Увесь шлях до свого робочого місця Герміона не дихала. Принаймні їй так здалося. Логічна частина її мозку – читай увесь мозок – знала, що дівчина все ж дихала, але коли вона дійшла до 4 рівня, то задихалася.
Кілька хвилин вона сиділа за столом нерухомо, чекаючи, доки кров сповільниться, і лише тоді зрозуміла, що залишила паличку внизу. Тоді заплющила очі й потерла скроні. Ідіотка.
— Ґрейнджер.
Герміона прибрала руки від скронь, щоб побачити, як її колега, Ейден О'Коннор, стоїть у кутку її робочої кабінки, поїдаючи банан. Наче він не може їсти його в прийнятнішому місці.
— Тебе сьогодні ніби знову викликали до Чарверсуду? — він грає своїми бровами. — Ну, і як пройшло? Той мерзотник отримає поцілунок? — посміхається хлопець.
Вона примружилася:
— Ейдене, я свідчила на його захист.
Ейден так і не доніс свого банана до рота і на мить так застиг з дурнуватим виразом обличчя.
— Вибач. Я думав, ви двоє ворогуєте.
Ейден учився в Гоґвортсі на курс молодший за неї. Він також був на Ґрифіндорі, тож вона припустила, що за ці роки хлопець достатньо надивився на її спілкування з Мелфоєм.
— Так, ми в школі постійно сварилися. Це просто було правильним рішенням. Не кожна помилка заслуговує довічного ув'язнення в Азкабані.
Брови Ейдена піднялися, а куточки рота опустилися. Вона припустила, що це означало «Хе! Ти маєш рацію!», але не могла бути впевненою, бо запах банана дратував все більше і більше.
— Так великодушно. Але цього слід було очікувати від «Золотої дівчинки». — Він посміхнувся і почав відходити. — О, Матильда хоче звіт про яйце валлійського зеленого дракона.
— Звичайно. Дякую, Ейден, — Герміона, насупившись, дивилася, як колега відходить від її робочого місця.
Він знав, що вона ненавидить терміни «Золота дівчинка» та «Золоте тріо», і тому так часто вживав їх. На співбесіду в Департаменті регулювання та контролю магічних істот два місяці тому вона подала своє резюме під фальшивим іменем. Коли Матильда Грімблгок побачила, що Герміона Ґрейнджер увійшла до її офісу, то випадково облила чаєм папери на столі й запитала, чим може бути корисною. Герміона наполягала на тому, щоб до неї не було якогось особливого ставлення лише тому, що вона героїня війни, і просила дати їй для початку посаду найнижчого рівня, щоб поступово підійматися кар'єрними сходами міністерства. Попри те, що її головною метою було Управління зі звільнення домашніх ельфів, її призначили до тваринного відділу Департаменту. Герміона була сповнена рішучості переходити з одного відділу до іншого й отримувати підвищення, лише завдяки заслугам і талантам, а не славі.
Рон вчинив прямо протилежним чином, хизуючись своїм статусом у статтях для «Віщуна». Десь через місяць після битви за Гоґвортс Ріта Скітер запитала, чим би він хотів займатись далі, і коли той сказав, що хоче грати у квідич за найкращу команду, пропозиції посипалися наступного ж дня. Він жив в Ірландії вже майже рік, приїжджав лише раз на місяць. Рон ніколи не приводив додому нікого зі своїх дівчат, але Герміона бачила їх в журналах та газетах. Молі Візлі, звісно, цього не помічала і продовжувала наполягати, щоб Герміона приєдналася до неї з Артуром під час поїздки до Ірландії. Рік тому, коли Герміона повернулася до Гоґвортсу на свій «восьмий рік», а Рон переїхав до Ірландії, вона сказала, що вони мають провести цей час окремо і взяти паузу в стосунках. Але вона не мала на увазі, що Рон може зустрічатися з ким завгодно.
Гаррі обрав золоту середину. Він вже звик, що про нього пише у своїх статтях Ріта Скітер, тож почувався майже комфортно у центрі чарівного світу. Минулого літа він із задоволенням погодився на посаду аврора, дарма, що навіть не здав НОЧІ. Єдиним його спасінням стала Джіні, якій було абсолютно байдуже на його популярність. Герміона та Джіні зблизилися, коли стали сусідками в гуртожитку на останньому році навчання в Гоґвортсі, оскільки Герміона була єдиною ґрифіндоркою, яка приїхала на «восьмий» рік. Подруги винайняли квартиру після того, як Молі заборонила Джіні та Гаррі жити разом після випускного. Джіні зазвичай проводила вечори й ночі у Гаррі, але дівчата все одно часто бачилися.
Герміона подивилася на годинник. За чверть дванадцята. Їй потрібно забрати паличку, але вона не хотіла випадково зустріти когось із членів Чарверсуду. Або ще гірше: зіткнутися з ув'язненим, коли його вестимуть на обідню перерву.
Герміона здригнулася від згадки про його поблажливий погляд, коли вона виходила із зали суду. Вона мусила собі нагадати, що нічого не змінилося. Чому ж тоді він дивився на неї інакше?
Джіні називала його «Благодійною справою Герміони Ґрейнджер», але Герміона знала, що Джіні розумніша, ніж здається. Вони ніколи не розвивали цю тему, але з того, як Гаррі поводився з нею вранці, вона припустила, що Джіні щось йому розказала.
— Отже, тобі небайдужий Драко Мелфой, — якось весною сказала їй Джіні в гуртожитку Гоґвортсу, знизавши плечима. — І що?
— Драко Мелфой мені не небайдужий, — почервоніла Герміона.
— Добре, — сказала Джіні. — У тебе нав'язливе захоплення ним.
— Джіні! — Герміона закрила книгу й обернулася обличчям до рудої. — Це дико... неможливо і неправда.
Джіні подивилася на неї:
— Слухай, Ґрейнджер, — сказала Джіні, її нова улюблена фраза. — Ось що я сьогодні помітила. Сьогоднішній «Щоденний віщун» мав дві центральні статті. Одна про мого брата і його тріумф проти болгар з дуже інформативним знімком Рона з блондинкою на святковій вечірці, а інша – про дату слухання Драко Мелфоя. Вгадай, яку ти прочитала п'ять разів.
Герміона тріумфально посміхнулася.
— Джіні, чому б мені захотілося читати про Рона та його нову дівчину? Або про Рона і квідич? Звучить як дві теми, з якими я не маю нічого спільного.
— Але ти захотіла знати все про суд над Мелфоєм і його звинувачення?
— Я... я думаю... я маю на увазі, що це цікавіше, ніж квідич і тупі білявки.
Джіні посміхнулася так, наче не купилася.
— Гаразд. Удамо, що я повірила.
Того вечора вони більше не обговорювали цю тему, але Джіні щоразу, як тільки могла, згадувала Мелфоя. Вранці вона залишала вирізки «Віщуна» на Герміониній тарілці для сніданку. Вона грала адвоката диявола щораз, коли люди обговорювали сім'ю Мелфоїв. Вона ніколи не приєднувалася до тихих пліток у залах, і завжди переставала дражнитися, коли відчувала, що Герміона більше не витримує.
Якось минулого квітня, коли вони вже закрили штори балдахіна, а інші дівчата заснули, Герміона почула шепіт Джіні:
— Скільки ти вже працюєш над своєю «благодійною справою», Герміоно?
Голос Герміони застряг у горлі, але вона все ж змогла відповісти:
— З третього курсу.
Настала тиша. А потім вона почула, як Джіні перевернулася, щоб заснути. Вона хотіла прошепотіти, що це нічого не значить, і тій не варто турбуватися. Хотіла, щоб Джіні перевернулася і про все її розпитала, хоча й не знала відповідей на більшість питань. Але ще більше вона хотіла, щоб Джіні забула про її слова й більше ніколи з нею це не обговорювала.
Звук підборів Матильди повернув Герміону у реальність. Матильді не потрібні були «практичні підбори» — вона впевнено трималася на епатажних «шпильках». Герміона мала дві секунди, щоб імітувати зайнятість, перш ніж Матильда пройшла повз.
— Герміоно! Важкий день?
Герміона обернулась і побачила усміхнену Матильду, яка височіла над нею.
— Однозначно, — посміхнулася Герміона.
Матильда кивнула.
— Ну, не пропускай обід. Знову. Обов'язково роби перерви, особливо, якщо вони створені для перекусу.
— Дякую. І я відправлю цей звіт про яйце валлійського зеленого до третьої.
— О, можна і до кінця дня.
Вона помахала рукою і посміхнулася, розвертаючись, щоб піти.
Герміона повернулася до робочого столу, змочила перо в чорнилах і продовжила роботу над звітом про яйце, знайдене минулого тижня на Алеї Ноктерн. Вона потягнулася за чарівною паличкою, щоб прикликати звітні бланки, і застогнала, згадавши, що їй все ще потрібно спуститися за нею.
Дівчина зіткнулася з Гаррі біля підйомників 4 рівня. Її тривога посилилася. Друг ніколи не приходив на її поверх.
— Ось ти де, — сказав він.
— Щось сталося? — запитала.
— Нічого, — відповів він насторожено. — Думав, що ми збиралися піти з тобою на обід?
— О, так. Вибач, я забула. Просто у мене є деякі справи. Може, завтра?
— Завтра субота.
Герміона заплющила очі й втомлено видихнула.
— Точно. Я забула.
— А що за справи? — запитав Гаррі. Герміона вагалася.
— Я... я забула свою паличку внизу, — вона стиснула губи й відвела погляд.
— О, — сказав Гаррі. — На тебе не схоже, — він розсміявся.
— Я знаю. Сама засмучена.
— Я піду з тобою.
— О, Гаррі, ти незобов'язаний бігати разом зі мною по міністерству і пропускати обід.
Гаррі знизав плечима й викликав ліфт.
— Що ще мені робити? До того ж кафе про яке я тобі постійно розповідаю по дорозі! — він щиро посміхнувся їй. — Ти нарешті зможеш спробувати круасани, які звели мене з розуму.
Герміона посміхнулася й зайшла за ним у ліфт. Вони говорили про роботу, і дівчина подякувала Мерліну за те, що має такого друга, як Гаррі. Вона, звісно, робила це вже багато разів за останні вісім років. До ліфту заходили чарівники та відьми з інших відділів і не стидаючись витріщалися на самого Гаррі Поттера, який їхав з ними в одному ліфті, але той продовжував розмовляти лише з нею, зовсім не звертаючи уваги на ефект, який справляв на оточуючих.
Гаррі йшов коридором до дубових дверей, через які вона прошмигнула менш як годину тому. Їй було ніяково постукати, щоб просто поговорити з круглим чоловічком, у якого була її паличка, але Гаррі, мабуть, відчув це, бо постукав за неї. Герміона зітхнула.
Чоловік висунув голову.
— О міс Ґрейнджер! Я якраз шукав вас!
— Е, вибачте, я трохи поспішала...
— У мене ваша паличка!
— Я... Так, я знаю. Я тут, щоб забрати її.
— Чудово! — пискнув він. Він вийшов до них в коридор, але двері за собою повністю не зачинив. Герміона чула бурчання членів Чарверсуду та ліниве протягування, яке вона впізнала б навіть серед ночі.
Чоловічок дав їй підписати форму, яка дозволяла повернути паличку власниці. Після того, як вона підписала документ, він витяг її паличку з кишені мантії. Герміона знову відчула себе повноцінною і готовою до всього.
Він щось говорив, штибу «гарного вам дня» та «більше не губіть її!», але Герміона прислухалася до галасу за ним. Вона вслухалася у голоси та суперечки. Їй здалося що, сивий чоловік кричав щось про мир. За круглим чоловіком замкнулися двері й настала тиша. Герміона дивилася на двері, бажаючи, щоб ті відчинилися.
— Ти готова? — голос Гаррі налякав її, вона вже й забула про нього.
— Так, авжеж, — прохрипіла, — на обід?
Вони повернулися, щоб піти довгим коридором до ліфтів.
Навіть на відстані двадцяти метрів Герміона могла впізнати високу блондинисту фігуру Нарциси Мелфой. Її черевики відбивали рівний ритм, коли вона виходила з підйомника. Її одяг був чистим і білим й ідеально підкреслював фігуру. Дивний вираз обличчя, ніби вона бачить щось неприємне, після останньої битви змінився простою зарозумілістю. Тепер вона виглядала як гарна, вільна жінка.
— Місис Мелфой, — сказав Гаррі, коли вони підійшли ближче, простягаючи руку. — Добрий день.
— Містер Поттер, — голос був медовим, але ще більше дивувала усмішка, яку вона подарувала Гаррі, наче давньому другу. Герміоні довелося нагадати собі, що минулого літа Гаррі виступав на її власному суді, допомагаючи зняти з неї звинувачення. — Я чула, що ви сьогодні свідчили на захист мого сина. Дуже вдячна вам за це.
— Насправді, — сказав Гаррі й розгладив волосся,— це Герміона переконала мене захищати вашого сина в суді. Вона також дала свідчення сьогодні. — Гаррі повернувся до неї, але Герміона застигла, коли Нарциса Мелфой подивилася на неї блакитними очима. Вона кліпнула, наче вперше її побачила.
— Міс Ґрейнджер, — Нарциса протягнула руку, — я вас не впізнала. — Герміона не могла зрозуміти чому. Вона анітрохи не змінилася. — Я дуже вдячна вам за сьогоднішню промову.
Рука Герміони рухалася наче сама собою, аж доки не схопила руку Нарциси Мелфой.
— Не варто, місис Мелфой. Це було правильним рішенням, — сказала вона. — Він був дуже хоробрим під час війни.
Очі Нарциси вивчали її обличчя, і в цю мить Герміона зрозуміла, що зазнала невдачі у своїй спробі виглядати безтурботно. Нарциса Мелфой знала. Це не була виманологія. Але вона знала. Жінка відпустила її руку.
— Так, це був важкий час для всієї родини, — зітхнула вона і подивилася на двері. — Вони дозволили мені сьогодні пообідати з Драко. Я б запропонувала вам приєднатися до нас, але впевнена, що вони цього не дозволять.
Тиск Герміони різко підскочив при думці про обід з Гаррі, Драко та Нарцисою Мелфой. Про що б вони четверо взагалі говорили?
— Звичайно. Було приємно Вас знову бачити, місис Мелфой, — прийшов на поміч закляклій Герміоні Гаррі.
— Навзаєм, містер Поттер. Міс Ґрейнджер, — сказала Нарциса, переводячи на неї очі, знову шукаючи щось на її обличчі. — До зустрічі.
В горлі пересохло, тож Герміона не могла відповісти, а просто посміхнулася і кивнула. До зустрічі?
Вона спостерігала, як Нарциса граційно попрямувала до дверей. Гаррі довелося смикнути її за руку, щоб змусити піти з ним до ліфтів. Її розум затуманився.
— «Він був дуже хоробрим під час війни?» — Гаррі підняв брову. Вона помітила, як усмішка розповзлася на його обличчі.
— Ані слова, — Герміона почервоніла, а Гаррі розсміявся.