OST: 光るなら by Goose House (from Your lie in April)
Квітень цього року квапився особливо сильно, стукаючи теплом у кожне віконце Магнолії. Жителі поспішали ховати теплі речі, на вулицях з’являлося усе більше людей, що, подібно котикам, виходили погрітися на сонечку. Проте був дехто, для кого настання квітня мало особливе значення.
У Люсі Хартфілії була своя особлива квітнева “традиція”, якої вона дотримувалася останні п’ять років. Усе почалося на другому році навчання у старшій школі. Майже одразу після початку навчального року у класі Люсі змінився класний керівник. І замість не такої вже й молодої (хоч вона намагалася відчайдушно це приховати) місис Полюшки поставили зовсім молодого викладача Локі. Тоді дівчина закохалася уперше. Звісно, ніхто крім найкращої подруги та домашнього зоопарку з плюшевих іграшок не був у курсі такого секрету. Шалена підліткова закоханість минула за півроку. та з того моменту кохання приходило до Хартфілії саме четвертого місяця року. Це могла бути коротка закоханість. або ж досить серйозні стосунки. Та як би там не було, наступного квітня усе починалося знову.
У випускному класі Люсі закохалася у Стінга з паралельного класу. Пара була разом до самого випуску. Готувалися разом вступати до університету. Дівчина тоді думала, що це кохання назавжди. Проте перед самим початком першого року навчання у виші хлопець сказав, що їде назавжди до Сполучених Штатів.
Після Стінга було ще дві закоханості: спочатку у Грея – гарного баристу із кав’ярні біля університету, в якого вже була дівчина, та Гажила, з яким в результаті зійшлася подруга Люсі – Леві. Минулого квітня дівчина закохалася знову. У голову студради факультету. Стосунки з Лаксасом тривали рік, і Люсі вже думала, що подолала своє “квітневе прокляття” (як сама вона називала), та кілька днів тому пара розійшлася. Зрада Дреяра відчувалася на серці неприємним осадом. З'явилося навіть бажання проклясти той квітень з його “прокляттями”.
Заняття на четвертому році навчання починалися на шість тижнів пізніше через обов’язкову для всіх практику. та навіть після такого приємного бонусу, зранку настрою йти на заняття не було. Тому до університету Люсі йшла як на автопілоті, не звертаючи уваги на все навколо. Тож, якби мотоцикл, що проїжджав повз, не засигналив, Хартфілія точно би опинилася під його колесами.
Привернувши увагу дівчини, мотоцикліст зупинився і зняв шолом.
– Агов, Люсько, невже ти досі не прокинулася? – цей голос і це прізвисько… Так називати її осмілювалася лише одна людина.
– Якого біса, Нацу?! Тебе не вчили уважно дивитися по сторонах, коли ти за кермом?
– Хі. Зате тепер ти точно прокинулася.
Нацу Драгніл був найкращим другом Люсі, а також її одногрупником. Важко сказати, коли саме ці двоє потоваришували. Збоку могло здатися, що вони знають один одного щонайменше усе своє життя. І це було дивно, те, як швидко вони встигли подружитися, враховуючи повну протилежність характерів. Нацу був хлопцем компанійським, мав просто силу силенну друзів, а ще друзів друзів та їх друзів. Люсі ж надавала перевагу невеликому колу по-справжньому близьких друзів, перевірених часом. Нацу був занадто галасливим, постійно витворяв щось поза межами уяви, і на його тлі Люсі нерідко виглядала сірою мишкою. До тих пір, поки не опинялась втягнутою в чергову авантюру хлопця. Можна закластися на будь-що у світі, що у школі Драгніл був тим ще халамидником. Але при цьому до сих пір залишався дуже добрим. Хлопчина допомагав кожному, хто цього потребував, нічого особливого не чекаючи у відповідь. Така простота робила його по-особливому чарівним. Раніше Люсі постійно цікавило питання, чому у нього досі немає дівчини. Майже весь свій вільний час хлопець проводив з друзями, включаючи саму Люсі. Особливо з нею. Часом закрадалася думка, що Драгніл закоханий у неї, і просто боїться зізнатися. Така думка лестила дівочому его, та після недовгого аналізу теорія не витримала перевірки фактами. Найперше тому, що Нацу занадто відкритий, щоб зберігати такий секрет, чи соромитися зізнатися. І тоді Хартфілія запитала прямо. На що отримала відповідь, що стосунки наразі його не цікавлять.
– Ти чого така сумна? Через Дреяра? – запитав нацу, коли вони з Люсі зайшли до корпусу університету.
– скоріше через власну дурість та наївність. Кляте квітневе “прокляття”.
– Ти ж не думає, що тебе прокляли насправді? І це вже точно не виправдання Дреяру в тому, що він мудак. Тому я дуже надіюся, що на прощання він отримав фірмового копняка від Люсі.
– ну звісно. Він ще довго буде згадувати мене, коли намагиметься затягнути дівчину в ліжко. Можливо, навіть Фрід нарешті зможе привернути до себе увагу, – пирхнула дівчина.
– Час від часу, будь ласка, нагадуй мені ніколи тебе не злити, – при цьому Нацу зробив такий вираз обличчя, що Люсі не змогла втриматися від сміху.
– Ти можеш догратися вже зараз.
– не квапся так. У мене для тебе є пропозиція, від якої дуже важко відмовитися. Сьогодні всі наші збираються у мене.
– З приводу?
– Ну а як же відсвяткувати початок нового навчального року?
– він почався місяць тому.
– З того, що половина одногрупників роз'їхались країною, а інша – була настільки зайнятою, що не могли виділити й годинку для зустрічі з друзями. Зараз же нам абсолютно нічого не заважає. До того ж, привід подвійний, якщо ти не забула. Минулого тижня у Гажила був День народження, ну, а оскільки, приїхав він тільки вчора, то будемо святкувати сьогодні. У мене о сьомій.
– Так у нас заняття до четвертої. Коли я встигну купити йому подарунок?
– Саме тому я такий класний друг. Подарунок від нас двох я купив ще на вихідних.
– Знову всі будуть з нас глузувати.
До дружби Нацу та Люсі дійсно було складно звикнути. Дівчина нерідко залишалася на ночівлю в Драгніла, почувалася в його помешканні, як у себе вдома, без будь-якого дозволу могла брати особисті речі хлопця. більше того, Хартфілія знала пароль від його телефону та комп’ютера. А коли після чергової сварки з батьком через бажання вивчати літературу, а не економіку, Люсі пішла з дому, то саме Нацу прихистив її, допоміг знайти квартиру та переїхати. Коли ерза, дівчина того самого баристи Грея (який виявився шкільним другом Нацу), побачила Люсі разом з хлопцем, то подумала, що вони зустрічаються. І не одна Скарлет так думала.
– Після останнього разу не ризикнуть.
Люсі чудово це знала. Як і те, що жарти друзів не несли у собі нічого поганого. Проте щось було в цьому неправильне. Дівчина це відчувала.
Заняття пролетіли непомітно. Хартфілія й подумати не могла, що так сумуватиме за університетом та парами. Хоча практика й була цікавою, та все ж безтурботних студентських днів хотілося урвати якомога більше, перш ніж з головою поринути у доросле життя.
Після занять Люсі разом з Нацу поїхала одразу до хлопця додому.
– Грей та Ерза прийдуть десь за годину чи півтори, допоможуть підготувати усе необхідне. Роуг з компанією принесуть алкоголь, а Леон відповідає за ігри та розваги, – відрапортував хлопець. – Тож, поки можеш відпочити.
Люсі подумала, що краще б іграми зайнявся хтось інший, а не Леон Бастія. Та нажаль інші кандидатури були ще гіршим варіантом. Тому, змирившись з долею, Хартфілія попрямувала до спальні. Оркім дозволу на носіння речей Нацу, цілих дві полиці в його шафі було відведено під її речі. Четверта частина яких, кажучи правду, колись належала хлопцю. Наприклад, улюблена домашня футболка Люсі колись належала Нацу. Та ж сама картина була у ванній кімнаті та на кухні. Окрема чашка, окрема поличка для засобів гігієни, особиста зубна щітка.
Коли почали приходити друзі, кімнати поступово наповнювалися голосами та музикою. Кожен займався своєю частиною роботи, як і завжди. І ніхто вже не звертав уваги, як Люсі керувала всим, наче господиня. А сама дівчина не надавала цьому якогось особливого значення. Адже кожен знав, де у Нацу лежать додаткові ковдри-рушники-тарілки. Не вперше ж збираються всією компанією у Драгніла вдома.
Винуватець урочистостей з'явився раніше призначеного часу, чим зіпсував усі плани, хоча не зіпсував «сюрприз», влаштований Нацу, який потім ледве втік від розлюченого Редфокса, на якого чекала дуже популярна на заході борошняна маска для волосся. А вже потім почалося святкування. Їжа, незважаючи на її кількість, закінчилась швидко. Зате алкоголю було вдосталь. Настрій піднявся до відмітки «закладаюся, ти не зможеш доплюнути з балкону до автомобільної стоянки перед вікнами», іншими словами «п'яні як чіп», і настала пора для дурних ігор від Леона. Першим його обранцем стала класична гра в пляшечку. Від початку випадали самі лише парочки. З такими розкладом ставало навіть трохи нудно. Але потім Леону випав Грей. Усі одразу ж оживились. Особливо у захваті була Ерза. Наче відкрилась якась її прихована сторона. Поцілунок двох заклятих друзів вийшов занадто гарячим. Залишалося сподіватися, що на ранок жоден з присутніх про це не згадає, і що ніхто не здогадався зняти увесь процес. Наступними знову випадали або ж парочки, або дівчата і ніхто, на жаль, не міг перевершити Грея з Леоном. Тому дружнім колективом було вирішено пограти в «правду або дію». Першим випав Нацу.
– Дія, – не вагаючись відповів хлопець.
– Розкажи таємницю, в якій ти ще не зазнавався нікому. Навіть вболівальниці, – гигикнув Гажел, кивнувши на Люсі.
– Найбільшу таємницю, – додав Леон, в очікуванні цікавостей.
В тверезому стані ніхто б не став просити про такі особисті речі. Але усі в кімнаті вже випили занадто багато. Тому Гажил запитав, а Нацу відповів:
– Є одна людина, яка мені дуже давно і дуже сильно подобається.
Всі одразу оживилися.
– І хто це? Ми її знаємо? А може це він? – схоже, Ерзу, вже не зупинити
– Це вже друге запитання. Правила порушувати недобре, – відповів Драгніл.
– Це мене не зупинить, ти ж знаєш , – у такому самому тоні відповіла дівчина.
Але решта з нею не погодились, тому гру продовжили аж поки пляшка знову не показала на Нацу.
– Якщо це людина зараз присутня тут, поцілуй її! – допоки ніхто не встиг нічого вигадати, вигукнула Ерза.
– Це вже занадто, – звівся на ноги Нацу. – Я не буду цього робити. Тим паче, через гру.
– Наш дракончик злякався? - здавалось, Скарлетт уже ніщо не зупинить.
– Ерзо, досить, – Люсі не могла залишитись осторонь. – Це не смішно зовсім. Ти випила забагато. Тобі досить.
– Невже ревнуєш? – нізвідки припустила дівчина.
– Ти перетинаєш усі допустимі межі, – Нацу вийшов на балкон і Харфілія пішла за ним.
Свіже повітря приводило до тями швиденько. І за кілька хвилин хміль відчувався вже не так сильно.
– Ти як? – запитала Люсі. Хлопець мовчав. Хартфілія знала, що товариському другу завжди було важко ділитися чимось настільки особистим.
– Знаєш, не звертай увагу на те, що каже Ерза. Вона ж завжди така. І до того ж...
– Я тебе кохаю, – раптом мовив Драгніл.
Дівчина замовкла на півслові, а юнак продовжив.
– Ти і є та людина, яку я кохаю вже давно.
– Нацу, це... – Люсі все ще не знала, що сказати. Драгніл був її другом. Він був тим, хто допомагав приходити до тями після невдалих стосунків, хто підтримував і завжди приходив на допомогу, хто дозволяв плакати на своєму плечі після перегляду чергової мелодрами, хто разом із нею погоджувався дивитися тупі, але разом з тим смішні телешоу. Господи, та він декілька разів купував для неї прокладки, не кажучи вже про кілограми морозива та шоколаду, з'їдені разом усе з тієї ж причини невдалих стосунків. А тепер...
– Я зараз вчиню одну дурницю. Але пообіцяй мені, що забудеш про неї на ранок. Не хочу втратити твою дружбу, проте, хоча б у такому стані я хочу спробувати, як воно.
Не давши Люсі часу на якісь заперечення, хлопець нахилився і поцілував її.
Поцілунок тривав лише мить. Простий дотик вустами. А потім Нацу відсторонився і зайшов назад до квартири. Дівчина залишилась на балконі сама. У голові досі нічого не вкладалося. Як таке може бути?
***
Ранок Люсі зустріла в кімнаті Нацу. Поруч нікого не було. Та й не схоже, щоб у кімнаті ночував хтось іще. Вчора ввечері Хартфілія повернулася до вітальні трохи згодом після Нацу. Драгніл поводився так, наче нічого не відбулося. Наче не було того зізнання. Дівчина ж не могла викинути розмову з голови
Підвівшись з ліжка, вона надягла перше, що трапилося під руку. Як на зло, це була одна з домашніх кофт Нацу. Вона була десь на розмір чи два більше звичного одягу Хартфілії. Тож можна було закутатися в неї повністю, що дівчина і зробила. Тільки після цього зрозуміла, наскільки звичним став цей жест.
В коридорі було порожньо, а в самій квартирі – тихо. Схоже, незважаючи на досить пізній ранок, в домі всі ще спали. В гостьовій спальні на ліжку розкинувся Леон з, що дивно, Роугом. На підлозі, загорнувшись у ковдру, спала Юкіно. У вітальні на дивані обійнявши не до кінця допиту пляшку, лежала Кана, продовжуючи подорож країною снів. Решта гостів пішли ще вчора. Тут на кухні почувся шум води Люсі одразу попрямувала туди.
– Доброго ранку, – посміхнулася дівчина, побачивши Нацу. Насправді, неможливо було не посміхнутися, бачачи такого домашнього та затишного Драгніла.
– Раночку, – хлопець всміхнувся у відповідь, наче тієї дивної розмови й не було. – Будеш чай?
– Давай , – стенула плечима Люсі і сіла за стіл. Хлопець одразу заметушився, додав до чайника води та поставив на плиту. – Нацу... Стосовно того, що ти вчора сказав... Хартфілії усе ще було ніякого говорити про ті події.
– Ти про що саме? Чорт, що вже я наробив? Я образив тебе? Не треба було стільки пити, – Нацу ніяково посміхнувся.
– Нічого, – захитала головою Люсі. – Нічого такого. Але ти дійсно перепив і пропонував нам заснувати власний рок-гурт, поставивши Гажила вокалістом.
– Ти це серйозно? – Драгніл ледве не впав на підлогу, розсміявшись. – Гажика на вокал.
Дівчина знов усміхнулась. І хоча та розмова досі не давала спокою, добре, що Нацу нічого не пам'ятав. Не хотілося б через це втратити найкращого друга. Але не завжди трапляється саме так, як нам хочеться...
З тієї вечірки минуло півтори тижні, але слова Нацу та поцілунок ніяк не хотіли йти з голови Люсі. У її житті було багато зізнань і ще більше поцілунків. Але жодні з них не полонили розум дівчини так, як простий дотик драгнілових вуст та всього кілька самих простих слів. Ну і звісно, не треба забувати про квітневе «прокляття». Здавалося, воно знайшло собі нову жертву. Через це Хартфілія почала уникати друга: ігнорувала запрошення погуляти, ховалася в університеті й не відповідала на дзвінки. Вона чудово усвідомлювала, наскільки може ранити друга такою своєю поведінкою, але вдіяти поки нічого не могла.
Та не варто було забувати про впертість Нацу. Якщо цьому хлопцеві щось треба, він знайде вихід, як досягти бажаного. І зараз йому потрібно було поговорити з Люсі. Тому по закінченні ще одного дня, повного ігнорування, Драгніл приїхав до подруги додому. Хлопець надіявся, що неуважна Хартфілія відчинить двері, не перевіривши попередньо хто там прийшов. На його щастя, так і сталося. Побачивши, хто там, Люсі збиралася закрити двері перед самим носом у Нацу, та він виявився спритнішим.
– Нам треба поговорити, – аби не веселити сусідів і не давати приводів для пліток, Драгніл протиснувся до квартири. – Люсі, що сталося? Ти мене ігноруєш.
– Тобі здається, – спробувала відбрехатися дівчина, але Нацу тільки захитав головою.
– Я ж бачу. Ти більше тижня не приходила до мене, на дзвінки не відповідаєш, в університеті ігноруєш. Я чимось тебе образив?
Тепер настала черга Хартфілії хитати головою.
– Тоді що не так, Люсі?
І, дивлячись на такого Нацу, схожого на розгублене кошеня, дівчина здалася. Її план – пересидіти тихенько до кінця квітня, щоб можливо, позбутись нарешті того прокляття – щойно покотився під три чорти. Послідувавши за своїми бажаннями, Хартфілія підійшла до хлопця і сама поцілувала його. Так само, як він поцілував її на балконі своєї квартири. Всього лише невагомий дотик і нічого більше. Нацу завмер від розгубленості, але погляд видавав його. Драгніл пам'ятав про той вечір усе.
– Ти усе пам'ятаєш, чи не так? – все одно запитала Хартфілія.
– То ти через це мене уникаєш?... Я випив занадто багато і бовкнув зайвого. Просто забудь ту розмову, добре? Вдамо, що нічого не було.
– Отже, ти сказав правду?
Хлопець не відповів. Але ніяких слів і не треба. Усе було написано в Нацу на обличчі.
– Я не хочу руйнувати нашу з тобою дружбу, нарешті спромігся відповісти юнак.
– І скільки це вже триває? – продовжувала запитувати дівчина.
– Люсі.. Будь ласка... Давай просто усе забудемо.
– Нацу, тепер я хочу знати всю правду. Як довго ти мене обманюєш?
– Я ніколи тебе не обманював.
– Просто скажи, як давно. Я маю право знати, щоб розуміти, наскільки сліпою була. Тому що зараз у моїй голові повна каша. Я починаю згадувати усі наші спільні моменти і в кожному з них бачу підтекст. Це зводить мене з розуму. Тому, будь ласка, допоможи мені в усьому розібратись. Бо сама я вже не впораюсь. Просто скажи, як давно?
Нацу зітхнув. Якби він знав, до чого призведе його зізнання... Він би усе одно сказав ті слова. Тому що вічність приховувати почуття неможливо.
– Шість років , – приречено відповів хлопець.
– Але ж ми знайомі всього лише три , – здивувалася Люсі. – Як таке можливо?
– Це сталося під час весняного фестивалю. Наша школа тоді влаштовувала квітневий ярмарок. Ти була там разом з подругами. Звучить банально, але це було кохання з першого погляду. Я подумав, ти пам'ятаєш. Ми кілька годин гуляли разом.
Дівчина ошелешено дивилася на друга. То був її перший рік у старшій школі. Він видався насиченим на події, і квітневий ярмарок та чарівний юнак, з яким познайомилася Люсі, просто стерлися з пам'яті. Але тепер вона потроху почала пригадувати. Сонячна усмішка та дзвінкий сміх. Ці очі, які буквально випромінюють життєрадісність і жагу до життя. Що тоді, що зараз.
– Це теж було у квітні, – нервовий смішок зірвався з уст Хартфілії.
– Саме так. І потім ти обіцяла мені написати, але зникла. А в мене твій номер загубився.
– Того року померла мама. Я дуже важко пережила її смерть. Мало з ким спілкувалась. І перший рік в новій школі. А вже наступного року почалося моє квітневе «прокляття».
– І ти закохалася у вчителя, – засміявся Нацу, але одразу отримав запотиличника від Люсі.
– Це зовсім не смішно. До того ж, вчитель Локі був… – дівчина раптово замовкла усвідомивши власний здогад. Колишній класний керівник був схожим на Нацу. І Стінг, і Грей, і навіть Гажил... Усі вони мали щось схоже з Драгнілом. Наче кожного разу вона підсвідомо шукала його. – Невже моє «прокляття» почалося з тебе? – вигукнула Люсі ще один здогад.
– Можливо, воно все ж таки й не було твоїм прокляттям? Може, нам відразу судилося бути разом, просто йшла до мене занадто довго, пробираючись манівцями у вигляді інших хлопців та закоханостей?
– Манівцями кажеш? – слова наче й були сказані нормально, але нацу відчував у них погрозу. – Тоді як щодо перевірки? Чи дійсно «прокляття» мало привести мене до тебе?
– Ем... – хлопець позадкував і в прямому, і в переносному значеннях. – А може, ми не будемо ризикувати і зачекаємо травня? Тут зовсім небагато лишилось.
– Негарно порушувати традиції, моє перше квітневе кохання.