Герміона сиділа в кріслі у коридорі маґлівської лікарні й не могла прийти до тями. Вона тримала аркуш паперу із лікарським висновком в одній руці та пару знімків в іншій. Це було підтвердженням того, в чому її переконувала Джіні та що вона сама до останнього заперечувала.
***
Місіс Поттер постукала у двері її квартири, коли Ґрейнджер намагалася поснідати. Хоча, Герміонин сніданок важко назвати повноцінним прийомом їжі. Єдиним, що не виклика́ло відразу у колишньої ґрифіндорки, був стакан прохолодної лимонної води, та навіть це не могло порушити її упередженість щодо стану свого здоров’я.
Руда відьма тримала в руках кілька аптечних пакунків, як чаклунських, так і маґлівських, і сяяла, мов начищений ґалеон.
— Гей, Герміоно. Готова пересвідчитися, що твоя найкраща подруга завжди має рацію?
— Джіні, не починай. Це не може бути правдою. Ти знаєш мій діагноз, — дівчина зітхнула. — Всі Візлі знають. Бела добряче постаралася. Чи не тому ми розійшлися з твоїм братом?
Подруга пирхнула.
— Мій брат — недоумок, та зараз не про це.
— Джіні!
— Герміоно, — руда зиркнула на неї поглядом, який не передбачав відмовок, — просто зроби це. Як інакше пояснити те, що з тобою відбувається?
Ґрейнджер знизала плечима.
— Психосоматикою.
— Я розумію, що ти вельми розумна і начитана, але я теж багато знаю, хоч і не росла у маґлівському світі, і це так не працює. Ти переконувала мене, що змирилася!
Герміона мовчала. Джіні простягнула їй один із пакетів.
— Зроби тест! А завтра підеш до маґлівської лікарні. І побачиш усе на власні очі.
***
Виринувши зі спогадів учорашнього дня, дівчина ще раз (здається вже всоте) перечитала висновок і тихо схлипнула. Дозволивши собі трохи сліз, Герміона зібралася з думками, акуратно вклала листок та знімки УЗД назад у файл, а потім і в портфель, підвівшись з місця, накинула улюблений бежевий тренч та повільним кроком рушила до своєї квартири, щоб написати такого важливого листа.
***
Драко, як і завжди, перебував в особистому кабінеті та працював над вдосконаленням формули свого зілля, яке мало б здійснити прорив у чаклунській медицині, коли почув стукіт у вікно. Не відриваючись від роботи, за допомогою магії прочинив шибку і впустив поштову сову, а коли підняв голову, відчув, як боляче стислося серце. Це була Герміонина сова й у дзьобі вона тримала те, чого він уже й не сподівався отримати. Невеличкий блідо-жовтий конверт. Мелфой забрав листа та пригостив птаху лакіткою, після чого вона випурхнула з кімнати, а це означало, що відповіді не чекають. Чоловік не наважувався розгорнути послання, просто витріщаючись на своє ім’я, виведене знайомим почерком. Він не бачив її понад два місяці. Відклавши роботу, хлопець піднявся зі свого робочого місця, підійшов до вікна, вийняв із кишені пачку маґлівських сигарет з ментолом і, чиркнувши посрібленою запальничкою (подарунок Ґрейнджер), втягнув у себе такий необхідний зараз дим. Він знову почав перебирати в пам’яті деталі того дня. Драко майже освідчився їй, коли Герміона перебила його і сказала, що їм варто розійтися. В той момент він відчув, ніби його силоміць занурили у крижану воду, а тому майже не усвідомлював того, що виривалося з її рота. Дівчина говорила щось про свою неповноцінність, що Мелфоям потрібні спадкоємці, та інші безглузді речі. Драко все ж отямився, кинувся запевняти її, що кохає, що буде з нею незважаючи ні на що, ніколи не покине і завжди обиратиме її. Але ці слова лише змусили її розплакатися і, зрештою, вона похапцем одягнулася та втекла.
Спочатку Мелфой намагався з нею поговорити. Були листи. Ціла купа листів, які ґрифіндорка вперто ігнорувала. Всі вони поверталися у первинному стані. Коли він вирішив навідатися особисто, то виявив, що у квартирі Герміони не було, тому Драко пішов до Поттерів. Та друзі його дівчини лише стенали плечима. Наступним став похід до Міністерства, де працювала ґрифіндорка. Але і там його спіткала невдача. Секретарка відповіла, що міс Ґрейнджер взяла відпустку на невизначений термін. Про те, щоб поцікавитися у Візлі, колишній слизеринець навіть думати не хотів. Зрештою, Мелфой вирішив, що коханій потрібен час і вони таки поговорять. Але дні спливали, а Герміона так і не з’явилася.
І ось, після майже трьох місяців тиші, він тримає в руках аркуш паперу, де акуратним почерком виведено:
«Драко,
маю до тебе важливу розмову. Чекатиму тебе о сьомій. Завтра, в моїй квартирі.
Тв Г.Ґ.»
***
Чоловік стояв перед входом до її дому, не наважуючись зайти. Він крутив у руках ключ, який знайшов вкладеним у конверт, і не знаходив у собі сміливості відчинити двері. Вони нарешті зможуть все обговорити. Напевно, для стороннього глядача Драко виглядав украй кумедним. Дорослий хлопець, який, мов підліток, топчеться під дверима своєї дівчини й боїться постукати. Зрештою, після кількасот вдихів/видихів, Мелфой таки повернув замок і, натиснувши на дверну ручку, увійшов до кімнати.
Знайомий аромат зустрів його, як тільки Драко переступив поріг, змушуючи серце битися частіше. Він і не думав, що ТАК сумував за нею.
***
— Гей, ти що? Нумо перестань плакати!
Джіні явилася до її дому одразу потому, як Ґрейнджер відправила свого Патронуса. А тепер сиділа з нею на дивані, погойдуючи у заспокійливих обіймах дівчину, яка вже кількадесят хвилин безперестанно ридала і намагалася говорити одночасно.
— Я… А він… Ти мала рацію… Але мені казали… Ми розійшлися… А тепер…
Це все, що руда могла розібрати поміж схлипуванням.
— Ну, по-перше, Джіні Поттер завжди говорить слушні речі. А по-друге, ви не розійшлися — ти просто втекла. Вважай, це була павза.
— Але ж…
— Завтра ти йому все розповіси. От побачиш. Усе буде гаразд.
Колишня Візлі ще раз обійняла подругу, перед тим, як повернутися додому.
Звук ключа в замковій щілині повернув її зі спогадів про вчорашній вечір. Ось уже відчиняються двері. Тепер чутно, як він заходить до кімнати й зачиняє за собою прохід. Дівчина нервово перебирає пальцями, її серце калатає, мов навіжене. Вона повертається до Драко і в момент, коли їхні погляди зустрічаються, розуміє, що всі дні, які провела без нього, були безбарвними, прісними та марними. Ще мить вони дивляться одне на одного, коли ґрифіндорка таки наважується:
— Я хотіла зустрітися з тобою. Ти маєш знати…
Драко мовчить. Його очі блукають її тілом, а тоді зупиняються на світлинах, затиснутих у Герміониній руці. Спершу тягнеться до них, а потім запитує:
— Можна?
Ґрейнджер з острахом віддає їх хлопцеві. Коли знімки опиняються у нього, він із нетямущим виглядом довго вдивляється в них, а коли усвідомлює, різко здіймає голову. Вона не може прочитати Мелфоєвий погляд. За мить він закриває лице долонею і дівчина відчуває, як щось у грудях кришиться на дрібні шматочки. Герміона опускає очі додолу, розглядає візерунок на шкарпетках і в момент, коли вже втрачає надію почути хоча б слово, відчуває, як міцні руки обвивають її тіло. Рідний запах проникає в ніздрі, огортає зусібіч і заспокоює. Вона притуляється щільніше, прихиляється головою до його грудей і тоді вже дає волю сльозам.
На тихе «я ж усе правильно зрозумів?» тільки часто киває головою, бувши не в змозі говорити від емоцій, що вирували у ній в цей момент. На секунду Драко стискає її міцніше, а тоді підносить руки до її обличчя, намагаючись пальцями стерти доріжки від сліз.
— Мені страшно.
— Не бійся, люба. Тепер я з тобою.
— Усе ж буде гаразд?
— Неодмінно!
— Я кохаю тебе!
— І я тебе! Дуже!
***
Драко сидів у кріслі у коридорі маґлівської лікарні й намагався прийти до тями. Він нервово тарабанив пальцями по коліну, коли лікарка гукнула його і жестом запросила увійти. Опинившись біля дверей, він ледь чутно схлипнув. Дозволивши собі трохи сліз, хлопець увійшов у приміщення, де на нього чекали двоє найдорожчих і найважливіших людей у його житті.