Коли вони вилетіли на знайомий прилісок та одночасно попадали на землю, там все ще було безлюдно. Тільки залишки багаття тліли по центру. В повітрі повис неприємний кислуватий запах. Нур відчувала яка вона липка, і як частини її тіла, особливо коліна, легені та серце, поспішили нагадати про свою не тренованість пекельним болем. Але принаймні підозрілі голоси мовчали.
— Тьху, ну і пробіжка, — зітхнула десь поряд Забава. А вже в наступну мить вона нависла над Нур. — Гей, ти жива? Все, бачу по насупленому погляду, що жива.
— З тобою демона лисого вмреш, — хрипко відказала Нур, сідаючи та розтискаючи кулак зі злощасною квіткою. Тепер вже звичайною, без ореолу світла та таємниць. Забава миттєво присунулася до неї та з цікавістю заглянула їй за плече:
— Виходить, квітку папороті ми все-таки знайшли… Хлопцям покажемо?
— Не думаю що це хороша ідея, — відповіла Нур, вже прораховуючи в голові можливі варіанти подальших дій. — Краще я надішлю її своєму знайомому зіллєвару. Він добре знається на рослинності, хай пояснить що це за неподобство.
— Люба, то було не «неподобство», а магія. Або знак божий, якщо тобі так простіше.
— В якому сенсі магія? — стрепенулась Нур. Вона знала, що та квітка має магічне походження і навіть не попередила її?
— Я, звісно, не експерт з енергетичних потоків… — тут Забава сповна на собі відчула підозрілий погляд від Нур та поспішила виправдатися: — І не квітковод, не треба так на мене дивитись! Але навіть як недовчений бойовий маг я відчула чималеньку присутність сили. Вона миттєво полишила квітку, коли ти її торкнулася. Тож… — вона витримала невелику паузу, не зводячи хитрого погляду з Нур. — Що ти загадала врешті-решт?
— Не знаю… — безсовісна злукавила Нур, остаточно підводячись. — Я знають тільки те чого точно не загадувала.
— Ясно все з тобою, — відмахнулася Забава. Але тут вона помітила наміри Нур. — А ти куди ти зібралася?
— Назад в храм. Лист з квіткою сам не напишеться та не надішлеться, а у вас, як я бачу, «головне дійство» вже закінчилося.
— А можна тебе провести? — Забава продовжувала сидіти на землі. При цьому вона нервово посміхалася, злегка згорбившись та поєднавши два вказівних пальці в благальному жесті. — Вже пізно, та й…
— Звичайно, — стенула плечима Нур.
Забава взялася швидко виводити на землі паличкою варварські руни. Нур непогано зналася на них, тож змогла вловити загальний сенс написаного: «Матінка Нур захотіла назад в храм, тож я відійшла її провести. Забава». Гмикнувши, вона перевела погляд на море. Поки що було темно, але її внутрішній годинник чомусь натякав на наближення світанку.
— Слухай, — Нур розвернулася до Забави, котра вже встигла підвестися та обтруситись. — Ти можеш переночувати у нас в храмі, і взагалі можеш заходити, коли забажаєш, не по роботі, я буду тобі рада…
— Нічого собі! Тебе якась муха вкусила чи цвіт папороті вжахнув? — протягнула Забава. А вже за мить вона захопила здивовану Нур в обійми. — Але мене все влаштовує.
Так вони обнімаючись і повернулися до міста, без особливих пригод діставшись до храму. Від ночівлі Забава відмовилася, оскільки їй треба було терміново об'єднатися з командою. Нур з розумінням кивнула та пішла писати лист своєму другу. А через кілька тижнів вони знову зібралися в кабінеті Нур довкола невеликої поштової коробочки на столі. Доставила її доволі пом'ята на вигляд Забава в приватному порядку, як до того забрала з собою на корабель пухкенький від квітки конверт. Всередині знайшовся чималенький гаманець та лист, який якраз читала володарка кабінету, поки її гостя не могла всидіти на місці від нетерплячки.
— То що там відповів твій друг? — мало не підскочила на стільці Забава, побачивши що Нур нарешті відірвалася від листа та втупила свої задумливі темні очі в точку над її головою.
— Ну… — зітхнула Нур, згортаючи лист. — Саме так могла виглядати квітка папороті, якби вони не розмножуватись спорами... Конкретно та була зліплена та вирощена якимось надсильним магом-природником, досі випромінює залишки живильної магії.
— Але ж там нікого не було! — вигукнула Забава, відкидаючись назад на стілець. — Не сам Творець же там поекспериментувати вирішив…
— Все можливо, — флегматично стенула плечима Нур, пригадавши дивні голоси, котрі так і не повернулися. — Але менше з тим, друг подякував мені за цікавий екземпляр і навіть надіслав премію у вигляді двадцяти золотих за внесок у магічну науку. Ось, твоя доля.
— Ціла половина, — сплеснула руками Забава. — Та ти у нас щедра душа.
— Я просто вирішила, що так буде справедливо. Ми ж разом її знайшли…
— Ага, — Забава якось зникла, але гроші таки зібрала. — А пам'ятаєш як ти після цієї рокової пробіжки наговорила всякого: що я можу заночувати у вас в храмі, що ти завжди мені рада.
— Пам'ятаю, і від слів своїх не відмовляюсь, — кивнула Нур, вже передчуваючи недобре.
— Розумієш, у мене там таке сталося… — Забава нервово накрутила собі на палець руде пасмо. — Короче кажучи, коли я забирала з обумовленого місця цю коробку, мене примітила одна давня знайома з минулого життя. Демони смикнули її піти вибачатися та обіцяти налагодити моє життя… Але я не дурна, відразу втікла від неї на інший корабель зайцем. На цей раз навіть вбивати нікого не довелося, заплатила пеню, але до пункту призначення доїхала! Тож… Можна я у вас заночую? Або взагалі поселюся! Ведислав і команда ж будуть мене шукати, а я не дуже хочу знову повертатися до піратського ремесла… Я можу бути охоронницею вашого храму, або взагалі піти жриці, якщо того вимагає якийсь устав!
— Побачмо, що можна буде зробити… — тяжко зітхнула Нур, вже прораховуючи можливі наслідки вчинку Забави та як з цими наслідками боротись.
Для посвяти в жриці вона вже старувата — близько двадцяти двох років як-не-як. Охоронниця можливо підійде, але це доведеться з верховною жрицею домовлятися… Але ясно одне, найбезпечніше для Забави — залишитися в храмі, де її не дістануть колишні колеги по піратству. Так, доведеться довго і неприємно домовлятися з верховною жрицею, можливо корчити з себе дурненька як перед нею, так перед піратами на порозі храму, можливо розірвати добре налагоджені зв'язки, а то й зовсім відмовитись від такої діяльності… Але Нур все це здавалося таким дрібним в порівнянні з можливістю врятувати Забаву. Залишками здорового глузду вона відмітила, що таки збожеволіла і це її влаштовує.
— Сподіваюсь, коли все заспокоїться, ти не втечеш зайцем на інший корабель вже звідси, — тільки й скала Нур, дивлячись в ці прекрасні темні очі.
— Ні, я так тільки від нежиті з нечистю тікаю, — широко посміхнутися Забава.