Церемоніальна зала була заповнена стійким гулом голосів. Чарівники, що кортіли побачити на власні очі таку грандіозну подію, все приходили й приходили. Ще трохи — і доведеться застосовувати чари розширення, аби помістити всіх охочих.
Герміона з відпрацьованою посмішкою пробивалася крізь цей натовп. Обмінювалася парою слів ледь не з кожним присутнім. Кінґслі також вдалося виділити декілька хвилин. Для Герміони було полегшенням побачити колишнього Міністра Магії та почути від нього, що вона чудово справляється зі своєю роботою. Далі, своєю чергою, вона перекинулася кількома словами з Гаррі та Роном, а потім і з усією сім’єю Візлі, що також знайшли хвилинку завітати сьогодні. Кожна усмішка, кожне рукостискання сьогодні було частиною її роботи. Міністерською рутиною, так би мовити. Тому Герміона тримала спину рівною, підборіддя — гордо піднятим. Вона несла це в собі не як тягар, а як велич, яку заслужила важкою працею.
Потім вона підійшла до Лонґботома та Фініґана, які й були центром цього дійства.
— Руки тремтять, — чесно зізнався Невіл.
— Нема чого хвилюватись, любий, — підтримала його Ганна.
Герміона посміхнулася їм, а сама мимоволі поглядом вишукувала у натовпі одну конкретну фігуру. Куди ж він подівся? Цей Мелфой, що тижнями не давав їй зробити й кроку самостійно, тепер зник.
І це відчуття його відсутності було якимось дивним. Немов чогось бракувало. Але все навколо було великим нагадуванням про нього: звідусіль так і було чути компліменти щодо випивки. Отже, це було вже не так і погано, що саме Мелфой виграв тендер.
— Міністерко, — до Герміони підбігла помічниця, — майже час для промов.
Герміона машинально віддала їй свій бокал з білим вином і попрямувала до трибуни. Усі навкруги почали стихати щойно вона проходила повз. Всі розцінювали це як німий наказ.
Вона піднялася невеличкими сходами. Шеклболт подав їй галантно руку, за що був віддячений щирою посмішкою. Герміона подумала над тим, чи хвилювався б він зараз так само, як і вона. І нехай вона цього не показувала, але все ж, це було дуже відповідально. І вона переймалася тим, яке це враження справить на людей.
Підійшла до трибуни та притулила паличку до горла, аби її голос було чути в кожному куточку зали.
Вона говорила про вшанування мужності. Тихої, непохитної рішучості, здатної перемогти зло. Про неймовірну доблесть, що може знищити будь-які перешкоди.
— Його служба як аврора після війни лише підтверджує його відданість безпеці. За його винятковий героїзм під час Другої Магічної війни, що мав одне з вирішальних значень для перемоги, присуджується Орден Мерліна Другого ступеня Невілу Лонґботому, — завершила вона промову, дозволяючи вийти на імпровізовану сцену своєму шкільному другові.
Він нервово піднявся та гордовито розправив плечі. Герміона почепила йому на груди фіолетову стрічку та потиснула руку.
Коли Невіл зійшов під бурхливі оплески, Герміона продовжила свою промову. Згадувала інтелект та винахідливість. Те, як іноді нестандартні рішення можуть принести великий внесок у суспільство.
— Усі пам’ятають його пристрасть до вибухових чарів, — легкий сміх пройшовся залом. — Ця ж пристрасть, поєднана з інженерною точністю, привела його до розробки Системи дальнього знешкодження вибухових магічних і немагічних предметів. В умовах післявоєнної нестабільності його внесок у безпеку та боротьбу з тероризмом є неоціненним. За його значний науковий здобуток, Сімусу Фінаґану присуджується Орден Мерліна Другого ступеня, — зал вибухнув ще одними гучними оваціями.
Сімус незграбно та нервово піднявся до Герміони, декілька разів спіткнувшись. Вона приколола і йому на груди фіолетову стрічку. Вони швидко обмінялися рукостисканням, і він поспішив піти з поля зору великої публіки. Міністерка ж залишилася на своєму місці, аби підсумувати все як слід. Її голос звучав усе так само впевнено, і саме коли вона проводила поглядом останніми рядами, немов спіткнулася.
Мелфой стояв у півтемряві, притулившись до однієї з колон та тримаючи в руках коктейльний келих. Він не відривав від неї погляду — того самого, сповненого дивного, рішучого наміру, який вона вже бачила пообіді. Хвиля якоїсь дивної тривоги, чи, може, жару прокотилася її тілом. Але вона, не звертаючи уваги на ці відчуття, закінчила свою промову під гучні оплески.
Щойно церемонія завершилася, даючи можливість усім розслабитися та насолодитися випивкою і гарною музикою, вона майже на автоматі попрямувала прямо до нього.
— Де ти був? — випалила вона, щойно підійшла.
— Робота, пані Міністерко. Завжди робота, — відповів він своїм не зовсім люб’язним тоном і кивнув у бік столів з алкоголем, де серед звичайних бокалів вишикувалися такі ж самі коктейльні, як і той, що він тримав.
Вони були наповнені червоною рідиною, що особливо вирізнялася серед інших, блідіших келихів.
— Що це? — спитала вона, хоча вже знала відповідь.
— Кривава Мері. Фірмовий напій вечора, — він грайливо сіпнув бровами.
— Якого біса? — прошипіла вона.
Але він лише посміхнувся та зробив ввічливий, майже театральний жест у бік своєрідного танцювального майданчика, що вже з’явився посеред зали. Кілька пар кружляли в легкому танці. З хорів почала лунати нова музика, коли Мелфой простягнув до неї руку.
— Танець, Міністерко?
Вона вагалася лише секунду й поклала свою руку в його, погодившись. Він притягнув її до себе, і в мить вони опинилися серед танцюючих. Її рука ледь торкалася його плеча, його долоня лежала на її талії — і це відчувалося, наче розпечене лезо крізь білу шовкову тканину її вечірньої сукні.
— Навіщо? — нарешті запитала вона. — Навіщо ти це зробив?
— Ніхто ніколи не здогадається, — так само тихо відповів він, притягуючи її ближче. — Ніхто не побачить у цьому напої нічого, крім напою. Ніхто, крім мене, не зрозуміє, наскільки багатогранною може бути… — він зробив секундну павзу, щоб поглянути їй в очі. — … Кривава Мері. А я, як виявилося, її найбільший шанувальник.
Відчуття жару відразу пройшлося її щоками. І вона вже не могла звинувачувати в усьому алкоголь. Ні, цього разу це були слова Мелфоя, що так безсоромно зривалися з його вуст.
— І що це має означати? — запитала вона, хоча серце калатало так, ніби намагалося вистрибнути з грудей.
— Це означає, — почав він і похитав головою, ніби сам не вірив тому, що говорить, — що, можливо, це не найпідходяще місце для цього. Хоча святкова атмосфера — цілком у самий раз.
Герміона затамувала подих і дивилася пильно на нього, відчуваючи його тепло й ледь помітне нервування, що читалося в його очах.
— Ти подобаєшся мені, — нарешті вимовив він.
Їй здалося, що її серце щойно зупинилося на якусь мілісекунду. Вона стиснула його плече трохи сильніше та прикусила губи, щоб її нервова посмішка не здавалася аж такою недоречною.
— Ти подобалася мені ще зі школи, — продовжив він. — Це означає, що той день у барі був найщасливішим випадком у моєму житті. І я не міг просто так це відпустити. Я пішов на цей клятий тендер тільки заради того, аби знову побачити тебе.
Музика в цей момент спокушала їх до більш ритмічних рухів. Мелфой відпустив її талію та, випроставши руку, затягнув Герміону знову у свої обійми, зробивши перед цим оберт. Герміона відчула, як їй раптово стало важко стояти на ногах. Він схопив її ще міцніше за талію.
— Ти п’яний, Мелфой?
— Так, — без коливань відповів він. — Я сп’янів. Але не від алкоголю. Я сп’янів від тебе, — прошепотів їй майже на вухо, щоб ніхто інший не зміг цього почути. — Від цього досконалого поєднання протилежностей в одному коктейлі. Від твого тепла, що залишає після себе такий довгий присмак.
Він знову випростав руку, щоб вона зробила оберт навколо своєї осі, і притягнув її до себе з новою силою. З новою впевненістю. А вона, здавалось, уже й не могла спокійно дихати. Голова йшла легким обертом від гіпервентиляції. А може — від Мелфоя, який був так близько зараз? Який змушував притулятися до нього все сильніше. Який дивився на неї дивним благальним поглядом, від якого підкошувалися ноги.
Що це? Звичайне фізіологічне бажання? Герміона не могла відповісти зараз точно, бо відчувала себе теж п’яною. Сп’янілою від його солодких слів. Вони, немов бджоли у вулику, гули в її голові та змушували бажати більшого. Не просто одного танцю.
Вони танцюють.
У міністерському залі.
Серед сотень людей.
Герміона наче виринула щойно зі сну. І усвідомила, що було неприпустимо погоджуватися на танець із Мелфоєм. Вона знала, що станеться. Вона теж відчувала щось до нього. За ці декілька тижнів він якимось чином став невід’ємною частиною її життя. І вона знала: якщо ще трохи зблизиться з ним, може статись щось непоправне.
І тому, зібравши весь свій дух докупи, вона вирішила, що цю непоправність ніхто не має бачити. У цей момент музика стихла. Вони зупинилися посеред зали, все ще не розпускаючи обіймів. Вона дивилася йому в очі, у його розширені зіниці, відчувала його прискорене серцебиття — і розуміла. Все, що він щойно сказав, було правдою. Її власні нерви, уже збуджені після промови, зараз були на межі.
— Йди за мною, — видихнула вона, поки не встигла передумати.
Він не запитував нічого. Вона повела його до виходу із зали, переконавшись, що Гаррі та Рон зайняті розмовою з новими лауреатами. Її кабінет був поруч. Коли вони зайшли всередину, Герміона відпустила його руку та наклала чари на замок, щоб ніхто не потривожив цю мить. Коли вона знову повернулася до Мелфоя, той грайливо підняв одну брову.
— І що пані Міністерка має намір робити зі мною?
Відповіддю був поцілунок.
Раптовий, жагучий, немов вона кидала виклик усьому магічному й немагічному світу водночас.
Мелфой аж захлинувся від здивування. Але вже за мить його руки міцно обхопили її, притискаючи до себе. Він цілував її так, ніби намагався насититися цим моментом, та йому було замало. Замало її важких видихів, ніжних, але водночас жадібних дотиків. Його долоні досліджували її спину, викликаючи хвилю сирот. Він повернув її, припіднімаючи, та зробив кілька кроків уперед, так що вона вперлася сідницями в стіл.
Вони не припиняли поцілунків, усе ще намагаючись дослідити межі. Їхні губи змикалися в теплій насолоді, язики перепліталися, бажаючи більшого, тіла були так близько, що вона могла відчути рельєф під їхнім одягом. Усе здавалося в цей момент таким правильним, таким… На своєму місці.
Але цього було недостатньо.
Мелфой раптом зупинився та притулив своє чоло до її.
— Я не можу в це повірити, — прошепотів він.
— Я теж, — чесно відповіла вона.
Коли Герміона знову потягнулася до нього, він м’яко зупинив її.
— Ні, не тут, — ледь вимовив. — Не так, — й було чути, як важко йому давалися ці слова.
Герміона, трохи збентежена, відсторонилася. Вона відчула себе надто вразливою. Але він простягнув до неї руку.
— Довіряєш мені? — запитав з нотою надії в голосі.
Вона кивнула, не роздумуючи, і вклала свою руку в його. Відчувся звичний струс, тріск — і їхні ноги знову торкнулися твердої поверхні.
Вони опинилися у просторій, сучасній вітальні. Герміона роззирнулася з цікавістю й побачила за панорамним вікном вид на Лондон, де знамените оглядове колесо сяяло, мов різдвяна ялинка.
— Це моя квартира, — тихо сказав він, привертаючи її увагу до себе.
— Вид… неймовірний, — вимовила вона, нарешті підібравши правильне слово й усе ще дивлячись на сяючі вогні.
— Та-ак, — протягнув він, погодившись.
Але коли Герміона перевела погляд на нього, то побачила, що він не дивився у вікно. Він дивився на неї.
Цього разу поцілунок був повільнішим, глибшим. Сповненим усвідомленням того, що вже ніщо не стоїть між ними, що вони цілковито належать одне одному в цю мить.
Він повів її до спальні, розціловуючи лінію щелепи, шиї, плеча, аж доки не дістався ключиці. Герміона відчула, як м’який матрац уперся в її литки. Вона ледь не завалилася на постіль, але міцна хватка Мелфоя втримала її. І, здавалося, він не поспішав. Опускався все нижче, а вона, притиснута, бачила, з якою відданістю він це робив. Його руки ковзали по її боках, зминаючи тонку тканину сукні, немов дражнили і себе, і її водночас. А потім він зупинив їх на стегнах, спустившись повністю на коліна.
Він підняв погляд, роблячи перерву від поцілунків.
Вони зустрілися очима.
Герміона відразу відчула жар, що прокотився тілом і зупинився внизу живота. Це зовсім не виглядало принизливо. Це виглядало так, ніби він здатен керувати нею без слів — керувати її бажанням.
Це було до біса сексуально. Те, як він дивився на неї в цей момент — пильно, з жагою — викликало запаморочення.
Його срібні очі були сповнені хіті та невгамовного бажання, яке він ніби стримував останніми силами. Зіниці настільки розширені, що в них можна було потонути, мов на дні Маріанської западини.
— Ніколи не думав, що колись стоятиму перед самою Міністеркою в такій позі, — прошепотів він.
І Герміона вже була настільки збуджена, що відчула його гарячий подих навіть крізь тканину.
— Не згадуй сьогодні більше Міністерство, — прошепотіла вона у відповідь, усе ще милуючись ним.
Він дивився на неї знизу, і його погляд був таким відкритим та сповненим благоговіння, що в неї перехопило подих.
— Добре… Герміоно.
Він знову викликав хвилю сирот по всьому тілу. Він уперше назвав її на ім’я. І воно прозвучало настільки інтимно, що вона ладна була видати указ про те, щоб ніхто більше не смів називати її на ім'я.
— Скажи мені, чого ти хочеш, — все ще пошепки.
Але, не дочекавшись відповіді, він ледь опустив обличчя нижче та провів носом по низу її живота.
Вона ледь не знепритомніла від одного лише цього руху.
Та він не зупинився. Спускався нижче міліметр за міліметром, малюючи кола, доки кінчик його носа не торкнувся лобка. Вона зітхнула, відкинувши голову й запустивши пальці в його біляве, м’яке волосся.
— Я хочу… щоб ти продовжував, — прошепотіла вона.
— Скажи, що саме, — він продовжував її дражнити на тому ж місці.
Вона здригнулася від нових доторків і нарешті відкинула останній бар’єр здорового глузду.
— Драко… будь ласка, — ледь вимовила.
Його посмішка була кращою за будь-яку відповідь.
Він почав повільно піднімати край її сукні, не зводячи з неї погляду. Погляду, сповненого насолоди. Коли м’яка тканина вже була на рівні її талії, його губи нарешті торкнулися її. Його поцілунки були м’якими й теплими. Вона схопилася за його руки, які тримали тканину, аби не втратити рівновагу. Бо вже не була впевнена, що здатна стояти самотужки.
— Прошу тебе… — вирвалося в Герміони.
— Твоє слово — закон, — вимовив він двозначно, і, відпустивши край сукні, відсунув убік тканину трусиків.
Його губи торкнулися її повністю. Без перешкод. І Герміона ніколи в житті не могла б подумати, що це викличе в ній настільки сильну хвилю збудження. А коли його язик торкнувся клітора, їй здалося, що душа покинула тіло. Це відчуття було не з цього світу. Як вона могла відчувати його вологий теплий язик настільки сильно, щоб миттєво захотіти кінчити?
Вона танула в його руках. І це було настільки божевільно й фантастично, що вона не мала жодного бажання припиняти.
Але все ж було дещо, що дуже заважало.
Вона одним рухом стягнула із себе сукню й почала розстібати бюстгальтер. І щойно вона це зробила, його погляд відразу піднявся до її грудей. Вона бачила, як його очі засвітилися, як на губах залишився ледь вологий відблиск. Він провів язиком по своїх губах і піднявся.
Їхні губи в ту ж секунду знову зустрілися. Цього разу його поцілунок був більш наполегливим. Він стискав її груди, а вона намагалася розстібнути його сорочку. Та він перервав її незграбні спроби й, ледь натиснувши на неї, поклав Герміону на ліжко.
— Ми дещо не закінчили, — сказав він з іскрою в очах.
Він заліз на ліжко, швидко знімаючи з себе сорочку та взуття, і розмістився між її ніг. Його губи повернулися до чутливого місця. Язик знову ковзав по клітору, змушуючи ноги Герміони ледь тремтіти. Але останньою краплею стало те, що він додав один палець, а потім другий, вводячи їх обережно. Він продовжував стимулювати її тепер і зсередини.
Герміона вже не могла стриматися. Це був пік збудження, який вирвався з неї гучним стогоном. Вона вхопилася пальцями за простирадла, відчуваючи, як у голові паморочиться від задоволення.
Драко зупинився, коли відчув, що її тіло ледь обм’якло. Він швидко піднявся й позбувся останнього шматка тканини зі свого тіла.
Він був прекрасним.
Герміона і так вважала його гарним, але зараз — він виглядав як вершина свого митця, ким би він не був.
Драко повернувся на ліжко та навис над нею. Герміона обхопила його боки своїми стегнами й просто дивилася йому в очі, готова до цього моменту, якого обидвоє бажали.
Він повів стегнами трохи вперед і вперся голівкою в її піхву. Драко важко видихнув — здавалося, йому було складно контролювати такий повільний темп. Але коли Герміона ледь помітно кивнула, він увійшов у неї. Повільно, солодко. Вони обоє застогнали від цього відчуття.
Він цілував її, входив у неї, поступово набираючи темп. Його поштовхи поглибилися, коли він обхопив шию Герміони й ліг на неї всім своїм тілом. Він цілував її шию, щелепу. Вона відчувала його важке дихання біля самого вуха. Він усе сильніше вбивався стегнами, а вона залишала смуги на його спині від задоволення. Запускала пальці в його волосся та цілувала плече.
Цей момент був безмежно інтимним. Тим, що належав тільки їм.
Герміона чула, як його дихання стає гучнішим, як рухи — різкішими, як усе тіло починає напружуватися. А через кілька секунд він відсторонився й завмер. Вона відчула тепло, що розлилося між ними, на її животі. Але вона продовжувала виціловувати його тіло, відчуваючи дивне, але приємне задоволення від його оргазму.
Це було цікавим відкриттям.
І вона точно хотіла повторення цього всього.
Знову і знову.
І він дав їй це.
І не один раз за той вечір.
Як і наступні.
