Осіння вогкість настала завчасно. Тільки-но було тепло і раптом доводиться носити пальто і черевики, що чавкали зараз не гірше за старанного синочка за обідом у мами вдома. Парасолька приросла до тіла, ставши третьою рукою, шкода тільки і вона перестала приносити користь. Як би Техьон зараз хотів володіти суперсилою і закрити себе куполом, що не дозволить цим настирливим краплям лізти туди, куди не слід. Особливо ця думка зводила його з розуму, коли в натовпі з чиєїсь парасольки кілька крапель упали йому за комір, скочуючись холодною доріжкою, що запустила тремтіння по всьому тілу. Від цього він навіть не одразу відчув вібрацію телефону у своїй кишені.

- Сокджин-хьон? - що йому потрібно в такий час? - Алло?

- Техьон, ти забув свій піджак на роботі, - хлопець різко зупинився посеред тротуару, перегороджуючи шлях кільком перехожим і подумки лаючи себе. - Запрацювався ти зовсім.

- Дякую, що подзвонив. Зараз постараюся повернутися за ним, - скрививши кислу міну відчаю, розвернувся вже готовий забути про спокійний вечір.

- Я зараз іду в Чайний будиночок. Він, начебто, недалеко від твого будинку, тож підходь туди, - сказав по-батьківськи тепло.

- Ох, спасибі тобі велике. Ти дуже сильно виручиш мене, - затараторив швидко, поки друг не встиг передумати.

Уже більш-менш настрій піднявся, адже не доведеться волочитися стільки часу назад в офіс.

Чайний будиночок був і справді недалеко, усього за кілька перехресть. Миле, затишне кафе, напевно, одне з найкращих, у яких йому доводилося побувати. А чай настільки смачний, що поза сумнівом - його готують самі ангели. Тож не втрачає нагоди замовити велику склянку гарячого фруктового напою.

Сокджина чекати довго, на щастя, не довелося. Перекинувшись кількома словами, обидва залишають будівлю. Але Техьон не встигає і парасольки розкрити, як до його ніг притуляється щось м'яке і дуже мокре, викликаючи не надто приємні відчуття. Опустивши погляд, помічає чорне кошеня, що в'ється навколо, пильно вдивляючись у нього своїми великими очима.

- Друже, - присів навпочіпки, - вибач, але в мене для тебе нічого немає, - почухавши того за вушком, продовжив: - Ти, напевно, загубився. Де твій господар? - підняв голову, озираючись на перехожих, немов чотирилапий і справді зараз йому вкаже на когось. Але, як і очікувалося, нікому не було діла до цих двох.

Придивившись до тварини уважніше, зрозумів, що кіт надто доглянутий для вуличного, тож, не вигадавши нічого кращого, вирішив підгодувати цей мокрий клубок. Може господар швидше знайдеться, якщо ця тваринка сидітиме на одному місці. Тільки спечений круасан припав йому до смаку: ще трохи і Техьон залишився б без пальців. Збираючись уже йти, востаннє глянув на це диво. Посмішка мимоволі розповзлася на обличчі від цього милого видовища.

Парасолька що є, що її немає: весь коридор заповнився калюжею, що наче прописалася в домі Техьона. Єдине, що йому хотілося після робочого дня, - стаканчик гарячого фруктового чаю, який уже на гарячий і близько не був схожий, і кілька годин лежання під теплою ковдрою. Хоч виконати вийде тільки останній пункт, це його не дуже засмучує.

День минає швидко, як утім і всі інші, залишаючи після себе лише злегка гіркий присмак самотності, що супроводжує його вже дуже довгі роки.

А сниться йому сьогодні чорний кіт, що пильно дивиться на нього своїми шоколадними очима і щось начебто сказати хоче; лапкою йолозить по штанах, залишаючи брудний слід, що чомусь Техьона зовсім не турбує, і нявкає, наполегливо щось пояснюючи.

Прокинувшись із відчуттям чогось теплого в грудях, сподівається побачити за вікном промені осіннього сонця. Але розсунувши штори, спостерігає все ту саму похмуру картину: темні хмари, що розсіяли сіру імлу землею, та будинки, що стали ще більш непоказними. Виглядало все, немов містечко привидів, що своїм затишшям тільки посилювало відчуття приречення, яке лише на мить відступило після сну.

Вихідний, як і всі інші, минає непомітно для Техьона. Його оточенням були тільки телевізор та телефон. Іноді переміщався в кухню для різноманітності та втамування голоду, який сьогодні був, як ніколи, настирливим. Тому до вечора вдома залишилося тільки упаковка локшини, що лежала на верхній полиці ще з минулого року, судячи з обгортки, і лоток кімчі, який йому потрібно розтягнути ще на якийсь час. Нічого не залишалося, як зібратися з ледачим духом і піти в осінню вогкість за продуктами.

Зустрівши кількох знайомих дорогою, розговорився, саджаючи свою батарейку спілкування на сьогодні, що коли зайшов до зали супермаркету, зрозумів, як сильно вже встиг втомитися. На підзарядку піде щонайменше весь вечір і близько п'яти пачок рамьону. Ось тоді-то він і відчує себе добре, а поки змушує себе ходити між довгих стелажів, щоб знайти те саме смачненьке.

Уже стоячи на касі з повним кошиком усякого, чує гучний гуркіт грому, за яким слідує шум, що говорить про те, що погода зіпсувалася ще гірше.

Парасолька ледь не прогиналася під вантажем дощу, що лив не те що з відра, наче вагон над нею виливає нескінченно воду.

У завтрашніх новинах точно почує, що кілька районів було повністю затоплено. І треба ж було продуктам закінчиться саме сьогодні. Йшов та проклинав свій шлунок, що сьогодні як із ланцюга зірвався.

Підійшовши до свого ганку, Техьон навіть не одразу розгледів чорну грудочку, що мирно сопіла на сходинках. Придивився на кілька секунд і одразу впізнав новознайденого знайомого, що, мабуть, чекає його досить довго, щоб шорстка встигла майже повністю висохнути. Але в будинок, як і раніше, не заходив. Озирнувшись на ту зливу, що густою стіною заповнювала простір, задумався про можливе співжиття. Не залишати ж це диво на вулиці в таку погоду.

Відчинив двері й швиденько заніс усі покупки до хати, і так само швидко повернувся по кота, що й вухом не повів на його біганину. Акуратно взяв його на руки, намагаючись не розбудити, і переступив через поріг.

Звір позіхнув, потягнувся на його руках, що змусило Техьона посміхнутися, і розплющивши очі уважно подивився на обличчя хлопця. Кота ніби прошибло розумінням: штовхається, намагається вирватися, що через кілька спроб у нього все ж таки виходить і ховається під першим же знайденим укриттям.

- Друже, - протягнув хлопець, заглядаючи під шафу для взуття, - не впізнав мене? Я тебе круасаном годував нещодавно.

Тварина ніби зрозуміла його мову, починає принюхуватися, ступаючи маленькими кроками дедалі ближче до витягнутої їй руки. Виглядала так, наче ще не встигла збагнути, що відбувається, і повільно досліджує нову територію.

- Ось так, - промовив, коли мордочка легенько потерлася об його пальці. - Я не заподію тобі шкоди.

Раптом кіт, ніби Те був його господарем, заскокує на руки й голосно муркоче, милуючись хлопцем, якого застав зненацька.

Лащиться, тупцює по руках, насолоджуючись хвилинкою тепла, на яку наче вічність чекав. Якби Техьон не бачив перед собою точно кота, задумався б над виразом його мордочки, емоція якої промайнула лише на секунду, але була настільки людською, що застрягла в пам'яті, примушуючи прокручувати цю мить у голові знову і знову.

Він усміхнувся.

- Може, я трохи збожеволів, - підняв звіра перед собою на витягнутих руках, - але я радий, що ти мені радий, - і так само усміхнувся, повторюючи ту мигцем побачену емоцію.

Нехай, може, це й було тільки в його голові, але намагався здаватися максимально привітним, адже кіт і справді без господаря опинився. Скільки пережив цей малюк, там, на вулиці, та й ще в таку жахливу погоду, залишається тільки гадати. Але тепер, Те був упевнений, він більше й не згадає про те життя. Адже зараз, тримаючи це маленьке створіння у своїх руках, він відчуває саме те тепло, що нещодавно приходило в гості, але так поспішно покинуло його тіло. Чомусь цей кіт здавався йому, наче рідним, наче він тут і має бути, що трохи змушувало напружитися, адже раніше він ніколи не замислювався про те, щоб заводити тварину. Але, здається, в даному випадку, кіт сам вибрав собі господаря. В останнього ж просто не залишалося вибору.

Дивно, але зараз Те почувався більш живим, ніж зазвичай.

Сам же базікав із котом на різні теми, але болючою, як і раніше, залишалася ця неприємна погода, хоча лише якусь годину тому йому хотілося втекти від розмов. Постійно тискав цю мордочку і йому ставало легше.

А кіт сидів на стільці за кухонним столом і просто уважно спостерігав за тим, як його новознайдений господар пихтів з каструльками. Не дуже вміло, що його навіть трохи смішило. Але руки всі цілі, отже, все не так і погано. І врешті-решт вирішив, що треба йому хоч трохи допомогти, наскільки це взагалі можливо зараз зробити, щоб не злякати.

Заліз на стільницю, прямо туди, де стоїть склянка з приладами, витягнув одну пару паличок і з задоволеною мордочкою залишив їх якраз біля тарілки з гарячим рисом. Техьон здивовано подякував йому, але не став сильно замислюватися над цим, адже пояснення все одно не знайде.

- Ти вже вибач, - винувато промовив Те, - але поки що можу погодувати тільки цим, - і ставить перед котом миску з консервованим тунцем. А що йому? Накинувся на рибу, що й так побачила життя, відчуваючи звірячий голод: із самого ранку й рисинки не було в роті.

- І як же мені тебе називати? - ледве проговорив через набитий рот. - Може так і назвати - Йео, - що означає м'який і пухнастий. Задумався, покрутив це ім'я в голові, придивився до кота, що виглядав зараз кругленькою чорною плямою, і сказав: - Так, мені здається, Йео тобі підходить.

А кіт підняв голову, подивився уважно, ніби теж обмірковував, і кивнув, мовляв, домовилися. Не звертаючи уваги на здивований погляд Те, який він бачить уже не вперше, продовжив жувати.

Вечір, що залишився, вони провели разом, здебільшого дивлячись фільми і валяючись то в обіймах, то розпластавшись на весь диван.

Техьону здавалося, що завдяки новому співмешканцю час минув не так самотньо, що безумовно його тішило.

- Поки що будеш спати зі мною, - промовив хлопець, поправляючи ковдру поруч із собою, коли вони опинилися в спальні, - а там скоро куплю тобі й власне ліжечко.

Кіт сумирно чекав, поки господар усе влаштує і він зможе теж влягтися. Спостерігав за цією мікро метушнею, що творилася всередині Те, і не міг відірвати від нього погляду, милуючись цим милим створінням. Чи могла ця людина хоч на мить уявити, що в її житті може з'явитися хтось, хто зможе змінити його? У кращий чи гірший бік поки що не було відомо, але, звісно, сподівався на позитивний результат. Адже він нарешті відчув себе вдома.

- Ось, - поплескав долонею по ковдрі, - лягай, - не затримуючись ні на мить, тварина скрутилася в клубочок. - Правда ж тут краще? - знову чергове запитання, відповідь на яке він ніколи не зможе почути. Думає, що це все через те, що він тривалий час живе сам: ні з ким поговорити, поділитися своїм днем, обговорити якусь дрібницю. А зараз усе це вилилося на грудочку, що мирно сопе собі в хвіст і зрідка поглядає на нього, немов перевіряє, чи заснув господар.

Техьон дивився на це диво і не міг повірити, що він тепер не один у цьому будинку. Такого наповненого теплом дня він і згадати не може. Зараз хлопець міг із легкістю повірити в долю, але подумає над цим уже завтра. Очі злипаються і розум потроху йде в країну мрій.

- На добраніч, - промовив сонно, поклавши долоню на пухнастий бочок.

- І тобі спокійної, - почулося у відповідь. Але Те вже не став розбиратися, чи було це насправді, чи це йому вже сниться.

...Прокинувся Техьон від того, що до спальні пробрався смачний запах рамьону.

Потягнувшись, піднімається на ліктях і принюхується, чи не здається йому це. Ні. Точно пахне чимось смачним із кухні. Озираючись на всі боки, намагається знайти Йео, але його в цій кімнаті немає. Ледве сповзає з ліжка й натягує на себе спортивні штани.

Сонно потираючи обличчя, ледве волочить ноги.

- Йео, якщо ти ще й готувати вмієш - мені дістався найкращий кіт у світі, - каже голосно, все ще впевнений, що цей запах виключно в його голові. Заходить на кухню ще не повністю прокинувшись. Усе, чого йому зараз хочеться - тільки води. У горлі занадто пересохло. Бачачи перед собою тільки кран, йде навіть не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо.

Ковток, другий, третій. Трохи попустило.

Обертається і...

- Ти хто такий!? - кричить, кашляє від того, що вода пішла не туди.

- Я... - почав незнайомець, що сидів за кухонним столом.

- Чому ти в моєму халаті? Як ти пробрався сюди? - виставляє руки вперед, вибудовуючи невидиму стіну між ним і хлопцем, що встав і хотів було підійти до нього. - Стій на місці! - одразу ж послухався. - Що тобі потрібно?

- Я... Я... - не міг підібрати слів. - Просто присядь, я все зможу пояснити, - тараторив, так само виставивши руки, але тільки, наче запрошуючи Техьона.

- Ти зламав замок? Вкрасти щось намагався? - не вгамовувався власник будинку.

- Ні! - так само розгублено запевнив незнайомець. - Я сніданок приготував. Будь ласка, дай поясню.

Але Те його вже не слухав. Повільно пересуваючись назад, намацав руками віник і одразу ж схопив його. Виставив перед собою, немов тримав меч у руках і почав махати ним перед носом хлопця в його халаті. Той усе повторював одну й ту саму фразу, але господареві було байдуже. Він хотів якнайшвидше видворити з дому цього злодія. Обійшов його збоку і штовхаючи йому в обличчя, руки, ноги, куди в загальному міг дістати віник, змушуючи того відступати. Кілька хвилин криків, прохань порозумітися, спроб сховатися в інших кімнатах, повзання по підлозі, Техьону вдалося виставити того за двері. Одразу зачинивши за собою замок зсередини, притулився голою спиною до холодної металевої поверхні, раптом вибивати двері буде. Але незнайомець тільки стукав кулаком.

- Я ж в одному халаті! Ти мене так і кинеш тут? - кричав із того боку. - Це ж я! Йео я! Впусти назад!

Усе бив у двері, але Техьон мав намір більше не впускати його.