Лорд Арктур Блек був поважним чарівником. Він був главою Шляхетного і Давнього Дому Блеків і цього було достатньо, щоб його боялися власна жінка та діти. Діти… Лукреція, його первісток, його єдина донька поважала батька, але, як і будь-яка вихована панночка, трохи боялася суворого батька. А от Оріон став найбільшим розчаруванням. І не знав Арктур чи то його вина, чи то невістка заклювала його сина настільки, що той виконував кожну її примху. Не раз лорд Блек жалкував, що послухав кузена Поллукса і дозволив цей шлюб із Вальбурґою, але хоча і був він чарівником, час йому не був підвладний.
— Мій господарю.
У дверях кабінету стояв домовий ельф.
— Кажи, Релу.
— Прийшов лист із площі Ґримо, 12.
Оріон написав листа? Це щось новеньке. Син ніколи не писав йому, якщо це не був день якогось свята.
— Неси.
Лист Оріона здивував Арктура. Син просив наглянути за Сіріусом та Реґулусом, поки він із дружиною відправлявся на якусь звану вечерю. Але чомусь із собою він забирав і свого ельфа Крічера. Арктур написав цидулку, що згоден, і покликав ельфа.
— Релу!
Хляск! І ельф перед ним.
— Релу, підготуй кімнати для моїх онуків. Вони сьогодні заночують у мене.
— Вже виконую.
Онуки… Ці два хлопчики дивували його кожної зустрічі, бо ні один із них не був типовим Блеком. Сіріус був справжнім бешкетником, а п’ятирічний Реґулус — дуже розумецьким і знав більше, ніж його кузини в його віці. Дивлячись на них, Арктур розумів, що Дім Блеків, нарешті, може змінитись, стати більш сучасним. Отак за роздумами про майбутнє пройшов час, і Релу повідомив, що юні господарі прибули.
— Діду!
Дзвінкий, дитячий голос пролунав у вітальні. Веселі блакитні очі дивилися прямо на Арктура.
— Діду? Хіба так вітаються з главою сім’ї?
— Але ж ти наш дід, чи не так? — старшенький хлопчик геть не злякався, але молодший Реґулус здивовано витріщився на брата.
Слова Сіріуса були абсолютно логічні, а ще прямі, як двері.
—Так, я ваш дід, але найголовніше, що я — глава нашого дому, Сіріусе.
— Але ж поруч нікого немає, то навіщо цей офіціоз?
Якби поглядом можна було когось прибити, то Сіріуса вже мав би синці. І погляд цей був не Артура, а Реґулуса, що чоловіка дуже розсмішило.
— Добре, впертяхо, але тільки тому, що ми наодинці.
За вечерею Реґулус розговорився і почав гордо розповідати про свої успіхи, на що його брат постійно хмикав, але однаково усміхався.
— Діду, а розкажи про зірки.
— Про зірки?
Чоловік глянув на хлопчиків. Обидва дивилися дуже зацікавленими очима, яким просто неможливо було відмовити.
— Угу, — Реґулус тихенько мугикнув, неначе злякався, що зараз скажуть ні.
— Ну добре, слухайте.
Лорд Арктур Блек був главою Шляхетного і Давнього Дому Блеків, але дідом йому подобалося бути більше.