Перевела подих. Тверді палітурки книжок вп'ялися в долоні, і вона розплющила очі, дивлячись на дерев'яні двері лікарняного крила.
Вона має повернутися. Піти, сісти у вітальні гуртожитку і просто забути, що у неї колись була така дурна ідея.
Почула кроки з коридору. Герміона виглядала б дурепою, стоячи біля лазарету, притискаючи книжки до грудей, тож швидко зайшла всередину і причинила двері.
На кількох ліжках м'ятно-зелені фіранки закриті, у кабінеті мадам Помфрі горить світло. Хтось стогне у кінці ряду, Герміона подивилася й знайшла першокурсника, що тримається за руку, міцно заплющивши очі. Продовжила йти, перевіряючи ліворуч і праворуч. І на четвертому ліжку праворуч знайшла його.
Світле волосся пристало до лоба, мокре від поту. Щоки рожеві від гарячки, а брови зведені, але він спить. Полегшення заполонило її вени.
Підійшла ближче й побачила, що під тонким простирадлом, підтягнутим до грудей, піжамна сорочка розстібнута. Зліва червоний шрам розпочинався ліворуч від провалу на ключиці, згинаючись й зникаючи під простирадлом.
Вона ахнула, і звук рикошетом розлетівся по лазарету, танцюючи під стогони першокурсника. Стиснувши губи, щоб мовчати, простягнула руку й повільно потягнула простирадло. Лінія перетинала груди, перекриваючи інший шрам під серцем, і йшла далі по животу. Шрами блищали від мазі, яку нанесла Помфрі. Губа Герміони затремтіла.
— Прийшли закінчити роботу, міс Ґрейнджер?
Різко розвернулася, ледь не впустивши книги. Северус Снейп завис біля підніжжя ліжка, в туго затягнутій мантії, схрестивши руки. Чорні очі вивчали її.
— Я...вибачте. Я просто... просто принесла конспекти Мелфою, — він підняв брову, тож вона продовжила. — Він пропустив заняття, і я знаю, що він відстає, тому я... я хотіла передати конспекти уроків і все, що говорили професори...
— Якщо вам доручили робити нотатки для містера Мелфоя, то що принесла міс Паркінсон сьогодні після уроків? — кивнув на стос паперів і книг на столику Мелфоя. Герміона почервоніла.
— Впевнена, що каракулі та любовні записки, — ледве утрималася від насмішки у голосі й подивилася на його темні риси обличчя. — Але якщо Ви, професоре, віддаєте перевагу нотаткам Пенсі Паркінсон, аніж моїм, то переконана, що Ви вважаєте їх повними, а мої — непотрібними.
Рот Снейпа скривився, і його рука вилетіла, запитуючи у неї конспекти. Кліпнула очима й віддала книжку та нотатки. Він гортав її записи, розглядаючи, як раптом тіло Драко затремтіло. Він вигнув спину, а руки стиснулися в кулаки. Ноги штовхнулися. Снейп нічого не зробив, але перегорнув сторінку.
— Чи... з ним усе буде добре, професоре?
Снейп швидко закрив книгу й насупився.
— О, як я люблю Ґрифіндорську провину, — обернувся, щоб спостерігати за Драко, який стогнав од болю, але все ще спав. — Так. Контрпрокляттю знадобиться кілька днів, щоб пройти через нього. Диттанія зупинить більшість рубців.
Спостерігала, як пальці Драко чіпляються за простирадла, але руки залишаються з боків. Зрозуміла, що його зап'ястя, мабуть, приклеїли до ліжка, і він, певно, намагався скребти рани. Його лице скривилося від болю, і вона хотіла сісти поруч і провести пальцями по його напруженому обличчю.
— Це все, міс Ґрейнджер?
Підскочила від голосу Снейпа і, обернувшись, побачила, що він вдивляється в її очі. Гаррі розповідав їй, як це, коли вриваються у твій розум, тож Герміона знала, що це не Виманологія.
— Так, — відповіла й повернулася, щоб вийти.
— Якщо хочете, я можу передати містеру Мелфою повідомлення...
— Ні. Дякую. Я повернуся до Ґрифіндорської вежі, — вона поспішила до дверей і вилетіла крізь них, бурмочучи собі під ніс про дурні ідеї.
~*~
— Він би мене врятував.
Гаррі тупо подивився на неї.
— Гаразд... — схопив її за лікоть і вивів із кімнати. — Насправді не знаю, що це означає, але ми маємо йти, — накинув їй на голову плащ і схопив невидиму руку.
Гаррі вивів її. Вона чула, як її черевики стукотять, відчувала, як працюють її ноги, але не була впевнена, що працює мозок. Все ще чула крики й зітхання.
Гаррі замкнув двері за допомогою комбінації заклинань, яких вона не знала. Пройшовши коридором, вона зібралася достатньо, щоб накласти Сіленціо на ноги. Гаррі нахилився туди, де, на його думку, вона стояла.
— Іди, коли буде безпечно. Я прийду пізніше.
І як раз в цей момент, Монтґомері завернув за ріг, смикаючи його за рукава.
— Тут все добре?
— Так. Нудно, як завжди.
Присмак застарілих сигарет наповнив коридор, і як тільки Монтгомері дістався до них, вона прослизнула повз, ідучи лабіринтом, який запам'ятала.
Дійшла до головної зали 2 рівня і пройшла через кабінки. Їй було важко перевести подих і так хотілося пірнути в порожню кабінку і зняти плащ, але ж знала, що не може з'явитися нізвідки.
Проскочила повз Кеті Бел, яка, щось жувала, і сповільнилася, проминаючи вузьке місце біля конференц-зали. Двері були відчинені.
Драко сидів за столом, спиною до дверей. Увійшла, обійшовши навколо столу, щоб подивитися на нього. Його губи опущені, доки він вивчає щось схоже на карту.
Почухав щелепу.
Вона думала про нього у її будинку. На вершині сходів він попрямував спочатку ліворуч, а потім вибрав кімнату справа. Звідки він знав, яка її?
Подумала про нього у своїй спальні, як він увірвався до кімнати, хоча будинок був порожнім. Що він сподівався знайти? Або не знайти?
Думала про нього перед каміном вітальні маєтку Мелфоїв. Він тремтів, відновлюючи свою ментальну стіну після того, як та зруйнувалася.
Спостерігала, як він глибоко дихав за столом конференц-зали, зітхаючи. Його волосся впало на лоб, і їй так хотілося відкинути його назад.
Вона намагалася розгадати загадку під назвою «Драко Мелфой». А він відчувався для неї таким же чужим, як і раніше.
Раптом, він вирячив очі. Повернувся й подивився на двері, примружився, його мозок працював, слухав.
За тридцять секунд він вже стояв, а вона затамувала подих. Драко повільно підійшов до дверей, і Герміона відійшла подалі. Дивилася, як він висунув голову з дверей, роззираючись ліворуч, потім праворуч. Повернувся, дивлячись на землю, задумався.
Драко дивився на неї. Вона б заприсяглася, що так. Але потім його очі пройшлися по стіні, і він перевів подих. Знову визирнув у двері, нахмурившись.
Кроки.
— Добрий день, Мелфою! — пролунав веселий голос Робардса.
Спостерігала, як Драко тихо посміхнувся.
— Добридень, сер. З вами Ґрейнджер?
Герміона тихенько ахнула й затисла рот рукою.
— Ґрейнджер? Та, ні. А що, вона тобі потрібна? — у дверях з'явилася форма Робардса.
— Ні-ні, все добре. Просто здалося, що бачив її.
Як? Що?
— Можу викликати її, — Робардс понизив голос. — Ви вже розв'язали свої проблеми?
— Е, ні. Буде краще, якщо ми не працюватимемо разом. Дякую.
Герміона кліпнула. Вона насупилася на землю. Це пояснило б, чому її не викликали майже два тижні. Драко не хотів працювати з нею після інциденту.
Робардс побажав йому доброго дня. Драко стояв у дверях, кліпаючи. Він знову вдихнув, визирнув у двері, потер шию й повернувся до свого крісла.
Вислизнула з кімнати й помчала до маленького кабінету ліворуч від ліфтів. Скинула з себе плаща, хапаючи повітря. Нахилила голову до тіла, принюхуючись. Вона не користувалася парфумами.
Єдине, що відчувала — волосся. Шампунь.
Він би врятував її, і він упізнав запах її волосся.
Герміона сіла перед тим, як знепритомніти.
~*~
Того вечора вона прибрала Стіну.
Настав час. Вона отримала відповіді, які шукала, коли робила її. Дівчина саме знімала вирізку з газети зі свого дня народження — Драко відвідав Луціуса в Азкабані — коли Джіні повернулася додому.
Подруга увірвалася до її спальні, розплющивши очі від радості й цікавості, але, побачивши подругу, спохмурніла. Герміона кивнула їй, а Джіні спостерігала, як та прикладає газетну вирізку до грудей.
Вона не знала, що говорити.
Я помилялася. Щодо всього.
Почуваюся такою злою і винуватою, що увірвалася до його розуму, у серце.
Думаю, що Драко Мелфой, можливо, подбав би про мене, якби ми програли.
Я спостерігала, як мене катують. Досі чую, як кричу.
Не знала, з чого почати.
Джіні подивилася спочатку не неї, а потім на Стіну, тепер напівпусту. Нахмурилась, поглянувши на підлогу, перейшла на інший бік, до останніх статей і нотаток, почала мовчки знімати їх одну за одною, поки вони не зустрілися посередині.
~*~
Заговорила з Джіні, тільки коли вони зняли всі статті. Були, правда, ще рукописні нотатки, які ще доведеться прибрати, але то потім. Після того, як Герміона розповіла Джіні про спогади, та дивилася на неї широко розплющеними очима.
— Він брехав тобі, — її голос був тихим, наче вона переживала щось грандіозне.
— Коли саме? — засміялася Герміона.
— Постійно!
Герміона подивилася на неї, але подруга знову розглядала вже порожню стіну. Джіні стояла, підійшовши до місця на часовій шкалі, де Герміона додала чорнилом число 35 000. Обвела пальцями суму. Герміона спостерігала, як очі Джіні повернулися назад. Вона пройшла повз двері, підійшовши до стіни ліворуч і простеживши свій шлях назад, крізь виписані події війни. Вона пройшла повз битви за Гоґвортс, маєток Мелфоїв і зупинилася напередодні Різдва — 1997 року.
— Він сам зголосився? — Джіні пильно дивиться на дату.
— Так сказав Дологов.
— Він не хотів, щоб ти знала.
Герміона глянула на неї. Джіні створювала власну шкалу часу в голові. Вона дивилася на Стіну, потім дивилася на землю, а потім поверталася до Стіни. Джіні розвернулася й повернулася до неї, очі блищали.
— Тому, що... Він кохає тебе.
Серце Герміони затріпотіло, перш ніж вона заспокоїлася.
— Він... він відчув полегшення, що будинок порожній. Незалежно від того, чи означає це, що він дбав про мешканців, чи що радів, що того дня не буде вбивств...
— Мешканці? Ґрейнджер! — закричала Джіні. — Він побіг прямо до твоєї спальні! Хіба це недостатній доказ для тебе?
— Це... це, звичайно, можливо! Але, можливо...
Джіні підняла руку.
— Ні. Я не дозволю тобі відмовитися від цього. — дівчина приєдналася до неї на ліжку, схопивши за руку. — Герміоно, Луціус Мелфой мав рацію, — Джіні підняла брову й кліпнула, ніби сама не вірила, що з її вуст могли злетіти слова, що Луціус у чомусь правий. — Драко пішов до своєї чистокровної бабусі, попросивши 35 000 ґалеонів, як план на випадок надзвичайних ситуацій, щоб врятувати маґлонароджену дівчину, з якою він навіть не зустрічався. — Джіні відкинулася, розплющивши очі. — Мерлін, та в нього сталеві яйця.
Ніс Герміони зморщився від цього виразу, і вона встала, почавши крокувати.
— Я... я розумію, про що ти, Джин. Можу визнати, що... здається, що Луціус Мелфой мав рацію і, що Драко мав... якісь почуття до мене, — обернулася до рудої. — Але це було тоді. І хто знає, що він зараз відчуває.
Джіні застогнала і зіскочила з ліжка, відкривши скриню зі статтями, які вони щойно зняли зі стіни. Схопила одну і помахала нею перед Герміоною.
— Я знаю, що він зараз відчуває!
Герміона взяла статтю про їхній обід у Фортеск’ю. Рука Драко піднімається, щоб допомогти їй, доки вона переходить вулицю. Драко дивиться на неї, коли вони з Нарцисою розмовляють. Драко легко посміхається, а його очі блищать, коли він проводжає її до «Наріжного Каменя». Здавалося, ціле життя тому. Чи зможе вона коли-небудь повернутися до легкості тієї миті?
— Але тепер він зустрічається. З кількома! — Герміона обійшла своє ліжко, щоб покласти статтю назад у скриню.
— Ну, тоді йди, і скажи йому, що ти хочеш, щоб твоє ім'я додали до списку очікування! — Джіні стрибнула на ліжку Герміони. Це так нагадувало останній рік навчання в Гоґвортсі, що вона майже посміхнулася.
Тріск і свист з каміна. Голос Гаррі пролунав із вітальні.
— Приготуй чаю, Поттере! — крикнула йому Джіні. — І відкрий вина! Ми тут плануємо.
— Та чого завжди все треба робити мені... — пробурмотів Гаррі з вітальні.
Наступні пів години Герміона розповідала Гаррі про спогади. Точніше, більшість розказала Джіні, а сама Герміона сиділа за столиком в обідній зоні й пила вино, яким її поїла Джіні.
Гаррі тихенько сьорбнув чай. Герміона бачила напругу на його обличчі, стиснення губ, коли йому розповідали про події війни. Джіні не помітила цього, розповідаючи далі. Герміона не звинувачувала її. Її там не було. Її не було в Ґодриковій долині тієї ночі, коли Драко та смертежери намагалися захопити їх у будинку її батьків. Вона не була в маєтку Мелфоїв і не була на пляжі. У її спогадах не було могили Добі, як у Гаррі та Герміони.
— Отже, тепер завдання, — сказала Джіні, й Герміона відірвалась від думок, — звести цих двох разом!
— Хіба він не зустрічається з тією болгаркою? — сказав Гаррі, беручи чашку.
— Так, — сказала Герміона. — І вона дуже мила.
— Так, досить. — Джіні налила їй ще вина. — Катя, як там її... Коротше, Гаррі, — підійшла до нього. — Скажи, як хлопець... чи можна зустрічатися з однією дівчиною, але бути закоханим в іншу? — Джіні поклала руки на стегна.
Гаррі поглядом уставився на Джіні.
— Відчуваю, що це пастка.
— Відповідай на кляте запитання, Поттере. Я знаю — ти мене любиш.
— Я... Ну, так. Однак це нечесно.
Джіні весело посміхнулася і сказала:
— А Драко Мелфой — нечесна людина!
Герміона закотила очі й випила з келиха. Вона думала, що, можливо, в майбутньому спробує розібратися зі своїми романтичними заплутами, не залучаючи всіх.
— Отже, — продовжила Джіні. — Мелфой хоче Герміону. Герміона хоче Мелфоя. Я думаю, що наступні кроки досить легкі.
— Ну... — прошепотів Гаррі. Вони подивилися на нього.
— Що ну? — вимагала Джіні.
Гаррі виглядав так, ніби хотів би не розмовляти.
— Ну... коли ви двоє востаннє розмовляли?
Герміона кліпнула.
— Я... я бачила його в ліфті у четвер. Запитала, як справи й побажала гарного дня.
— А до цього? — Гаррі скривився. Герміона розгубилася.
— Це був отой випадок із Маркусом Флінтом, так? — сказала Джіні, сідаючи за стіл. — Він тоді ще був геть не проти твоїх залицянь!
— Так, але... — Гаррі перевів подих. Їй хотілося, щоб він просто договорив вже. — Вона також звинуватила його в тому, що він дав їй наркотики, щоб... скористатися нею...
— Але ж перепросила за це. Вони це залагодили, — Джіні розчаровано похитала головою. Герміона озиралася між ними, доки вони її обговорювали.
— Добре, але це все-таки сталося. Він знає, що Герміона вважає його здатним на це.
Вона відчула камінь у животі.
— Ні, це... я маю на увазі... — почала вона.
— Ну, знехтуймо цим, тому що ви це «залагодили», — Гаррі встав. Джіні зиркнула на нього, бо той використовував її слова проти неї. — А що було до всього цього?
— Я звинуватила його в тому, що він розписався кров'ю на стінах будинку моїх батьків, — подивилася на стіл, змирившись з тим, що мав на меті Гаррі.
— Але ж ми тепер знаємо, що це не його вина, — сказала Джіні. — І тепер ми знаємо, що насправді відбувалося...
— Так, але Мелфой не знає, що вона це знає, тому що це зруйнує ідеальну маленьку секретну місію, яку ми з Герміоною влаштували...
— Але яке це має значення?! Їй слід просто згадати це ще раз і сказати йому, що вона не вірить, що він зашкодив би їй чи її батькам, якби виявив...
— Вона може спробувати! — Гаррі розвів руки в сторони. — Але це не змінить того, що вона вже звинуватила його в цьому, що вже вважає його здатним...
— Я зрозуміла, Гаррі, — Герміона насупилася на свої руки. Гаррі мав рацію. І це жахливо.
— І не забуваймо, — почав Гаррі м'якше, — що було до цього.
Герміона підвела на нього очі.
— Що? — сказала Джіні. — До цього був Луціус Мелфой.
— Перед цим, — сказала Герміона, відчуваючи, як безнадія наповнює її груди. — Я сказала його матері, що ніколи не вийду за нього заміж.
Джіні відкрила рот, щоб посперечатися, а потім закрила. Вона сказала:
— Може, Нарциса не сказала йому?
Герміона сумно посміхнулася.
— Я не Драко Мелфой, — сказав Гаррі. — Слава Мерліну, — пробурмотів він. — Я не чистокровний мудак-слизеринець. Але, як хлопець... — Гаррі перевів подих і перехопив її очі. — Я б припустив, що стосунки неможливі.
Герміона кивнула на свої руки, відчуваючи шалений тиск у грудях.
— Ну, добре. Значить, нам слід просто показати йому, що все можливо! — досить гордо сказала Джіні.
~*~
Як змусити Драко Мелфоя знову закохатися в неї. Вона постукала пером об облікову книгу. Було б куди простіше, якби вона могла зрозуміти, як їй це вдалося першого разу.
Притулилася до прилавка в «Наріжному Камені», спостерігаючи, як старенька мляво рухається крізь стоси. Вона почала креслити список ідей годину тому. Звернутися до Робардса, щоб отримати більше спільних проєктів. Написати Нарцисі Мелфой. Просто викрасти його і послати всіх подалі, та надовго.
Глянула на листа, який почала писати йому. Друга книга з нової серії Ленса Гейнсворта прибуде в «Наріжний Камінь» у травні. Список попереднього замовлення зазвичай починався за три місяці до того, як книга мала бути випущена, тому написати йому за шість місяців, щоб запитати, чи хоче він бути внесеним до списку попередніх замовлень, трохи дивно.
Ні, доведеться знайти невимушений спосіб зберегти їхні стосунки, тим більше, що його останній день у міністерстві наступної п'ятниці. Вона більше не бачила його за межами офісу, тож цього тижня їй доведеться щось утнути, аби зберегти його інтерес. Випадково.
Підняла погляд у вікно на бруківку надворі, і їй довелося перевірити власну притомність, бо ж на вулиці Драко Мелфой глибоко вдихнув, перш ніж потягнутися до дверної ручки. А що так можна було?
Швидко глянула вниз, знайшовши на прилавку свого незакінченого листа. Схопила його й зім'яла, кинула в смітник і вдала, що перевіряє бухгалтерську книгу. Випадково.
— Добрий день, — дозволила своїм очам поглянути на хлопця, коли він піднімався сходами. Зімітувала здивування. — О, привіт.
— Ґрейнджер, — привітався, і вона здригнулася від спогадів про його шепіт.
— У тебе... у Вас книга в резерві? — обернулася до полиці зарезервованих замовлень, добре знаючи, що під прізвищем Мелфой чи Блек книг немає.
— Е, ні, — відповів. Повернулася до нього, зберігаючи максимально щирий вираз обличчя. — Я збирався... просто, прикупити щось для себе.
— Чудово, — відчула своє серцебиття на кінчиках пальців. Він тут. І вона хотіла його втримати. — Насправді є... гм... — обійшла прилавок, і попрямувала до зони відпочинку та стелажів зліва. — Досить багато нових книг відтоді, як Ви були тут востаннє.
Підійшла до розділу художньої літератури, відчуваючи, що він слідує за нею. Мерлін, вона поняття не мала, що робить.
— Вийшов новий роман, заснований на маґлівській книзі 1980-х років, — зупинилася біля полиці й постукала по книжці. — Антиутопійне майбутнє, шлюбний закон, урегулювання народження дітей, — глянула на нього, він же дивився на її обличчя. — На мою думку, маґлівська краща, але тут ніхто про неї не чув, тож...
Вона затихала й знизала плечима, рухаючись далі. У відділі художньої літератури було кілька людей, і молода відьма, яка сиділа в одному з крісел, вивчаючи їх двох. Герміона провела пальцями по кількох корінцях і побачила, що він слідує за нею.
— Фінеас Борн спробував свої сили в художній літературі. Мені не вистачило наснаги, але Морті сказав, що це досить хороший роман жахів, якщо Вам таке подобається...
Вона прикусила губу, подумавши, якою дурною виглядає, проводячи його по магазину, наче він ніколи не був тут раніше. Ніхто з тих, хто зараз тут читав, не отримав приватної екскурсії по новинках.
Це вже занадто. Вона підкаже йому ще одну книгу, а потім піде. Вона навіть не могла дивитися на нього, боячись виявити, що він все вже давно зрозумів.
— Останнє, що я хотіла Вам показати... е... — завернула за ріг і, на щастя, знайшла порожній ряд. Відчайдушно прагнула піти з поля зору молодої відьми, яка дивилася тільки на них. — Ось вона. — Дістала книгу з нижньої полиці. — Нова біографія Чедвіка Бута. Я написала Тері Буту, щоб дізнатися, чи правду пише автор, але все ще чекаю відповіді.
Відірвала очі від обкладинки. Його погляд на книжці. Він подивився на неї, усмішка ховалася за його губами.
— Я візьму всі три.
Вона зглитнула, спостерігаючи, як його очі змінюють колір.
— Справді? Ем... Чудово, — посміхнулася, намагаючись зберегти почуття професіоналізму. — Я... тобто... я не хотіла б нав'язувати Вам ці книги, — засміялася, і звук був дуже дивним. — Ви можете переглянути їх авжеж.
— Ні, — відповів, вириваючи біографію з її тремтячих пальців. — Якщо сама Герміона Ґрейнджер рекомендує прочитати нову книгу, то я був би дурнем, якби не послухав її.
Герміона спостерігала, як він перегортає біографію й читає її зворотну сторону. Вона не пам'ятала, коли він востаннє називав її ім'я.
— Я... я візьму інші й зустріну Вас біля прилавка, — проштовхнулася повз нього, стегна торкнулися його стегон у затісному проході. Вона схопила дві інші книги, які порадила, не звертаючи уваги на те, як молода відьма посміхнулася сторінкам.
Підійшла до прилавка й зосередилася на диханні. Витягла бухгалтерську книгу й почала писати, коли почула, що він наближається.
— Я насправді хотів тебе про дещо попросити, — протягнув.
Подивилася на нього. Його очі мигнули на прилавок. Затамувала подих, доки її пульс стрибав, а розум прискорився.
— Що завгодно.
Що завгодно?! Ще б попросила взяти її прямо тут і зараз! Добре, що хоча б голос був, принаймні, звичайним, а не сповненим жадоби.
Знову подивився на неї беземоційним обличчям. Блокологія. Закрився від неї.
— Ти знайома з Квентіном Марґолісом?
Це було зовсім не те, чого вона очікувала.
— Ватажок перевертнів? — уточнила, і Драко кивнув. — Так, я бачила його кілька разів. Після війни він хотів, щоб я і Гаррі познайомили його з Теді Люпином... — лопотіла, поганий знак. — Чому запитуєш?
— Хочу, щоб він став моїм клієнтом. Ну, він і його зграя, — Драко почухав щелепу й відвів погляд. — Він... не реагував на сов, які я йому посилав. І я починаю думати, що це моє ім'я, моя репутація, — його щелепа стиснулася. — Моя історія з Ґрейбеком.
Герміона бачила, як сором промайнув на його обличчі, перш ніж перед її очима проплило зображення Фенріра Ґрейбека, який нюхає повітря в її спальні.
— Зрозуміло. Ну, Квентін проводить дуже мало часу не зі зграєю. Можливо, він просто не отримав листи?
— О, він отримав, — Драко хмуро посміхнувся. — «Мовчання» було б прекрасним способом сказати про це, але він дав мені знати, що не зацікавлений у зустрічі.
Вона кивнула, крутячи пером.
— Це може бути питанням грошей. Зграя може не мати змоги дозволити собі твої послуги. Перевертням важко заробляти й утримувати роботу...
— Це те, за що ми боремося. Рівні права для перевертнів. Антидискримінаційні закони.
Її дихання зупинилося.
— Антидискримінаційні закони? — зустрілася з його очима і зрозуміла, що її широко розширені. Боротьба за права перевертнів тривала давно, і Кінґслі сказав їй, що це розглядається для майбутніх слухань. Але, якщо хтось на кшталт Драко Мелфоя та його консалтингової групи очолював звинувачення... зі справжнім юрисконсультантом...
Його очі пройшлися по її обличчю, а потім він подивився на прилавок, наче зніяковів.
— Мені просто потрібен підхід до нього, — сказав Драко. — Рекомендація.
— Звичайно, — вона задихалася. — Я напишу Квентіну від твого імені.
— Ти напишеш? — очі обпікали її. Кивнула. — У мене... ось... — потягнувся до своєї сумки й витягнув з неї шкіряну папку. — Ось план. Якщо ти взагалі хочеш з цим ознайомитися.
Вона брала його жадібними пальцями, прагнучи прочитати Мелфоєві ідеї та плани.
— Поверну у понеділок.
Він кивнув.
— Дякую, Ґрейнджер.
Ґрейнджер. Знову згадує шепіт.
Посміхнулася, заховала папку і продовжила записувати його покупку в книгу. Можливо, єдина причина, чому він купив ці три книги, в тому, що йому потрібна була послуга. Але Герміона не турбувалася з цього приводу.
Все ще дивлячись на бухгалтерську книгу, сказала:
— Твоя команда влаштує святкування на честь твого останнього дня?
— Е, ні. Я так не думаю.
Подивилася на нього і відкинула волосся з обличчя.
— Так не піде, — сказала. — Тоді нам з Гаррі доведеться щось спланувати.
Його очі блиснули. Вона не бачила цього, вже, мабуть, цілу вічність. Він знову був відкритий для неї.
— Ви... не зобов'язані.
— О ні, ми це зробимо, — сказала, усміхаючись. — Нам доведеться зробити щось справді соромне, наприклад надрукувати твоє обличчя на торті.
Він скривився.
— Мабуть, це маґлівська традиція.
— Авжеж, — розсміялася. Серце билося так швидко, вона відчувала, що грається з вогнем. — У п'ятницю після роботи? У твій останній день, — вона летіла надто близько до сонця і відчула потребу сповільнитися. — Я повідомлю Гаррі про це. Приведи Катю, якщо хочеш.
Сама ж облила себе холодною водою.
— Або Ноель, — напружено посміхнулася. — Або хто там в тебе п'ятницями? — напружено розсміялася, коли клала три його книги в пакунок.
Навіть дивитися на нього не могла, але все ж відчувала, що він спостерігає.
— Ти маєш розповісти мені про роман жахів. Не думаю, що зможу таки прочитати його, — сказала і передала йому пакунок.
Він взяв його і сказав:
— Дякую. За те, що напишеш Квентіну Марґолісу.
Зустрілася з ним очима.
— Звичайно. Все, що завгодно.
Він посміхнувся, і вона відчула, як жар підіймається до її щік.
— Обережно, Ґрейнджер, — сказав, і вона побачила, що його очі блищать. — Я можу попросити дещо дуже непристойне.
Усмішка розквітла на її губах, перш ніж вона встигла це зупинити. Швидко прибрала її, знаючи, що виглядає дуже дурною.
~*~
Решту дня, вона провела в прехорошому настрої. Такою ж повернулася додому, і все ще щаслива зайшла до своєї кімнати, де знайшла два конверти, які чекали на ліжку. Джіні, мабуть, забрала їх у сов.
Одним із них був конверт зі слонової кістки з ідеальним похиленим скорописом «Міс Герміоні Джін Ґрейнджер». Інший просто сказав Г. Ґ. Як дивно.
Першою відкрила конверт кольору слонової кістки, впізнавши почерк Нарциси Мелфой.
Дорога Герміоно,
Нарциса та Драко Мелфої щиро запрошують Вас на щорічний новорічний гала-вечір Мелфоїв та офіційну вечірку з презентацією «Консалтингової групи Мелфоя».
У конверті було кілька інших папірців, наприклад, R.S.V.P. (Répondez s'il vous plaît, обов'язковий до відповіді) і інструкції про те, як прибути через мережу Флу, але найбільше її поглинув підпис «Дорога Герміоно».
Посміхнулася, дивлячись на делікатний напис. Можливо, зараз все потихеньку поверталося на круги своя. Вони з Драко розмовляли — навіть фліртували — і Нарциса зверталася до неї з прихильністю. Уявила, що приїде в гарній сукні, поправить зачіску, дозволить Джіні зробити макіяж і змусить Драко прийняти її пропозицію про «Що завгодно».
Вона все ще червоніла, кусаючи губу, відкриваючи інший конверт, виймаючи з нього кілька листів.
Серце зупинилося, а тіло здригнулося, коли вона впізнала почерк. Рівний напис, який востаннє бачила на клаптику паперу на металевому столі.
міс Ґрейнджер,
Я написав мадам Мішель і був шокований, коли виявив, що вона не має з вами зустрічей.
Я написав міс Трусдейл, мадам Бернар і месьє Дюбуа і виявив, що ви не намагалися призначити зустрічі для уроків танців, дизайну інтер'єру або проведення будь-яких інших занять.
Наскільки я розумію, у вас не було романтичних стосунків з моїм сином, але якщо ви вирішите, таки зустрічатися з ним, ви знаєте якості, над якими ми домовилися, що ви працюватимете.
Оскільки ви не маєте наміру стати відповідною кандидаткою для мого сина, боюся, що мені доведеться переоцінити свою готовність відокремити спадщину Драко від його подружніх зобов'язань. Дуже прикро, що це може вплинути на бізнес-плани Драко. Я сподівався, що він почне заново і стане справжнім лідером у цьому світі, але, можливо, він не готовий.
Не соромте себе більше, намагаючись це заперечити. Я бачив докази на власні очі, міс Ґрейнджер, і мушу наполягати на тому, щоб ви більше не турбували мого сина.
Луціус Мелфой
Тремтячими пальцями поклала листа на ліжко, щоб знайти за ним кілька фотографій. Спостерігала, як кидається в обійми Драко в брудній алеї, пропускаючи пальці крізь його волосся і притискаючись губами до шиї. Наступне зображало Драко, який притискає її до цегляної стіни, коли вона цілує його зап'ясток.
Кинула фотографії й, спіткнувшись, побігла до ванної кімнати.