— Цей рік минає не так, як я очікувала, — рубнула Ґрейнджер.
Драко відірвався від написання есе та зловив очима дівчину, яка втупила свій майже що байдужий погляд у камін. Він хотів щось проказати, запитати що вона мала на увазі, але відмовив себе, просто сидячи та видивляючись на неї.
Сяйво вогнища неначе позолотило її обличчя та волосся.
Лише потріскування дров у каміні ворушило довгу павзу, що зародилася між ними. Ґрейнджер все ще непорушно вдивлялась у полум’я, відсторонено водячи пальцями по обкладинці підручника з історії, що лежав у неї на колінах.
Вона глитнула:
— Я гадала… якщо повернусь на цей рік… то неначе розпочну все з чистого листа. Зможу побути простою ученицею, — закуток її вуст підійнявся. — Лиш один рік.
Драко далі безмовно вивчав її розмірковуючи: ці слова були адресовані йому чи Герміона лише розмірковувала вголос? Ґрейнджер майже завжди виглядала шалено жвавою.
На початку навчального року дівчина подовгу розповідала про те, як важливо подавати приклад іншим, а тому з головою занурилася в обов’язки старости школи. Вона ледь не жила в офісі старост.
Той день був виснажливим, а вони й після відбою сиділи в робочому кабінеті, намагаючись доробити домашнє завдання. Ґрейнджер задумливо прикусила нижню губу. Яскрава іскра, яка зазвичай вікувала в Герміоні, тепер здавалась тьмяною.
Через мить вона потупила свій погляд та зітхнула.
— Не зважай, — дівчина струснула себе та підвелася. — То нісенітниці. За два дні в мене має бути готове есе, а я навіть не дочитала матеріал для нього.
Вона взяла у руки підручник та портфель, а потім перейшла до завішеного фіранками підвіконня, що виднілося на дальній стіні кімнати. Лише це містечко давало змогу хоч якось усамітнитися в офісі.
Ґрейнджер зазвичай ночувала там, коли мала настільки багато справ, що приходилося залишатися допізна. Не раз бувало, що Драко приходив удосвіта, а вона спала на підвіконні посеред звітів, скукобившись у ковтюшок.
Драко підвівся, як тільки її постать зникла за фіранками.
— Ґрейнджер?
— Гм, — вона так мугикала лише тоді, коли слухала краєчком вуха. Він відволік штору, і тоді Герміона підвела очі.
Мелфой завагався на хвилинку, але потім запитав:
— Яким, на твою думку, мав бути цей рік?
Вона впіймала поглядом Драко, та вже через мить відірвала очі, виглядаючи втомленою.
— А… То дурниці. Мені просто здалося, що я вже проґавила всі шанси насолодитися юністю, — Герміона важко зітхнула. — Тепер я мушу бути відповідальною та подавати приклад іншим до кінця життя. До мене закралася думка про те, що я навряд чи зможу займатися чимось лише за своїм бажанням, навіть якщо йдеться мова про щось, чому я хотіла приділити увагу. Тепер… від мене очікують цієї уваги.
Вона знизила плечима, а на обличчі виднівся тужливий погляд.
— Навіть посада старости школи. Я захотіла стати нею як тільки-но прочитала «Історію Гоґвортсу», але ж члени Ради опікунів запропонували мені місце не через академічну успішність. За їхніми словами, їм потрібен був взірець, хтось незаперечно порядний, — вона силувано засміялася, — хто зміг би показати школі, що потрібно пробачати та рухатися вперед. Тож… отак я обійняла цю посаду.
Поки Драко вловлював її слова, йому пересохло в роті, а руки стиснулись у кулаки, упившись у фіранки.
Усі, навіть Драко, були шоковані, коли йому запропонували посаду старости школи. Він прибув на станцію Кінґс Крос наляканим до смерті, хоча Ґрейнджер з першої їхньої зустрічі сприйняла все спокійно. Дівчина зголосила їх на перше патрулювання на Гоґвортському експресі та представляла як старост школи учням у кожному купе.
Тепер, чотири місяці потому, вона пояснила чому.
Їхнє «партнерство» було видумкою.
А як інакше.
Герміона отримала роботу «взірця», для якої потрібно було вдати, неначе вона пробачила свого однокласника, який спостерігав за тортурами над нею у вітальні власного дому.
Нікому не вдалося б таке пробачити.
Драко втратив глузд, коли подумав, що таке можливо.
Хлопець поводився неначе дурник під чарами для фантазій, а вона весь навчальний рік удавала, ніби не жила в жахітті.
Здавалося, що йому вирізали діру в самому серці, поки він зоглядав на неї.
— Ґрейнджер… — нарешті витиснув він, намагаючись втримати голос рівним. — Ти не зобов’язана пробачати мені.
Вона раптово підвела голову та впилася поглядом у нього. У Драковому животі все перевернулося, а груди неначе хтось здавлював.
Мелфой випрямив плечі у спробі видатися безпристрасним:
— Знаю, у нас одна робота на двох, — промовив він, — проте поза нею, коли ми наодинці, тобі не треба вдавати, наче ти пробачила мені. Я зрозумію.
Драко відчув, як від її погляду живіт болісно скрутило. Він зорив на неї, чекаючи, поки Герміона скине маску.
Він просто уникатиме її.
До самого кінця навчального року.
Просто залишить її у спокої. Вони б могли розподілити робочі години, аби менше взаємодіяти одне з одним. У Драко не було жодної потреби перебувати в офісі тоді, коли там була Ґрейнджер, він просто… звик бути з нею.
— Я дійсно пробачила тобі, — проказала вона.
Мелфой глитнув та блимнув очима.
— Ні. Усе добре. Я серйозно. Не варто вдавати, наче ти пробачила. Вважаю, що від цього тільки гірше.
За останній рік життя та переконання Драко вже двічі звели нанівець. Якщо ж його оплот теж виявиться брехнею, то навряд чи картина кардинально зміниться.
Біль почав обпікати груди, а заціпеніння, що він відчував, нагадувало сонмище випадків за останні декілька років, коли Драко безпорадно стояв на місці, а час, здавалося, уповільнювався настільки, що очі вловлювали кожну секунду.
Усе його майбутнє раптом звузилося до чогось нескінченного й безбарвного.
Він – Драко Мелфой. Наймолодший смертежер за всю історію. Ось таке обличчя він матиме до кінця своїх днів.
Для Ґрейнджер хлопець був лабораторним щуром, аби вона змогла продемонструвати всім як потрібно пробачати.
Не той гуртожиток у Гоґвортсі.
Не та родина.
Не ті погляди.
Не те життя.
До розподілення ніхто й слівця не проронив, що бажання 11-річного хлопчиська вплинуть на все його майбутнє.
— Мелфою, — голос Ґрейнджер обірвав його забуття. Дівчина поморщила лоба, вивчаючи обличчя Драко. — Я пробачила тебе.
Він глитнув та гірко засміявся:
— Ґрейнджер, дійсно, не треба…
— Ми всі були дітьми, Мелфою, — вона перервала його твердим голосом. — Усе розпочалося, коли ми були дітьми. Ніхто з нас не вибирав у що вірити. Нам усім по-різному брехали й казали, що ми втратимо близьких, якщо не будемо вірними своїм сторонам.
Драко придушено хихикнув:
— І якось так вийшло, що я опинився не на тій стороні та робив поганий вибір за поганим вибором.
Ґрейнджер підійняла губи у глузливій посмішці та хитнула головою:
— Тобі навіть 18-ти не було, коли ти прийняв Чорну мітку. І… небагато людей наважилося б на те, що зробив ти у найважливіші для нас моменти. Якби ти тоді сказав, що то був Гаррі, ми б програли війну і вже давно лежали б у трунах. Ти втямив, що не мав рацію, і зараз намагаєшся спокутувати вину. Не кожен здатен на таке.
Вона всміхнулася йому, і Дракове серце жваво забилося, а неспокійне тепло промайнуло крізь усе тіло. Він злегка ворухнувся.
— Я пробачила тебе, Мелфою. Дійсно, — у її голосі чулася непохитна переконаність.
Його горло пересохло настільки, що було важко говорити. Він глитнув, і розрада оповила все тіло хлопця, коли той всівся на підвіконня, намагаючись підібрати слова.
— Мені… приємно це чути, — нарешті зронив він.
Усмішка зникла з її обличчя, а погляд став понурим.
— Вибач. То були просто нісенітниці. Я не думала, що ти віднесеш їх до себе. Я лиш…
Герміона хапнула повітря, й очі Драко ледь не почали блукати дівочим тілом, коли її груди невпевнено звелися.
— Я деколи роздумую, яким могло бути життя у Гоґвортсі. Якби нам увесь час не загрожувала війна. Чим би я займалась, чи я б наважилася… — її щоки порожевіли, а погляд утупився донизу, — порушити правила просто заради гострих відчуттів. Подібні думки іноді закрадаються до мене, і я перебираю все, що могло бути. У тебе буває таке?
Вона глипнула на Драко, вдивляючись у його обличчя. Сяйво вогнища впало вузеньким променем між фіранками, освітлюючи лице Герміони та забарвлюючи її очі в яскраво-бурштиновий колір.
Навіть не замислюючись, Драко простягнув руку до її щоки.
То був перший дотик між ними, якщо не зважати на той випадок, коли вона ляснула його по обличчю.
Він мріяв про змогу доторкнутися до неї.
Щодня.
Щоночі.
Під час патрулювань…
Ґрейнджер завмерла, вирячивши очі. Драко дбайливо заправив їй за вухо неслухняний локон. Його серце ледь не виривалося з грудей, проте хлопець схилився вперед, блукаючи пальцями здовж вигину її підборіддя, аж поки не знайшов точку пульсу й западину за вухом.
Драко підійняв дівоче обличчя та заполонив її губи.
Коли вони зустрілися у поцілунку, йому здавалося, ніби він вмирає від спраги. Груди залляло ненажерливою й відчайдушною потребою притягнути її до себе й взяти від цього моменту все можливе.
Мелфой змусив себе цілувати її поволі.
Вона не змінить свою думку щодо нього через один лиш поцілунок.
Йому просто хотілося дізнатись, яким би могло бути те життя, де вони були простими учнями, де не було війни. Де 18 років – це початок життя, а не початок кінця.
Драко хотів узнати, чи воно було б таким же чудовим, як йому здавалося.
Пронизливий біль занив у його грудях, коли він зрозумів, що мав рацію.
Її пульс тріпотів під його пальцями, неначе снич, коли той розгортав свої витончені золоті крильця. Хлопець відчув, як у неї перехопило дихання, як вона розімкнула губи, і ледь не застогнав від бажання поглибити поцілунок, обійняти її так, наче Герміона була його. Драко хотів провести язиком по дівочих губах, а потім прослизнути повз них, аби спробувати її на смак.
Проте він не міг.
Хлопець не заслуговував Герміону Ґрейнджер.
Драко розтягнув поцілунок ще на мить, потроху відволікаючи руку.
Раптом Герміона заплуталася пальцями в його волоссі, жадібно цілуючи його у відповідь, притягуючи Драко ближче. Її руки блукали в його пасмах, скручуючи й смикаючи їх, змушуючи поглибити поцілунок. Мелфой обійняв її, аби втримати їх обох на місці, долонею притискаючись до попереку та рухаючись хребтом догори, запам’ятовуючи відчуття її тіла напроти його руки. Герміонина мантія опала з її плечей, і дівчина відсунулася ще ближче до вікна, ухопивши його за плечі у спробі знадити до себе, продовжуючи цілувати.
Драко прикусив її нижню губу, упиваючись тихим стогоном, що вирвався з неї у відповідь. Герміонині вуста нагадували шовк. Вона опустилася на спину, і хлопець упав слідом за нею, прокладаючи долонями шлях від плечей до талії, коли її руки огорнули його шию. Він височів над нею навколішки, його тіло над її. Драко відірвався від дівочих губ, аби прокласти доріжку з поцілунків уздовж обличчя Герміони, ковзаючи язиком та зубами її підборіддям, смакуючи шкіру. З неї вирвався стогін, який заполонив Дракові вени. Він укусив її за горло, а Герміона ще міцніше обхопила його волосся, притягуючи його до себе.
Дівчина знову знайшла його губи в палкому цілунку, звиваючись під ним та блукаючи ногами по його литкам. Драко віднайшов її груди та стиснув їх крізь джемпер, і вона застогнала у відповідь. Вібрація промайнула крізь нього, неначе електричний струм. Мелфой заплутався пальцями в її шаленому волоссі, безрозсудно цілуючи її, віддаючи їй усе, що мав і відчував.
Уперше за все його життя Драко не хотілося змінити своє минуле.
Жоден момент не був вартим переписування.
Адже якимось чином не те життя з усіма неправильними виборами призвело його в цей момент, де Ґрейнджер оповилася в Дракових обіймах і бажала його.
Руки хлопця ледь не тремтіли, коли він огорнув її обличчя й знову поцілував.