Спальня дівчат Ґрифіндору
Ранок суботи
— Джіні, Джіні! Прокидайся.
— Що? — Візлі протерла очі. — Котра година?
Вона поглянула на настінний годинник, який купила разом із Герміоною в Лондоні на літніх канікулах. Дідько, лишень сьома ранку. Але яке це має значення, якщо у подруги сьогодні надважлива зустріч і байдуже, що до неї ще майже вісім годин.
Ґрейнджер продовжувала метушитися кімнатою, попутно витягуючи усе з шафи та шухлядок. Її дикі кучері були, як і завжди, зібрані в недбалу гульку і закріплені паличкою, а сама вона і досі бігала в піжамі.
— Мати рідна, Герміоно. Ти можеш спинитися?
— Ні, я не готова. Джіні, — дівчина глянула на руду подругу і повільно опустилася на власне ліжко, — це катастрофа.
«Починається» — подумала Візлі. Вона накинула ковдру на лице, притиснувши руками, важко зітхнула, а потім відкинула назад і піднялася на лікті.
— Ну що у тебе там? — запитала з ненаграним хвилюванням.
— Я не маю що вдягнути.
— А твій коричневий светр?
— Нудно.
— Бордова блуза?
— Банально.
— Зелена? — Джіні здійняла брову.
Герміона гмикнула:
— Пропонуєш його подражнити?
Руда лишень розреготалася, а тоді склала руки на грудях і тоді впевнено сказала:
— Щоб подражнити твого кавалера, треба вдягнути мою червону сукню.
— Ні!
— Так.
— Нізащо.
— Колись ти це зробиш, — проспівала Джіні й зникла за дверима ванної кімнати.
Герміона тільки залилася фарбою і тупнула ногою. Ні, ґрифіндорка зовсім не була святенницею, але те, що їй запропонувала подружка… Гаразд. З одягом розберемося пізніше. Основне завдання на тепер — викурити бестію з вбиральні, це ж не в неї сьогодні побачення.
Спальня хлопців Слизерину
Той самий час.
— Ноте, я тебе прошу, стукни вже ти цього телепня чимось, — простогнав Блез, визираючи з-під подушки. — Я. Хочу. Спати!
— Тобі треба, ти й стукай. Не моя проблема, що ти не рання пташка, — глузував Тео.
На відміну від свого однокласника, який досі валявся в ліжку, він уже переодягнувся в повсякденний одяг і спостерігав за іншим сусідом, сидячи у великому кріслі. Нот помітив для себе, що хоч Драко і нервував, але все ж старався не сильно панікувати. А може й ні.
— Так, квіти готові, столик я замовив…
Драко продовжував бубоніти щось собі під ніс, тим самим дратуючи сусідів по кімнаті.
— Мелфою, заспокойся нарешті, — гримнув на хлопця Забіні.
— Ти не розумієш…
— Що не розумію? Що ти втратив голову від Ґрейнджер? Так ми з Нотом це ще минулого року зрозуміли.
— Та ну вас, — огризнувся до друзів хлопець і попрямував до ванної кімнати.
Спальня дівчат Ґрифіндору
За пів години до побачення
— Джіні! Ти — чарівниця. Ну, тобто… ти й так чарівниця, — бурмотіла Ґрейнджер, розглядаючи своє віддзеркалення, — я хотіла сказати…
— Я зрозуміла, — перебила її ґрифіндорка, — ти коли хвилюєшся, починаєш багато і швидко говорити.
Герміона тільки посміхнулася і похитала головою.
— Знаю. Але я не так часто бувала на побаченнях.
Вона ще раз глянула на себе в дзеркало. Молочного кольору гольф із довгими рукавами та темно-синя вельветова сукня на бретельках, темні колготки й чобітки на невисоких квадратних підборах. Волосся дівчата не чіпали, а просто залишили розсипатися буйними кучерями, Джіні зробила мінімальний макіяж. «Сподіваюся, додому ти повернешся без неї», — підморгувала Візлі, поки наносила помаду на Герміонині вуста.
Дівчині дуже подобалося те, що вона бачила. Попри всі додані штрихи, ґрифіндорка залишилася собою.
— Що ж, мені пора.
Ґрейнджер надягнула зимове пальто, закуталася в теплий шарф, вхопила сумку і вискочила за двері кімнати.
— Іди вже. І пам’ятай про мою настанову, — крикнула услід подрузі.
Спальня хлопців Слизерину
За пів години до побачення
— Може таки вип’єш, Мелфою? — Блез простягнув другові склянку з вогневіскі.
— Ні, — відмахнувся Драко, — це наше перше побачення і я хочу бути при ясному розумі.
— Ха-ха, — засміявся Забіні, — ти чув, Ноте? Хлопець, який мотався в маґлівський Лондон за модним прикидом тільки для того, щоб вразити маґлонароджену подругу, каже нам щось про ясний розум.
— І я впевнений, що їй сподобається. Тільки погляньте на мене, — Мелфой покрутився перед друзями, демонструючи себе, — і ці джинси ще й достобіса зручні.
Слизеринці на це лишень закотили очі й похитали головами.
— Ну, побажайте удачі, — сказав блондин, попутно вдягаючи новеньку куртку.
— Іди вже, — синхронно вигукнули хлопці.
Коли Драко вийшов з кімнати, друзі переглянулися між собою, а тоді Блез сказав те, про що думав, відколи дізнався про цю зустріч:
— Будемо надіятися, цей закоханий павич нічого не зіпсує.
Спальня дівчат Ґрифіндору
Вечір того ж дня
Герміона, мов фурія, влетіла в спільну з Джіні спальню і навіть не звернула уваги на Гаррі, який розвалився на сусідньому ліжку. Дівчина різкими рухами стягувала свій величезний шарф та пальто і, навіть не дивлячись, скинула все на підлогу і бухнулася на ліжко, зарившись лицем у подушку, а за кілька секунд звідти вже долинав придушений крик.
— Ем, ну я цей… пізніше тоді зайду, — сказав Поттер і покинув кімнату.
Візлі непокоїв стан подруги, бо ще кілька годин тому вона в піднесеному настрої збиралася на побачення, про яке (якщо по секрету) мріяла вже доволі давно.
— Агов, подружко, що сталося? Він тебе образив? — стурбовано поцікавилася Джіні.
— Ні, — прозвучало з-під купи волосся.
— Побачення було жахливим?
— Все було чудово.
— Тоді що з настроєм?
Ґрейнджер здійняла голову від подушки, а тоді сіла на ліжку, підібгавши ноги. Довго-довго вдивлялася у карі очі подруги, а тоді розпливлася у широкій посмішці.
— Джіні, бачила б ти своє обличчя, — захихотіла ґрифіндорка, за що у відповідь отримала подушкою. — Агов!
— Дурепо. Я тут хвилююся, а вона так мене лякає.
— Ну вибач, — шатенка смішно склала губи, а тоді поцікавилася. — Яким чином я можу загладити свою провину?
— Таким, що зараз ти мені розповіси все. В деталях, — уточнила відьма.
— Що бажаєш знати?
— Усе! Де ви були? Що куштували? Як Мелфой цілується?
— Стоп, зачекай, спинись, — Герміона поклала обидві руки на плечі подруги. — Яка ж ти нетерпляча.
Дівчата вляглися поруч одна одної, й кучерява ґрифіндорка повідала деталі побачення. Про комфортні посиденьки з чудовим хлопцем у «мітлах» за кухлем маслопива (яка ж вона була втішена, що хлопець не обрав «кафе мадам Падіфут») і його дотепні жарти, похід в «Медові руці» за улюбленими Герміониними смаколиками (і звідки він дізнався, що саме вона любить), про прогулянку засніженою алеєю і солодкий поцілунок, що став приємним завершенням сьогоднішнього дня. Дівчина не оминула навіть момент її провалу, на самому початку.
— Ці довбані ельфи, вибачте мені, чудові створіння, — сказала Ґрейнджер кудись у стелю, — начищають коридори так, ніби то якась ковзанка. Мені аж зорі засяяли, так приклалася до підлоги.
Джіні сміялася так, що аж не могла спинитися.
— Покажеш свої спогади?
— Не смішно, — пригрозила рудій пальцем.
— То все було чудово? Ви тепер зустрічаєтеся?
Герміона не відповіла, а тільки почала перебирати пальцями ворсинки на покривалі.
— От клятий тхір.
Візлі хотіла ще щось додати, але у вікно раптом наполегливо постукали.
Вітальня Слизерину
Той самий час
Драко сяяв, мов начищений ґалеон. Перебуваючи у блаженному настрої, він сів поміж двох своїх товаришів, які спостерігали за ним, закинув ноги на кавовий столик, а руки на спинку дивана, глянув на одного друга, потім перевів погляд на іншого, і нарешті промовив:
— Вона — ІДЕАЛЬНА!
Ці двоє хоч і були трохи придурками, але вони були його найкращими друзями вже багато років, і тому з ними блондин завжди міг бути собою. Мелфой розповів їм, наскільки Герміона була цікавою і що дівчина може підтримати будь-яку тему, про те, як міняється колір її очей, залежно від освітлення, і навіть про її сміх від щирого захвату. Слизеринці лише заулюлюкали на це, а Нот різко обійняв за шию і потріпав його за волосся.
— Ооо, хлопче, та ти по вуха закоханий.
— За це треба випити, — підсумував Блез.
— А ти як завжди, — посміявся Драко.
Поки Забіні розливав алкоголь, Тео продовжував випитувати його:
— То ви тепер офіційно пара?
Обличчя слизеринця раптом сполотніло.
— От дідько.
— Що?
— Клятий Мерліне.
— Агов, Драко, ти мене чуєш?
— Я геть забув. Де моя мітла?
Блез промовисто глянув на Нота, та той тільки стиснув плечима. Мовляв, «хто їх зрозуміє, цих закоханих». Зрештою, він таки вийшов з кімнати з мітлою в руці й, швидким кроком, майже бігом покинув слизеринську вітальню.
Спальня дівчат Ґрифіндору
Наполегливий стук у вікно перервав дівчачі розмови. Подруги з нерозумінням вдивлялися у вікно, аж поки стукіт не повторився, і Герміона не схопилася з місця аби прочинити шибку. Від побаченого її очі розширилися. У повітрі, навпроти її вікна, сидячи на мітлі, завис Драко, щоб його, Мелфой.
— Впустиш? — запитав хлопець.
— Ой, так, звичайно. Ми тут із Джіні…
— Вважайте, що мене вже немає, — прощебетала дівчина і мигцем зникла з дверима.
«От коза» — промайнуло в Герміониній голові.
— Ну, тоді заходь, — сказала вона. — Тільки обережно, не послизнись на підвіконні.
Маневруючи мітлою, Драко поволі підлетів впритул до отвору і так само обережно ступив ногою на віконну раму, а потім спритно застрибнув до дівчачої кімнати.
Вони стояли якусь мить мовчки, навпроти одне одного, поки Мелфой не відкинув мітлу в куток, і його тихі слова не порушили тишу.
— Це було чудове побачення, — промовив.
Герміона напружилася, бо зазвичай за такими словами кажуть щось на кшталт «але на цьому все» чи «більше таке не повториться».
— Та все ж, я припустився помилки, — хлопець зробив павзу, і ґрифіндорці захотілося провалитися крізь землю в цей момент.
«О, свята Морґано, він мене кидає. А ми лише на одне побачення сходили» — думалося дівчині.
— …тися.
— Що? — за невтішними думками Ґрейнджер зовсім прослухала усе, що їй казав слизеринець.
— Я хочу з тобою зустрічатися, — він заправив каштановий кучерик за вухо і ніжно провів пальцями до підборіддя. — Ти — надзвичайна дівчина.
— А, ти про це, — вона полегшено зітхнула, а потім побачила запитання в сірих очах. — Ой, тобто так. Я теж хочу цього, — і щиро посміхнулася.
— Я щасливий, що наші бажання сходяться.
— І я дуже рада цьому, — хихикнула. — Коли ти сказав про помилку, я подумала… Та ні. Все добре.
Він глянув на неї, здійнявши брову.
— Ти думала, я відмовлюся від тебе?
Герміона тільки стинала плечима, а Мелфой продовжив:
— Відмовлюся від спілкування з тобою, — промовив цілуючи в щоку.
— Драко.
— Від поглядів, які ти спрямовуєш на мене щоразу у Великій залі, — доторкнувся вустами до іншої.
— Від веснянок, що зачаровують мене щоразу, як їх бачу, — провів подушечками пальців розсипами дрібних коричневих цяточок. А потім м’яко припав до рожевих дівочих губ, затягуючи їх обох у млосний цілунок.
— Ти п’яниш мене, моя Ґрейнджер, — прошепотів Драко, відриваючись від її губ. – Не знаю, що буде з нами за кілька місяців чи років…
— Не думай про майбутнє, — перервала його дівчина. — Будьмо разом тут і зараз.