Ніжний захід сонця пестить шкіру. Тіло купається під ліловим промінням, занурюючи його в Іонійську легку атмосферу. Вона відчувається як м’яке суфле, що тане у роті. Те саме тут, але ти танеш від краси незайманих луків і тендітних гір…
Йоне сидів на невисокому обриві, вкритому мохом і грайливою травою. Його очі могли споглядати прекрасні види дерев із різнобарвним листям. Вони опадають при кожному подиху вітерця. Він потрапив сюди напередодні цвітіння, тому ніс ненав’язливо заповнюють квіткові запахи, фліртуючи з чутливими рецепторами.
Але вся ця спокуслива краса не поглинала його розум. Він був заповнений ревною тугою. Вона йшла за ним по п’ятах, ніби власна тінь, сміючись у спину. Мисливець на демонів звик тримати весь цей Пандемоніум спогадів у собі, ховаючись за байдужістю. Але іноді він дає слабину... А тягар, ніби струна, натягується і незабаром видасть ноту, що ріже слух, повністю вичавлюючи з нього життєві сили. Хоча як можна вичавити те, чого немає?...
Лишень спогади про неньку батьківщину не дають йому повністю повісити носа.
Вітер знову повіяв, розвиваючи пухнасте біляве волосся. Але із вітром прийшло дещо... Чи дехто... Небезпечна аура одразу пала на думку. Він досі не може забути його. Бузковий дим виплив поряд з Йоне, повільно окреслюючи до болю спокусливу постать. А біль він любив…
Мисливець навіть не глянув на духа, продовжуючи милуватися сакурою вдалині. Він відчував, як на нього глузливо дивляться. Терпляче вичікують, коли Йоне віддасть йому трохи своєї дорогоцінної уваги. Тихе запитання розрізало очікування:
– Навіщо знову з’явився? Облиш мене…
Здіймання грудей випускало спокійні зітхання. Треш ловив кожне, прораховуючи у них занепокоєння. Але той запідозрив, що воно не від його присутності. Диявольські очі кольору фуксії хитро оглядали силует перед собою. Вони були підкреслені хвилястою бірюзою, що розпливалася майже до гострих вух Духа Божевілля.
Треш ще секунду дивився на кумедні рога Йоне, а потім повільно відповів:
— Я відчуваю страждання за кілометри… Одно з найбільш кровожерливих знарядь тортуру – є наші спогади. Тобі слід бути обережним, мисливцю...
Йоне не здивувався, що той знає причину його смутку. Цей давній дух здатний на таке – уявляти моторошно. І він не буде вражений, якщо Треш прийшов зловтішатися з нього. Тим паче, коли саме через Треша він не зміг знайти спокій у світі духів… Але чомусь Йоне відчував із кожним поштовхом серця, що це не так...
– Не ображайся на мене, Йоне… Тебе наздогнала спокуса. Кожен сам обирає свій особистий шлях… Навіть після смерті… Але, – він зробив паузу. – Я повинен зауважити, ти не дурень…
Треш поклав руку на свій ліхтар, ніби доводячи правдивість своїх слів. Усі дурні давно в його колекції… Його маленькі, дурні діточки..
Ліхтар духа лежав поруч зі своїм власником, слухняно виконуючи свою основну функцію. Якщо прислухатися, то почуєш тихе, але несамовите скиглення душ, які за власним нещастям перебуватимуть і страждатимуть там ще багато століть… Але Треш тільки усміхався.
Йоне від подумки про страждання пересмикнуло, але ззовні він не показував свого співчуття до тих, хто ув’язнений у тому пеклі…
Через секунди тиші на думку мисливцю спало, що, навряд чи, Треш ступив на цю землю в образі злісної примари. Адже він теж колись був людиною… Яка, як і Йоне, попала у світ духів…
Йоне повернув голову до нього. Треш досі пропалював його потилицю уважним поглядом, хитро посміхаючись. Він не очікував на коректну відповідь, але щиро поцікавився:
— А ти… Пам’ятаєш своє минуле?
Таке запитання викликало ще одну посмішку на обличчі Треша, змушуючи його погляд неохоче відірватися від Йоне. Він намагався згадати хоч щось....
– Уривками. Для мене час не вартий і однієї душі… Він несеться так швидко... Ти не встигнеш навіть запам’ятати те, що колись було... Звичка зберігати спогади у голові характерна лишень моїм діточкам… Їх життя таке недовготривале, тому вони намагаються насолодитися ним…
Слова Треша змусили Йоне замислитися… Дух Божевілля мав рацію…
Поки мисливець знову був захоплений власними роздумами, він відчув, як чужа рука силою поклала його голову на свої коліна, так, на диво, шляхетно, торкаючись волосся Йоне...
Мозок почав бити тривогу, але тіло розслаблялося від того, як до тремтіння приємно Треш приголубив його голову до себе, обводив пасма волосся довгими пазурями...
— Ніколи не бачив такого м'якого білявого волосся. Цей колір асоціюється в мене з безпорадністю. Такий ж чистий і наївний…
Йоне уважно стежив за кожною дією Треша. Але, згодом, після кількох секунд удавано-ніжних ласок вирішив дозволити тому завдавати собі задоволення. Це дуже схоже на капкан, що, напевно, уже зачинився. Але ви спробуйте зрозуміти… У якомусь-то столітті тебе готові вислухати, але, за іронією долі, це дух, у якого відсутнє хоча б якесь співчуття… Може, на цьому зіграла його сентиментальність, а може, приховане глибоко всередині бажання Йоне бути потрібним.
Тихий і підступний, а для когось навіть смертельний, сміх, долинув до вух мисливця. Це змушувало напружитися. Обличчя Йоне спохмурніло, відчуваючи отруту в наступному реченні Треша.
— Гм… Це ж твого молодшого брата я чув учора? Він грав на сякухаті… Ви, на мій подив... Схожі…
Руки болісно стиснули ши́року хакаму під собою. Треш чудово знав, на що потрібно тиснути. І, найжахливіше, що Йоне вівся на ці гидкі провокації.
Я́суо… Брате… Як це на нього схоже… Той злощасний день він понесе за собою до самої… Другої смерті… І навіть зараз яскраві спалахи спогадів миготять перед сумними блакитними очима, примушуючи Йоне зовсім заплющити їх.
Реакція від Треша не змусила себе чекати.
— М-м-м, то це тебе зачепило? Виглядає жалюгідно… – він прошептів.
– Навіщо? — холодно запитав Йоне, навіть не приховуючи роздратованість у голосі.
– Бо ти гарнюня, коли сумний, дитя…
Мисливець на демонів хотів підвестися і покинути компанію Треша. Від присутності духа на його душі стає так зимно... Але той притримав його голову, не дозволяючи Йоне і поворухнутись.
— Ні-ні, лежи далі, мисливцю... Я тебе нікуди не відпускав...
Йоне мав два варіанти подальшого розвитку подій. Перший – він почне атакувати, аби вибратись з солодкого полону Треша. Другий – продовжити лежати та... Розслабитися...
У звичайний день Йоне віддав би перевагу першому і не дозволив себе так принижувати. Але сьогодні в нього зовсім не було настрою на якісь бійки… Може, Треш просто поквапиться і піде? Маловірогідно…
Очікувано, мисливець відчув, як кремезна чоловіча рука ніжно, але ретельно, пестила його голову…
— Ти можеш будь якої миті вихопити мою душу до своєї колекції, але досі не зробив цього… Чому?
Раптом, гострий кіготь грайливо порізав його щоку, викликаючи у мисливця напружене зітхання. Яскраві краплі крові швидко потекли по щоці додолу… Треш задоволено посміхнувся, дивлячись на негативну реакцію Йоне.
— Звісно, я можу… Але не варто мене лякатись… Ти ще встигнеш...
***