11 травня 2011 року
Час минав, як завжди: повільно й сюрреалістично, але разом з тим — поспішно.
Повна суперечність. Постійна присутність, яка ніколи не була статичною...
Перш ніж Герміона це зрозуміла, минуло чотири тижні, відколи вона почала лікувати Нарцису. Проте зараз вона опинилася там, звідки все почалося.
У кабінеті Тео.
Та цього разу це була її перша офіційна зустріч. Герміона робила так не з кожним пацієнтом, але ця практика виправдовувала призначення, яке з’явилося в її магічному розкладі того ранку.
Вони сиділи на дивані, а не за його столом, і пили лимонно-імбирний зелений чай — його перша чашка, її третя. Він зсунув брови, але мудро мовчав. Тиша була передчутною; прославлене затишшя перед бурею.
Герміона ладна була втопити їх обох у величезній кількості слів, які їй потрібно було сказати.
Двадцяти шести хвилин, що залишилися, забракло б.
Тео, мабуть, відчув її лютий погляд та почув подумки, тому що вже збирався зробити ще ковток, коли зітхнув, наче лише енергія Герміони порушувала його спокій. Він поставив чашку на скляний столик, від чого Герміона ковтнула свого чаю, не звертаючи уваги на пекучу суміш гарячої води та імбиру.
Її хвилювання спалахнуло ще більше.
Але вона намагалася це приховати.
Цей настрій був неприємним супутником, який переслідував її тижнями, тінню, яка з плином днів ставала все довшою та потворнішою.
— Як пройшли перші тридцять днів твого останнього призначення? — за запитанням виникла майже чутна павза. — Не соромся бути чесною.
— З мене досить.
Тео не відреагував.
— Ти не це маєш на увазі.
— Справді, але мені стало краще, коли я сказала це вголос, а не подумки.
Триста дев'ятнадцять разів... з безлічі причин.
Вираз обличчя Тео був спокійним і нейтральним, що нагадувало Герміоні про те, як вона спілкувалася з пацієнтом, аби заслужити його довіру.
— Поговори зі мною, Герміоно, — він мав нахабство бути красивим у своїй щирості.
Це змусило її осміхнутися. Голосно.
— Ти звучиш, як мій терапевт.
Тео недбало відкинувся на диван, схрестивши ноги та влаштовуючись зручніше. Герміона однаково ненавиділа як те, наскільки привабливе видовище він створив у бордових штанях, так і постійний посмак його наступних слів.
— Я сподівався, що звучатиму як друг.
— Друг не послав би мене в бій з непідхожою зброєю. Ти дав мені ніж для масла, коли мені потрібна була паяльна лампа. І військо.
Всупереч своїй позі, він не мав такого вигляду, ніби йому шкода. Натомість Тео зацікавився. Значно більше, ніж зазвичай.
— Я ще не бачив, щоб ти була такою розчуленою… це інтригує.
— Ти серйозно? Зараз не час для одного з твоїх маленьких тестувань.
— Я перевіряю тебе не для власної розваги, це головним чином для твого самовдосконалення.
Це змусило її аргументи впасти перед фінішною прямою.
— Ти чудово справляєшся зі своєю роботою, але я вже давно хотів вивести тебе із зони комфорту. Мені також завжди було цікаво, як насправді виглядатиме незламна сила та нестримний об’єкт. Я не думав, що це станеться саме так. Очевидно, на мене чекав сюрприз.
— Не зараз, Тео.
— Я не вважаю, що ти вляпалася в це з розумними очікуваннями щодо себе, — з’єднавши пальці, він заговорив повільніше, попри метафоричну пару, що виходила з її вух. — Ти думала, що це буде так просто?
Герміона роззявила рота раз, удруге, але слова так і не виходили, потім втретє для належної міри, перш ніж закрити його через відсутність зв'язної відповіді.
Ні? Але й так?
Злегка?
Гаразд, можливо, вона зарозуміло підійшла до завдання.
Спогади зосередили її минулі думки про захист від шторму. Її великі надії на пошук балансу з Нарцисою, союз із Мелфоєм щодо її майбутніх планів безпеки та підготовки, а також можливого нівелювання її симптомів. Зараз вона була не ближча до жодної з цих цілей, аніж місяць тому.
Герміоні потрібен був інший план. Такий, який наблизив би її, але він би загрожував її здатності залишатися непричетною та нейтральною. Це перевірило б її здатність не говорити спокійно про кожен аспект життя Нарциси, який не стосувався її безпосередньої турботи.
Проблеми, які вона бачила.
Наростальне полум’я…
Викривлені вогнем шматки життя Нарциси викликали у Герміони дискомфорт…
Але їх налагодження не входило в її обов'язки.
Мудро використати відведений їй час було Нарцисичною роботою. Драматичні зміни не були цілком немислимими, але тридцятиденна мета з такою родиною, як Мелфої, означала, що її цілі були в кращому випадку нездійсненними від початку. І тепер, коли Герміона мала час подумати, вона зрозуміла, що розчарування пов’язане не стільки з джерелом її невдоволення, скільки з нею самою. І тим фактом, що вона не досягла великого прогресу на жодному з фронтів.
Мелфої все ще були таємно розбитою сім’єю у вищому ешелоні суспільства, яке хвалило їх за єдність у найважчі часи.
Іронічно.
— Припускаю, що твоє мовчання означає розуміння того, що ситуація… складна. Як і сім’я.
— Складна? — Герміона смикнулася. — Та вони там всі хворі. Мелфой… Я поняття не маю. Я майже впевнена, що я бачу його частіше, ніж будь-кого.
Тео мовчки запитально підняв брову, але Герміона у відповідь лише стенала плечима. Мелфой йшов до того, як приходила його мати або Скорпіус, і його все ще не було, коли Герміона ввечері вирушала додому.
— Результати Нарциси також були дивними від початку.
— Так, я бачив з того, що ти мені надіслала.
— Ти встиг подивитися?
Тео не відповів, але… о, так, його дивна прихильність до цієї справи давалась взнаки.
Герміоні кортіло розібратися в цьому глибше.
— Вечорами їй різко гіршає, а вночі — просто жах. Її режим сну погіршився. Вона збуджена, у неї починаються напади, коли вона блукає різними частинами будинку і не пам’ятає, як туди потрапила. Наскільки я розумію, вона майже не спить, що робить її дратівливою вдень. Більше, ніж зазвичай. Якщо вона ще раз накричить на няню Скорпіуса, бідолашна або заплаче, або звільниться… можливо, і те, й інше.
— Минулого тижня вона була сама не своя під час обіду з Пенсі, Драко та мною, — Тео здригнувся. — Саме тому я попросив переглянути її результати та твої нотатки на цей момент.
— Знайшов щось, що варто згадати? Щось, чого я ще не проаналізувала до посиніння?
— Ні, але я надіслав копію Чарльзу Сміту в Бостон. Він каже, що ви двоє обговорювали її справу останній місяць чи близько того. Це правда?
Так, було таке.
На додачу до поведінки Нарциси, а також симптомів, її випадки помутніння та тремор не зменшилися, як це мало статися за її нового режиму приймання зілля. Проте єдиною перевагою було те, що її стан не погіршився. І хоча Нарциса декілька разів забувала про неї та про всіх інших, стався лише один неконтрольований сплеск магії, коли та явилася через кімнату. На загальне полегшення, її не половнуло, але Герміона відчайдушно намагалася з’ясувати першопричину своїх невдач.
— Так, ми обговорювали, — сказала Герміона. — Ти дізнався щось від нього?
— Я призначив з ним розмову на завтра, якщо ти захочеш приєднатися… — він кинув на неї погляд, який межував із веселістю. — Тобто, якщо ти ще не кинула цю справу.
Герміона вирячила на нього очі.
— Звичайно, я точно приєднаюся до розмови. Незалежно від того, як я почуваюсь, я маю намір довести це до кінця. Просто виникли... труднощі.
М'яко кажучи.
Зілля мало подіяти. Симптоми Нарциси мали ослабнути, а сама вона — вже почуватися краще. Те, що цього не сталося, означало, що Герміона пропустила щось важливе.
А це — просто неприпустимо.
— А Скорпіус?
Це було дивне питання, але вона припустила, що він хотів би дізнатися про свого похресника. Нарциса приводила його щотижня до Тео, але це було все, що вона знала.
— А що з ним?
— Просто питаю. Я не маю вдосталь часу, щоб побачитися з ним.
— Він… — Тео схилив голову, показуючи свою зацікавленість, і це змусило Герміону бути чесною. — Я ніколи не зустрічала такої дитини, як він.
І сумнівалася, що колись зустріне.
Скорпіус жив за розкладом, настільки непохитно суворим, що Герміона могла визначати час за його ранковими приходами на кухню. Він був дуже спостережливим, навіть більше, ніж вона уявляла. Він дивився, чекав і прислухався до всього й усіх навколо, надто зосереджений і стурбований настільки, що Герміоні було незручно навіть говорити з ним.
Вона стала свідком багатьох речей, тих, які їй ще належить з’єднати, але головна відмінність між Скорпіусом і кожною дитиною, яку знала Герміона, була простою: він був настільки відстороненим, що ставлення Нарциси до нього не сприймалося як щось інше, крім нормального. Настільки спраглий до любові, що він щоразу тішився найдрібнішому прояву доброти, наскільки б буденним той не був. Він був таким самотнім, що спостерігати за ним день у день було майже боляче. І найгіршим був сум, який ховався під поверхнею кожного його вчинку.
Це було невимовно, жахливо та очевидно, але ніхто, схоже, цього не помічав.
Либонь, у її виразі обличчя було щось відкрите, навіть чесне. Так сталося ненавмисно, але це змусило Тео важко зітхнути.
— Тоді, ти вже бачила.
— Що саме?
— Його нещастя.
Страшенно прониклива сила його заяви змусила Герміону перевести подих, намагаючись боротися з висхідним почуттям тривоги за допомогою того, що, безсумнівно, було її найкращою зброєю: чіткою логікою.
— Він — не мій пацієнт, — Тео поглибив погляд, досліджуючи, доки Герміона не дозволила своїм очам ковзнути на двері з тихою надією, що хтось їх відчинить, тим самим перервавши розмову.
Але ніхто цього не зробив.
— Згідно з моїми власними правилами й умовами, єдиним способом, яким я можу ефективно виконувати цю роботу, — це залишатися відстороненою, байдужою та об’єктивною. Я докладаю всіх зусиль для цього, — вона перевела на нього обурливий погляд. — Якщо ти це бачив, тоді маєш щось зробити.
— Я намагався і намагаюся, — це були найемоційніші слова, які вона чула від нього, що приголомшило її до ідеальної тиші в кабінеті. — Нарциса вважає, що вона чинить правильно, а Драко…
Тео так і не закінчив. Йому не потрібно було. Мелфой не брав в цьому участі.
Знаючи те, що їй було відомо зараз, вона пошкодувала, що не приділила Дафні більше уваги під час розмови за пирогом.
Але...
Вона схилила голову, зосереджуючись на Тео, доки фрагменти думок та ідей крутилися у її свідомості. Що більше Герміона над цим розмірковувала, то більше шматочків складалися в пазл.
Її призначення.
Особистий характер участі Тео.
Так, це було пов’язано з Нарцисою та Мелфоєм, але ключ до розгадки чоловіка перед нею був маленьким і залежав від волі дорослих у його житті.
— Це ж через Скорпіуса, так? Я маю на увазі причину, чому ти так пристрасно піклуєшся про неї.
Його обличчя повернулося до типового виразу всевладної мудрості, але Герміона знала, що прочитала його правильно. Тео розсунув ноги, взяв свою чашку, у якій усе ще парував чай, і зробив великий ковток, допиваючи все до останку.
— Він мій похресник. Ми з Драко знаємо один одного з дитинства.
— Ти кажеш, що ви знаєте один одного, але ви не були друзями. Або, принаймні, я не пам’ятаю, щоб ви були близькими. Не так, як Креб і Ґойл, чи навіть Блез, — вона могла сказати, що Тео був не зовсім чесним з нею. — Мелфой...
— Не такий, яким був раніше.
— Я знаю.
Це було очевидно ще до того, як він уперше вимовив її ім’я.
Тоді як його мати була причиною чимраз більшого розчарування Герміони та її нічних «посиденьок» за книгами, низкою досліджень та закордонними дзвінками, Драко Мелфой став джерелом її нескінченних запитань і цікавості. Він був збентеженим, і Герміона не могла визначити, яка його версія була справжньою, а яка демонстрацією — фасадом, який він носив, щоб нагадати їй (і всім іншим), ким він мав бути.
Казковим ідіотом.
— Не можна пізнати сина, не зрозумівши батька, — сказав Тео.
Герміона не намагалася робити те, що виходило за межі її роботи. Син був... ну, це справді було слизькою доріжкою. А батько був кимось, хто не відповідав царині її теперішнього розуміння.
— Я намагаюся залишатися неупередженою, Тео. Я лише хочу зрозуміти його настільки, щоб забезпечити його втручання. Це все, що мені потрібно.
— Тоді скажи мені, як тобі вдаються твої спроби?
Герміона не знала, як відповісти на це запитання.
Мелфой майже не спілкувався з нею після їхньої першої сутички, чого й варто було очікувати. Але це не заважало Герміоні щоранку вітатися з ним й намагатися почати розмову.
Спочатку були щирі спроби заручитися його співпрацею та з’ясувати причину його відстороненості — зрештою, він завжди був поруч, коли вона приходила. Після днів незначного успіху все змінилося на розмову з ним через чисту впертість і наростальну цікавість чоловіком, який розгадував кросворди ручкою, мало спав (зважаючи на його пізні повернення), але однаково прокидався досить рано, щоб щоранку залишати записку для Скорпіуса.
Драко Мелфой був людиною, яка проводила свій день настільки обдумано, що здавалося, ніби він навмисно уникав своєї родини.
Своїх проблем.
Як скеля на березі моря, він розбивав кожну наступну хвилю її спроб зібрати інформацію мовчанням, сильнішим за пильні погляди та дивні вирази обличчя, які вона не знала настільки добре, щоб ідентифікувати.
Але це випадково змінилося через вісім днів від початку її призначення.
Коли вона зайшла на кухню, Мелфоя там не було. Незвично, але не надто дивно. Збігали хвилини. П'ять. Десять. П'ятнадцять. Минуло двадцять хвилин, перш ніж він з'явився без газети чи кросворду. Його краватка була розв’язана, а волосся вологе. Герміона готувала сніданок, але змогла зрозуміти, що він втратив відчуття часу, плаваючи у басейні, якого вона досі не бачила.
Нехарактерно схвильований і неорганізований, він лаявся про те, що нічого не було на своєму місці, а його графік — і день — змарновані.
Реакція Герміони була інстинктивною.
Вона зупинилася і допомогла: поправила його краватку одним помахом чарівної палички та спакувала йому з собою сніданок та чай, перш ніж відправити його в дорогу. Мелфой уже майже дійшов до виходу, коли вони обоє раптом зрозуміли, що, чорт забирай, щойно сталося.
Але потім Мелфой здивував її лише двома словами, перед тим як піти:
«Дякую тобі».
Після цього Герміона не могла сказати, що все добре, але він перестав ігнорувати її присутність і почав залучатися, у свій власний гнітючий спосіб, односкладно відповідаючи на її запитання.
Одне речення.
Потім два.
Тео повернув її до реальності:
— Ти мені не відповіла.
— Га? — Герміона вже не вперше заглибилася в аналіз кожного руху Мелфоя так, що забула, що сказав Тео.
— Як тобі вдаються твої спроби?
— Ну, я не знаю, як відповісти. Далебі, я не можу сказати, що вони взагалі працюють, але Мелфой трохи говорив зі мною за останні кілька тижнів.
Якщо це можна назвати розмовою.
Її різновидом.
Вона була нестримною, міцно вкоріненою в надзвичайно буденні теми, які не несли жодного ризику. Мелфой ніколи не починав першим, лише відповідав, і Герміона спочатку намагалася пристосувати свої спроби до речей, які йому могли б сподобатися.
Квідич був її першою спробою, але Мелфой одразу обірвав її.
«Тобі начхати на квідич. Не витрачай мій час. Або свій.»
Отже, Герміона опустила це.
Натомість вона глянула на його газету та згадала про бездарність звітування на першій сторінці черговим досягненням Міністерства, назвавши це «втіленням пропаганди». Коли Мелфой промимрив свою згоду, вона відчула, що заінтригована.
У наступні дні Герміона вибирала теми, які було легко зібрати з частин газети, які вона могла бачити:
Дебати щодо скасування Статуту секретності.
Його відповідь:
«Цього ніколи не станеться. Це ж ідіотизм.»
Зниження віку Нагляду до шістнадцяти років.
Його відповідь:
«Я б виступав за підвищення.»
Стаття, в якій відзначається зростання продажів оборонних товарів після нападу смертежерів у березні.
Його відповідь:
«Поттер не відмовився від своєї віри в те, що Мезерс живий. Ймовірно, він мертвий.»
Але коли Герміона висловила свою думку про можливість Третьої магічної війни, відповідь Мелфоя вперше була повною.
«Ті, хто має найбільшу владу, не хочуть миру. Від цього немає ніякої вигоди. Мир вирівняє баланс сил і приверне увагу громадськості до речей, які мають значення, наприклад, чому Чарверсуд не відновив владу міністра після узгоджених десяти років.»
Це була правдива й прониклива заява, яка на мить залишила її безмовною.
Через це Герміона захотіла просіяти в його розумі всі самоцвіти, які могла знайти.
Думки. Ідеї. Спостереження.
Після того ранку їхні діалоги перетворилися на балачки, які стали менше про те, що вона могла знайти, а більше про його думки на різні теми. Вони починали говорити лише заради цього.
Що було… неочікувано.
Кожна розмова була, наче відкриття нової скриньки, і Герміона ніколи не знала, що лежатиме всередині. Вона розуміла, що має можливість не відкривати її, але однаково зробила це.
Магічна теорія. Історія. Арифмантика. Замовляння.
Мелфой згадав про те, що вона варила зілля, і Герміона виявила його тиху пристрасть до цієї теми після тривалої суперечки про те, який казан краще підходить для варіння «Сну без снів» — латунний чи мідний.
А коли він почав підіймати маґлівські теми — літературу, наукову фантастику, фізику, — Герміона вдавала, ніби не здивована.
Але вона була.
Були дні, коли він мовчав, як риба. Інколи було легше. Здебільшого він долучався до розмови, демонструючи натяки на щось більше, ніж апатія, доки неминуче усвідомлював, що робив, і закривався. Але Мелфой постійно заперечував кожну з її тез і заводився, щоб оскаржити кожне твердження.
Він не завжди перемагав.
Але їй теж не вдавалось цього зробити.
І це було… інакшим. Незвично відсвіжним, а, одначе, дивним.
Розмова була більшим, ніж десятком слів, більшим, ніж простим обміном інформацією.
Герміоні завжди було легше розуміти людей, коли вона просто вела з ними бесіду, але з Мелфоєм було навпаки. Кожна розмова залишала її ще спантеличенішою, ніж раніше, не щодо його інтересів та поглядів, скоріше щодо тонкощів того, ким він був.
Його особистості.
13 травня 2011 року
Це можна було вважати параноєю, адже таке повторювалося часто.
Календар показував середину тижня, коли Герміона разом із гамірним натовпом, поспішаючи, вийшла з міністерського каміна до людного атріуму. Відвідувачі відходили вбік, щоб перевірити свої чарівні палички, але Герміона продовжувала йти, відчуваючи на собі їхні погляди.
У більшості випадків вони дивилися на неї лише тому, що вона була відомою і рідко з’являлася на публіці. Вона не могла скористатися особистим каміном Гаррі, адже його закрили, відколи Поттер став очільником Відділу аврорів, а до будь-якого іншого каміну у неї не було доступу. Тому вона тут. Відоме обличчя в натовпі.
У більшості випадків на неї дивилися з цікавістю та тихенько обговорювали причини її звільнення з Міністерства. Так, як це зараз робили он ті двоє робітників, що сиділи біля фонтану та раптом припинили шепотітися, перш ніж знову зайнятися своїми справами. Всі плітки сходилися на її колишній роботі. Або набували ще більше нових деталей, що кожна чутка ставала абсурднішою за попередню.
Але був ще один випадок.
Чоловік, який стежив за нею, чекав в атріумі й раптом зрозумів, що йому потрібно йти прямо за нею. Він стежив за її візитами та відходами відтоді, як три роки тому Міністерство почало надсилати їй пропозиції про роботу, стежив за нею на ходу, неодмінно доповідаючи про кожен її крок у стінах Міністерства.
Герміона відчувала його присутність, і він це знав.
У кращому випадку це було складно. Щось на кшталт гри.
Її спостерігач ступив на порожнє місце поруч із нею в черзі до ліфта.
— Маклаґене, я просто прийшла на обід до Гаррі. Яка конкретно небезпека мені загрожує, щоб я потребувала тебе, як свій супровід?
— Технічно, оскільки ти не працюєш у Міністерстві, тобі не варто бродити на самоті. Тим паче, що ти не здала на перевірку свою чарівну паличку. Мій дядько стає дедалі неспокійнішим через те, що його намагаються скинути з посади. Твоя присутність лише посилить його хвилювання. Я просто...
— Кидаю слова на вітер, так?
— Смішно, мій дядько, здається, думає, що ти щось знаєш про рух. Можливо, ти береш в ньому участь, а можливо — ні. Я знаю лише те, що він починає розпитувати людей.
Герміона зберегла ці знання на потім.
— Це здається знайомим.
— Як що?
— Як історія, яку ми збираємося повторити, якщо нічого не зміниться.
— Можливо, ні. Якщо ти вирішила повернутися і присягнути на вірність Міністерству…
— Ти маєш на увазі йому? Ні, красно дякую, — сказала Герміона, легковажно покрутивши зап’ясток. — Тирани набувають різних форм і носять безліч масок… або вишукані мантії, я б сказала, — її слова, ймовірно, пронеслися прямо над головою Кормака. — Я не тільки не хочу присягти на вірність жодному чоловікові, я також не прагну змінювати роботу. Я щаслива там, де я є.
Кормак видав тихий, зневажливий звук.
— Я б тобі більше вірив, якби не знав тебе так довго.
— Ти мене геть не знаєш, — вона легко тримала публічну маску, і роздратування, яке супроводжувало його присутність, не чулось в її голосі. Це лише підштовхне його та приверне більше поглядів, аніж потрібно.
Прибув наступний ліфт, і черга зрушила з місця, але Герміоні однаково бракувало простору, щоб протиснутися та втекти від Маклаґена. Вона озирнулася, шукаючи в натовпі знайоме обличчя, але не побачила жодного.
Внутрішньо зітхнувши, вона звернулася до Кормака. Все ще широкоплечий та м’язистий, що добре підкреслювало його статуру, він майже не змінився з часів Гоґвортсу. У нього все ще були різкі риси обличчя та посмішка, яка могла б бути чарівною; його темно-русяві кучері були вкладені так, що більшість могла навіть вважати лестивим. Сьогодні замість своїх звичних нейтральних кольорів він одягнув темно-сині штани та білу сорочку з дорогими запонками. Мантія, що демонструвала його високу посаду в адміністративних службах Чарверсуду, була накинута на його руку.
На жаль, не все те золото, що блищить.
Дуже шкода, що Кормак не позбувся свого агресивного, зарозумілого характеру.
Плече Кормака торкнулося її, а його голос став таким низьким, що долинав лише до її вух.
— Я дуже добре знаю таких жінок, як ти. І можу показати тобі, наскільки добре…
— Ти щодня вештаєшся тут, сподіваючись, що я з’явлюся в Міністерстві, чи у тебе є справжня робота?
— О, Герміоно.
Їй не сподобалося, як він вимовив її ім’я. Їй також не сподобалося, що він уже вдруге торкнувся її плеча.
Кормак стояв надто близько, що було неприйнятним.
— Ти, напевно, знаєш, що після свого дядька саме я сяду на крісло у Чарверсуді, коли його усунуть.
Коли.
Кормак теж знав, що змін не уникнути.
Час перебування Тиберія Маклаґена на посаді у Чарверсуді не був важливим, важливим було лише те, що сталося за роки, відколи він став Головним магом. Викупивши майже всі підприємства на алеї Діаґон у відчайдушних власників, які просто прагнули вижити, він — звісно, з доброти власного серця — повернувся й дозволив цим власникам орендувати крамниці, якими вони володіли раніше, за відсоток з їхнього річного обсягу продажів.
Це, безсумнівно, було корисним у післявоєнні роки, коли деякі магазини цілими днями не мали жодного покупця. Люди все ще надто боялися повернутися до нормальності таких речей, як шопінг і витрати, які не були вкрай необхідними.
Сумнівні дії відбулися, коли після його призначення Головним магом він проштовхнув великий проєкт з реабілітації, завдяки якому мільйони міністерських ґалеонів були спрямовані на відновлення чаклунських підприємств… на алеї Діаґон.
У міру відновлення бізнесу та зростання продажів піднялася й орендна плата.
Тиберій Маклаґен заробив мільйони.
Усіх, хто оскаржував їхній договір оренди, швидко закривали. Персі тихенько перевіряв законність угод зі своїми орендарями, але зіткнувся з перешкодами. Ніхто, хто був знайомий з невблаганним характером Тиберія, не прагнув співпрацювати через страх втратити те, заради чого вони так важко працювали без чесної боротьби.
Навіть зараз збір інформації був повільним процесом — подібно до особистого проєкту Персі.
Хоча не кожен член Чарверсуду був таким корумпованим, як Маклаґен-старший, було достатньо членів, яким подобалися переваги поточного статусу-кво, щоб утримати будь-які реальні зміни. Вони були не кращі за тих, у чиїх сховищах накопичувалися крадені ґалеони.
Під’їхав ліфт, і вони зайшли разом з іншими. Герміона стала перед Кормаком, повністю готова ігнорувати його, як шкідника, яким він і був. У замкнутих приміщеннях вона мала звичку спостерігати за оточенням.
Її погляд зупинився на знайомій біло-русявій голові в передньому кутку біля панелі з кнопками.
Мелфой.
До ліфта зайшов ще один чарівник, який вирішив не чекати наступної черги.
Усі посунулися ближче, щоб йому вистачило місця.
Чоловік перед нею штовхнувся назад, і Герміона автоматично спробувала відійти від нього, але виявила, що її спина притиснута до широких грудей Кормака. Вона інстинктивно хотіла перепросити, але стрималася.
Найкраще, якби вона не визнавала його чи їхнє поточне положення.
Не те щоб це мало значення. Зрештою, це був Кормак Маклаґен.
Але він не був би собою, якби проігнорував таку чудову можливість.
Попри присутніх у ліфті, він нахилив до неї голову й хижим голосом прошепотів:
— Якби я був на твоєму місці, Герміоно… — його рука невагомо просунулася вгору по її руці, щоб відкинути їй волосся з плеча. — Я б постарався трохи більше полюбити себе. Хіба ти не хочеш, щоб я пам’ятав тебе, коли буду на своїй новій посаді?
— Якщо ти доторкнешся до мене ще раз, Маклаґене, я стану твоїм найстрашнішим кошмаром, — її голос був низьким, досить серйозним, щоб він трохи відступив.
— Все ще така зухвала. Я завжди захоплювався цим у тобі.
— І ти все ще зарозумілий виродок, який до кінця свого жалюгідного життя служитиме на побігеньках у Чарверсуду.
— Я не вважаю особливо важкою роботою стежити за красивою жінкою під час запланованих візитів на обід з її найкращим другом, — голос Кормака впав ще нижче, коли він прошепотів: — Скоріше, мені це приносить задоволення.
— Ось чому ти не можеш утримати шлюб, — його друге розлучення прогуділо скандалом у газетах, принаймні Герміона дійшла такого висновку, судячи з того, що вона встигла прочитати, коли застеляла ними курник минулого тижня.
— Утретє пощастить.
Перш ніж Герміона встигла висловити свою огиду або обернутися й вдарити його по голові своєю бісерною сумочкою, двері відчинилися, і кілька співробітників вийшли, все ще заглиблені в те, щоб якомога швидше дістатися до місця призначення. Відділ Гаррі був не на тому поверсі, але, принаймні, оскільки до ліфта зайшов лише один чоловік, тепер було достатньо місця, щоб вона могла відійти від Кормака, не наштовхнувшись ні на кого.
Вона потягнулася до ремінця над головою, щоб не похитнутися, коли ліфт почне підійматися, а потім зиркнула гострим поглядом на Кормака, який залишився на своєму місці біля задньої стіни.
Він спостерігав за нею. Очікував. Наче лев, який готується напасти.
Герміона проігнорувала його, щоб оглянути переповнений ліфт. Тепер вона чітко бачила Мелфоя, який дивився на неї з незрозумілим виразом обличчя.
Вони вже бачилися сьогодні. Це сталося вранці, коли Мелфой попросив чашку чаю, який вона пила: фруктово-м’ятна суміш, приготована для Нарциси. Він випив свою порцію без нарікань.
На першій шпальті було розміщено повідомлення про те, що смертежерів побачили у Вельсі.
Для початку Герміона поставила стандартне запитання:
«Чи достатньо в Оперативної групи та Відділу аврорів ресурсів для належного розслідування?»
«Не особливо, у Поттера є запасна команда, яка щойно повернулася із завдання, але він буде змушений її відправити. Насправді я сам щойно звідти й увечері візьму летиключ, щоб повернутися наступного ранку.»
Вона не змогла зупинити своє наступне запитання:
«Ти хоч спиш?»
І на цьому їхня розмова одразу закінчилася.
Тепер його допитливий погляд між нею та Кормаком був ще дивнішим. Щодо Герміони, то ступінь його цікавості нею починався й закінчувався тим, чому вона взялася за лікування його матері. Він приховував своє сильне роздратування, коли вона дивилася, як він розгадував свій кросворд.
Нарешті двері ліфта відчинилися на поверсі Гаррі, і цього разу звідти вийшло більше людей. Герміона зробила декілька кроків вперед, прошепотівши закляття «желейних ніг», яке змусило Кормака валятися на підлозі ліфта… Нехай її маленька витівка залишиться між нею та тими, хто це помітив.
Кормак щось кричав за зачиненими дверима, коли Герміона з гордою посмішкою йшла до кабінету Гаррі та потім зупинилася, відчуваючи на собі погляд одного зі свідків.
І той хтось мав довші ноги, що дозволяло йому відносно легко йти в ногу з нею.
— Хто кого любить, той того й чубить? — голос Мелфоя був таким же сухим, як і владним.
У Герміони від цієї заяви волосся стало дибки. Як і її нерви.
— Пробач, що?
— Маклаґен, — сказав він. Його обличчя показувало, чи то неохоче зацікавлення, чи то відверте роздратування — дві емоції, що не належали до однієї шкали. — Я бачив вас двох…
— Цей пихатий вилупок не є — я повторюю, — не є моїм коханцем у будь-якому визначенні цього слова, — кипіла вона з таким запалом, що ледве не помітила секундну затримку в його кроках. — До Кормака не дійшло б, як любити когось, окрім себе, навіть з інструкцією в руках.
Настала коротка пауза.
— Ну, вибач, — Мелфой спокійно розвернувся і пішов у протилежному напрямку.
Невимовно спантеличена Герміона дивилася йому вслід.
— Якого біса…
Вона похитала головою, збагнула, що це просто Мелфой, і пішла в керований хаос вічно зайнятого Відділу магічного правопорядку. Підкреслено ігноруючи косі погляди та шепіт, що супроводжував її присутність, Герміона змусила себе не дивитися вниз, доки не опинилася біля дверей кабінету аврора.
Зустрічаючи майже порожній офіс, вона здогадалася, що більшість аврорів була на призначенні або обідала в цю пору дня. Лише кілька чарівників сиділи за робочим столом і займалися паперами, не звертаючи уваги на чужинку в кімнаті.
Єдиною людиною, яка її помітила, була секретарка Делоріс, старша відьма з сивим при коренях чорним волоссям, яка завжди носила фіолетові мантії.
— Міс Ґрейнджер, приємно вас бачити.
Делоріс була, наче матір для всього відділу. Вона приносила їжу для всіх принаймні раз на тиждень і навіть пекла печиво щоп’ятниці. Як більшість секретарів, вона знала все, що відбувалося в Міністерстві, всі чутки, як корисні, так і абсурдні. Герміона сказала Гаррі, коли його призначили очільником, щоб він завжди зупинявся поговорити з Делоріс та слухав, що вона скаже, включно з останніми плітками.
Вона була більш інформативною, ніж «Віщун».
— Я теж рада, Делоріс.
— Як ваш сад?
— До наступного візиту у мене для вас вже виросте полуниця, аґрус, горох та боби.
— Це звучить чудово. Обов’язково візьміть трохи, щоб я могла зробити вам варення.
У Делоріс виходило найкраще варення. Минулого літа вона принесла Герміоні кілька баночок із зайвими фруктами, які вона їй дала — вони з Алом їли на сніданок лише тости та джем під час його візитів протягом місяців. Герміона вже з нетерпінням чекала цьогорічних постачань.
— Я не можу дочекатися. О! — вона відкрила свою сумочку й глибоко потяглася у неї рукою, поки не знайшла те, що шукала. — Я принесла додаткову мазь для коліна вашого чоловіка, і ще прихопила для вас знеболювальне.
Під час війни старша відьма отримала ураження від темного закляття, коли захищала свого маґлонародженого чоловіка від хапунів. У Святому Мунґо їй не надто допомогли, лише застосували негайне лікування, яке призвело до років мовчазних страждань. Гаррі попросив допомоги у Герміони. Після досліджень вона знайшла рішення у незрозумілій рослині, яка посилювала дію звичайного болезаспокійливого зілля. Делоріс потребувала лише краплини.
Герміона простягла відьмі флакон і баночку з маззю.
— Дуже дякую, — жінка люб'язно подякувала та прийняла ліки. — Ви дійсно повинні дозволити мені заплатити вам.
Герміона похитала головою. Вона робила це не для цього.
— Це зовсім не біда. Продовжуйте приглядати за Гаррі, це все, чого я прошу, — говорячи про її найкращого друга… — Він зайнятий?
— Він щойно повернувся з зустрічі з Гестією та містером Мелфоєм щодо агітаційної групи, яка їм потрібна для того гнітючого випадку, що відбувається у Вельсі. Він також пов’язаний із персоналом для рейду, про який ніхто не говорить.
Дві жінки обмінялися тямущими поглядами й закотили очі. Герміону більше хвилювало те, що майже відкрита таємниця вийшла задалеко й зазнала невдачі, але не поділилася цим занепокоєнням із Делоріс.
— Гаррі їв?
— Ні, хоча я сказала йому, що він мусить. У нього сьогодні неймовірно насичений день, за п’ятнадцять хвилин у нього ще одна приватна зустріч із містером Мелфоєм.
Ах, одна з їхніх стратегічних зустрічей.
— Я принесла йому обід, — вона вказала на свою сумку. — Він зараз щось робить?
— Тоне в паперах.
— Ах, біда його існування.
Делоріс усміхнулася.
— Ви абсолютно праві.
— Тоді я краще піду його рятувати.
Старша відьма посміхнулася, підганяючи її за собою. Герміона ласкаво подивилася на неї, а потім пройшла повз її стіл і постукала в зачинені двері кабінету з ім’ям і посадою свого друга, викарбуваними на золотій табличці. Важкі двері відчинилися зі скрипом, схоже, що магічні допоміжні служби навіть не намагалися це виправити.
У кабінеті Гаррі, як завжди, панував мінімалістичний безлад. Герміона ніколи не могла зрозуміти, як таке можливо. На поверхнях виднілося кілька книжок, сувеніри та фотографії Джіні та дітей у рамках. Нічого на стінах. У кутку стояла вішалка з піджаками та мантіями.
Найновішим доповненням став стіл у центрі кімнати з чимось схожим на карту, вкриту різноколірними шпильками, стратегічно розташованими по всій довжині.
Однак, навіть маючи небагато речей, він був у вічному безладі. Нічого не було організовано, а на його столі увесь час лежала купа паперів. Герміона помітила свого найкращого друга, який сидів за горою пергаменту й писав щось, чого вона не бачила.
— Чим я можу вам допомогти? — запитав Гаррі, не підводячи голови.
— Ну, я шукаю свого найкращого друга, який випадково виявився Обранцем…
Коли Герміона підійшла, він підвів очі й засміявся, глянувши на свій золотий годинник.
— Чорт, це вже перша?
Вона поклала свою сумочку на стіл і витягла з неї обід із гарячими бутербродами з курятиною, помідорами, сиром, огірками та листям салату. Герміона обов’язково запакувала кілька смажених у духовці картопляних скибок разом із холодними банками «Вітмо» — чорна смородина, їхній улюблений смак.
— Так, я щойно закінчила з обіднім прийманням зілля Нарциси та залишила її наглядати за уроками свого онука.
Скоріше за внесенням пропозицій та змін до плану уроку.
Вона була б чимось зайнята принаймні до обіду, поки знову не роздратується.
Нарциса ставилася відверто підло до няні Скорпіуса, яка, зрозуміло, весь час була в стресі. Його вчитель був не набагато кращим, але він залишався в прихильності Нарциси, оскільки дотримувався традицій, а таких людей вона поважала.
Гаррі відсунув пергамент, приділяючи всю свою увагу їй і їхньому обіду.
— Як з тим справи?
— Цікаво. Їх… багато. Це не так, як я очікувала.
— Як так?
Герміона видихнула, що перетворилося на сміх, коли вона зробила декілька жестів рукою, щоб підкреслити кожне слово.
— Я не зможу перелічити все за п’ятнадцять хвилин, які маю в запасі до твоєї стратегічної зустрічі з Мелфоєм. Нам доведеться поговорити про це іншим разом.
— Тоді давай одним реченням.
— Вона найбільш дратівлива пацієнтка, яку я коли-небудь мала.
Він засміявся.
— Тоді вона для тебе та, хто для мене — Драко Мелфой.
— Мабуть, так. Я часто забуваю, що вона хвора. Доки вечори й ночі не нагадають про це, — Герміона стиснула губи, глибоко задумавшись. — Ти коли-небудь відчував, що тобі бракує чогось, коли воно в тебе прямо перед носом?
— Постійно.
Герміона засміялася.
— Так я ставлюся до лікування Нарциси. Ночі настільки важкі, що я думала залишитися.
— У домі Мелфоя?
— Так, поки я не зрозумію, що не так з її вечірніми зіллями.
— Що ж, тобі не доведеться особливо хвилюватися про Мелфоя. Він буде у Вельсі й координуватиме зачистку, де було помічено смертежерів. Він гадає, що неподалік може бути криївка.
Вона ткнула виделкою одну з картоплин і піднесла до рота, поки Гаррі кусав свій бутерброд.
— Він колись спить?
— Звідки я маю знати? Гадаю, він має якось виспатися. Повинен, інакше він стане нестерпнішим, ніж є.
Це здавалося сумнівним; вагомі докази вказували на протилежне. Можливо, він...
— Досить про нього. В мене ще з ним зустріч, — насупивши брови, Гаррі виразив огиду, але після цього розслабився. — У тебе були якісь цікаві розмови з його матір’ю останнім часом?
— Вона не сказала нічого особливо грубого, відколи спробувала дати мені пораду, — Герміона підкреслила останнє слово повітряними лапками, все ще тримаючи виделку. Гаррі розсміявся майже так само, як і вперше, коли вона розповіла йому цю історію. — Вона була зайнята громадською діяльністю та уроками свого онука. Ми не мали нагоди поговорити вдосталь. Ну, окрім її скарг на кожну приготовану мною страву, перш ніж вона з’їсть шматочок і завважає це надзвичайно смачним, — награно сказала Герміона, невдало перекривляючи інтонацію Нарциси.
— Це звучить як комплімент.
— Чесно кажучи, це найкраще, що я могла коли-небудь отримати. Вона воліє пройтися поверхнею сонця, ніж зізнатися, що їй подобається те, що я готую.
Фиркнувши у відповідь, Гаррі зробив ковток напою.
— І перш ніж він прийде сюди, як щодо Мелфоя? Він зразковий син? Він називає тебе некомпетентною і сперечається про те, як найкраще піклуватися про його матір, бо напевно тільки він знає найкраще?
— Насправді... ні.
Мелфоя було неймовірно важко зрозуміти. Недовірливий і закритий, відсторонений і саркастичний, проникливий і обережний. Він сприймав навколишній світ краще, ніж вона очікувала від людини, яка виросла, вважаючи себе його центром.
Мелфой не відповідав тому образу, який сам Гаррі створив їй у голові. Можливо, він поводився інакше побіля Гаррі. Можливо, Гаррі так само вплинув на Мелфоя, як і навпаки.
Герміона поняття не мала.
— Він не хоче брати участь у будь-якому аспекті її догляду. Не зараз або коли все стане гірше. Я не знаю, чому.
Посмішка Гаррі зникла.
— Це дивно… Я завжди думав, що вони близькі. Нарциса практично оспівувала його у своїх листах.
— Або вона вкрай оманлива, або відверто бреше, щоб приховати розбіжності та проблеми у родині. А вони є. Вони кричать тобі в обличчя. Правда, я не бачила їх разом в одній кімнаті з першого дня, але це страшенно напружено.
— Я справді шокований. Я маю на увазі, що під час суду він здавався розчарованим у своєму батькові, але ніколи не відпускав руку матері.
У Герміони були власні туманні спогади про той день, тепер розсіяні часом і її особистими подіями в житті, що відбулися між ними. Мелфої завжди здавалися складною, але згуртованою родиною. Зовнішність часто була оманливою.
— Вони не близькі, — нарешті Герміона взяла свій бутерброд. — Їхня динаміка дивна. Я не знаю, як хтось може це витримати — як я це витримаю.
— Я кажу про те, що ми не сидимо й балакаємо, як старі друзі, — Гаррі пирхнув, наче ця думка була абсолютно незбагненною. — Але нещодавно вони пережили втрату. Делоріс розповіла мені про чутки. Либонь, він знову одружиться протягом року, якщо його мати схвалить.
Герміона здригнулася, але відкусила ще один шматок, у роті в неї пересохло.
— Це може бути джерелом суперечок, але я сумніваюся, — Гаррі ліниво знизав плечима. — Джіні каже, що Мелфої прагнуть виконати свій обов’язок перед родиною, а не перед самими собою; це практично викарбувано десь на камені у якійсь стародавній печері.
Вона відпила свого напою, киваючи, хоча мала б посміятися над жартом Гаррі.
Він прокашлявся, доївши картоплю.
— Тоді я не працював безпосередньо з ним. Мене змушували багато виступати на публіці до мого підвищення, але він не з'являвся тижнями після смерті дружини. А коли повернувся, то був… — махнув рукою Гаррі. — Мелфоєм, як і завжди. Нічого незвичайного.
Продовжуючи їсти, Герміона перебирала свої думки.
Вона визнала, що розбіжності між матір'ю та сином є тим, що їй доведеться вирішити, коли стан Нарциси погіршиться. Хто буде приймати важливі рішення за неї? Драко? Так, але чи буде йому достатньо наплювати на те, щоб робити це за неї? «Ні» здавалось найточнішою відповіддю. Які заходи безпеки вона могла б застосувати, щоб вберегти старшу відьму? Існуватимуть юридичні документи та аспекти, які точно вимагатимуть співпраці Мелфоя. Йому довелося б...
Герміона глибоко вдихнула.
Вона не могла дозволити собі роздумувати про це, коли інша проблема була набагато складнішою...
Скорпіус.
Він її не стосувався, але Герміона помітила динаміку між Мелфоєм і Нарцисою, оскільки це стосувалося догляду за хлопчиком. Мелфой здавався хорошим батьком, коли Скорпіуса не було поруч. Він уважно слухав звіти про стан справ від Зіпі та Кетрін, готував Скорпіусу місце за столом і залишав для нього записки, які той відчайдушно шукав.
Але саме Нарциса контролювала складний щоденний розклад онука, який був настільки наповненим, що Герміона згадала свій третій клас. Саме Нарциса подбала про те, щоб хлопчик сидів рівно, був ввічливим і навченим — це слово досі змушувало її здригатися. Вона ставилася до онука так, як ніколи до Мелфоя під час його навчання в школі, що було неймовірно.
З її правилами й контролем було дивно, що вона не вбила дитячу цікавість Скорпіуса.
Але розмову про Мелфоїв краще відкласти на інший день.
Бажано на тоді, коли вони могли б побалакати за фруктовим вином, яке Гаррі ніколи не наважився б назвати найкращим.
— Я помітив ще одну дивину, точніше не помітив, — зазначив Гаррі. — Маклаґен. Зазвичай він йде за тобою назирці аж до моїх дверей.
Самовдоволена усмішка заграла на губах Герміони.
— Я наклала на нього «желейні ноги» у ліфті.
— Чудово. Гадаю, тому ти не погоджуєшся на додаткову охорону. Тео сказав мені.
Звичайно, сказав.
— Бігме, Гаррі, ти знаєш мене набагато краще. Я можу подбати про себе.
— Повір мені, я знаю, але вони підходять до нас ближче, ніж я хотів би. Школа Джеймса була під загрозою.
У Герміони защеміло серце. Це справді було надто близько.
Коли вона здригнулася, він зітхнув, маючи набагато втомленіший вигляд, аніж будь-хто мав би в їхньому віці.
— Ніхто не постраждав. Команди приїхали та провели перевірку, але нічого не знайшли. Ми з Джіні починаємо замислюватися, чи потрібно нам міняти школу… чи, можливо, відправляти Джеймса до початкової школи для чарівників, яка була б оснащеною захистом від смертежерів, якщо вони нападуть. Молі вважає, що ми повинні залишити дітей на домашньому навчанні.
Вираз його обличчя говорив, що це буде останнім варіантом.
— Ти шукаєш приватну охорону для дітей?
— Декілька в кожну школу, — Гаррі кивнув. — Мелфой розповів мені про компанію, яку він найняв для охорони своєї сім'ї.
Вона запитально підняла брову.
— Вам двом вдалося поговорити досить довго, щоб дійти до цього моменту?
— Я просто запитав. Коли я сказав, що це для моїх дітей, він не вагався. Але серйозно, Герміоно, я думаю, тобі варто про це подумати.
— Як я вже сказала Тео, я — сама собі захист.
Вираз обличчя Гаррі став серйозним.
— Але ти не повинна ним бути.
Вони закінчили обідати, спакували скляні контейнери назад у її сумку й були зайняті організацією візиту Ала на вихідних, коли у двері почувся характерний стукіт.
Два швидких удари. Пауза. Потім ще один.
Гаррі зробив спокійний повільний видих.
Він точно знав, хто це.
— Мелфой, — після помаху руки двері кабінету Гаррі зі скрипом прочинилися, і підтвердження його заяви стояло там, як задумлива статуя. Його руки навіть були схрещені на грудях, коли гострий погляд ковзав туди-сюди між ними. — Заходь.
Мелфой увійшов до кабінету, а Герміона встала, щоб вийти, схопивши свою сумку зі столу. Заклавши волосся за вухо, вона відчула, як атмосфера в кімнаті змінилася з новим присутнім, перетворившись із дружньої на щось набагато холодніше. На обличчях обох були серйозні вирази, готові до роботи.
Або битви.
Швидше за все.
Мелфой підійшов до столу Гаррі, зупинившись біля краю. Він навіть не намагався приховати своєї зневаги тонким поглядом на безлад.
— Поттер, — він не випльовував ім’я її найкращого друга, як раніше, але це однаково змусило Герміону незручно ворухнутися. Його тон був сухим, але ввічливим, продуктом того, хто провів роки в «правильному» суспільстві. Тоді сірі очі глянули на неї. — От ми й знову зустрілися, Ґрейнджер.
Гаррі вирячив очі та пробурмотів: «Знову?».
— Ми бачилися в ліфті, з Маклаґеном.
— А-а.
Вони стояли в ніяковій тиші, кожен з них дивився кудись убік, уникаючи погляду.
Герміона склала руки.
— Ну, я залишу вас обох.
Вона мовчки побажала Гаррі удачі, коли він почухав свій шрам, але не тому, що він свербів, просто за звичкою.
Він робив це лише тоді, коли йому було надзвичайно незручно.
Зважаючи на незграбну ситуацію, його почуття мали сенс.
Герміона перевела погляд то на Гаррі, то на Мелфоя, який дивився на неї з напруженим, але трохи збентеженим виразом. Тоді він захрипів і люто глянув на Гаррі.
— Ти не питав в неї, правда?
— Не питав в мене про що?
Найбільше Герміона ненавиділа — ну, після спізнень, лінощів і дихання ротом — бути останньою, хто щось дізнається. Особливо, якщо це стосувалося її. Гаррі погладив своє скуйовджене темне волосся й потер потилицю.
Визнаючи провину.
— Ми розробляємо стратегію рейду, і нам потрібна думка третьої сторони.
— А як щодо Рона? — в той момент, коли слова вже прозвучали, вона негайно передумала.
— Ти серйозно? — протягнув Мелфой. — Верх стратегічного мислення Візлі полягає в тому, щоб спочатку одягти шкарпетки, а потім взутися.
Герміона опинилася в стані недовіри. Не те щоб він був найпривітнішою людиною, але принаймні Мелфой намагався тримати язик за зубами у власному домі. Була також маленька частина, яка шепотіла, що це та сама людина, яка залишила записки для Скорпіуса і чемно попросила чаю того самого ранку.
Це нагадало удар хлистом.
Гаррі спалахнув, захищаючи Рона, Мелфой відповів, і в результаті цього посипалися зневажливі коментарі. Перш ніж це переросло в непрофесійні образи, Герміона втрутилася.
— У мене насправді є кращі справи, ніж слухати, як ви сваритеся, наче діти, — вона зиркнула на них обох. — Якби ми могли продовжити розмову нормально, я була б вдячна. Гаррі, перестань дозволяти Мелфою повертатися до своєї поведінки п'ятнадцятирічної давності, це смішно.
Гнів в очах її друга згас, коли він нарешті зрозумів, наскільки незріло поводився.
Його щоки почервоніли.
Один є.
Герміона переминула вагу з однієї ноги на іншу, перш ніж зіткнутися з останньою перешкодою між ними та спокоєм.
— І, Мелфою, — вираз його обличчя був стоїчною непокорою. — Ми всі знаємо і пам'ятаємо досить чітко, що ти ще той дурень. Немає потреби нагадувати нам про це. Нікому не потрібна така енергія в команді, особливо коли на кону так багато всього. У вас обох є спільна мета, пам'ятай про це.
Ніби отримавши від неї ляпаса, він помітно відсахнувся, зробивши крок назад, перш ніж отямитися.
— О, і до твого відома, Рон, мабуть, кращий стратег, аніж я. Принаймні в деяких аспектах. Але Гаррі мав рацію, не запитуючи його, позаяк він стане на бік Гаррі зі злості. А я цього не робитиму, — вона розвела руки, сперши їх на стегна. — Не суди про те, чого не знаєш.
Поки Гаррі почувався насвареним, погляд Мелфоя лише посилився через нагадування про їхню першу повну розмову. Але їй, далебі, було байдуже, коли вона підійшла вперед, ближче до нього, зустрівши його спротив похмурим поглядом.
— Пам’ятай, Мелфою, попереду у вас двох більша боротьба, ніж та, яку ви ведете один проти одного. Це стосується не лише вашої роботи. Це стосується не лише вас як окремих осіб. Це також стосується ваших родин, — вона не пропустила жодного маленького руху в його щелепі, ні того, як він, здавалося, здався. Видихнув. Змінив фокус. — Ви обидва закінчили?
Мелфой мовчазно кивнув.
З іншого боку, згода Гаррі була кришталево чіткою.
— Якщо у вас є якісь інші пропозиції щодо кандидатів, я з радістю піду, оскільки хочу мати якомога менше спільного з Міністерством. Принаймні в його нинішньому стані.
Запала довга павза, поки вони чекали, коли заговорить остання людина в кімнаті.
Очікування не затягнулося.
— Оскільки ти вже тут то, мабуть, впораєшся, — тон Мелфоя знову набув своєї професійної гостроти. — Можеш?
— У вас є проєкт садиби Лестранжів, де відбудеться рейд? — запитала Герміона.
— Там, — Мелфой вказав на стіл у центрі кімнати. — На єдиній пустій поверхні в кабінеті Поттера.
Його коментар не був критичним чи ворожим, а просто констатував факт. Настільки, що Гаррі у відповідь лише знизав плечима.
Вони зібралися довкола столу, дивлячись на креслення, на якому були кольорові шпильки для певної мети — Гаррі та Герміона стояли з одного боку, Мелфой з іншого.
Останній почав говорити з розмашистим жестом.
— Ця садиба Лестранжів не була заселена принаймні п’ятдесят років, але вона складна і, ймовірно, має пастки. Її охорону може знищити лише той, хто з ними однієї крові, але після розмови з кількома експертами я виявив, що є спосіб обдурити захисні чари.
— Справді? — це було захопливо. Дивовижно, якщо чесно.
Очевидно, він нічим із цього не ділився з Гаррі.
— Хіба таке можливо?
Вираз обличчя Мелфоя говорив багато про що, а найбільше — про неймовірну дурість Гаррі, яка унеможливлювала його існування.
— Так, якщо чари старі й дуже специфічні, вплетені в магію крові. Захист садиби був таким, поки…
Зложар, що ніколи не згасне.
— Як це працює? — запитала Герміона.
— Це напрочуд просто, — Мелфой потягнувся через стіл, щоб поправити одну зі шпильок. Від цієї дії його манжета піднялася вище, ніж зазвичай. Цей рух не мав привертати увагу, за винятком того, що він показав те, чого вона ніколи не очікувала побачити на чоловікові, який носив чорне, наче другу шкіру.
Це було не просто татуювання — дуже велике, лускате татуювання, принаймні так здавалося на перший погляд, — яке обвивало його зап’ясток й ховалося під одягом.
Так. Гаразд. Це було дуже несподівано.
Але її увагу привернув колір.
Бордово-червоний, темно-помаранчевий і темно-зелений відтінки спалахнули в її полі зору, перш ніж Мелфой випрямився.
Герміона відвела очі, коли його пильний погляд зупинився на ній, спонукаючи її щось сказати, але вона не купилася на це.
— З мого запиту та дослідження випливає, що спеціаліст відділу має бути принаймні чистокровним, — Мелфой мимохіть глянув на Гаррі. — Я знайшов одного, якого ви обоє знаєте і якому довіряєте. Ерні Макмілан. Він в основному працює над захисними чарами, тож знає, як це робити, оскільки в маєтку його родини є подібний захист. Він уже погодився.
Герміона пригадала слова Гаррі про те, що він змінив спеціаліста відділу, але тепер це мало сенс.
— Ерні не працює в Міністерстві, Мелфою, у нас немає бюджету…
— Технічно він працюватиме на мене, оскільки його зарплату я беру на себе, — побачивши здивований вираз обличчя Гаррі, Мелфой стиснув щелепу. — Мені здавалося, що я чітко висловився, коли сказав, що готовий зробити все можливе, щоб покінчити з цим. Гроші не є винятком. Це буде проблемою, Поттере?
Вони з Гаррі перезирнулися, але Герміона нічого не сказала.
Це було не її місце.
Гаррі пішов на компроміс, видихнувши.
— Не буде.
— Тоді чудово, — Мелфой перемикнув їхню увагу на проєкт. — Згідно зі словами нашого шпигуна, чорна шпилька — це місце зустрічі. Червоні шпильки — це точки входу, не враховуючи, звісно, вікна. Ще щось потрібно знати, перш ніж робити оцінку, Ґрейнджер?
Герміона придивилася ближче. Приміщення, у якому вони збиралися, було круглим, розташоване неподалік від центру садиби, і здавалося, що воно могло видатися за невелику бальну залу. В садибі було чотири чисті входи, але п’ять червоних шпильок. Скидалося на те, ніби було двоє дверей, які служили й входом, і виходом.
Небагато місця для втечі — ні для кого.
Що буде або добре, або дуже погано.
Також не було відомо, чи чекають на них якісь пастки в будинку чи на території. Герміона трохи нахилилася вперед, торкаючись єдиної шпильки, яка не мала сенсу. Червона шпилька, що означала вхід, але дверей, що вели назовні, не було.
— Що це за шпилька?
— Можливий таємний вхід, — відповів Мелфой. — Я підтвердив, що під будинком проходить тунель, який закінчується під цією кімнатою. Я вважаю, що є спосіб потрапити в кімнату з тунелю.
— О, — вона заправила волосся за вухо, шкодуючи, що не взяла чогось, щоб його зав’язати. — Гаррі? У тебе є гумка? — вони глянули на його захаращений стіл. — Не зважай.
Усмішка її найкращого друга була збентеженою.
— Я повинен це прибрати.
— Безсумнівно.
— Усе добре, — Герміона відмахнулася від нього. — Спочатку я хотіла б почути твою стратегію, Гаррі. Потім твою, Мелфою.
Вона підійшла до голови столу, залишивши двох інших обличчям один до одного.
Герміона вислухала кожен план, стежила за їхніми кроками та ставила запитання, зауважуючи, що вони обидва мали стратегії використання різноманітних переваг, щоб компенсувати брак робочої сили.
Стратегія Гаррі відображала його особистість: проста й доречна. Увірвіться, заблокуйте всі виходи, переконайтеся, що вони не можуть роз’явитися. Бийтеся, поки вони не здадуться.
У дусі «прийшов, побачив, переміг».
Вона здогадалася, що Гаррі не розглядав таємний прохід у своєму плані, оскільки він не був підтверджений.
План Мелфоя був розумним і обережним, значно гнучкішим, аніж план Гаррі, і сильно спирався на стратегію, щоб компенсувати брак досвіду більшості їхніх бійців. Було б досить легко пристосуватися до будь-яких сюрпризів, виходячи з їхніх суперників та обставин.
— То що ти думаєш? — запитав Гаррі, коли Мелфой закінчив.
Герміона поставила кілька останніх запитань, перш ніж заплющити очі й відобразити все це у своїй голові.
За кілька хвилин вона оголосила:
— Ні те, ні інше.
Мелфой кинув на неї швидкий, запальний погляд, а її найкращий друг відповів здивуванням.
— Що?
— Послухайте, — вона звернула їхню увагу на проєкт. — Я думаю, що кращою стратегією було б поєднання обох. Компроміс, якщо хочете. Гаррі має рацію, коли хоче завдати рішучого й сильного удару, але гнучкий план Мелфоя стане в пригоді, якщо щось піде не так в останню хвилину. Відправте команди «В» і «Г» крізь два головних входи разом із командою «Ґ», але нехай команди «А» і «Б» пройдуть таємним проходом. Ваші суперники думатимуть, що мають перевагу, доки ваші сильні перші дві команди не атакують ззаду. Мелфою, ти підтвердив прохід?
— Я працюю над цим, поки ми розмовляємо.
Вона переставила розташування команд до різних входів.
— Якщо немає жодного таємного проходу, просто надішліть команди «А» і «Б» як другу, сильнішу хвилю. Дарма, що вони менш досвідчені, ці три команди зможуть виснажувати ваші цілі, створюючи у них помилкове відчуття безпеки, до того, як з'являться натреновані команди. Це...
— Напрочуд вражає, — Мелфой здався щирим, хоч і неохоче.
— Я нічого не зробила, окрім того, як об’єднала обидві ваші ідеї. Це те, що ви могли б зробити без мого впливу, — вона знизала плечима, помітивши наростальний інтерес на обличчі Мелфоя. Якби вони доклали зусиль, щоб працювати в команді, вони б дійшли такого ж висновку. — Я не можу гарантувати, що це спрацює. Найкращі плани мишей і людей…
— Часто йдуть не так, — закінчив Мелфой.
Їхні погляди зустрілися, і вона не змогла відвести очі, поки...
Гаррі відкашлявся. Вираз його обличчя був задумливим, але очі металися туди-сюди між ними, звужуючись щораз дужче.
— Що ти думаєш, Гаррі? — вона запитала.
Питання вирвало його з думок.
— О! Я думаю, що це геніально.
— Звичайно, що це, ймовірно, потребуватиме коригування, оскільки ми згодом отримаємо більше інформації, — додав Мелфой. — Я впевнений, що ми з Поттером зможемо внести відповідні зміни.
Це було надійне місце для початку.
— Скільки у вас часу на навчання? — Герміона замінила шпильки, що представляють дві елітні команди.
— Місяць, можливо, трохи більше. Мелфой вважає, що зустріч відбудеться наприкінці весни, — заява Гаррі була підтверджена кивком Мелфоя. — Я знаю, що це небагато часу, але якби ми могли збиратися разом частіше, ніж раз на тиждень, то могли б проводити тренування та допомагати тим, хто має найменший досвід, вдосконалюватися. Однак у нас немає додаткового часу, більше місця, або...
Герміона пирхнула.
— З якого це часу тебе справді хвилюють правила?
Мелфой видав тихий різкий смішок, який змусив їх обох кинути на нього однакові обурливі погляди.
— Тобі доведеться займатися цим, як на п’ятому році.
— Скрадатися, щоб навчати людей? Це…
— Маєш якісь кращі пропозиції, Мелфою? — Герміона лише з викликом схилила голову. Коли він склав руки й відвів погляд, вона повернулася до Гаррі. — Я думаю, що це може спрацювати. Скільки людей у кожній команді?
— Вісім, — Гаррі знизав плечима, коли помітив, що вона здригнулася. — Це всі, кого ми могли об’єднати. Гестія намагалася попросити більше людей, але Чарверсуд відмовив. На сьогодні відділ уже розкиданий. Ударні чарівники вичерпані, оскільки ми позбулися половини своїх рядів для Оперативної групи Мелфоя, агенти з охорони магічного правопорядку ділять свій час між охороною членів Чарверсуду…
— Почекай, — Герміона підняла руку. — Це не їхня робота.
Мелфой зрівняв її поглядом.
— Ти справді думаєш, що їм не наплювати на це, Ґрейнджер?
Вона знала, що він хотів сказати, але це було неймовірно.
— Отже, вони визнають загрозу смертежерів і надають достатньо допомоги, щоб звинуватити вас обох, якщо трапиться щось погане, але вони повертаються і намагаються захистити себе? Вав. Це цілком…
— Передбачувано, — протягнув він.
Гаррі погодився, кивнувши, а потім його обличчя скривилося, наче він не міг повірити, що погодився з Драко Мелфоєм. Дивовижі вже траплялися.
— Як ти можеш з цим нічого не робити? — Герміона знала, що вона звучала максимально самовпевнено.
— Звичайно, це скрутне становище, — сказав Гаррі. — Але з цим нічого не поробиш.
— Є багато чого, щоб зробити!
— Як би я не зневажав саму ідею погодитися з Поттером, я ніколи не зізнаюся в цьому, якщо хтось про це нагадає… але його правда. Що б ти хотіла, щоб він зробив? Узяв на себе весь Чарверсуд?
Герміона стенала плечима.
— Це не найгірша ідея, яка тобі коли-небудь спадала на думку.
— Це недалекоглядно, Ґрейнджер, і ти це знаєш. Вони звільнять кожного, хто хоч сунеться за межі, — Мелфой глянув на Гаррі. — Я не знаю як Поттер, але я не зацікавлений у тому, щоб решту життя прожити, оглядаючись через плече. Я краще буду по цей бік, де маю контроль. Я відмовляюся залежати від того, хто не зацікавлений у тому, щоб гарантувати безпеку моєї родини. Отже, якщо це означає посміхатися їм в обличчя, витрачати власні гроші та працювати над корупцією, щоб задовольнити свої потреби для завершення цієї роботи, то це те, що я зроблю.
Герміоні це не сподобалося, але вона змирилася з тим, що Мелфой має рацію.
Його заява зачепила ту частину її мозку, яка хотіла сказати набагато більше — особливо щодо дистанції, якої він тримався від усіх, кого прагнув захистити, — але Герміона знала, що це не сприйметься.
Більше ніж будь-хто з них, Мелфой був би легкою здобиччю, якби не його нинішня посада. Це дало йому більше, ніж контроль, це дало йому можливість вирішувати, що сталося, і як це вплине на нього. І вона подумала, чи не це була його мета, коли він обійняв цю посаду. Або взагалі почав кар'єру.
Він працював безплатно.
— Я не зовсім згоден із Мелфоєм, — обережно сказав Гаррі. — Я поклявся використовувати своє становище для якомога більшої користі. У нас є сорок чарівників, які візьмуть участь у рейді, який може нарешті покласти край цьому всьому. Це все, на чому я можу зараз зосередитися, що я маю робити, щоб убезпечити всіх, хто мені небайдужий. А потім? Можливо, я зможу звернути увагу на боротьбу з корупцією, але зараз — моє місце тут.
І хоч би як сильно її хвилювало те, наскільки це несправедливо, наскільки божевільним було те, що їм доводилося робити такий вибір, Герміона не була самовдоволеною настільки, щоб ігнорувати логіку їхньої позиції чи їхній порядок. Пріоритети.
Вони обидва були більшим, ніж їх робота.
Більшим, аніж вороги дитинства.
Вони були чоловіками.
Батьками.
— Добре, оскільки ми зосереджені на цьому, можливо, ви могли б запланувати щотижневі зустрічі з кожною командою та використати їх для тренувань. Маючи вісім людей у команді, ви обоє можете…
Першим її перебив Гаррі:
— Ти хочеш, щоб я тренував людей? З Мелфоєм?
— Чому ні? — Герміона повільно кліпала, намагаючись зрозуміти, чи не забула чогось важливого. — Він пройшов навчальну програму аврора, тільки не тут, а у Франції.
Сірі очі розширилися, перш ніж він зміг зберегти серйозний вираз обличчя.
— Хто тобі це, в біса, сказав?
— Бджілка.
Гаррі засміявся, а Мелфой глянув на неї ще пильніше.
— Це якесь кодове слово? Ім’я, Ґрейнджер. Мені потрібне ім’я.
— Як ти думаєш, я з тих, хто розкриє своє джерело? — обійшовши голову столу, вона сперлася однією рукою на стільницю. Мелфой нахилився до неї, все ще тримаючи руки складеними, чекаючи відповіді, якої вона ніколи не дасть. — Ти кажеш, що не хочеш вічно дивитися через плече. Яке значення має те, звідки я знаю, що ти пройшов навчання аврорів? Я просто знаю. Ти збираєшся допомагати чи ні?
Підбадьорившись, коли його погляд пом'якшав, вона відчула, як її рука здригнулась, коли він нахилив голову ліворуч, подібно до того, як це було у ліфті з Маклаґеном.
Що він намагався з'ясувати?
— Ти ще нестерпніша, коли вважаєш, що маєш рацію, — сказав Мелфой.
Гаррі пирхнув, від чого Герміона зиркнула на нього.
— Що? Ти маєш рацію.
Саме тоді, коли Герміона збиралася відповісти, вона почула зітхання Мелфоя.
— Я допоможу. Лише для того, щоб збільшити наші шанси закінчити цю роботу, і лише якщо Поттер перестане бути...
— Як щодо того, щоб ви обидва відклали свої розбіжності, поки справу не буде зроблено, добре? — вставила вона.
— Я зможу, якщо і йому вдасться, — сказав Гаррі.
— Ну, я залишаю це вам обом, щоб ви могли узгодити графіки, — з цими словами Герміона відступила на крок. — Більшу частину свого часу слід присвятити командам «Г» і «Ґ». Якщо вам потрібно, я можу створити для них навчальні посібники.
Обличчя Мелфоя скривилося.
— Ти не аврор.
— Правда, але я боєць.
— Невже це так? — на його обличчі швидко з’явилося здивування. — Я все більше дивуюся, навіщо ти марнуєш свій час, займаючись цілительством, коли, очевидно, добре справляєшся з цією галуззю. Якби все було інакше з керівництвом, ти отримувала б куди більше визнання, роблячи це, ніж те, чим займаєшся зараз.
Гаррі був просто вражений таким компліментом, але Герміона не зосереджувалася на тому, чому Мелфой відчув потребу визнати її компетентність; вона була зосереджена на моральній дилемі в його заяві.
— Якби я хотіла визнання, я б прийняла пропозиції, але я цього не зробила і не буду, тому що не хочу. Я хочу змінити ситуацію. І я дізналася, що є більше ніж один спосіб зробити це, — вона не намагалася розгадати його вираз; вона не могла його прочитати. — Я працювала у Міністерстві майже стільки ж, скільки була цілителькою, і вважаю, що мені приносять більше задоволення великі зміни в невеликому масштабі, ніж зміна тисячі життів зовсім незначним чином.
— Як благородно з твого боку, — відповідь Мелфоя була сухою. Відстороненою. Зневажливою.
— Ось у чому річ, я — не благородна. Не шаноблива. Я просто залишаюся собою.
Стукіт обірвав їхню розмову.
Гаррі відчинив двері й побачив похмурого Персі.
— Вибачте за переривання, але Головний маг хотів би поговорити з тобою у своєму кабінеті.
— Чого він зараз хоче? — Гаррі зітхнув. — Ми відповіли на всі його запитання. Він одержимий бажанням розкрити будь-яку змову проти нього.
Герміона насупила брови, згадуючи свою попередню розмову з Кормаком.
— З владою приходить параноя втрати цієї влади, — прозвучав голос Мелфоя, який стояв настільки близько до Герміони, що в неї прискорився пульс.
— О котрій годині нас викликають, Візлі? — у тоні Мелфоя було щось таке, що...
— Цього разу він не хоче розмовляти ні з ким із вас, — блакитні очі зупинилися на ній.
Вона вже знала, що Персі збирався сказати далі.
— Він хотів би поговорити з Герміоною.
Усе в кабінеті Тиберія Маклаґена було вишуканим і екстравагантним, оздобленим найкращим декором у золотих тонах, який вона коли-небудь бачила в приміщеннях Міністерства.
Це йому пасувало: жодного смаку.
Вона стояла перед багато виготовленим кленовим столом, прикрашеним дрібничками та дорогим безладдям, яке лише нагадувало відвідувачам про його статус. Біля двох однакових чашок стояв маленький синій порцеляновий чайник, з носика якого виходила пара.
Герміона зосередила увагу на чоловікові, повністю одягненому в регалії Чарверсуду. Непотрібні поза слуханнями та офіційними подіями. Він жодного разу не відривався від свого завдання, відколи вона увійшла, спокійно вмочуючи своє павиче перо в чорнило, перш ніж звуки дряпання знову заповнили тишу. Але були маленькі підказки, які видавали його справжні почуття: нетерпіння, через яке Герміона була переконана, що його мовчання було грою влади.
На відміну від минулого разу, вона не мала переваги.
Але її досвід очікування завершення мовчанки Тео підготував її до цього.
Герміона сиділа на стільці, інкрустованому блакитним шовком з візерунками й оббитому дамаском. Вона трималася врівноважено й впевнено й чекала, склавши руки на колінах.
З його кабінету вона дізналася більше, ніж з їхньої останньої розмови.
Позерство та силові ігри. Його ставлення і крихке нетерпіння. Він переконався, що всі знали, хто лідер. Тиберій виконував свою роботу, а це означало, що Мелфой мав рацію. Він не був таким лідером, як хотів, щоб усі вірили; він намагався зберегти своє становище — свою владу.
Король не повинен доводити, ким він є.
Через це вона ще більше захотіла розгадати Тиберія. Герміона подивилася на ряд портретів на стіні ліворуч, і всі вони уважно спостерігали за нею. Його портрети в різних вбраннях, позах і фонах.
Зарозумілість цього чоловіка була надзвичайно смішною.
Тиберій гортав пергамент знову й знову, здавалося, що він скрізь підписує своє ім’я. Вона могла лише дивуватися, що він робить, оскільки була не в тому положенні, щоб читати догори ногами. Шкода.
Коли він поклав перо на підставку біля каламаря, вона зрозуміла, що його нетерпіння перемогло.
Герміона була готова.
— Чи не хотіли б ви чашку чаю, міс Ґрейнджер?
— Так, будь ласка.
Його безпаличкова магія не була гладкою, але він встиг налити дві чашки, перш ніж поставити чайник на стіл.
Вона підняла свою й обхопила руками нагріту порцеляну. Чай був досить темним, щоб виправдати наявність молока, яке він налив у свою чашку, але вона відмовилася.
— Б’юся об заклад, вам цікаво, навіщо вас сьогодні сюди викликали, міс Ґрейнджер.
— Я вже думала про це кілька разів, — відповіла Герміона з нерухомою усмішкою, легкою й зовсім нещирою. — Я могла припустити, що наша остання розмова задасть тон і очікування наших майбутніх взаємодій. Більше за сюрпризи я не люблю, коли мене викликають без попередження.
— Вибачте за це. Я знаю, що ви зайнята жінка з новим призначенням, яке…
— Відверто кажучи, це не ваша справа, Головний магу, — Герміона подивилася на рідину. — Оскільки я, бігме, досить зайнята, сподіваюся, ви не заперечуєте, якщо ми обійдемо світську розмову й перейдемо безпосередньо до мети вашого запрошення.
— Так, звичайно. Чи обмірковували ви ще щось з моєї останньої пропозиції?
— Ні, і не буду. У мене закінчилися варіанти відмови, які ви зрозумієте.
— Тоді добре, міс Ґрейнджер. Це все. Ви можете залишитися та насолоджуватися чаєм, — Тиберій зробив ковток і різко поставив чашку на декоративне блюдце. — У зв'язку з тим, що ви знову відхилили мою пропозицію, я чую кричущі чутки про…
— Це офіційне звинувачення? Бо якщо так, мушу нагадати вам, що мені дозволено мати адвоката, — вона сіла рівніше. — І якщо це справді дружній діалог, я маю нагадати вам, що незаконне використання сироватки правди — скажімо, поза офіційним розслідуванням — є порушенням статті другої, частини третьої, підрозділу «Г» Закону про незаконне використання зілля, підписаного в якості…
— Міс Ґрейнджер, я не знаю, на що ви натякаєте своєю заявою.
— Ваш напій безбарвний і без запаху, — Герміона поставила чашку на стіл. — Але те, що я помітила під час приготування сироватки, полягає в тому, що вона має блиск. Лише натяк. Це помітно, тільки якщо ви знаєте, на що звертати увагу.
— Запевняю вас, я б ніколи такого не зробив.
— Гм, — Герміона склала руки. — Ви не хотіли б, але якби ви прагнули дізнатися інформацію, ви були б достатньо відчайдушним, щоб порушити правила заради власного блага, можливо, це був би ризик, який, на вашу думку, ви могли б взяти на себе через своє становище. І мені не потрібна сироватка правди, щоб сказати вам те, що мені відомо, тому що я не знаю нічого цікавого.
— Але ж ви дещо знаєте.
— Ви маєте рацію. Я знаю багато речей, Головний магу, — Герміона підвелася. — Я чула, як гуде суспільство. Я чула, що є ті, хто працює над тим, щоб покласти край корупції, яка веде прямо до вас. Я навіть знаю, що ви почали розпитувати тих, хто може піти проти вас.
Тиберій здавався нервовим, схвильованим.
— Досить, міс…
— Дружня порада: вибирайте битви мудро, інакше ви закінчите, як ваші попередники, — вона підняла руку, коли він підвівся. — Це добре задокументовано, що вони більше турбувались про репутацію Міністерства, ніж про реальну безпеку, що вони зловживали своєю владою, щоб маніпулювати засобами масової інформації, і свідомо паплюжили не тих людей, щоб створити видимість прогресу. Зрештою, це стало їхньою загибеллю.
— Ви мені погрожуєте?
— Ні, але вам слід менше хвилюватися про те, щоб я потрапила під пильне око Міністерства, менше про те, чи граю я роль, яку, на вашу думку, повинна відігравати, і менше про спроби повернути владу міністру. Спробуйте більше хвилюватися про те, що там відбувається з людьми, яких ви так хочете вести за собою. Ви можете допитувати кожного, підливати їм зілля, щоб дізнатися будь-яку істину, яку ви шукаєте, але ви ніколи не зможете заткнути правду.
Герміона рушила до дверей, але обернулася.
— Зміни наближаються, — вона посміхнулася. — Від того, що вже почалося, не сховаєшся.
Час на боці змін.
Рут Бейдер Ґінзбург