Ритмічна музика в навушниках. На біговій доріжці стоїть шість кілометрів на годину. Таймер показує закінчення через дві хвилини. Подумав про непоганий результат за сьогодні, якщо не враховувати легка задишку. Бо якщо згадати перше заняття, думав, помру вже через п'ять хвилин. Аж посмішка з'явилась на вустах, згадуючи ці жалюгідні перші спроби.

Стоп машина. Декілька ковтків води та нарешті можна розслабитись.

— Сьогодні як? — підійшов Пак Чімін, друг з роботи, котрий, в прямому сенсі, змусив мене ходити в зал разом з ним.

— Я не втратив свідомість від гіпервентиляції, тому — вважай чудово, — посміхнувся я.

— Тепер, — витер той обличчя рушником, — тобі жодні сходи не страшні, — на що я тільки мовчки погодився.

Ох, ці сходи. Я вже з нетерпінням чекаю, коли запрацює ліфт в нашій робочій будівлі. Вид з вікна — діло чудове, але пішки на одинадцятий поверх мене ледве не вбив.

Коли зайшли до роздягальні, Чімін дуже швидко переодягся та при цьому постійно бурмотів про те, що його вже хтось чекає. Не здивуюсь, якщо це новий кавалер. Тільки посміхнувся про себе. І як йому вдається знаходити нового кожного тижня?

— Все, я побіг! — крикнув вже біля дверей. — Зустрінемось о десятій!

— Не запізнюйся тільки! — відповів, але в пусту кімнату, сподіваючись, що він почув.

А мені ж нікуди спішити не потрібно. В орендованій квартирі на мене ніхто не чекає. Та і води вже немає декілька днів, тож мої заняття спортом проходять з приємним бонусом — гарячою водою.

Зазвичай душем тут мало хто користується з клієнтів, тому навіть не очікував перетнутися з кимось. Зайшов, вже чуючи ввімкнену воду, та акуратно поставив свою сумку з усім необхідним на лавку. І в ту ж секунду почув тихий стогін. Чоловічий.

Оце так новина. Я знав про чутки, що деякі використовують душові не за призначенням, але щоб самому в цьому впевнитись — ніколи.

На секунду я завмер, не знаючи, що тепер робити з цим. Прийняти душ потрібно, а чекати поки ці закінчать, якось бажання не було.

Ще стогін.

Це дивно, але щоки зрадницьки почервоніли. А що ще дивніше — я все ще стою на місці. В мить з'явилося, наче не моє, бажання підглянути за коханцями. Це неправильне, абсолютне огидне бажання. Треба піти звідси. Негайно. Але ноги прикуті до холодної плитки.

“Трішечки. Зовсім трохи”, — вмовляє лагідно інша сторона мене. І будь-які контраргументи здорового глузду перестають працювати, коли до вух дійшов важкий видих.

Тихо лишаю свої капці на місці і так само роблю перший крок. Наче ніхто не почув. Другий. Все ще жодної реакції. Третій. Четвертий. І через декілька метрів стою саме біля тієї душової. Фіранка закрита, але є невелика прогалина. Тому я нахиляюся трохи вперед та бачу лиш одного хлопця, що… Задовольняє себе.

Він стояв спиною до мене, правою рукою опирався об стіну, на якій висів сам душ. Все його тіло було в напрузі. М'язи ніг, сідниць, спини виглядали настільки прекрасними, що хотілось тільки милуватись ним. Голова опущена. За правою рукою не видно очей: чи то спостерігав він за своїм процесом, чи то просто було так зручно. Швидкі краплі води стікали його тілом, а рухи лівою рукою розбризкували їх.

Я відчув в низу живота тягуче відчуття, котре вже давненько не відвідувало моє тіло: вся кров зібралася в одному місці, відключаючи мозок. Щоки просто палали від цієї картини. Його ліва рука почала набирати темп. Навіть здалося, що моє серце б'ється в тому ж ритмі. Його дихання стає частішим, він трохи прогнувся в спині, від чого я тепер можу спостерігати абсолютно всі частини тіла. І не здатен відвести погляд від цього процесу. Ще ніколи в житті так детально не розглядував член, не вслухався в тяжке дихання іншої людини, наче сам міг пропустити через себе його насолоду. Та нізащо не міг би подумати настільки ця картина стане для мене збуджуючою.

Раптом він повертає голову та ховає гучний стогін в біцепсі і бачу, як сперма виливається на стіну. Ці звуки, які вириваються наче з глибини, змушують мене відчувати насолоду. Якесь нове відчуття, котрого не відчував раніше. Дихання стає більш розміреним. Напруга між бровами потроху зникає. Складочки на лобі розгладжуються. А мені вже потрібно змиватись звідси.

Аж раптом, його очі відкриваються та повертаються до мене. З жахом відскакую звідти та чим душ біжу, хапаючи сумку на ходу. Забігаю в роздягальню, так само швидко хапаю інші свої речі та намагаюсь, як найскоріше дістатися виходу.

Біг вулицею так швидко, наче від цього залежало моє життя. Добре, не далеко. І тільки вдома я зрозумів, що біг босоніж, а капці залишив у душовій.

Ще довго не міг відійти від цього інциденту, перед очима постійно статура того незнайомця. Його тіло, я б сказав навіть, найпрекрасніше з мною бачених, все не виходило з думок. Його напружене лице в мить піку постійно змушувало червоніти щоки. Думками невільно намагався згадати деталі, котрі з'являлися одна за одною: невеликий шрам з боку коліна, родимки на лівій лопатці та правій тазовій кістці, густе чорне волосся та бурштинові очі, яскравий колір яких ще ні разу в житті не бачив.

— Гей, Техьоне! — клацає Чімін пальцями в мене перед очима. — Ти вже хвилин п'ять тупишся в одну точку. Про що так задумався?

— Я… — намагаюсь прийти в себе, помішуючи ложечкою каву, щоб відволіктись. — Здається, я забув свої капці в душовій сьогодні, — навіть не збрехав.

— Не думаю, що хтось їх міг взяти собі. Забереш наступного разу, — відмахнувся він, доїдаючи свій рогалик.

— Так, хто ж тебе чекав сьогодні? — різко змінив тему, щоб на деякий час не думати про того незнайомця.

Здається, друг тільки і чекав мого питання: його прорвало мов дамбу. Стільки лестощів в сторону одного чоловіка я ще не чув від нього. За розповіддю це був просто ідеальний чоловік. Кохання з першого погляду. Я, чесно, старався слухати тільки його, а не свої думки, особливо тоді, коли він розповідав за міцні чоловічі руки та широкі плечі.

Просиділи в кафе під моїм будинком декілька годин та повністю задоволені від смачних їжі та напоїв розійшлися. Завтра понеділок, а отже важкий робочий день.

Починалося все, як зазвичай, з важкого підйому та ледачого зібрання себе до купи. Вночі взагалі не можливо було заснути через намагання не згадувати того чоловіка в душі. Але сьогодні я маю виглядати хоч трішки схожим на дорослого, який знає, що робити зі своїм життям: улюблений костюм в ділі. Сумку в руки і привіт цифри, від котрих вже трохи нудило. Але в відділі фінансів від них нікуди не дінешся. Найскладніше — підкорити ці прокляті сходи.

Тож робочий день почався з безкоштовної чашки гарячого американо та чергового зібрання на день прийдешній. Повернувшись до свого кабінету, зрозумів, що голова розривається від болю і мені терміново потрібна пігулка. Тільки підніс пляшку з водою до рота, як відчиняються мої двері та бачу на проході вельми здивовану працівницю кадрів.

— Що трапилось? — запитав, тримаючи пігулку між зубами та знов намагаюсь випити води.

Вона тільки хитро посміхнулася та мовила:

— Вітай свого нового помічника, — та запрошує його зайти.

Ці бурштинові очі я не переплутаю з жодними в світі.

Від здивування я ледве зміг проковтнути ліки. І просто не міг повірити, якого чорта саме той незнайомець буде моїм помічником?

— Це Чон Чонгук, прошу любити і шанувати, — та підморгує мені, тихо закриваючи за нами двері.

— Добрий день, — мило посміхається він.

— Добрий.

Дідька лисого!