серце кричить.
— Який хлопчик?
~*~
На поверсі було пусто, коли вона на мить вийшла з кабінету. Лише кілька стажерів і секретарів, які пліткували в кутку, здивовано відстрибнули, побачивши її.
Її підбори цокали дорогою до конференц-зали. Двері розчинилися, і всі погляди звернулися до неї, коли вона увійшла. Катберт Мокридж звітував про роботу відділу. Старший персонал сидів на своїх місцях навколо столу, а помічники стояли попід стіною, за винятком Волтера, який сидів на її місці.
— Міс Ґрейнджер, — привітався Мокридж. — Як я вже казав…
Герміона поглянула на чоловіка на чолі столу. «Хлопчика», як називали його батьки. Він настороженими й напруженими очами спостерігав, як вона обходить стіл, прямуючи до нього.
Мокридж продовжив промову. Блез відстрибнув від неї. А Драко виглядав так, ніби очікував удару. Її рука кинулася й схопила його за комір, а сама вона притиснулась губами до його.
Чула свист, ахання, зітхання, але однаково цілувала його. Його пальці втрапили в її волосся, і вона всміхнулася у його губи.
Відсахнулась і підвела очі. Мокридж дивився на них, примружившись, і кілька чоловіків-колег виглядали здивованими. Але жінки хихикали, включно з помічницею Мокриджа, яка знала розпорядок Драко з кавою. Блез посміхався, як гагара, і навіть у Доротеї на обличчі з’явилася легка усмішка.
— Добрий день, так. Егм, — хрипнула. Вона жестом показала між собою та Драко. — Ми з Драко Мелфоєм зустрічаємося. Ми, е-е… Так. Ми зустрічаємось. Ми тепер хлопець і дівчина, — Герміона кивнула на стіл. — Тож нам потрібно переглянути цей… е-е, Любовний контракт. Хоча краще просто... скасуймо його, ага, так.
Вона знизала плечима.
Блез загорлав:
— Так! Нарешті, хтось про це сказав!
— Тому, що… тому, що я його кохаю, — вона подивилася на Драко. Він червонів і намагався боротися з посмішкою, що наповзала на його обличчя. — А він кохає мене… Я так думаю…
— Так, кохаю, — він усміхнувся до столу.
— Ну от! Я дозволяю вам усім повернутися до обговорення, — Герміона махнула Мокриджу рукою. — Продовжуйте. А я піду обідати з батьками.
Вона кивнула їм усім, не звертаючи уваги на хихикання Блеза, і вийшла.
Почула оплески за собою. І усміхнулася.
~*~
Під час вечері з батьками вони трималися дуже легких запитань і розповідей. Вона розпитала їх про Австралію та їхнє життя там. Вони запитали про її теперішнє, а не про минуле, яке не могли згадати. Мати весь вечір не зводила з неї очей.
Їх розмістили в готелі неподалік, тому Герміона провела їх назад і обійняла на прощання у холі. Вони мали знову пообідати разом завтра під час її перерви в «Наріжному Камені».
Вона роз’явилася додому, піднялася сходами до своєї та Джініної квартири, відчинила двері й побачила Драко, Гаррі та Джіні, які сиділи за маленьким обіднім столом. Перш ніж вона встигла зрозуміти, що Драко у неї вдома, Джіні кинулася на неї.
— Ти виграла! Ти виграла! — вона міцніше обійняла Герміону за ребра. А потім відсахнулася. — А твої батьки! Батьки!
— Е-е, так. Вони обидва в порядку, — вона подивилася повз руді кучері на Драко. — Драко сказав вам?
— Так, ми з Гаррі зустрінемося з ними завтра.
— Зустріч?
Драко зробив крок уперед.
— Доктор Фландерс вважає, що допомагає, коли твої батьки бачать спогади про те, як вони спілкувалися з тобою. Від стороннього спостерігача.
— Як на алеї Діаґон, купуючи книжки з містером Візлі, — сказав Гаррі.
Герміона кивнула, все ще вражена всім цим. Вона відчайдушно намагалася розпитати у доктора Фландерса про те, як це все працює.
Джіні озирнулася між Герміоною та Драко.
— Е-е, ми з Гаррі збираємося… піти кудись… на кілька годин. А може, днів.
Вона схопила Гаррі за руку й потягла повз Герміону. Вона посміхнулася Джіні, і незадовго до того, як двері зачинилися за ними, почула, як Гаррі бідкався: «Але ж я приготував вечерю».
Вона подивилася на Драко, який стояв із руками в кишенях посеред її вітальні.
— Хіба я не плачу тобі, Ґрейнджер? — він оглянув маленьку квартирку. — Звичайно, маючи квідичну зарплату Візлі та твій «мізерний» дохід, ви не можете дозволити собі, щось краще.
Зиркнула на нього.
— Мені подобається ця квартира. Крім того, я тут тільки сплю.
Він усміхнувся їй і підійшов ближче.
— Сьогодні ти розповіла про нас усенькому офісу.
Вона скривилася.
— Розповіла. Я справді це зробила, так? — стиснула губи, коли він знову підійшов ближче, обхопивши її за талію. — Чи була дискусія про те, що робити з Любовним контрактом, чи тобі доведеться звільнитися?
Він усміхнувся, цілуючи її. Герміона підняла руки до його рук, притискаючи його до себе. Відступила.
— Ти справді показував моїм батькам свої спогади?
Він відвів погляд.
— Декілька. Вже майже всі зазирнули в мій розум, тож я подумав, яка різниця?
Вона посміхнулася, коли він опустив губи до її шиї, посмоктуючи своє улюблене місце. Її пульс прискорився, і тіло почало співати.
— Які спогади? — видихнула вона.
— Авжеж, тобі все треба знати, — його дихання привидом гуляло її шиєю.
— Дякую, Драко, — вона провела руками по його плечах і волоссю. — Дякую, що повернув їх мені.
— Звичайно, — він притягнув її ближче й прошепотів: — Це було правильним рішенням.
Вона штовхнула його в плече, і він розсміявся. Звук, який став цілком домашнім.
~*~
«ГЕРМІОНА ҐРЕЙНДЖЕР І ДРАКО МЕЛФОЙ — ПАРА!!!»
Автор: Ріта Скітер
Історія кохання на віки. Любов, незважаючи ні на що.
Так, це правда, мої любі читачі. Герміона Ґрейнджер забрала собі Мелфоя. І сам Драко Мелфой, мабуть, усе робить правильно.
Минулого тижня їх бачили за вечерею з парою, яка могла бути лише батьками міс Ґрейнджер. Побажавши доброї ночі старшій парі, Ґрейнджер і Мелфой були помічені за триманням за руки та поцілунками дорогою додому.
Протягом тижня їх бачили кілька разів, навіть на подвійному побаченні з Гаррі Поттером і Джіні Візлі. Чи будуть перегони до вівтаря?
Коли його попросили прокоментувати їхні нові стосунки, Драко Мелфой відповів: «Вона дуже важлива для мене. Ми вкрай серйозно ставимося один до одного».
Герміона Ґрейнджер відмовилася від коментарів. Досить грубо.
Звичайно, ви мене знаєте, читачі. У мене така жадібність до знань! Я звернулася до Нарциси Мелфой по коментар.
«Герміона давно мені, як дочка. Я повністю підтримую їхні стосунки».
Я думаю, що можна з упевненістю сказати, що Драко Мелфой остаточно більше не холостяк.
Ми в «Щоденному віщуні» бажаємо йому успіхів із його Золотою дівчинкою.
~*~
Два роки потому
Вона пройшла крізь камін точно за розкладом. Охоронець взяв її паличку, розказав їй правила, які вона вже знала й почав шукати на ній зброю.
Вона слідувала за молодшим охоронцем темним лабіринтом, доки її не привели до знайомих кам’яних дверей. Охоронець стояв збоку, і Герміона штовхнула двері.
Він сидів за металевим столом. Волосся зібране, руки складені. Виглядав так само, як і в лікарні, тільки на два роки старшим.
— Міс Ґрейнджер, — посміхнувся. — Чому завдячую честі?
— Луціусе, — кивнула. — Місис Мелфой тепер.
Підійшла до металевого стільця перед ним і сіла. Схрестила ноги й відкинулася назад.
— Так, — посміхнувся він. — Мені дуже сподобалися фотографії зі «Щоденного віщуна». Перший дизайн весільної сукні міс Паркінсон, чи не так?
— Так. Зараз вона розглядає ще кілька пропозицій, — Герміона підняла брову. — Це був чудовий день. Ідеальний. І ви мали рацію щодо садів. Альтанка — ідеальна для церемонії. Святкували у бальній залі.
Вона зчепила долоні на столі, повторюючи його позу, і зуміла покрасуватися діамантовою каблучкою родини Мелфой.
Його очі скочили на неї. Він усміхнувся й подивився на невістку.
— Для чого ви насправді тут, місис Мелфой?
Вона хитро посміхнулася.
— Я чула, що наступного року вас чекає перегляд справи, щодо зменшення вироку. З огляду на хорошу поведінку та нещасний випадок, коли вас поранили ножем два роки тому, я знаю, що у вас є шанс вибратися звідси за п’ять років.
Він уважно стежив за нею.
— Ну, це приємно чути.
Вона сиділа нерухомо, як її вчив Драко.
— Я можу свідчити на вашу користь. Можливо, навіть змусити вашу колишню дружину та сина зробити те саме.
Його очі блиснули на неї, перш ніж знову стати мертвими.
— А натомість?
Герміона витягла з кишені папірець і простягнула йому через стіл. Вона спостерігала, як він нахмурився.
— Що це?
— Список, — сказала. Його очі піднялися на неї. — Якостей дідуся моєї дитини.
Вона поклала руку на живіт і послала йому Мелфоєвську посмішку.