На превеликий жаль Герміони, усвідомлення, що вона зобов’язана перемогти в Турнірі, не дає їй потрібного уявлення про те, як саме це зробити. Вона непокоїться через те, що не має доступу до необхідної інформації, щоб виграти самотужки, і гадки не має, як ці знання отримати.
Але в неї є потенціал для перемоги, вона точно це знає.
Просто він ще дрімає.
Герміона прогулює заняття з історії магії, бо її оцінки, як з'ясувалося, все одно нічого не варті, і замість цього облаштовується у пустій спальні шестикурсниць, дістаючи сувій і роблячи нотатки, намагаючись структурувати свої думки.
Перемога у Турнірі — її першочергове завдання, і Герміона записує її із самого верху свого сувою.
Нижче вона робить помітки щодо двох перешкод, які з великою ймовірністю можуть стати на заваді її успіху.
Мелфой та Бісет.
Мелфой, вірогідно, найкращий на своєму курсі, і, хоча це цілком може виявитися вигадками Пенсі, але Каркароф занадто задоволений обранням свого чемпіона, щоб у цьому не було раціонального зерна. Бути хорошим студентом у школі Мелфоя — досягнення чимале. Дурмстренґ відомий своєю репутацією суворого закладу освіти, навіть не враховуючи їхню практику темних мистецтв. А сам Каркароф уславився, як жорстокий директор. Школа не контролюється опікунською радою. Це більше схоже на диктатуру. Директори Дурмстренґу часто звергаються у буквальному сенсі цього слова.
Те, що Мелфой отримав рогохвістку на першому завданні, було просто волею випадку. Його складно буде перемогти навіть при найкращих обставинах.
Бісет вбачається меншою загрозою, проте він досі залишається загадкою. Про нього мало що відомо, а наявні чутки вельми туманні. Ґрунтуючись на тому, що відомо Герміоні, Бобатон — досить непогана школа, а Бісет доволі приязний зі студентами Гоґвортсу. Він заграє з усіма, від студентів до професорів, і, здається, налаштований бути абсолютним французом завжди й в усьому. Хоча, враховуючи всі обставини, важко сказати, чи щирий він, чи його шарм — звичайна омана задля отримання інформації.
Він не настільки безжальний, як Мелфой. Однак…
Ґрейнджер робить паузу, глибоко замислившись. Бісет вклав самку дракона, самотужки зануривши її у магічний сон. Це геть непросто. Герміоні досі незрозуміло, як йому це вдалося. Зазвичай, потрібно не менше шести драконярів для того, щоб приголомшити дорослу особину. Потужні закляття сну здебільшого потребують відповідного зілля чи надзвичайно несперечливого суб’єкта.
Що б це не була за магія, в одному Герміона впевнена повністю: і Бісет, і Мелфой знали про драконів заздалегідь. Вони прийшли на випробування повністю підготованими. А це означає, що за необхідності вони обидва готові знехтувати правилами, щоб виграти та вижити. І, якщо Герміона хоче їх обійти, їй доведеться грати ще брудніше, ніж їм.
Тепер вона шкодує, що розповіла Мелфою про те, як розшифрувати яйце, та ще й настільки завчасно. Вона дала йому забагато часу на підготовку. Було б набагато краще, якби вона почекала і розповіла йому за декілька днів до другого випробування. Хоча, якби на той момент він сам здогадався, вона б досі залишалась у нього в боржниках, тож, може, воно й на краще. Ні до чого їй бути комусь винною.
Герміона знову робить паузу та смокче кінчик власного пера, запитуючи себе: дізналися Мелфой із Бісетом про драконів самотужки чи їм розповіли директори їхніх шкіл? Ця думка приводить її до наступних пунктів у листі перешкод.
І Каркароф, і Максім бажають перемоги власним чемпіонам та більшої слави своїм школам. Це очевидно. Безсумнівно. Каркароф більш неприховуваний у цьому, ніж мадам Максім, але такого й слід було очікувати — між Дурмстренґом та Гоґвортсом старіші та глибші суперечності. Герміоні варто враховувати упереджені оцінки у наступному турі.
Дамблдор, на відміну від Каркарофа та Максім, не хоче, щоб його чемпіон переміг. Тому що це — Герміона, і він вірить, що на краще, якщо виграє Драко Мелфой із його чистокровною спадщиною, а не Ґрейнджер, що зазіхає на схожі життєві привілеї в майбутньому.
Одна лише думка про це змушує її кров кипіти. Ніби всередині відкрилося джерело нової, глибшої люті, що просочується в судини та отруює її. Хоча, можливо, ця лють завжди була у ній, захована за незліченними шарами оптимізму.
У будь-якому випадку, Герміона гірко підсумовує, що від Дамблдора допомоги годі й чекати. Ба більше, він може стати перепоною. Якщо вона переможе, то буде поза його контролем.
Гнівно записуючи ім’я Дамблдора під пунктом «мадам Максім», Ґрейнджер не може не запитати себе, чому він повідомив її про те, що вона більше не розглядається на посаду головної старости дівчат. Чому б не почекати та не вибити ґрунт із-під її ніг, коли вже буде занадто пізно? Повідомивши їй зараз, він дав їй час, щоб краще підготуватись, а не продовжувати сподіватись на нього.
Герміона перевертається на спину та утикається поглядом у стелю. Можливо, він вважав, що це зіб’є її з пантелику; що вона одумається та, бажаючи отримати другий шанс і змінити його рішення, перестане цікавитись темною магією; докладе всі зусилля, щоб стати взірцевою ученицею, що триматиметься чітко у межах дозволеного. Якби ця розмова відбулася раніше цього року, він виявився б правим.
Може, директор усвідомлює, що якщо вона отримає бажане, подолає цей шлях, який прагне пройти, то змінить цей світ. І в тому новому, створеному нею світі, жоден маґлонароджений не залежатиме від вибіркового милосердя Албуса Дамблдора.
Герміона хоче перемогти на зло Дамблдору навіть більше, ніж Мелфою, Гаррі та Рону. Вона хоче примусити його пошкодувати про те, що він намагався її розчавити.
А втім Ґрейнджер гадки не має, як перемогти.
Вона не знає, інстинкт це чи просто впертість, що примушує її знову сфокусуватись на темних мистецтвах, але щось їй підказує: це саме те, що потрібно. Якщо Дамблдор настільки ладен тримати це поза зоною її досяжності, то воно автоматично стає головним пріоритетом Герміони.
Але як їй їх опанувати? Якщо не по книжках у Гоґвортсі. Вона прочитала їх більше, ніж достатньо, так і не знайшовши нічого корисного.
Їй потрібні союзники. В ідеалі декілька, але щонайменше — один, якщо Герміона хоче мати хоч якийсь шанс на перемогу. Корисні союзники. Гаррі та Рон, навіть якщо вона раптом із ними примириться, абсолютно безкорисні. Особливо у вивченні темної магії. Їхні родини не толерують навіть думки про темні мистецтва. Гаррі часто вихвалявся тим, що його бабуся з дідусем були одними з перших чарівників, які позбулися темних артефактів і книжок після перемоги над Гріндельвальдом.
Професор Люпин міг би виявитись корисним для здобуття інформації щодо захисту, але він у надто тісних зв’язках із Поттерами та в боргу перед Дамблдором. Те, що він перевертень, тримається у найсуворішій таємниці. Зі слів Гаррі, директор приклав чимало зусиль і вжив спеціальні заходи, щоб Ремус міг навчатись у Гоґвортсі, незважаючи на свою лікантропію. Люпин практично з самого випуску працює професором із захисту від темних мистецтв, і Дамблдор забезпечує його Вовкотрутом, щоб той міг впоратись із наслідками трансформацій.
Люпин завжди був неговірким щодо темної магії, від якої вони мали захищатись. Він дуже обережно викладає інформацію про закляття для нападів та не розповідає студентам більше необхідного мінімуму для захисту від цих заклять. Отримати від нього дозвіл на візит до Забороненої секції було складніше, ніж від Макґонеґел чи Слизорога.
Герміоні просто необхідні знання про темні мистецтва. Навіть якщо відкинути її палку допитливість — те, на що йде магічна спільнота задля приховування цієї інформації, тільки підсилює її жагу дізнатись більше. Ніхто не став би витрачати так багато часу та зусиль на приховування безкорисних таємниць.
Однак для цього їй досі потрібен союзник.
Герміона відкидає перо і зі стогоном кладе голову на складені руки. Це замкнене коло. Одна проблема, одне вирішення. Але це вирішення для неї недосяжне, адже воно і є коренем проблеми.
Їй потрібен той, хто має доступ до інформації, яку вона не здатна отримати власноруч, той, хто надав би її на зло Дамблдору.
Але будь-хто, хто б упорався з цим призначенням, найімовірніше, зневажає її, тому що вона маґлонароджена.
Єдиний вихід — знайти слабку ланку в замкненому ланцюзі обставин, у яких вона вгрузла, і розірвати його.
Усі в Гоґвортсі досконало грають відведену їм роль. Факультети, правила, соціальна політика — все це об’єднується в сталий устрій переконань та особистісних якостей, що йдуть пліч-о-пліч із ними. Вони непохитні. Не заради Герміони. Вони не поступляться їй анітрохи.
Щоб зробити це, їй потрібен хтось, хто ніяким чином не залучений до цієї системи, у кого немає укорінених звичок Гоґвортсу, хто не знає історію та традиції настільки добре, щоб беззаперечно їм слідувати. Хтось немісцевий і непередбачуваний.
На превеликий жаль Герміони, на думку спадає лише одна людина.
Вона закінчує обідати й досі обмірковує свої варіанти, коли отримує записку, у якій повідомляється, що Макґонеґел чекає на неї у своєму кабінеті. Коли Герміона приходить, двері відчиняються, дозволяючи їй побачити професорку, яка сидить за столом, та відьму в сукні кольору фуксії навпроти неї.
Ріта Скітер. З «Щоденного віщуна».
Макґонеґел має не надто вдоволений вигляд.
— Міс Ґрейнджер, «Щоденний віщун» прибув сюди сьогодні, щоб взяти у чемпіонів інтерв’ю, — напружено говорить вона. — За наказом Міністерства.
— Мінерво, — майже співає Ріта, — хіба ви не хочете, щоб світ почув про вашу зіркову ученицю? Все це було узгоджено ще декілька місяців тому, коли велося обговорення умов. Зрештою, Тричаклунський турнір привертає увагу світового масштабу, люди заслуговують знати більше про наших чемпіонів.
Судина на скроні Макґонеґел помітно пульсує.
Ріта повертається. Її зелені очі блищать за прямокутними окулярами, а вираз обличчя стає хижим, коли погляд зупиняється на Герміоні, і довгі пофарбовані нігті скреготять по нотатнику.
— Якщо ви хочете, міс Ґрейнджер, я можу залишитись і прослідкувати за процесом… — починає говорити Макґонеґел, але Скітер переводить на неї злий погляд.
— Вона повнолітня, чи не так? І ви не є членом організаційної групи Турніру. Я більш ніж впевнена, що міс Ґрейнджер здатна говорити за себе самостійно, — Ріта жестом вказує на двері. — Можете йти. Впевнена, ми впораємося за декілька хвилин. До того ж сам директор люб’язно запропонував ваш кабінет для проведення інтерв’ю.
Макґонеґел йде, випрямивши спину, і Ріта розстібає свою сумочку з крокодилячої шкіри, витягуючи пергамент і кислотно-зелене перо. Вона кидає швидкий погляд на Герміону.
— Ви ж не проти, якщо я скористаюся Самописним пером, так? Це чарівне перо, яке робить нотатки за мене, що дозволить нам говорити швидко та не перериваючись. Для його роботи використовується дуже особлива магія.
Герміона навіть не встигає відповісти, а Ріта вже хапає її за руку і штовхає на стілець навпроти себе. Скітер із радісним передчуттям смокче кінчик свого пера, перш ніж встановити його на верхній частині пергаменту, де воно залишається у вертикальному положенні, і відкашлюється.
— Перевірка. Ріта Скітер, репортерка «Щоденного віщуна», проводжу інтерв’ю з Герміоною Ґрейнджер, маґлонародженою чемпіонкою Тричаклунського турніру.
З цими словами перо ніби скаженіє, швидко записуючи та буквально літаючи по пергаменту. Герміона спостерігає за ним із підозрою і витягує шию у спробах роздивитись, що там написано, бо, судячи з усього, списаний вже цілий абзац, і перо переходить до наступного.
— Не звертайте на нього уваги! — різко говорить Скітер. — Я знаю, що магія може бути страшенно відволікаючою. Давайте краще розпочнемо. Вам сімнадцять, але ви навчаєтесь на шостому курсі. Вас залишали на другий рік?
Герміона випинає очі. Невже це те, що думають люди?
— Ні, мій день народження у вересні.
Поки вона відповідала, перо списало вже чималу частину пергаменту, і Герміона бачить написане:
Той факт, що вона на цілий рік старша за своїх однокурсників, — єдине пояснення, як маґлонароджена може встигати за однокласниками-чарівниками…
Герміона червоніє від обурення. Скітер прибирає нотатник назад на стіл, щоб їй більше не було видно написаного тексту.
— Не відволікайтесь на записи, — Ріта знову перемикає увагу на себе, помахавши перед обличчям Герміони долонями зі вкритими червоним лаком нігтями. — Отже, маґлонароджена, сімнадцять років. Як звати ваших батьків? Ой, про що це я? Це викреслити, кого хвилюватимуть імена якихось маґлів? Це абсолютно нецікаво. Що надихнуло вас кинути своє ім’я до Келиха?
Герміона намагається зосередитись на тому, щоб відповідати на питання коротко і без всього зайвого, не втрачаючи самоконтролю та нагадуючи собі, що їй не потрібно ще більше недоброзичливців, а особливо серед репортерів. Навіть якщо голос згаданого репортера дратує її настільки, що виникає бажання начаклувати вушні затички.
Її очі продовжують нервово метатись до пергаменту, що швидко наповнювався текстом.
— Як це відчувається: бути представником усіх маґлонароджених під час такої знакової події?
Від цього питання у роті Герміони стає сухо, як в пустелі, його вагомість різко стає відчутною.
— Я… Я не… — вона совається на стільці. — Я просто… Я представляю лише себе.
Ріта голосно втягує повітря крізь зуби, породжуючи цим вологий шиплячий звук, і спрямовує на Герміону здивований погляд.
— Тобто ви не прагнете показати всім і кожному, на що здатні маґлонароджені?
— Ну… Так, я про те… — Герміона плутається у пошуці правильних слів. — Так, прагну. Я маю на увазі, що хочу, щоб люди побачили: маґлонароджені такі ж здібні, як й інші чаклуни, але я… Я всього лише одна відьма. Я не можу…
Її обличчя наливається жаром, а шкільна форма стає задушливою і затісною. Герміона нервово совається, намагаючись знайти влучні слова для опису своїх почуттів. Але, перш ніж вона встигає сформулювати відповідь, Ріта ставить наступне питання.
— Як ви вважаєте, Гоґвортс забезпечив вас належною освітою?
— Ні, — відповідь виривається ще до того, як вона встигає її обміркувати. В очах-намистинках Скітер з’являється хижий блиск.
Якась частина Герміони хоче випатрати Дамблдора прямо тут і зараз, але потім вона думає про Макґонеґел, що читатиме цю статтю, і її наповнює почуття провини. Вона голосно ковтає.
— Тутешня програма доволі… хороша, проте відмінності у вихованні та навчанні маґлонароджених практично не беруться до уваги. Вступні предмети на першому курсі розраховані на те, що студенти виросли в магічному оточенні.
— Ви доволі… красномовні, — говорить Скітер скоріше здивованим, ніж схвальним тоном.
Герміона червоніє та продовжує, повна рішучості озвучити свою точку зору.
— Немає жодних ресурсів чи ініціатив для того, щоб допомогти маґлонародженим наздогнати матеріал у випадку необхідності. Вже на п’ятий курс ми зобов’язані визначити своє майбутнє, але до нашої зустрічі з кар’єрним радником ми навіть не знаємо, що нам слід зробити, щоб претендувати на ту чи іншу посаду, і для деяких професій стає запізно…
Не перериваючи свого монологу, Герміона кидає погляд на пергамент і слова, що злітають із гострого кінця пера.
В її темних очах стоять сльози, а губи тремтять на кожному слові. «В Гоґвортсі так тяжко», — говорить вона голосом, що вібрує від емоцій. «Ніхто не хоче допомагати маґлонародженим! Це так несправедливо! Я всього лише хочу, щоб люди були добрими до мене!» Декілька великих сльозинок котяться вниз по її обличчю і падають на землю.
Очі Герміони накриває червоною поволокою. Перш ніж вона встигає подумати, Ґрейнджер розуміє, що вже стоїть на ногах, утикаючись у статтю шокованим, зляканим поглядом.
— Але це не те що я казала! — вона хапає лист пергаменту, погляд гарячково бігає по словах.
Неохайна грива заплутаних каштанових кучерів ховає майже красиві очі та заплямоване чорнилами обличчя найнеочікуванішого чемпіона Тричаклунського турніру. Герміона Ґрейнджер, сімнадцятирічна шестикурсниця, кинула виклик навколишньому світові, ставши чемпіонкою Гоґвортсу, після чого продовжила засмучувати частину суспільства, що ставила проти її беззаперечної перемоги у першому етапі.
Найсенсаційніша репортерка «Щоденного віщуна», Ріта Скітер, сідає, щоб взяти в неї інтерв’ю в стінах Гоґвортсу. Незграбна, проте сповнена дивного тваринного магнетизму, міс Ґрейнджер нервово заламує заплямовані чорнилами пальці та жує потріскану нижню губу, виглядаючи готовою в будь-яку мить зірватись із місця і втекти ще до того, як буде поставлене перше питання.
Єдина дитина в маґлівській родині, Герміона — як вона любить, щоб її звали — не знала, що вона відьма аж до самого літа перед першим курсом, і є однією з небагатьох маґлонароджених учнів у школі. Вона різко виділяється на фоні студентів-чарівників своєю дикою зовнішністю та жорстоким, голодним виразом обличчя. Її темні очі сяють здивуванням і зацікавленістю при погляді на звичайнісінькі магічні предмети на кшталт чарівного пера, примушуючи автора замислитись, чи може шок від вступу в таке розвинене суспільство, як магічний світ, бути здоровим для тих, хто не має магічного виховання.
Той факт, що вона на цілий рік старша за своїх однокурсників, — єдине пояснення, як маґлонароджена може встигати за однокласниками-чарівниками…
Ріта практично вириває лист із пальців Герміони й, ледве сувій опиняється у наманікюрених руках, одразу ховає його у сумочці, перш ніж Герміона встигне знову його забрати.
— Я гадаю, на цьому ми завершимо.
— Вся ця стаття — повна нісенітниця, — видавлює Герміона, її груди стискаються від ледве стримуваної люті. — Я нічого з цього не говорила!
— Поетична вільність, — відмахується від неї Скітер, нашвидкуруч збираючи свої речі та запихаючи їх у сумку. — Нам потрібно зробити вас цікавою для магічної авдиторії. Ніхто не хоче читати про нудну дівчину-маґлу. Ми б просто залишили вас осторонь, але Барті наполіг на тому, щоб ви отримали таке ж висвітлення, як й інші чемпіони.
— Я не маґла! — гаряче вигукує Герміона.
Скітер скептично фиркає, надягаючи сумочку з крокодилячої шкіри на плече, і востаннє оглядає Герміону згори донизу, ніби перевіряючи, чи залишились ще якісь критичні зауваження, які можна було б додати до статті.
Герміона кладе руки на стегна, коли обурення провокує її магію потріскувати на кінчиках пальців.
— Журналісти, якщо вас взагалі можна так назвати, не мають права на поетичну вільність, це докорінно руйнує весь сенс журналістики. Ви виставили мене дурепою, яка ніколи в житті не бачила чарівного пера! Так, я дійсно вважаю, що матеріал, який викладають у Гоґвортсі, міг би бути набагато кращим стосовно маґлонароджених студентів, але я явно непогано з ним ладнаю. І, — вона тикає руками в лице Скітер, — мої пальці абсолютно чисті!
Герміона й сама гадки не має, чому її настільки зачепила саме ця деталь, але це дико дратує.
Ріта, анітрохи не зніяковівши, поправляє свої пістряві окуляри.
— Я пишу історії, які люди захочуть читати, — і після цих слів швидко полишає кабінет Макґонеґел.
Ледве стримуючись, щоб не жбурнути їй услід якимось прокляттям, Герміона зітхає. Вона гадки не має, як запобігти появі цієї бісової статті, і дивиться на те, як Скітер йде, відчуваючи, як життя руйнується в неї на очах.
Одразу після цього заходить Макґонеґел і намагається поцікавитись, як пройшло інтерв’ю, але Герміона відмовляється говорити про це, яскраво відчуваючи, що на сьогодні більше немає сил відповідати на чиїсь питання. Вона тихо вибачається, бурмотячи щось про недописане есе.
Проте вона навіть не збирається робити домашнє завдання. Якщо вона хоче зробити свій хід, доведеться здійснити це до того, як буде надрукована клята стаття.
Вона знаходить Мелфоя в секції бібліотеки з трансфігурації. Пенсі зі своїми друзями зараз на подвоєному занятті з чар із гафелпафцями, і він сидить один.
Герміоні якраз це й потрібно.
Мелфой сидить за одним зі столів і читає тонку книжку «Трансфігурація за допомогою рослин», тримаючи ту перед обличчям. Витончене «М» на його персні з печаткою сяє там, де його довгі пальці притримують корінець книжки.
Герміона зупиняється прямо перед ним і чекає, поки він опустить книгу, помітивши її присутність. Вона здається йому цікавою дивиною, нагадує собі Герміона, її пропозиція має привабити його.
Ґрейнджер впевнена: він чудово знає, що вона тут, і якщо вона буде достатньо терплячою, то він зверне на неї свою дорогоцінну увагу. Її шлунок дивно тріпотить, але вона намагається не рухатись.
Мелфой не підводить очей, натомість показово перегортає сторінку і робить вигляд, що її тут немає. Герміона так сильно нервує, що їй здається, ніби вона може прожогом вистрибнути зі своєї шкіри, тому вона глибоко вдихає і говорить:
— Я хочу укласти з тобою угоду.
Настає коротка пауза, одразу після якої він перегортає ще одну сторінку, досі ніяк не реагуючи на її присутність, і Герміоні доводиться приборкати бажання тупнути ногою.
— Не цікавить, — все, що говорить він декілька секунд потому нудьгуючим голосом.
У грудях терпне, і вона знову зітхає. Герміона від початку знала, що її задум досить… шалений і що Мелфоя непросто буде переконати. Вона подумки підготувала себе до цього, але є в ньому щось таке, що просто нестерпно її бісить. Що породжує в ній бажання чимось його стукнути, розтрусити, скуйовдити, а потім спостерігати, як він намагається зібрати себе докупи.
Ґрейнджер хоче бачити, як він на неї реагує. Мелфой завжди такий нещирий. Вона хоче, щоб цей ретельно збудований фасад розбився вщент. Хоча б просто для того, щоб довести собі, що вона здатна на це.
— Ти вважаєш, що кращий за мене… — починає вона твердим голосом одразу на тему.
— Я кращий за тебе, — він промовляє це, ніби беззаперечний факт.
Поряд із його ліктем лежить товстелезна енциклопедія з історії трансфігурації. Герміона стискає руки в кулаки, поки нігті боляче не впинаються в шкіру, щоб стримати бажання схопити книгу і вдарити нею Мелфоя.
Вона сильніше стискає щелепи.
— Доведи.
Один удар серця, і його книга згортається з гучним ляскотом. Тепер він дивиться на неї.
Він зіщулює очі.
— Чого ти хочеш?
— Ти вважаєш, що кращий за мене. Ти говориш, що це через те, що в тебе краща школа, але ми обидва знаємо — це низька брехня. Дурмстренґ цього аж ніяк не стосується. І якщо це правда, то мої знання не мають значення, навіть якби я, як і ти, навчалася в Дурмстрензі. У твоєму розумінні ти завжди перевершуватимеш мене, так?
Куточок його рота трохи піднімається у ледве стримуваній усмішці, і він коротко киває, але в сірих очах проглядається насторога.
Герміона намагається не виглядати так, ніби замислила щось. Їй доводилося грати у невинність протягом багатьох років, щоб присипати пильність мадам Пінс розпитуваннями про рідкісні видання енциклопедій, поки Рон прослизав до тієї в кабінет, чи давитися слізьми перед Філчем, поки Гаррі розміщував портативне болото перед входом до вітальні Слизерина.
— Тоді я хочу, щоб ти довів це.
Одна його брова злітає догори, але вираз удаваної байдужості з обличчя не зникає.
— У чому полягає угода?
Він питає це показово зневажливо, але Герміона відчуває, як зароджується його зацікавленість.
Вона задирає підборіддя.
— Навчи мене всього, що знаєш сам. Того, чого я не можу навчитись у Гоґвортсі. Зрівняй наші шанси, а потім все одно здолай мене. Так ти доведеш, що дійсно кращий. Або… доведеш зворотне.
Герміона чудово розуміє, що ось так кидати виклик — це чисте божевілля, але, на жаль, в неї немає такої розкоші, як час. Їй необхідно, щоб він погодився на це зараз. Сьогодні. Стаття Ріти може вийти вже завтра до сніданку.
Мелфой не одразу реагує, але потім у його очах з’являється блиск, і він нахиляється вперед, спираючись ліктем на стіл. Вона бачить, що подумки він все прораховує, обмірковує ризики кинутого виклику. Що він зацікавлений.
Герміона впевнена, що якби він був слизеринцем, то ані на секунду не замислився б про це. Їхня головна мета — успіх, а чесний чи ні — неважливо. Але не для Мелфоя.
Той хоче перемогти її у чесній боротьбі. Він навмисно залишив їй підказку перед першим етапом, бо не думає, що потребує переваги, щоб перемогти. Все життя йому говорили, що він найкращий за замовчуванням. Вона ж обійшла його на першому завданні. Він погодиться.
Він захоче довести, що може. Азарт зростає, закипаючи всередині неї.
Раптом Мелфой відкидається назад, а вираз його обличчя стає порожнім. Його великий палець бездумно обводить перстень.
— Мені не потрібно щось доводити, — промовляє він, у його голосі чутно колючу зневагу. Це звучить переконливо, навіть занадто. Ніби він планував це сказати.
Герміона знизує плечима, роздивляючись свої черевики.
— Може й ні. Це може виявитись даремною втратою твого часу. Або… — Герміона підіймає погляд та зустрічається з його холодними очима. — Ти можеш виявитись неправим. Зрештою, ми обидва чемпіони. За мірками магії, всі студенти Гоґвортсу рівні. Варті того, щоб змагатись один з одним за Келих. Тобі це відомо. І в цьому випадку те, що ти боїшся ризикнути, лише підтверджує, що насправді ти у своїх силах не так уже й впевнений. І це лише тобі на користь, щоб гра залишалась нечесною, бо це дає тобі впевненість, що ти зможеш перемогти.
Його очі спалахують. Це помітно вкололо його. Герміона буквально відчуває успіх свого задуму на кінчиках пальців.
Мелфой нахиляє голову.
— А чи не йде це наперекір всьому сенсу конкуренції шкіл?
Герміона розуміє, що це питання призначене для того, щоб підловити її.
— Тобі не байдуже? — вона дивиться на нього, хрестом складаючи руки на грудях.
На блідому обличчі з’являється посмішка. Мелфой виглядає занадто зухвало.
— Байдуже, — він знову зіщулюється. — Отже, ти хочеш, щоб я навчив тебе темної магії.
Це ствердження, а не питання. Йому достеменно відомо, чого вона хоче. Її серцебиття прискорюється.
Ґрейнджер проводить язиком по губах.
— У мене немає можливості вивчити її тут. Студенти Гоґвортсу, які хочуть такому навчатись, мають робити це поза школою, але в мене немає доступу до подібних курсів.
Мелфой вигинає брову, ліниво схрещує руки та відкидається на спинку стільця.
— Це пряме порушення правил Дурмстренґу — навчати сторонніх людей нашої магії. Тим паче маґлородців.
Герміона не думає, що його насправді це турбує.
— Якщо мої магічні здібності справді так поступаються твоїм, немає жодного ризику в тому, щоб мене вчити.
На якусь мить настає пауза, а потім на його губах з’являється хижа посмішка, майже вовча. І вона розуміє, що припустилася помилки, сказала щось зайве.
— Ти так думаєш? На твою думку, це все так відбувається? — Мелфой тихо сміється собі під ніс. — Ти така… — його губи презирливо вигинаються, — тривіальна. Живе втілення стереотипу.
Герміона напружується.
Мелфой окидає її поглядом знизу догори, вираз обличчя знову починає виражати нудьгу.
— Ще один жадібний маґл. Все як завжди, нічого не змінюється. Завжди сповнені відчаю. Завжди готові на угоди. Завжди готові присвоїти те, що вам не належить, що ви не здатні зрозуміти. Такі, як ти, завжди прагнуть того, чого не варті. Кожен раз одна й та сама історія. І завжди незмінний кінець.
Його коментар боляче вколює Герміону, і їй доводиться прикусити язика.
Він підіймається з місця, вочевидь, завершивши.
Душа Герміони опускається в п’яти, коли вона спостерігає за тим, як він йде. У неї не залишається інших варіантів. Очі печуть від підступаючих сліз, але вона змушує себе голосно засміятись, а не розридатись вголос; поводитись так, ніби він підтвердив правильність її думок і перемога залишилась за нею.
— Я знала, що насправді ти не віриш, що зможеш здолати мене у чесному змаганні.
Він не сповільнює кроків.
— Тепер ми обоє знаємо, що ти не зможеш перемогти на одному лише чистому таланті, — додає вона отруйним тоном.
Мелфой різко завмирає. Герміона спостерігає, як його ліва долоня стискається в кулак.
Він повільно обертається, вираз його обличчя стає погрозливим.
— Що ти щойно сказала?
Герміона вище підіймає підборіддя.
— Те саме, що й раніше. Якщо ти дійсно кращий за мене — доведи. Я просто вмираю від бажання побачити цю перевагу, якою всі так люблять вихвалятись. Якщо вона властива лише чистокровним, то чому я досі її не бачила? Чому ніхто не може довести це?
Він дивиться вбік, на вилицях видніються жовна, а потім недовірливо сміється та озирається. Робить крок в її бік, і Герміона вгамовує панічне бажання втекти.
— Хочеш угоду? Чудово, — його очі блищать, коли він зупиняється прямо перед нею, вираз його обличчя такий самий уїдливий, як і в неї. — Я навчу тебе. Кожному закляттю, яке мені відомо, всій теорії, всьому, що ти так відчайдушно прагнеш знати.
Серце Герміони радісно підстрибує у грудях, але Мелфой ще не завершив.
— Але… на моїх умовах. Після того, як я навчу тебе, коли я все одно переможу в Турнірі, ти нарешті визнаєш, ким ти є. І в якості доказу зламаєш свою паличку та повернешся у світ маґлів, якому і належиш.
Бравада Герміони похитується. Мелфой ніби розтрощив своїм кулаком захисну оболонку її самовпевненості, і Ґрейнджер відчуває, як та тріщить по всіх швах під його натиском.
— Щ-що?
Посмішка розквітає на вустах Мелфоя при погляді на її явну невпевненість, і шрам на блідому обличчі лише робить його жорстокішим. Злим.
— Бачиш? Певно, ти й сама не так вже й впевнена у своїх силах, чи не так? — муркотить він отруйно солодким голосом.
Гнів спалахує в ній, як підпалений сірник. У грудях терпне, і Герміона нарешті опановує себе. Вона зможе. Вона зробить це. Вона не менш здібна, ніж Мелфой. Її розум жадає тих можливостей, які відкриються перед нею. І втрачати більше нічого. Герміона має наважитись на цей ризик. Вона відкидає голову назад, зустрічаючись із ним поглядом.
— Добре. Я згодна.
Ґрейнджер простягає долоню для рукостискання, але Мелфой відмовляється її тиснути.
— Ні. Якщо тобі потрібні мої знання, ти принесеш Обітницю.