Герміона Ґрейнджер була в бібліотеці. Це повністю характеризувало її навчання в Гоґвортсі протягом усього її восьмого класу. Вона сиділа за своїм улюбленим столом, а книжки, пергаменти та інші різноманітні дивацтва були розкидані всією його поверхнею. Герміона майже закінчила свій есей із зіллєваріння — вона аж ніяк не хотіла відставати.
Що, звісно, за її стандартами означало б, що вона більше не випереджає дедлайни на цілий тиждень.
Вона глянула на своє гарне, виділене яскравим кольором домашнє завдання та графік підготовки до НОЧІ, відчуваючи укол тривоги. Вона мала завершити цей есей ще вчора ввечері.
Тепер, у середині січня, коли навчальний рік забіг за свою середину, Герміоні було важко зосередитися на чомусь іншому, окрім навчання та домашнього завдання.
Хоча технічно це і був її сьомий рік у Гоґвортсі, враховуючи, що вона пропустила справжній сьомий рік, Герміону класифікували, як восьмикласницю, разом з іншими її однокласниками, які повернулися на навчання. Загалом таких було з десяток.
Багато з її колишніх однокласників натомість вирішили влаштуватися на роботу, як і Гаррі з Роном, які стрімголов поринули у підготовку в Аврораті, винятково не складаючи НОЧІ.
Але Герміона ніколи не була особливо зацікавлена в тому, аби стати авроркою. Вона мріяла про Департамент регулювання і контролю за магічними істотами. Цьому відділу вкрай необхідно передивитись свою політику, і Герміона вважала, що вона найкраще підходить для цієї роботи. Або підходитиме, коли нарешті закінчить навчання.
Дарма що Герміона завжди любила свою школу, вона почувалася загубленою, коли повернулась у вересні. По-перше, було дивно ходити на заняття та їсти у Великій залі без Гаррі та Рона. У неї були й інші друзі, які повернулися разом із нею, як от Невіл та Джіні, але це не те саме.
З початком нового навчального року вона постійно листувалася з найкращими друзями. Але вже у жовтні ті листи, які вона отримувала, стали неохайними та поспішними.
З усім тим, стосунки між нею та Роном були ніяковими, відколи вони вирішили залишитися друзями після коротких і незручних трьох тижнів, коли вони намагалися стати парою. Виявилося, що обставини втечі перебільшували все, що могло існувати між ними. Це мерехтливе полум'я ефективно згасло, коли все повернулося до нормального життя.
З іншого боку, було неприємно згадувати те, що відбувалося в тих залах лише кілька місяців тому. Те, як Гоґвортс знаходився під контролем смертежерів, і що Албус Дамблдор помер на території школи.
Принаймні повернення до Гоґвортсу відвертало увагу від решти. По війні численні цілителі сказали Герміоні, що вона може завдати незворотної шкоди своїм батькам, якщо намагатиметься скасувати закляття пам’яті, яке наклала на них.
Здавалося, що вони назавжди залишаться у своєму альтернативному існуванні в Австралії. Герміоні було погано від цього, дівчина трималася за крихітну можливість та надію, що їй вдасться повернути їх додому. Після цього відкриття перебування в Лондоні стало занадто задушливим і болісним нагадуванням про минуле.
Вона вирішила не залишатися в Барлозі, і хоча Гаррі дуже наполягав, щоб Герміона лишилася на площі Ґримо, скоро вона відчула, ніби її присутність заважає йому та Джіні, яка проводила там увесь свій вільний час.
Тож, хоча у Гоґвортсі все було не так, як завжди, Герміона однаково цінувала перебування у школі.
***
Була чверть на десяту, коли Герміона повернулася до своєї спальні у ґрифіндорській вежі, аби залишити сумку з книгами. З важким серцем вона попрямувала до коридору на третьому поверсі, де мала зустрітися з іншими старостами сьомого та восьмого класів, з якими патрулювала.
Герміону ще у вересні поставили у пару з Мелфоєм, який повернувся, аби закінчити навчання; не тільки вона була здивована цим рішенням. Лише за два тижні Герміона дізналася, що закінчення його освіти в Гоґвортсі — це умова його виправдання Міністерством.
Попри те, що спочатку Герміона хотіла відмовитися від партнерства із білявим слизеринцем, вона помітила, що Драко більше не займав звичного місця в шкільній ієрархії. Мелфой, якого в Слизерині вважали зрадником і вигнанцем школи, за останній місяць сказав Герміоні менш ніж десять слів.
І хоча Герміона хотіла б працювати із доброзичливішим старостою, вона з полегшенням зрозуміла, що Мелфою більше не цікаво висміювати її за чистоту крові та друзів.
Очистивши свої думки, вона зрозуміла, що, мабуть, погодилась працювати з ним у парі, бо ніхто інший не прийняв би його. Вона вирішила нічого не говорити Макґонеґел і погодилася з мертвою тишею під час їхніх нічних патрулів.
Спочатку Герміона намагалася заводити з ним хоч якусь балачку, яку він постійно відхиляв і докоряв їй за це. Стало очевидним, що хоча він більше і не запалював конфлікти між ними, його все ще не цікавить дружба з Герміоною чи її співчуття.
Герміона зробила усе можливе, аби залишити минуле позаду, і прийняла це.
Вона пришвидшила крок, зрозумівши, що запізнюється. Герміона думала, що чим швидше вони почнуть патрулювати, тим швидше вона зможе позбутися присутності Мелфоя.
— Ти запізнилася, — сказав він, як завжди гордовито й аристократично.
Обурена Герміона глянула на годинник. Вона запізнилася лише на хвилину. Закотивши очі, вона повернулася, щоб вказати йому на це, але Драко вже пішов, щоб почати патрулювання. Похитавши головою, вона рушила слідом.
***
Їхнє патрулювання було тихішим, ніж зазвичай. Герміона була вдячною за відносну легкість завдання — надто втомилася в бібліотеці. Вона сподівалася, що вони зможуть закінчити патрулювання раніше, ніж в інші дні.
Мелфой йшов за нею, даючи зрозуміти, що не зацікавлений у вимушеній розмові.
Герміона замовкла, почувши зловісний звук, що долинав із темного класу далі по коридору. Вона підійшла до нього, штовхнувши двері. Її спиною побігли сироти.
— Це просто Кривавий Барон, — сказала вона Мелфою, який лиш знизав плечима, його вираз обличчя був порожнім. Герміона повернулась до нього, і вони продовжили патрулювання. — Я завжди думала, що він моторошний, але тепер, коли я знаю обставини його смерті, усе здається куди гіршим.
Мелфой продовжував мовчки йти, не реагуючи на неї жодним поглядом.
— Ти знаєш історію? — запитала Герміона, повертаючись до нього. — Про Кривавого Барона та Сіру Пані?
— Ні, — роздратовано сказав Мелфой, — і мене це не особливо хвилює.
Зітхнувши, Герміона досі відчувала неприємну напругу, що повністю характеризувала час, проведений із Мелфоєм. Ніби після чотирьох місяців спільної роботи старостами, він усе ще не мав бажання порушувати мовчання. Герміона справді віддавала перевагу тиші, аніж знущанням та кпинам, але все ж. Вона принаймні намагалась, і ніхто не міг цього заперечувати.
***
— Ти чув це? — запитала Герміона, завмираючи на місці. Вона була впевнена, що почула якесь дзижчання. — Це з подвір’я, здається.
— А що я мав почути, Ґрейнджер? — протягнув Мелфой, вигинаючи бліду брову.
Герміона підняла палець, щоб змусити його замовкнути, повільно ступаючи назустріч звуку. Засніжена трава хрускотіла під її ногами. Мелфой закотив очі, але після короткого вагання пішов слідом.
— Так, — сказав він за мить із легким подивом. — Гул, так?
— Так, — прошепотіла Герміона. Вона підійшла до вузького провулка, викладеного бруківкою, який завертав за ріг двору. — Звук йде з цього коридору.
— Я ніколи раніше його не бачив, — сказав Мелфой, його сірі очі звузилися. — Я не збираюся йти туди, але ти можеш робити, що хочеш.
— Ну-бо, Мелфою, — незадоволено сказала Герміона. Вона схопила його за руку, не звертаючи уваги на легкий супротив. — Зазирни у надра свого внутрішнього ґрифіндорця, добре?
— Ні, дякую, — посміхнувся він, з огидою виводячи руку з її хватки. — Незрозумілі коридори, які виникають нізвідки, не віщують нічого доброго. Але ти продовжуй.
— Я і продовжу, — прохрипіла вона, склавши руки на грудях. Вона рушила вперед до входу в коридор, паличкою запалюючи Лумос. Герміона відчула тремтіння, що пробігло спиною, коли дивний звук став голоснішим. Вона озирнулася на Мелфоя, він дивився на неї з надзвичайним невдоволенням. Перебільшено зітхнувши, він все ж пішов за Герміоною.
— Якщо я помру сьогодні ввечері, це буде повністю твоя провина, Ґрейнджер, — різко сказав він, стиснувши щелепу.
— Ти занадто драматизуєш, — прошипіла вона, хитаючи головою. — Але якщо ти помреш, велика ймовірність, що і я теж помру, тому мене це не турбуватиме, еге ж?
Мелфой нічого не відповів. Він лише знову зітхнув і поплівся слідом. Коридор все сильніше звужувався, стіни дедалі більше заростали виноградною лозою та пишною зеленню, такою густою, що вона аж заблоковувала місячне світло. Повітря стало вологим і важким; дзижчання — голоснішим. Герміона не сказала цього вголос, але цей звук ніби линув зсередини неї, так само як і звідусіль. Наче вона відчувала його в собі.
— Це глухий кут, — здивовано сказала Герміона, дійшовши до кінця коридору. — Я не очікувала цього.
— Ґрейнджер, — сказав Мелфой м’яким і напруженим голосом, і вона обернулася туди, де він зупинився за кілька кроків від неї. Герміона помітила, що він стояв перед важкими кам’яними дверима, які здавалися настільки стародавніми, що майже злилися з кам’яними стінами навколо, переважна більшість яких поросла виноградною лозою.
— Відчиняй, — прошепотіла вона, і в її роті раптово пересохло.
— У жодному, блять, разі, Ґрейнджер, — приголомшливо відповів він. — Я майже впевнений, що цей звук видає химера.
— Химера? — запитала вона стривожено. — Що химера робить у Гоґвортсі? Де ти таке чув?
Він знизав плечима, дивлячись на стіну з огидою.
— Те ж, я гадаю, що робив і василіск? Ґрифіндор і Слизерин хотіли спільного вихованця? Частково лева, частково змію, — він усміхнувся. — Усі знають, як звучить химера.
— Частково коза, — додала Герміона, але відступила від дверей і притиснулася до холодної стіни на протилежному боці коридору. Її серце шалено забилося. — Але химера не дзижчить.
— Звичайно, ні, — сказав Мелфой, закочуючи очі. — Але я однаково тебе переконав.
— Ти невиправний, — сказала Герміона, закочуючи очі. Вона подумала, що мала бути вдячна його балакучому настрою, але почала відчувати, як втома стягує повіки. Герміона пошкодувала, що вони не пропустили цю стару частину замку. Вона знову підійшла до дверей, оглядаючи стару, заіржавілу клямку. — То відчиняй, якщо це не химера.
— Я не відчинятиму їх, — сказав він, склавши руки на грудях.
— Що швидше ми дізнаємося, що це таке, то швидше завершимо патрулювання, Мелфою, — сказала Герміона, закочуючи очі.
— Ти маєш рацію, — сказав він так, ніби сам здивувався. — Добре. Просто, щоб ми могли залишити цей клятий коридор. Цей звук достобіса дратує.
Він дістав чарівну паличку, щоб відчинити двері, і з обличчя Герміони зійшов той самовдоволений вираз. У той момент, коли двері відчинилися, дзижчання посилилося разів у десять, і до нього додалися лютий штормовий вітер і приголомшливо яскраве сяйво.
— Якого біса, Ґрейнджер? — заволав Мелфой, намагаючись перекричати вітер. Кісточки його пальців побіліли, коли він стиснув чарівну паличку.
— Не знаю! — вона повернулася із широко розплющеними від жаху очима, поки світло розширювалося й огортало їх, пульсуючи. Уперше в житті Герміона пошкодувала, що не послухала Мелфоя. Вона полізла в кишеню й схопила власну чарівну паличку для оборони.
Вони безпомічно спостерігали, як світло почало проникати зусібіч, несучи з собою гучне дзижчання, і поглинати їх обох, тож усе, що вони могли робити, це чекати…
Усе припинилось так, ніби хтось клацнув перемикач. Герміона кілька разів кліпнула, щоб налаштувати зір на раптову темряву, поки її вуха знову звикали до тиші. Вітер ущух.
— Мелфою, — прошепотіла Герміона, завмерши.
— Я тут, просто заберімося звідси, — його голос лунав із темряви, і звучав він якось невпевнено. Герміона кивнула, поспішно повернувшись до коридору, Драко йшов слідом. — Мерлінові яйця, що це було?
— І гадки не маю, — сказала Герміона тихим голосом. Її руки тремтіли, коли вона йшла, кожен крок назад до двору був невпевненим.
— Це востаннє, коли я зробив те, про що ти просила, — сказав він їй, і в його голосі знову прозвучали роздратовані нотки.
— Мелфою, — прошипіла вона, зупинившись на місці, коли лоза знову почала рідшати. Герміона почула, як позаду зупинився Мелфой, і як у нього перехопило подих. — Чому світить сонце?
— Не знаю, — сказав він, — зараз пів на десяту вечора.
— Справді? — запитала вона невпевнено. — Цей час уже був, — вона обережно підкралася до краю подвір’я, побачивши, що воно так і залишилося порожнім. Але коли Герміона озирнулася, то відчула, що щось не так.
— Подвір’я завжди було таким... пишним? — запитав Мелфой позаду неї, і вона нарешті зрозуміла, що здалось їй таким незвичним.
— Ні, — відповіла, хитаючи головою. Герміона зблідла, розплющивши очі. — І тут було кілька заметів снігу. Просто повернімося всередину… чи щось таке.
Вони пройшли через двір і повернулися до замку, зупиняючись, щоб оцінити ситуацію.
— Чому Гоґвортс має інакший вигляд? — протягнув Мелфой, зацікавлено піднявши брови. — Але… він ніби й не змінився.
— Ми точно досі у Гоґвортсі, правда? — Герміона повернулася, не бажаючи нічого упускати. Ця кімната була однією з найдивніших подій, які вона коли-небудь переживала, а Герміона пережила дуже багато дивного.
— Здається, так, — відповів Мелфой. — А проте, чомусь нині день.
— Щось не так, — погодилася Герміона, роззирнувшись. Вона провела рукою по грубому каменю внутрішньої стіни. Герміона зробила кілька кроків, прямуючи до порожнього класу, де вивчала числомагію. Її очі широко розплющилися від шоку, коли вона зазирнула всередину. — Мелфою, меблі… уся кімната інша. Усе здається… новим.
— Якого біса, — прошипів він, визирнувши у двері. Потім завмер, оживившись. Він схопив Герміону за руку, штовхаючи її перед собою до кабінету. — Хтось іде.
— Мелфою, ми — старости, які патрулюють. Ми повинні зупиняти людей, — сказала Герміона, усвідомлюючи, що якби це не було в інший час, цього б не сталося.
— Ми більше не впевнені в нашому положенні, — сказав він тихим голосом. Драко залишив двері прочиненими, визираючи крізь щілину. — Чотири людини. Одягнені досить… вишукано.
— Що вони кажуть? — сказала Герміона, оглядаючи кімнату, коли їй спала на думку якась ідея. Вона потяглася до глибокої внутрішньої кишені мантії, з приємним здриганням усвідомивши, що ще має очистити кишені від речей, які вони відібрали у п’ятикласників минулої ночі. Вона мовчки простягла Мелфою конфісковані Видовжені вуха. Очі Драко розширилися, коли він опустив один кінець за поріг дверей, простягаючи Герміоні одне з фальшивих вух, а інше вставивши у своє.
— Ще один рік у Гоґвортсі, — сказав жіночий голос із бездіяльним зітханням.
— Так, це просто чудово! Ще одна нова групка студентів, яких треба розсортувати, — пролунав веселий чоловічий голос.
Герміона розгублено глянула на Мелфоя і знайшла на його обличчі той самий вираз, з яким сиділа сама. Вона не впізнала жодного з голосів професорів — і, крім того, був січень. Нові студенти були відсортовані кілька місяців тому.
— Можливо, цьогоріч студенти матимуть мізки у своїх головах, — протягнув невдоволено інший чоловічий голос.
— Їм необов’язково приїжджати з усіма знаннями, Сале, тому ми їх і навчаємо, — урвався четвертий голос, жіночий голос із густим шотландським акцентом.
— Сал, — прошепотіла Герміона, широко розплющивши очі. Вона інстинктивно простягнула руку, щоб схопити Мелфоя за плече, а він лише витріщився у відповідь, насупивши брови від тривоги.
— Салазар, — відповів він. Драко важко ковтнув. — Ґрейнджер… Я не думаю, що питання полягає в тому, де ми.
Герміона кивнула, її серце, що прискорювалося, застрягло клубком у горлі.
— А коли.