Стоячи на балконі, він розглядав пейзаж, який розкинувся перед його поглядом. У Поттерів чудовий будинок у хорошому місці, і мужчина глибоко задумався, роблячи ще одну затяжку, а чи не придбати й собі схожий, також десь у глибині лісу.
Перевівши погляд у кімнату, де на ліжку спала жінка, він гмикнув сам собі. Так, це непогана ідея, хоч би тому, що цій відьмі подобається така усамітнена місцина, та й йому до душі, а гроші потрібні для того, щоб їх витрачати. Хвала Мерліну, його сховище у Ґрінґотсі завалене золотими ґалеонами, в очікуванні, коли вони опиняться у чужому, помінявши обстановку навколо себе.
Докуривши сигарету, Мелфой знищив недопалок у руці, навіть не використовуючи палички і, увійшовши назад до приміщення, попрямував одразу в душ. Закінчивши ранкові процедури, його погляд сфокусувався на власному відображенні у дзеркалі, де в очі кидалось декілька багряних слідів на шиї. Усмішка з’явилась на обличчі моментально, йому подобалось носити мітки Герміони Ґрейнджер. Повернувшись до кімнати, він видозмінив свої класичні брюки на зручніші й, одягнувшись, дуже тихо покинув кімнату, щоб не потривожити сон відьми.
Спустившись сходами і віднайшовши кухню, він, не бажаючи витрачати магію на таку банальщину, як приготування кави, сам став до плити. Декілька хвилин у тиші дали Мелфою змогу подумати, як розпочати розмову, заради якої він і зайнявся шпигунством. Та все пішло не за планом, коли зі сторони сходів почувся тихий скрип. Він не обертався, йому було цікаво, що вона робитиме, коли побачить його.
Напруживши слух, він так нічого і не вловив, бо здається, Ґрейнджер перейняла його звичку безшумно пересуватись, але за мить її видав дуже тихий, але чутний для його вух, глибокий вдих. Секунда, дві, і його терпець уривається.
― Ще довго будеш мене розглядати, Ґрейнджер? — він говорив ліниво, навмисно розтягуючи слова і виділяючи «р» в її прізвищі, не озираючись, продовжуючи маніпуляції біля плити. — Просто зроби вже нарешті те, що хочеш. Твої думки так і горланять про це, відтоді, як ти мене побачила.
Звичайно він блефував, але йому хотілось підштовхнути її, хоч до якоїсь дії. Слів із побажанням доброго ранку, почути, як відсувається стілець від столу. Єдине до чого він не був готовий, так це до того, що вона знову ж таки беззвучно підійде до нього зі спини, обвивши руками його талію, підніме долоні вище до грудної клітини, а щокою притулиться до лопатки, щоб буйні кучері, невкладені після бурхливої ночі, лоскотали чоловічу шию. Таке йому лише снилось — його мрія про ідеальний ранок. І щемлива надія, що ця дія зі сторони відьми — ознака, що тепер між ними щось більше, заполонила мужчину, але також йому необхідні підтверджуючі слова. Та він дозволить собі насолодитись цим моментом ще зо хвильку, тільки доти, доки кава для них обох не буде готова.
Вона мовчала ввесь час, жодного слова не промовила, поки він, знявши турку з вогню, розлив гарячий напій по двох горнятках. Так само тихо відійшла, щоб обійти стіл і сісти на стілець, поглядом йому вказуючи на місце навпроти. Знову. Драко це не подобалось, відчуття Дежавю заполонило його та він відкинув цю думку, в той момент, коли подав Герміоні каву.
Вони сиділи в абсолютній тиші і навіть бісового годинника не було, щоб розбавити могильну атмосферу і для розуміння, скільки ця дідькова гра у мовчанку триває. Єдиний плюс із цього був у тому, що він очима пожирав її тендітне тіло, одягнуте у його сорочку, і прекрасно усвідомлював, що це єдине, що на ній є. Це гріло чоловічу душу і прискорювало серце, бо мозок підкидував спогади цієї ночі. Два тижні без неї були надто важкими для Мелфоя і він буде найбільшим придурком у світі, якщо дозволить цьому трапитись знову.
― Я не запитуватиму, як ти знайшов мене, єдине, що скажу — пробач. Я не мала робити того, що зробила.
― А що ти зробила, Ґрейнджер? — він вигнув брову, навмисне змушуючи себе говорити прохолодно, наче йому нецікаво, або байдуже.
― Я... Я не мала тікати після твого зізнання. Мушу визнати, що повелася, як якась малолітня дурепа, що не в змозі впоратись із власними емоціями. Я не мала цього робити. Мені просто потрібно було подумати і...
― Ти могла просто сказати про це, а не тікати від мене, як від дементора. Я довго не міг збагнути, що ж такого сказав чи зробив, що ти драпонула від мене, як від якогось гірського троля, — вона вже відкрила рота, щоб відповісти, та Мелфой не дав їй такої можливості. — Ти злякалась? — і, дочекавшись її стверджувального кивка, продовжив: — Чого саме? Що я зробив не так?
― Нічого, — тихо відповіла вона, — просто це трапилось так раптово, що я не була до цього готова і думки змішались у кашу, я... я не могла в той момент мислити раціонально і все, що прийшло у голову — це втеча.
Після слів жінки, між ними знову запанувала мовчанка і від абсолютної тиші рятував тільки звук ковзаючого горня, яке вона возила по столу, не піднімаючи на нього погляду. І знову ж таки, мужчині це не подобалось. Він трохи відсунувся від столу, відставляючи власну посудину в сторону.
― Ходи до мене, Ґрейнджер.
Його тон звучав твердо і впевнено, не даючи їй змоги заперечити чи відмовитись. Вона з опаскою поглянула на нього, перед тим, як підвестись зі стільця і обійти стіл, щоб встати ліворуч від нього.
― Сядь мені на коліна, — і коли вона розвернулась до нього спиною, скоріш за все плануючи сісти боком, він вхопився за її зап’ясток, зупиняючи. — Обличчям до мене, Ґрейнджер.
Закусивши нижню губу, вона зробила так, як він їй сказав, перенісши ногу, через його коліна і розмістившись зверху, прямо в районі паху. Чудово, в штанах стало ще тісніше, ніж до того, і ранкова ерекція тут ні до чого. Щоб не провокувати себе ще більше, він розмістив долоні на жіночій талії, а не на стегнах, бо розмову не завершено.
― У нас є два варіанти розвитку подій, Ґрейнджер: або тут і зараз припинити все, що між нами відбувається, хоча, давай будемо відвертими, жоден із нас цього не хоче, або ж, нарешті, я зможу почути відповідь на своє зізнання і ми офіційно станемо парою, — він однією долонею повів вище, всього лише у сантиметрі від жіночого тіла, не торкаючись відьми, поки не зупинився на шиї, обхоплюючи її, а великий палець розмістивши у впадині за вухом, ніжно погладжуючи чутливу точку. — Який варіант ти обереш?
― Ти сам щойно сказав, — на видиху промовила вона.
― Ні, — він осліпив її широкою усмішкою, — це так не працює, Ґрейнджер. Ти доросла дівчинка — використовуй слова.
― Я... — вона відвела погляд.
― Дивись мені у вічі! — він вимовив ці слова з натиском, втрачаючи всю веселість. — Не смій відводити погляд, Ґрейнджер. Говори, дивлячись мені прямо в очі.
І вона зробила усе, що він сказав та, здається, краще б не робила. Її погляд проймав до кісток, заглядав у саму душу, був рішучим і пристрасним водночас.
― Я маю до тебе почуття Драко. І, здається, вже давно. Не знаю відколи точно, і не можу впевнено сказати, що люблю тебе, але я точно у тебе закохана. Тож, чи можна вважати, що сьогодні наш перший день?
Заплющивши очі, він насолоджується її словами, просочується ними, як коржі сиропом у торті, вбирає їх усіма клітинами тіла і закарбовує у пам’яті, заздалегідь знаючи, що цей спогад стане найкращим вибором, коли доведеться викликати Патронуса.
І коли Драко Мелфой розплющує очі, натикаючись уже на не надто впевнений погляд Герміони Ґрейнджер, розуміє, що це прекрасно, а після відчуття пухких губ на своїх вустах, міняє оцінку на ідеально.