Наступні два дні промайнули у звичних клопотах: богослужіння, передача товарів замовникам, вирішення інших важливих справ. Руде опудало, як і було обговорено, не з'являлось. Під вечір третього дня Нур вперше за бозна скільки років полишила рідний храм. Заради цієї доленосної події вона навіть залізла в скриню по мирську сукню та розлучилася з ритуальними прикрасами. А то хто тих варварів розбере... У цю літню пору небо якраз починало приймати рожево-жовті відтінки. Людей на вулицях було зовсім мало. Тож дорога вниз до пристані пройшла в доволі романтичному, усамітненому антуражі. Йдучи нею, Нур весь час задумливо гладила пляшечку з отрутою в кишені. Вона сама не до кінця визначилася, що робити. Все залежало виключно від Забави та варварських традицій. Чи будуть вони пити алкоголь з посуду, і відповідно, чи буде в Нур можливість підлити Забаві отрути? Чи їй доведеться втовкмачувати цьому опудалу чому такі як вони не мають жити?
Сама Забава, до речі, вже перебувала на набережній в оточенні неотесаних чоловіків. Варто тій було запримітити Нур, вона відразу кинула інших напризволяще та поспішила їй на зустріч. З розкинутими для обіймів руками та ризикуючи впасти на цих розкришених часом сходах. Нур, своєю чергою, постаралась надати обличчю приязніший вигляд і навіть дозволила обійняти себе у відповідь.
— Я знала, що ти прийдеш! — Забава нарешті припинила свої спроби розчавити її бідне тіло. Нур змогла вільно видихнути.
— Я подумала, що це непогана можливість владнати наші робочі взаємини, — відказала вона.
— Зануда, — пирхнула Забава у своїй звичній манері.
Ось так спілкуючись, вони об'єднались з рештою екіпажу та рушили далі набережною до лісу. Не в місті ж стрибати через вогнища? Все ж таки мінімальним здоровим глуздом ці варвари були наділені: корабель свій пришвартували не тут, а напевно десь в незаселеній частині острова, прийшовши на набережну як звичайні «земні пацюки». Або принаймні їхній капітан та, прости Творець, сама Забава були ним наділені. Решта бурлак не могли навіть двох слів зв'язати. Деякий час їхнє зборисько йшло в мовчанні. Щоб розбавити атмосферу, капітан вирішив порозповідати бувальщину. А коли мова зайшла за бойові здібності рудого опудала, Нур навіть почала вслухатися в його слова. Для подальших дій потрібно розуміти її можливості. Все ж таки Забава — бойовий маг, хоч і неотесаний та недовчений.
—... А потім Забавка наша як прикличе блискавку і половини ворожої команди немає! — вів він, похитуючись, немов від алкоголю.
— Ви перебільшуєте, я вклала тоді максимум чотирьох, — Забава виглядала трохи збентеженою. Мало не вперше, на пам'яті Нур.
— Та щоб я, славетний Ведислав, перебільшував? — здавалось, капітан не на жарт образився.
— Головне, що тоді решта щурів наклала в штанці та змилась, — викрикнув хтось із бурлак. З ним погодилися всі інші, навіть Нур.
Для святкування було обрано невеликий прилісок, що розділяв піщану берегову лінію та тропічний ліс. Якась добра душа вже встигла назбирати хмизу не на одне багаття. Принаймні, так це розуміла Нур. А ось для чого варвари нарвали квітучих ліан та звернули їх в кільця, присипавши ще якоюсь травою... Загадка світового масштабу, не інакше!
— Що, матінко, сподобалися віночки? — беззубо заусміхався до Нур один з піратів. Так і не дочекавшись ствердної відповіді, він підхопив з землі те скупчення трави та накинув їй на голову. — Зможеш потім погадати на свою долю.
І поспішив допомагати товаришам розпалювати багаття. Яким чином було пов'язане гадання та трав'яний головний убір, Нур не уявляла. Гадання на кавовій гущі було б їй ближче до душі. Тому що перед тим треба заварити ту каву та випити її... Але в іншому, Нур почувалася не так вже й погано. Різнотрав'я на голові її майже не дратувало. Трохи гнітила перспектива потім вичісувати всякий непотріб зі свого жорсткого темного волосся, а в іншому їй навіть починало подобатись! Звідкілясь вигулькнула Забава, теж з вінком на голові. Останній дуже пасував її неотесаній натурі, доповнюючи розрум'янене варварське обличчя, вкрите веснянками.
— Ти чого тут стовбичиш? — Забава схопила її за руку. — Зараз почнеться найцікавіше: стрибки через багаття!
— Хто стрибатиме? — обережно уточнила Нур. Раптом в них традиція така, змушувати особливих гостей стрибати через багаття. Її ця перспектива не дуже влаштовувала...
— Всі! — заусміхалася Забава, тягнучи її до вогнища. — Так що не бійся, ти будеш не одна під час цього ритуалу.
Нур тільки підняла куточок вуст на це. Зовсім вона не боїться! Хіба що трішечки... І геть не за свою мирську сукню, що може зайнятись від подібних розваг. Нур нишком глянула на Забаву. Та якраз приглядалася до вогнища, через яке вже встигло вдало перескочити кілька бурлак, навіть не думаючи відпускати її руку. Така прекрасна і така жива, з цими вогняними відблисками в рішучих очах... Тягнути її із собою в могилу було б неправильно з багатьох міркувань. З іншого боку, Нур у своєму житті вже встигла зробити багато чого неправильного, і навіть грішного. Але якщо вже бути до кінця справедливою та відкинути цей дурманний туман в її свідомості, Забава все ж таки була злочиницею, і якщо вірити словам капітана, вбила нещодавно кілька людей. Тож світу все ще буде краще без них обох.
— Тук-тук, є хто вдома? — здивована Забава постукала її по чолі. Скривившись, Нур виринула зі свого світу рефлексій.
— Тож... Стрибаймо? — невпевнено протягнула вона. Забава аж засяяла. Здавалося, вона геть не помічала як її «колеги» згуртувались довкола них та витріщалися мов на диких заморських тваринок.
— Тільки після вас, — Забава злегка підштовхнула Нур в спину.
Та, своєю чергою, поглянула на вогнище. Високе, але перестрибнути можливо. Напевно... Закривши очі, Нур зробила два кроки назад, а потім як стрибнула! Ноги обдало приємним жаром. Вже наступної миті Нур навприсядки приземлилась по інший бік вогнища, навіть примудрившись не подряпатись чи серйозно пошкодити сукню. Вона згадала як двадцять років тому майже так само приземлилася з поцупленим пакунком смаколиків. Дурний дитячий спогад, недоречний... Але хіба це не дивно, що з тих давніх пір вона так і не розучилася стрибати та приземлятися? Немов на замовлення поряд приземлилася Забава, не забувши в процесі зробити пародію на реверанс. Артистка, нічого не скажеш.
— Розійтись! — хтось з піратів теж вирішив стрибнути. Тож вони були змушені розділитись. Забава відскочила до групи піратів, котрі відразу взялися їй щось розповідати. Нур тихенько відповзла від основного дійства в протилежний бік та сіла на повалене дерево, де вже прилаштувався капітан Ведислав з пляшкою рому в руках.
— Ну як вам, матінко, наше святкування? — поцікавився він у Нур. Та втупилася у власні руки, складені на колінах та заплямований поділ. Вже було очевидно — сукню треба буде як мінімум випрати, як максимум закрити очі та викинути. Також її трохи засмучувало те, що на цьому святі не передбачалось розлиття алкоголю чи якось інших напоїв... Тож їй доведеться розпочати нелегку розмову з Забавою.
— Цікаво... Та незвично, — нарешті відповіла Нур.
— Ось і добре, — всміхнувся Ведислав, прикладають до пляшки. — А як там наша Забавка? Сподіваюсь, не відвернула від співпраці тим що око на вас поклала?
— Та ні, — всміхнулась Нур, але тут до неї дещо дійшло: — Хвилинку, що ви маєте на увазі...
— Те саме, те саме, — промовив він посміхаючись. — У неї взагалі пунктик на таких, ем, серйозних жінок, як ви.
— І ви з командою це прийняли? — для Нур це було дуже дивним.
— Ми не мали вибору. Бойові маги дуже рідка та корисна для справи річ, щоб він них позбавлятися через дрібниці, чи сваритись... — розвів він руками. А потім підвівся, не забувши на прощання поплескати Нур по плечу. — Тож на вашому місці, я б не ламався перед дівчиною, що легко може підсмажити будь-кого блискавкою.
Та пішов собі до вогнища. Нур проводжала його особливо тяжким поглядом. Що, що, а підбадьорювати цей чоловік не дуже вмів. Та й зведення Забави до «речі» неприємно зачепило її душу, які б суперечливі почуття особисто в неї не викликала руда варварка. Тим часом Ведислав, замість того щоб і собі спробувати стрибнути, просто підняв руку. Всі присутні на поляні завмерла там, де стояли. Всміхнувшись в бороду, він оголосив:
— А тепер час шукати цвіт папороті! Пам'ятайте, в цю ніч вас всюди підстерігатиме нечисть. І якщо вам пощастить знайти заповітну квітку, ні в якому разі не озирайтесь і не реагуйте на підозрілі пропозиції від нечисті, коли будете йти назад!
— Я з тобою! — Забава вкотре виникла поряд з Нур та потягнула її за руку в напрямку лісу. — Пішли, поки нас хлопці не випередили!
На цей раз Нур не пручалась навіть внутрішньо. Їй було так спокійно на душі, аж незвично. Вони рушили в глиб нічного лісу. Забава з маленькою блискавкою поміж розчепірених пальців йшла попереду, Нур обережно йшла слідом, озираючись на високі, порослі ліанами дерева. Вони видавались їй темними тінями, що оточили двох маленьких людинок серед ночі. Ні, звісно блискавка Забави не тільки давала якесь мінімальне освітлення в цій темені, але й натякала на захист, Нур все одно відчувала як неоформлені тривожні думки повзають на краю свідомості.
— От голова! Треба обов'язково пустити наші вінки по воді! — раптом спинилась Забава. Нур від такої несподіванки врізалася їй прямо в спину. Але руде опудало залишилось непохитним. Виставиш вперед руку, вона проголосила несподіваним басом: — Змінюємо курс. Прямо на море!
І різко звернула ліворуч. Нур пішла слідом, оскільки була не проти зміни маршруту. Це не вона хотіла випередити хлопців п'ять хвилин тому. Та й зарослі не дуже надихали... Он, вона тільки що мало не перечепилася через якийсь корінь! А ось море, до якого вони нарешті вийшли, якраз дуже надихало. Тихий шум прибою, зоряне нічне небо, порожня піщана смуга... Нур так і завмерла на виході з лісу, замилувавшись цим видовищем. Але також вона не забула про здоровий глузд, тож заозиралася в спробі визначити їхнє місцеперебування. На щастя, рідний храм все ще височів на горі, що тепер знаходилася за їхніми спинами. Забава тим часом погасила свою блискавку, оскільки світла від місяця було вдосталь, та взялася пояснювати нюанси варварського гадання:
— Вінок потрібно покласти на воду. Якщо він закрутиться на місці або втоне, значить на тебе очікують нещастя. А якщо його спіймає хитродупий хлопець, що прилаштувався нижче за течією, той буде твоїм судженим.
— Але наші нема кому ловити, — розвела руками Нур. — Та й течія не дозволить це зробити, забравши вінки в глиб моря...
— Ну то й демон з ними, най ідуть у вільне плавання, — відмахнулася Забава.
Тільки от на практиці у «вільне плавання» два одоробла з плетеної трави не поспішали. Билися разом з хвильками біля берега та й по всьому. Забава, до речі, здивувала Нур в цій ситуації. Замість того щоб відмахнутись та побігти шукати вигадану рослину чи спробувати виловити вінки й знову запустити їх до води, та просто всілася на пісок. Нур і собі присіла поруч. Не йти ж їй одній через ліс додому тільки через те, що Забава вирішила порефлексувати?!
— Про що думаєш? — поцікавилась Нур. Їй справді хотілося дізнатися, що змусило це невгамовне опудало принишкнути. А там можна буде і зі своїми переживаннями влізти...
— Про свою долю, — Забава махнула рукою в напрямку вінків. — Все життя мене так само кидає то туди, до сюди. А я все одно залишаюсь на місці. Розумієш?
— Ні, — Нур навіть руку на чоло Забаві поклала. Хто її знає, може вона захворіти встигла...
— Варто мені до когось прив'язатись, одразу випливають егоїстичні мотиви, — Забава кинула на неї лукавий погляд та делікатно прибрала її руку. — Але ти не така…
— В сенсі? — Нур стало одночасно смішно та сумно, хоч вона і постаралась нічого з цього не виказати. — Я буквально плачу тобі та твоїм людям за контрабанду.
— Це дещо інше… — Забава знову повернулася до моря. Вінки нарешті почали відпливати в глиб моря. — Наприклад, я була вимушена втекти з академії, тому що одна, ну нехай буде вчителька, вирішила обернути мене на вампіра. Уявляєш?
— Це просто жахливо, — щиро відповіла Нур. І вона навіть не знала, що жахливіше: те що пережила Забава чи те що у них там кровопивці спокійно можуть бути викладачами... Також її зацікавило дещо, тож Нур запитала: — А як тебе недоля занесла до цих бурлак?
— Та ось так і занесла, — пирхнула Забава. — Я вискочила через вікно і чимдуж побігла вниз до причалу. Нам залізла в трюм першого ліпшого корабля без охорони та й вирубилася. А вже наступного ранку мене знайшов Мстиславчик. Схопив за волосся, а я його жахнула маленькою блискавкою. Не смертельно, не треба так на мене дивитись!
— А як тоді? — підняла брову Нур, відчуваючи дивну тугу на серці.
— Легенько, він просто відлетів в інший кінець трюму зі смішно настовбурченим волоссям. Він залишився при свідомості, тож зміг покликати решту команди. А я тим часом прикликала невеличку блискавку, хоч в трюмі було чимало пороху.
— Ти божевільна…
— А ще я дуже розумна, — гордо відказала Забава. — Саме завдяки цьому нехитрому шантажу вони вирішили вийти зі мною на діалог. Ми з паном Ведиславом поставали один навпроти одного мов два агресивних котяри. Напруга, іскри… Як метафоричні, так і буквальні від моєї заготівлі. Але при цьому ми вели мало не світську бесіду, ти б точно зацінила! Врешті решт зійшлися на тому, що я нічого не підриватиму, а вони мене не вб’ють, не викинуть в море і так далі.
— Які вигідні умови… — пирхнула Нур.
А Забава тим часом продовжувала розповідь про подорож з піратами, під час якої на них напали «колеги» по бандитській діяльності, як вона допомогла команді Ведислава з ними розібратися і тим самим заслужила місце серед екіпажу… Нур під час цієї розповіді тихенько сиділа поряд.
— Але дійсно, чого це я розтринділася? — Забава раптово ляснула себе по лобі та різко підхопилася. — Треба мерщій шукати папороть!
Вона знову підхопила Нур під лікоть та потягнула її в напрямку лісу. На цей раз вони вирішили більше уваги приділити власне папоротям. Пішли вздовж берегової смуги, придивляючись до кожної рослини що росла на початку лісу під тьмяним світлом від блискавки Забави. Весь цей час Нур думала про її висловлювання та розповідь. Що б сказала Забава, якби Нур озвучила свої початкові наміри? Невже теж назвала б егоїсткою? Ймовірно, а потім взагалі б прибила блискавкою. А ж раптом...
— Дивись, дивись! — Забава вказувала кудись направо.
Від здивування у Нур очі на лоба полізли. В центрі однієї з папоротей колихалася стеблина на кінці котрої й знаходилося джерело світла у вигляді пуп'янка. Схоже, ця чудо-квітка була реальною, і скоро збиралася розпуститись... Нур знову нишком глянула на Забаву. В її очах відблиски від цвіту папороті виглядали такими ж дивовижними, як і від вогнища.
— Тож, хто буде зривати? — та неначе відчула її погляд, різко повернувшись.
— Давай ти, — усміхнулась Нур, непомітно стискаючи вміст кишені. — Я занадто занудна для хороших бажань.
— Навіть для того, щоб побажати собі щастя та гарного настрою?
— Це занадто абстрактне бажання. Вищі сили зможуть знайти в ньому лазівку та обернути проти мене, — зітхнула Нур.
— То сформулюй його конкретніше! — не відступала Забава. — Подумай що б зробило тебе щасливішою та загадай цій квітці. Навіть якщо це буде пряма телепортація у твій любий храм…
— Чому ти вирішила, що я хочу телепортуватися звідси? — підняла брову Нур.
— Ну не знаю… Ходиш все свято якась задумлива, кидаєш на мене сумні погляди, — стенула Забава плечима. — Думаю, твоє бажання буде чеснішим за моє.
— Якщо воно взагалі виконається, — пирхнула Нур, але все-таки відповідь її приємно вразила. Забава ж могла з легкістю спробувати побажати, щоб Нур стала більш приязною до неї в усіх можливих сенсах… Але все ж залишила вибір за нею. Тож Нур протягнула руку до квітки папороті, вже потайки викинувши злощасну пляшечку з отрутою. Ні помирати, ні телепортуватись вона більше не планувала. Але і вигадати нічого кращого та безпечнішого за «хочу отримати десять золотих у законний спосіб» вона теж не змогла.
Зірвавши квітку, Нур одночасно з Забавою розвернулись спинами до папороті. І з одного боку, сама Нур вперше за останній тиждень відчула не те що полегшення в грудях, а цілий приплив життєвих сил. Квітка папороті в її руках вже встигла згаснути, тим самим зануривши їх обох в темряву джунглів. На додачу за їхніми спинами почулося тихе гарчання, немов вищі сили різкого телепортували до них гігантського оцелота чи ще якусь тварюку з родини котячих. «Поверни її мені, смертна», — зазвучало у свідомості Нур хрипким голосом, якби натякаючи що то не випадкова тварина. Вона вже хотіла озирнутись, але Забава перехопила її за плече.
— Ні, не озирайся, це нечисть намагається тебе спокусити! Нам треба повертатися не озираючись на випадкові голоси, — проговорила вона, різко стиснувши та відпустивши багатостраждальну частину тіла.
«Ніяка я не нечисть!» — ображено прозвучав в свідомості Нур цілком жіночий голос. — «Не слухай її і не дуркуй, смертна, просто поверни мені плід моїх експериментів!»
— А ваші легенди дозволяють переходити на біг в таких випадках? — поцікавилась та, роблячи кілька обережних кроків вперед, не зважаючи на мороз поза спиною.
— Вони цього не забороняють, — відказала Забава, прикликаючи поміж пальців своє улюблене закляття. — Як і жахати блискавкою.
— Тоді за моєю командою на рахунок три біжимо, — Нур поспішила вхопити Забаву за руку та почала рахувати. — Один… Два… Три!
І вони кинулись тікати. Забава при цьому не забула кинути блискавку собі за спину. Позаду ображено заскавчали, а вони все продовжували нестися цими заростями, не озираючись. Ніхто за ними не гнався, ніякі підозрілі голоси не зверталися до Нур, ба більше, вона відчувала себе живішою всіх живих коли разом з Забавою перестрибувала всі зустрічні корінці та оминала підступні дерева.