Мрійлива Іонія. Шкода, що тендітний світ був поглинений довгими кровожерливими війнами. Вони забрали багато життів, принесли біль, що досі ріже жителів зсередини, віддається лоскотом глибоко під кістками.
***
Мисливець за демонами тимчасово зупинився поряд із невеликим поселенням. Люди не повинні бачити його, тому він поводився обережно. На перший погляд – тиха глушина. Але якщо поглянути трохи глибше, то в темряві ночі ти побачиш монстрів, які тільки чекають твого необачного кроку. Аби напастися, безжально розірвати, закатувати і втопити у джерелі болю. Саме такими якостями, окрім хитрості та пустотливого флірту, володіє його наступна жертва.
Так, ця спокусниця обірвала тисячі, а може, і мільйони життів. Зазвичай такі демони не цікавлять Йоне. Але, як тільки він прибув у селище, чутки одразу дійшли до нього.
Він досі пам'ятає, як схвильовані пані перешіптувалися, що невідома жінка цієї ночі знайшла свого нареченого мертвим біля лісу. А точніше те, що від нього залишилося.
Обдерта шкіра та порваний у шмаття одяг відкривали вид на холодний труп, випотрошені тельбухи. На щоці поцілунок від помади, ніби візитна картка. Наче вона — художник, а він — полотно, картина. Очі були відсутні. Замість них порожнина, прикрашена застиглою лушпиною крові. Вона була всюди. Сліди невзутих ніг від багряної рідини вели вглиб лісу. Наче демонеса закликала наступних жертв до себе, аби знову насолодитися збудженням від чужого болю. Ніжного, оманливо-ласкавого, невблаганного, дикого.
Почувши такі страхіття, Йоне просто не міг не втрутитися. Адже це його обов'язок — знищувати демонів. Ця рибка більша за інших, вміє вправно маніпулювати. Але він не заплутається у цьому спокусливому поклику, на відміну від інших людей.
Але їх звинувачувати не можна, під тиском диявольської посмішки встояти зможе лише меншість. І він входить у той малий відсоток. Якою б вона не була чарівною і сексуальною, мисливець знає, під цією гарною обгорткою ховається її гидка натура. Їй незнайоме слово «милосердя». Для Евелінн милосердя — це швидка смерть. Навряд чи хтось колись відчував її на собі.
Вона прийме все кохання смертних, аби довше відчути п'янкий запах страху і страждань. Це була її принципова позиція, а його — вбити її.
***
Думки каламутніють. Повний місяць висвітлює упевнений силует, що з кожним твердим кроком по ґрунту наближається до свого солодкого капкану. Пасма чорного волосся майоріли на легкому вітру. Він нагадував йому про брата.
Гіркота від провини душила його, але обличчя не спохмурніло. Це було так нещодавно, але треба змиритися. Йоне налаштований надто серйозно. Почуття не приголублять у своїх обіймах, точно як він не дозволить це зробити відьмі, що вже нагострила на нього свої гострі ікла.
Весь час, який мисливець проводив у західній частині Іонії, змушував відчувати, як за ним стежать. Із явним захопленням від майбутньої трапези зустрічі. Варто йому обернутися — як слід від його переслідувачки, мабуть, пропадав. Це відбувалося періодично.
Одної ночі, коли темні фарби заполонили небо, він вийшов у ліс. Жахи, міцно переплетені з минулим, знову давили підбором на горлянку. Він дозволив меланхолії вирватися назовні, хоч її не було видно ззовні. Дозволив собі бути беззбройним, а отже, повністю оголеним.
Тоді він миттю помітив блиск її бурштинових очей. Вона мов тінь — присутня, але неосяжна, невловима для дотику.
Вона могла пустити у справу усі свої майстерні здібності. Зробити другу смерть Йоне ще більш гнітючою. Але цей до жаху нудний смуток міг зіпсувати головний приз Евелінн – біль. Ця туга в його характері робила ситуацію тьмянішою. Та й яке з цього примари видавиш збудження… Особливо в такому жалюгідному, вразливому стані.
Тому вона чекала на слушну мить для свого тріумфу. Коли він чекатиме її появи, але при цьому Евелінн усе одно застане його зненацька. Як зараз…
***
Згодом іонійський ліс прийняв його з легким туманом. На вулиці тепло навіть уночі, але від вологого повітря тілом пробіглись сироти. Він досі щось відчуває. Пишні дерева закривали огляд на місяць.
Полювання почалося. Йоне знав, Евелінн на нього чекає. Хоче, щоб він знайшов її. У такому разі він приймає правила гри, у якій вона зобов'язана програти. Мисливець ніколи не недооцінював своїх ворогів. Вона сильна та підступна, тому йому варто бути напоготові.
І ось, знову це почуття. Так, вона десь поблизу. Дуже поряд, але при цьому грається, як хижак зі своєю здобиччю.
— Не варто ховатись… Це марно.
Він повернув голову, і через плече похмуро глянув на спокусливу постать. Вона була розкішною та витягнутою, як струна. Цього разу Евелінн не з'явилася у вигляді рунтеррівської красуні. Вона частково показала йому своє нутро. Дві кінцівки позаду її лопаток грайливо коливалися з боку в бік, уважно стежачи за діями Йоне. Гострі кігті блищали в темряві, їх скрегіт виразно чути через відлуння хитрого сміху. Очі, які він раніше бачив у безодні ночі, горіли справжнім золотом. Зіниці поступово зменшувалися. Вона химерна, а тому чарівна. Шкода, що насправді потворна.
— Пташка сама прилетіла в клітку до своєї господині... Ти такий джентельмен, — її голос був спокійний, ніби вона знала з якого боку підійти до нього. Огидно.
— Ти знаєш, навіщо я тут, Евелінн. Я…
— Овва-а-а, ти знаєш моє ім'я! Невже ти черговий шанувальник? — перебивши свого співрозмовника, вона зробила крок уперед. Їй він цікавий. — Маю визнати, я давно не бачила таких вродливих смертних… Хоча… Чи тебе взагалі полонить юрба згуби, любий?
— Смерть фатальна для всіх.
Він насупився, оголюючи два гострі клинки. Звук металу прорізав тишу, викликаючи смішок із вуст Евелінн.
— А життя — лише ефемерність. Але гнів та страх, через яких воно проходить, викликають у мене спокусу...
— Я не піддаюся таким спокусам.
— Який нудний... — вона незадоволено подивилася на Йоне, але посмішка знову розтягнула її єхидні губи. — Є тільки один спосіб позбутися спокуси — піддатися їй. Тому піддайся мені, дозволь убити тебе повільно й ніжно… Така смерть для тебе буде найкращою нагородою…
Мара, гойдаючи стегнами, почала обминати чоловіка оцінюючим поглядом: одягнутий досить екзотично, на відміну від місцевих… І ця маска… Цікаво, чи буде кровоточити його обличчя, якщо різко зірвати її? Якщо так, то для неї це буде пікантне видовище...
— Моя нагорода — твоя смерть.
— Невже знайдеш силу волі перемогти мене? Я лишень невинна жінка посеред темного лісу. Чи може гола? — Вона облизала свої губи, прошепотівши останнє слово.
Різка атака з її боку. Отруйні шипи стелили доріжку ланцюгів, зів'явши в ґрунті. Вона замовляла зуби, перш ніж оскалити свої. Моторошний регіт пролунав у тиші лісу, нагадуючи Йоне сміх азакани.
Але його це не здивувало. Власний клинок засвітився червоним кольором, як і тіло Йоне. Довгі одаті зі свистом вітру прорубали повітря, оскільки Евелінн, ніби грайлива кішка, витончено звивилась, не дозволяючи йому підходити близько. Вона вирішила взяти на себе роль втікачки. Нехай він видихнеться у ритмі її пристрасних рухів, а потім вона почне полонити його, як свою улюблену іграшку. Кожен наступний удар вона уникала, розчинялася в темряві, манила до себе. Їхня битва була схожа на гаряче танго, щоправда, так думала лише Евелінн. Її тіло переливалося, згодом набувши повної людської форми.
Йоне, затямивши її техніку, перестав наносити cерію випадів і ударів по периметру, почавши ходити довкола.
Вона, послідувала його прикладу. У порівнянні з нею Йоне високий, але Евелінн любить такий типаж м'яса. Великих та дурних. Але цей не дурний… Із цим фактором спрага до його тіла лише збільшувалася.
— На що ти чекаєш?
— На цю іскру в твоїх очах, яку я зможу розгледіти навіть у байдужих чоловіках.
— Твоя краса занадто принадна, як для садистки.
Поки вона шукала відповідь на його зухвалість, Йоне, скориставшись короткою миттю, зробив ще один ривок.
Звук леза, зіткнення, зітхання. Гостре лезо пройшло наскрізь людської оболонки, прямо в її живіт. Краплі крові попливли додолу, а мерзенне хлюпання пролунало, наче бритвою по вухах. Він проштрикнув її мечем, як колись зробив це із демоном у храмі.
Евелінн застогнала, її обличчя спотворив біль. Так от, як це...Чи це схоже на людський оргазм? Вона відчайдушно схопила його за руку, що міцно тримала руків'я зброї. Спочатку Йоне думав, що вона знищена.
Але яке було його здивування, коли після неї залишився лише ліловий серпанок, а Евелінн знову засміялася. Регот пролунав позаду, через що він негайно розвернувся, вставши в бойову стійку.
Його пунсові чари зорі та ночі кружляли в танці навколо господаря, чекаючи каверзи. Якщо її не вбити його зброєю...То як? Хто вона така?
Знову повіяв вітер. Бинти, що обтягують напружені м'язи чоловіка, майоріли на кінчиках. Маски монстрів на його поясі задзвеніли, наче зламані бубоньці. Хакама з візерунками рваними хвилями вкривала його ноги.
Він стояв у тиші, відчуваючи її, як вона крадеться у невідомому напрямку.
— Ай-ай-ай… Який неслухняний мисливець… Я тобі не по зубах, красеню…
Двоякий голос гудів його свідомістю, захитував не гірше за колискову. Йоне різко відчув м'які, але люті кроки за спиною. За мить він заблокував чергову підступну атаку. Два відростки на її спині та холодні клинки зустрілися, викликаючи швидкоплинну іскру. Вона закусила губу від легкої вібрації, що виникла через їх сутичку.
— Тобі не вбити мене навіть якщо забажаєш… Але мене будоражить, коли ти хочеш моїх мук…
— Мені не характерна жорстокість. Я не вбивця, я — мисливець.
Він відчув, як повільно, але швидко відступає під величезною силою демонеси. Якою б тендітною вона не виглядала, під спокусливими формами ховається чудовисько, яке бажає крові. Його крові. Вона, зібравши всю свою міць, штовхнула його, через що Йоне тимчасово втратив рівновагу. Але, опанувавши себе, він почав вражати Евелінн червоними вихорами своєї магії. Але навіть цього вистачило, щоб схитрувати.
Вона завдавала нищівних ударів своїми хлистами, знемагаючи його. Але спритність і швидкість — це про Йоне. Він, майстерно володіючи власною зброєю та тілом, робив поштовхи та випади, уникаючи гострих батогів суперниці.
Їй так хотілося торкнутися його торсу, зірвати всі ці ганчірки і милуватися повністю нагим мисливцем, аби потім скуштувати весь біль. Нині вона не грала, а нападала. Іноді вона помічала, що царапала Йоне. Його шипіння віддавалося уявними стогінами в її голові.
Він парирував її удари, але різниця в силі відчувалася навіть через усі його зусилля...
***
Він був знесилений. Їх протистояння тривало дуже довго, до самого світанку. Але зрештою, коли промені сонця невпевнено торкнулися їх облич, він опинився на землі, притиснутий нею зверху.
Евелінн терлася сідницями о його стегна, викликавши в нього насуплене, відразливе зітхання. Нарешті він повністю належить їй. Це той самий видобуток, після якого вона залишиться ще більш ситою, ніж зазвичай. Але було в нього щось, чого не було в інших… Навіть зараз Йоне, хоч і брикався під нею, але не боявся. Не благав про милість, як інші смертні. Був пихатим до самого кінця. Евелінн зацікавлено вглядалася у крижані очі, приховані за маскою. Її погляд пробігся його гострими вилицями, а згодом блідою шиєю. Виглядала сильною, але демонеса була впевненна, що могла враз зламати її...
Йоне ледве здригнувся, відчуваючи щось дивне. Теплі, ні, гарячі губи впилися в його шию, чи то цілуючи, чи то кусаючи. Він знав, що вона дражнить, але задоволений стогін Евелінн настрожував його. Але за мить він відчув біль. Її ікла прорізали алебастрову шкіру. Схоже, вона не сукуб... Насолода для неї це справді лише страждання інших.
Його думки тьмарилися, а гематоми, що зуділи на його в'язах і ключицях, змушували відчувати себе...живим. Йоне намагався не реагувати, чекав, коли вона вже награється з ним і вб'є, чи, може, дасть шанс помінятися ролями...
Вона відчувала, що розбещувати таких, як Йоне, дуже складно. Він хоч лусне від задоволення, але навіть не зітхне. Лишень буде намагатися ховати сироти, які не слухалися його тіло. Дивний він. І прісний.
— Ах, ну й де твій бойовий запал? Тебе навіть катувати не хочеться...
Йоне не відповів.
Вона була так близько до його обличчя, пазурі впивалися в його плечі. Евелінн могла робити з ним і надалі все, що забажає!
Але натомість вона встала з чоловіка. Граційно штовхнувши ступнею в підборі одаті до його ніг, вона сумно протягнула під здивований погляд мисливця:
— Мабуть, я знову обрала не той момент… Я відчуваю всі твої емоції навіть через цей кам'яний писок. Тому не думай, що я зглянулася над такою нікчемою, як ти.
Вона за мить розчинилася у своїй демонічній тіні під дивний звук, схожий на той самий свист металу, з'являючись розводами на дальній відстані.
— Ти боровся... Непогано. Але наступного разу навіть твоя беземоційна гарненька мармиза не врятує тебе від моєї смертної кари… Знай, я вичікую, коли ти даси слабину... А потім знайду і…
Поки вона розливалася в гарячому шепоті, він встиг підвестися і скласти зброю у піхви. Друга одаті досі палала в багряному вогні, а тіло Йоне левітувало над пухкою, після їхнього бійки, землею. Хоча він не знає, як до цього ставилася Евелінн.
— Наступного разу підготуйся краще, любий...
Надіславши тому повітряний поцілунок зі своєї рожевої отруйної магії, вона знову загубилась, тільки цього разу назовсім.
Відчуття присутності зникло, Йоне залишився сам на сам. Він не вбив її, не врятував селище. Вона, мабуть, буде іммігрувати й надалі...
Дивне, невідоме раніше почуття почало палити його. Може, це втома, а може, в глибині холодної душі, Евелінн залишила ще один опік...
Вони ще зустрінуться, він це відчуває.
***