Мокрий чорний кіт

Гуркіт у дверях припинився.

Усе ще шокований Техьон іде на кухню, міцно тримаючи в руках віник. Сів і пильно спостерігав за дверима, за якими, може, все ще стояв той хлопець, що довго твердив, мовляв, його звати Йео. Але як це можливо? Якщо це той учорашній кіт, то чому він був котом увесь цей час? Може в нього просто дах поїхав? Так, точно, просто збожеволів. Але, коли перевів погляд на стіл, побачив дві миски ще гарячої локшини.

- Готував сніданок значить? - взяв палички і вирішив спробувати. І справді локшина. Це точно не глюк у його мозку. Це відбувається зараз реально, адже ляснувши себе по обличчю для більшої переконливості, він не прокинувся. Значить і не сон це. Що ж коїться?

Ще кілька годин він не знаходив собі спокою, крокуючи кімнатами туди-сюди. Друга миска локшини, що вже мала не такий апетитний вигляд, усе стояла на столі, мулячи очі. Він не знав, що ж йому тепер робити? Забути про це, але воно саме не відпускало його.

Ще через годину, накрутивши себе до піку, ось-ось був готовий вибухнути від нервів, вирішив, що потрібно все-таки з ним поговорити і з'ясувати, що ж це сталося. Не замислюючись навіть у що одягнений, накинув поверх пальто. Відчинивши двері, помічає на порозі свій же халат.

- Голий пішов чи що? - пробурмотів собі під ніс. А потім спала на думку дивна думка про те, що він просто перевтілився знову на кота, якою б абсурдною вона зараз не здавалася. Закинувши халат кудись у коридор, зачинив за собою двері.

Йшов прямо, куди саме й сам не знав, але вдивлявся в кожного кота, що зустрічав на своєму шляху. Один був не такий круглий, другий - занадто брудний, третій - не такий чорний. Через півгодини безцільного хитання вулицями, зупиняється біля Чайного будиночка. І голову прошибає думка, що може його тут почекати? Раптом він сюди повернувся.

Зайшов у зал і попрямував прямо до каси, щоб замовити стаканчик улюбленого чаю. Поки шукав гроші, щоб розплатитися, помітив, як дивно на нього поглядає касир. Дуже навіть милий хлопець: біляві довгі пасма, трохи нижчий за нього на зріст, тонкі губи, що завжди вітали його усмішкою. Він здавався Техьону дуже привабливим, але зараз фурією дивився на нього, наче ще трохи й буде готовий голову відгризти, але на словах залишався все тим самим ввічливим хлопцем. Акуратно кладе йому паперові купюри і так само забирає стаканчик, щоб не доторкнутися до нього руками, хіба мало.

- Чекай, - коротко сказав він, коли Те вже зібрався відходити. Повернувши погляд назад, уже нікого не було за касою і тільки голос звідкись із глибини суміжного приміщення: - Чимін, підміни ненадовго.

Техьон усе стояв на одному місці, не знаючи, куди подітися і що цей хлопець мав на увазі. Чекати його? Що за день дивацтв? Але потрібно хоч трохи в цьому розібратися. Вирішив все-таки почекати, що станеться далі, все одно ж йому ще кота шукати.

Сів за один із вільних столиків, що стояв біля самого вікна, і дивувався, як раніше не помітив, яка гарна погода сьогодні, зважаючи на те, що коїлося вчора. Нехай сонце пробивалося крізь хмари тільки місцями, але цього цілком вистачило, щоб містечко змінилося. Люди стали усміхненішими. Уже ніхто не поспішав, намагаючись сховатися від зливи. Кілька парочок мирно гуляли тротуарами, господарі зі своїми собаками теж насолоджувалися погодою. А Техьон, не відводячи погляду від тротуарів, раптом його співмешканець з'явиться, відпив гарячого напою, що медом розлився по горлу. Одразу стало спокійніше, тепліше, немов зараз саме це йому й потрібно було.

- Якщо тобі цікаво, то я не замерз, - пролунав знайомий голос навпроти. Не встигнувши проковтнути нову порцію чаю, подавився нею, закашлявся, що аж повітря не вистачало. Коли вже сльози почали виступати на очі, відчув не сильні удари чоловічої долоні по спині.

Заспокоївся він тільки за хвилину, вдихаючи повітря, наче тільки дихати навчився. Поглянув на хлопця навпроти, і з голови зникли всі думки, все, що він хотів запитати, в нього кудись зникло.

- Стало легше? - стурбовано запитав той.

- Так, вибач. Налякав мене, - поговорив осиплим голосом.

- Потрібно було мені кашлянути, - сказав співрозмовник, що топтався на одному місці, немов йому було незручно. Адже теж нервував. Після сьогоднішнього ранку він і не розраховував побачити Техьона щонайменше кілька днів, а тут сам прийшов.

- Я... - почав невпевнено. - Як тебе звати? Справжнє ім'я. А то не впевнений, що те, що я дав тобі вчора, можна використовувати.

- Чон Чонгук, - сказав здивовано, адже це останнє на що він розраховував. Так дивно бачити зараз такого спокійного "господаря", коли всього кілька годин тому він криками і віником викинув його за поріг.

- Приємно познайомитися, - потягнув йому руку заради ввічливості. Той із готовністю прийняв її. - Чонгук... - почав, пробуючи нове ім'я. - Я б усе-таки хотів почути пояснення, - не дивлячись на співрозмовника, крутив у руках стаканчик.

Чон сидів навпроти, не соромлячись роздивлятися хлопця, нехай він і бачив його колись, будучи в людській подобі, але тепер... Почуття, що його гризло в грудях від їхньої першої зустрічі в цій самій чайній, зараз відчувалося набагато сильніше...

Сьогодні вранці він був налаштований усе йому розповісти, хоч і розумів, що є можливість того, що слухати його не стануть. Так і сталося, і цілком зрозуміло чому. Але Чон не спав усю ніч, думав над словами, підбирав правильні, а зараз... Побачивши його тут, одягненого незрозуміло у що, скуйовдженого, загубив усі слова. Виглядав настільки мило й по-домашньому, що захотілося знову лягти йому під бік на м'якому дивані й насолоджуватися незрозумілим фільмом; слухати його балаканину й удавати, що нічого не розуміє, тільки тертися у відповідь.

Настала незручна пауза, але обидва не поспішали її переривати, не знаючи, що станеться далі. Хотілося якнайдовше розтягнути цей момент незнання: Техьону, напевно, востаннє відчути себе адекватною людиною, а Чонгуку - залишитися в його очах милим котом, адже, а раптом він вважатиме його монстром і більше не захоче бачити.

Попросивши хвилинку почекати, Чон прямує до каси, де з таким самим незадоволеним обличчям стоїть Юнґі, його старший брат, що, здається, намагається проробити в ньому дірку.

- Він ще не втік, значить ти нічого не розповів йому, - констатував факт. І як завжди він усе розуміє правильно. - Ти весь ранок переконував матір дати йому можливість, а тепер злякався? - проговорив рівно, стоячи до брата спиною, готуючи все для чаю, який зараз потрібен був Чонгуку як ніколи.

- Це все не так просто, як здається, - нервово видихнув хлопець, стукаючи пальцями по дерев'яній поверхні.

- Зберися і зроби це. За твоєю розповіддю йому й так дісталося. Швидше закінчиш, швидше дізнаєшся, що він про це думає, - поставив склянку перед ним.

- Хосок одразу повірив тобі? - вирішив наостанок уточнити, адже в брата була майже така сама ситуація зовсім нещодавно.

- Ну... З ним було набагато складніше. Ти ж бачив, який він, а ось твій, - легенько вказав долонею на хлопця за їхнім столиком, - здається, тобі більше пощастило в цьому плані, - усміхнувся куточком губ йому, а може, своєму коханому, образ якого сто відсотків зараз був у нього перед очима.

- Ну добре, - видихнув, зарядившись сміливістю від старшого й упевнено попрямував до Техьона.

Складно було зібратися з духом і почати розмову, особливо, не знаючи результату. Як би Чонгуку хотілося вміти заглядати в майбутнє. Але тягнути кота за хвіст, як кажуть люди, вже було нікуди.

- Що ж, - почав, відкашлюючись, - ти вже, швидше за все, здогадався, хто я...

- Більше ні, ніж так, - покрутив рукою невпевнено в повітрі, все ще намагаючись не дивитися на нього.

- Я перевертень. Кіт-перевертень, - вимовив уже тихіше. - І я можу вільно перетворюватися в обидва образи.

Хлопець замовк на деякий час, даючи можливість Техьону переварити ці слова. Але це було зробити куди складніше, ніж той собі уявляв. Увесь ранок думав про це і було це навіть на тисячну частку не схоже на те, що він відчуває зараз. Сум'яття і повне нерозуміння того, що відбувається.

Непомітно для себе Техьон почав роздивлятися Чонгука: пройшовся поглядом по чорному волоссю, яке зовсім нещодавно відчував під своїми пальцями, по носі, який залишав мокрий слід на долоні, по губах, які привели його в ступор, коли вперше посміхнулися, по обрисах обличчя, які були незнайомими йому, але такими акуратними, що не хотілося відводити погляду. Як цей кіт... Ця людина... Істота. Як це може бути реальним? Перетворюватися з одного вигляду в інший...

- Тобі не боляче? - вимовив мимоволі. Очі округлилися від розуміння того, що він зараз сказав. - Ой. Я не це... - замахав руками, намагаючись виправдатися.

Чонгук усміхнувся щиро і з полегшенням. Він не втік, а навіть намагався проявити турботу. Може це, звісно, була проста цікавість, але така наївна й дитяча, від якої стало легше дихати.

- Ні, - сказав на видиху, намагаючись приховати посмішку. - Зараз це безболісно.

- Зараз? - очі стали ще більшими.

- Це як зі спортом, поки ти ним займаєшся, м'язи звикають до навантаження, а коли надовго закидаєш - стає важко. Ось щось схоже відбувається і в нас, - підсунувся трохи ближче до столу, спершись на нього.

- Логічно, - Техьон відкинувся на спинку стільця, про щось сильно замислившись. - А ти коли... це робиш, - провів рукою в повітрі, вказуючи на всього Чонгука, - ну, одяг залишається? - не очікуючи такого запитання, перевертень заливається сміхом.

- Тебе саме це турбує? - сказав, витираючи сльози.

- Ну, ти залишив халат мій на порозі. Мені потрібно було переконатися, - намагався говорити максимально серйозно, але ці милі щічки почав заповнювати рум'янець, яким Чон міг милуватися вічність.

- Так, ми обертаємося без одягу. Я повернувся додому у вигляді кота, - говорив спокійно, щоб не викликати зайвих думок. Хоча, дещо йому б хотілося перевірити: - А ти турбувався про мене? - запитав, дивлячись прямо в очі Те, який старанно намагався відвести погляд.

Хлопець у пальто не міг всиліти на одному місці, здається, було трохи некомфортно, але раз він ще не втік, значить, це звичайна сором'язливість. Щоки стали ще червонішими.

- Трохи, - сказав майже пошепки.

Нехай він і не сказав нічого такого, але це дало надію, зовсім небагато, що вони зможуть порозумітися.

- Не хочеш прогулятися? - запропонував Чонгук. У відповідь йому був лише кивок. Перший махнув братам за касою, щоб не чекали найближчим часом, на що обидва перезирнулися між собою з хитрою посмішкою, що мала на увазі не надто хороші думки. Йому залишалося тільки закотити очі.

На вулиці було й справді дуже добре. Осіннє листя, що вбилося дощем створювало унікальну аплікацію на бетонному тротуарі, немов купка дітей зібралися в одному місці, щоб втілити свої фантазії. Йшли вони близько, але водночас не дуже, щоб не порушувати межі іншого. Особливо це відчувалося Чону. Помітив, як опинившись на свіжому повітрі, Техьон почав дихати рівніше і серце вже не так сильно калатало, як кількома хвилинами раніше. І самому стало спокійніше.

А хлопець, засунувши руки в рукави свого довгого пальта, насолоджувався свіжим повітрям, його завжди це заспокоювало, і одним перевертнем, поглядаючи на того з-під тишка. Він, звісно, одразу звернув увагу на те, який гарний цей хлопець, а зараз, краще роздивившись його, не хотілося відводити погляду, але все посмикував себе, раптом це неприємно йому. І найбільше зараз напружувало те, як він сам же реагує на його фрази, що вібрацією віддавалися у власному тілі, погляд, що змушував щоки горіти за секунду, губи, що своєю посмішкою вводили в транс. І не міг зрозуміти, чи це від того, що в його житті давно не було партнера, чи це саме Чонгук і його енергетика так на нього діють. Зараз Техьон уже був готовий повірити і в енергію, і в долю, і в усе що завгодно, після такого відкриття.

- Гм-гм, - прочистив горло, згадавши дещо з учорашнього вечора, - ти вчора так злякався мене. Я б хотів вибачитися, - і вперше сам подивився йому прямо в очі, - і подумати не міг, що ти не бродячий кіт.

- Усе гаразд, - протягнув Чон, ховаючи посмішку за коміром вітровки. - Ти не міг цього знати, але поясню за "злякався". Я просто не очікував тебе побачити так близько, а тим паче опинитися в тебе на руках і в твоєму домі, - уже захихотів у голос, не в силах стриматися. - Думав просто перетнутися з тобою, а потім усе якось само вирішилося.

- Ти чекав на мене? - запитав здивовано, роблячи акцент на другому слові.

- Так... Чекав, - послідував питальний погляд від співрозмовника, на який вирішив відповісти: - Хотів просто побачити тебе, - знизав плечима. - Я не вперше проходив повз твій будинок і кілька разів бачив, як ти повертаєшся з роботи. Ні, я не стежив за тобою, - швидко почав виправдовуватися, тому що очі Техена з кожним словом ставали дедалі більшими. Куди ж іще?

- Ні, я не про це подумав, - запевнив той. - Просто якось дивно розуміти, що я зацікавив настільки дивну...

- Тварюку?

- Особистість. Я хотів сказати особистість, - вимовив уже суворо.

Стільки всього було сказано в бік Чона за все його життя, але така правда була медом по серцю. Воно не помилилося, коли обрало його. Такого трохи незграбного, але водночас елегантного, сором'язливого і прямолінійного, боязкого і сміливого водночас.

- Можу я... - почав Чон, коли вони чекали на зелений на світлофорі. - Запитати дещо?

Техьон обернувся до нього майже повністю тілом, уже спускаючи ногу з тротуару, бо потік людей попрямував на інший бік дороги. Він кивнув на його запитання, дивлячись уважно.

Чонгук тільки хотів відкрити рота, щоб запитати, як зліва лунає свист коліс від машини. Повернувши голову в бік звуку, бачить позашляховик, що на повній швидкості намагається загальмувати. Переводить погляд на ці шоколадні очі, що поблискують у світлі сонця і поки що навіть не підозрюють, що відбувається. Підкидає швидко руку вперед, хапається за комір його пальта і різко смикає на себе. Хлопець, який не очікував такого, мішком валиться в його обійми. Піднімає того над землею і робить кілька кроків назад, подалі від проїжджої частини. Люди з криками розбігаються хто куди, а машина блискавкою проноситься повз, добре не зачепивши нікого і зупинившись тільки через півсотні метрів. Настає різко тиша.

Техьон стоїть сумирно, вткнувши обличчя в шию Чонгука, і не намагається відсторонитися в шоці від того, що відбувається. Навіть якщо й хотів би, його тримають ведмежою хваткою, що потрібно ще постаратися вибратися з неї. Але... Йому й не хочеться. Серце калатає, як скажене. Чи то від того, що його могли розмазати по асфальту, чи то від цих обіймів, що були ніжними і міцними водночас. Запах його парфумів уже повністю наповнив легені, такий приємний, що міг вічність ще так простояти. А відчуття гарячого тіла, жар якого навіть через верхній одяг пробивався, змушував притиснутися до нього ще сильніше.

- З тобою все гаразд? - запитав пошепки Чон просто над вухом, поширюючи табун сиріт по тілу Техьона.

- Так, усе добре, - відповів так само тихо, говорячи гарячим диханням в шкіру на шиї.

У цей момент обидва на кілька секунд забули про те, що перебувають на жвавій вулиці. Зараз вони були тут тільки вдвох і нікого навколо. Абсолютно не хвилювали косі погляди в їхній бік і перешіптування перехожих. Вони відчували тільки одне одного. Це було так дивно і привабливо, що жоден із них не хотів переривати цей процес.

- Техьон, - сказав, намагаючись зазирнути йому в очі, - можу все ж таки запитати?

- Угу, - промичав, не відриваючись.

- Підеш зі мною на побачення? - проковтнув клубок у горлі, що утворився від хвилювання. І повірити не міг, що наважився на це запитання.

Кароокий відсторонився на кілька сантиметрів, посміхнувся найтеплішою посмішкою, яку Чону доводилося бачити, і відповів:

- Так.