Кенші втомився. Він був розчавлений. Спроби відбудувати клан не приносили нічого, окрім поразок та розчарування. Залишки мафії полювали на нього надто наполегливо, бо ж верхівка Якудзи хотіла побачити голову Кенші у себе на таці. Все чого хотів Кенші — додому, в дім Джоні Кейджа. Кенші був розчавлений. Він втомився.
Жодна нісенітниця Кейджа про кіно, яка так зазвичай так тішила раніше, не могла вирвати Кенші зі стану повної апатії. І от зараз, сидячі за вечерею докучливі теревенькі відволікали, заважали, бісили.
— Кейдже, замовкни! — прогорланив Кенші. Виделка вилетіла з його рук і впала коло тарілки, зачепивши її декілька разів з неприємним скреготом.
Джоні замовк.
— Сонечко, вибач… — Кенші розслабив обличчя, впав ним до столу, ніби знеживлена лялька. Він почувався себе ще більш жалюгідно, ніж до того. Мабуть, він не мав права підвищувати голос в чужому будинку. Він точно не мав права розмовляти так з Джоні.
— Поганий день, га? — Джоні трішки пом’яв губи, але після розтягнув усмішку на обличчі.
— Огидний день, Джоні… Вибач мені, просто нахлинуло. Останнім часом я сам почуваюся огидно, — Такахаші поклав руки на потилицю, дивлячись вниз на недоїдену вечерю.
— Нічого, я розумію, — кивнув Кейдж.
— Відверто, — продовжив Кенші, — мені важко зберігати спокій в собі, намагатися зібрати клан з нуля, відбиватися він бандитів, що переслідують мене кожного дня, — голос здригнувся, — оберігати тебе, залишаючи це місце як можна більш непомітним, коли я повертаюся сюди кожного дня після суточок з бійцями Якудзи.
Кейдж встав з-за столу, підійшов до Кенші за спини, що був дуже напружений і заціпенілий, та обмалював його контури тіла руками, обіймаючи. Кенші витяг повітря з легень. Він все ж відчував провину, що дозволив собі зірватися на Джоні.
— Знаєш, я згадав один фільм моєї початкової кар’єри. О Бог мій, я там жахливий, — Джоні засміявся, сховавшись в плече Такахаші, — але сам фільм файний. Маєш подивитися.
Кенші любив вечір кіно. Завжди приємно було споглядати як Джоні червоніє, ставить фільм на павзу, видихає і поясняю чому зіграв той чи інший момент так, а не інакше. А потім хвилин через п’ятнадцять знов зупиняє фільм, виправдовує себе, сваритися на режисера і в кінцевому рахунку сварить кіно студію, що це знімала — бо як це взагалі могли затвердити? Але зараз в Кенші не було бажання…
Джоні помітив сумніви і опір на обличчі чоловіка.
— Та годі тобі, хані. Тобі ж завжди подобалося дивитися на мою погану гру, — Джоні підморгнув, запрошуючи з собою на другий поверх.
Бажання так і не з’явилось, але Кенші відчував дикий сором і провину за свою поведінку. Та і Кейдж знав як спокусити, бо рідко він показував свої погані фільми, тому Такахаші піднявся зі стільця, простяг руку Джоні, що той повів його на гору — він не міг відмовитися.
В кімнаті було зручне ліжко, великий телевізор і дуже старий касетоприймач, що виділявся з тутешнього інтер’єра. Кейдж кумедно намагався його налаштувати, возячись зі старою касетою в руках — відмотував на початок.
На самий початок так і не вийшло, фільм заграв зі вступних титрів, які своїм виглядом кричали про давнину фільму — надто різкий звук, весела музика, безліч слайд-шоу, переходів та назва фільму великими графічними літерами. Того часу це було нормально.
Кейдж приєднався до Кенші, застрибнувши на ліжко. Вони почали перегляд.
Перші двадцять хвилин проходили як зазвичай. Незнайомі персонажі, відомі й ні актори в їхньому обличчі, трішки застарілі декорації та звісно ж поява молодого Джоні, що сліпив камеру іскрами в очах — ні, буквально, такий ефект був накладений на його очі. Ними він сліпив не тільки глядачів, а і причаровував дівчат, що не відходили від нього. Успіх оточував його скрізь — впливові люди були його друзями, дорога машина була його іграшкою, шикарний пентхаус слугував для шикарних вечірок, і здається, що саме головне, тут, як і в реальному житті він був успішним актором. Але швидко події змінювалися, кадр зупинилася на грі в покер, де Джоні — персонаж Джоні, якого звали здається Джим, але я все бачив на екрані тільки Джоні й не намагався бачити в ньому когось іншого — просаджував великі гроші.
Поступово картинка набула більш млявого кольору, екран заполонив не тільки цигарковий дим, а й імла в якій не можна було розгледіти щось. Але можна було почути звуки, що наганяли жаху.
Я запитав у Джоні чому події розвиваються так швидко. Виявилось, що це була короткометражка. Це було непогано, подумав я. Але доля Джоні з екрана котилася вниз з безумною швидкістю.
Я завмер. Його скривавлене обличчя пробилось через імлу — він програв останні гроші в карти і заборгував сумнівній зграйці бандитів. Весь в крові він блукав темними вулицями. Моє серце стискалося. Я не міг дивитися на те, як Джоні на останні гроші з кредитною карткою купує алкоголь, як заливається ним і вимикається на холодній, сирій лавці. Але я продовжував дивитися.
Молодий актор, що був відомий на весь Голлівуд котився по соціальним сходам далі вниз.
Наркотики.
Наркота заполонила його життя, він приймав все — від легкої трави до героїну, що підсмажував органи людського тіла за три роки. Він не нехтував експериментами та змішував легке з тяжким, все що потрапляло на очі.
Колов вени в притонах, ходив по борделях, прохаючи дозу в місцевих повій — ті за його тіло давали все. Тіло, що вкрилося рубцями, було бліде як сніг і без життя всередині, але все ще мало достойний вигляд для людей, що купляли продажну любов. Джоні віддавався сам, не заперечуючи.
Постільних сцен на екрані не було, але моя уява малювала все сама — всі жахіття, що творили з Джоні, всі руки, що торкалися його і давали наркоту за відповідні дії. За те, що він гарно відсмоктував. Я стис ковдру руками. Це було занадто, розуме.
«Сприймати тут Джоні як Джоні було помилкою.»
Кіно йшло далі. Але Джоні там вже не було, лише привид з його очима залишися — зі стомленим обличчям, покритим дряхлою шкірою, рубцями й з синцями під очима. Мені було важко, нестерпно боляче.
Джоні блукав пустими вулицями. Він переминався з ноги на ногу, він не тримав рівноваги, і здається себе в руках, бо плакав — плакав не стримуючись, як дитина. Моє серце стало — він дійшов до тієї самої лавки на якій заснув вперше. Я розумів подальший сюжетний перебіг, але все одно не зміг втримати себе, коли крупним планом камера показала, як Джоні більше не дихає. В його руках був шприц.
Персонаж Джоні, здається його звали Джим, вмер на дерев’яній лавці на околиці міста, якомога далі від Голлівуду.
Кадр віддалився, камера пролетіла, показала панораму міста й екран згас — на чорному фоні був якийсь напис, але я вже не дивився, мої очі заполонили сльози — я не міг усвідомити як успішний накачаний актор Голлівуду зміг перетворитися непомітну моль в місце, яке по праву було його.
— Це короткометражка була знята як антиреклама наркотиків для підлітків, — порожнім голосом Джоні розірвав тишу. — Тоді для ролі я схуд на двадцять кілограмів, харчувався лише зеленою поганню, намагався думати лише депресивно, заганяв себе за мажай, але мені здається я все одно не зміг провідчувати весь той біль родин, що втратити своїх дітей від наркоти.
Я пригадав Якудзу. Покидьків, які підсаджували японських школярів на наркоту і робили їх дилерами після. Мені стало огидно.
— Тобі за цей фільм дали Оскар?
— Ха, якби ж то, — Джоні заворушився на ліжку, — критики рознесли фільм в пух і в прах. В них не було нічого святого, вони сказали, що так виглядає моє майбутнє. Жовта преса підхопила і почала розповсюджувала це, як заголовки до своїх газет. Того часу я вів схоже життя, тому добряче по юності злякався, що це може виявитися і правдою, — Джоні зам’явся. — Але знявшись в «Ніндзя мім», отримавши за нього нагороду я втер носа всім цим покидькам і відпустив страх майбутнього. Я продовжив бухати, як і бухав до того, хоча можливо навіть більше, бо я став тоді ще більшою зіркою, ще більш популярним, — Кенші на це всміхнувся. — Мені стало начхати. І хоч цей фільм загубився десь в моєму портфоліо, я пишаюся тим, що знявся в ньому.
Він обійняв Джоні, його не хотілося відпускати — було відчуття, що якщо його відпустити, то він може загубитися ненавмисно, щезнути.
— Ти молодець, — хриплим голосом від проковтнутих слів промовив Кенші, — гарно зіграв, й твоя підготовка до того фільму вражає.
— Дякую, — Джоні погладив Кенші по плече, а потім віддалився, занадто багато набравши повітря в легені після похвали. Кенші на мить завмер, загубивши тепло чужого тіла, але потім відкинувся на подушку, готовий слухати уважно Джоні. — І хай ці критики всруться, що ця короткометражка їм не зайшла. Вона була перекладена на двадцять мов світу. В тому числі і на японську, — Кенші відчув приємне тепло в грудях від цих слів. Він відчував легкість, відчуття домівки, було приємно слухати Джоні, і його власні проблеми більше на нього не давили. Він вже засинав, заплющуючи очі, а Джоні все базікав і базікав про те, «що хай ці критики всруться» — Кенші незграбно поплескав Джоні по плечу і підтягнув до себе, нарешті спати.
Він все ще мав проблеми з Якудзою, все ще мав бути зосередженим на кожній небезпеці, обережним, але йому було до кого повертатися і для кого бути обережним. Тому він буде.
А віскі Джоні він сховає.