Темна фігура блукає вулицями міста, осяяного місячним сяйвом. Поміж будинками йде група з трьох часових, що оглядають місто, шукаючи грабіжників чи інших злодіїв. Вони йдуть, перший тримає свічку, йдучи позаду, двоє інших йдуть спереду, тримаючи мечі наготові, вони перекидуються смішними історіями та жартами, один з них чує кроки в сусідньому провулку, він озирається та зупиняє своїх товаришів, жестом вказуючи на прохід в провулок, вони підходять та дивляться всередину провулку, там нічого не видно через пітьму, перший часовий, поклавши праву руку на ефес меча, заходить трохи всередину і каже:

"Гей! Є тут хто? Покажися негайно, інакше ми будемо змушені витягнути тебе силою!"

Після цих слів на світло від місяця виходить жіноча фігура, вона вбрана в пошарпану туніку, заплямовану кров'ю, брудом та блювотиною, контрастуючи з сріблясто-білим тоном волосся, виблискуючого під місяцем і не заплямованого нічим. Перший часовий, на мить збентежений, дістає меча та промовляє далі:

"Хто ти в біса така? Назвися!"

Його руки трясуться, але він сповнений рішучості. Фігура не говорить, вона лише підходить ближче до часових, коли перший часовий замахується, щоб вдарити, ця фігура промовляє

"Я - Коромі"

разом з цими словами часовий розчиняється на місці, залишивши лише калюжу крові після себе. Інші часові нажахано відсахгулися, вона вперше зіштовхнулися з "цим", коли фігура зробила ще один крок вперед, часові побігли геть, рятуючи власні життя. Спостерігаючи за втечею часових, Селестія, що взяла собі ім'я Коромі, засміялася, відчувше якесь дивне відчуття насолоди. Вона пішла далі, вийшовши на головну дорогу вона йшла вперед, помітивши табличку, що вказувала напрямок до бібліотеки. Піднявшись по пагорбу, Селестія заходить в престижний район для заможних панів, обходячи великі маєтки вона заходить в бібліотеку. Всередині її зустрічає темне приміщення, поблизу входу стоїть прилавок з свічкою, а за прилавком юний хлопець, що читає книгу, помітивши нового відвідувачя, він каже:

"Вітаю в бібліотеці, бажаєте звичайних книг чи магі... БОЖЕ!?"

Зупиняє він самого себе, помічаючи окровавлену Коромі, яка лише холодно дивиться на нього, насолоджуючись його реакцією, коли юнак додає:

"Вибачте, міс, але вам краще піти, я не хочу проблем, тому будь ласка..."

Але його перериває Коромі:

"Мені потрібна книга заклять тіней, де вона?"

Юнак вагається, він хоче прогнати її геть, але не наважується, промовляючи:

"У-у нас не-немає такої к-книги, вона є в к-королвській б-бібліотеці, можливо ще д-десь, але н-не тут..."

Коромі знову його перериває, кажучи вже з погрозливим тоном

"Тоді знайди мені цю книгу"

Бібліотекар спантеличено дивиться на Коромі, його обличчя застигло в здивуванні:

"Перепрошую, що?"

Коромі дивиться декілька секунд на юнака, поки юнак не починає кричати від болю, його ліва руку поглинається темною стрічкою, залишаючи лише кров, поглинання йде надто помало, надто болюче, хо зникли лише пальці. Юнак падає з крісла на якому сидів, з його очей течуть сльози, коли Коромі промовляє знов:

"Знайди цю книгу, негайно"

Бібліотекар хутко встає на ноги, він не заперечує, інакше біль стане лише сильнішим, він вибігає з бібліотеки, похитуючись, поки Коромі дивиться на нього. Вона стоїть на вході в бібліотеку, обдумуючи слова юнака:

"Королівська бібліотека... туди не попасти так легко, як мені хочеться, мені потрібна сукня, без неї мене не пропустять навіть на вхід, ще мені потрібен заможний пан, тоді я зможу попасти на королівський бал, або якусь іншу церемонію при дворі. План готовий, почну з сукні"

Коромі виходить з бібліотеки, залишивши розкриті навстіж двері позаду, вона спускається пагорбом, спостерігаючи перші сонячні проміння, коли вона доходить до головної вулиці під пагорбом, вона бачить, як люди йдуть до місць своєї роботи, коли люди помічають її, вони пришвидшують крок і уникають Коромі, яка прямує вулицею, шукаючи крамницю чи кравецьку майстерню. Проходячи повз двоповерховою будівлі, Коромі помічає дерев'яну вивіску "Майстерня кравця" і заходить всередину будівлі. Всередині її зустрічає прибране місце, купа одягу і чоловік, щойно Коромі заходить всередину, чоловік одразу помічає плями крові на її туніці, він не встигає заперечети, як Коромі підходить до нього і каже:

"Мені потрібно, щоб ти зшив мені сукню"

Кравець скептично дивиться на неї, потім кличе охоронця, кремезний чоловік з кинжалом підходить до Коромі і каже:

"Дівчинко, йди звідси негайно, інакше мені прийдеться вигнати тебе силою"

Коромі не думаючи ні секунди викликає магію Пожирання, поглинаючи охоронця, спочатку його руки, потім ноги, а на кінець голову, змушуючи чоловіка страждати, охоронець намагався вдарити Коромі, але вона вдарила його по нозі, зламавши його коліно, чоловік припав на вціліле коліно, але був поглинений магією Пожирання, залишивши після себе калюжю крові. Через мить Коромі відчула наростаючу нудоту, але вона не стрималася і її стошнило кров'ю, що випаровувалася в повітрі, не торкаючись підлоги, більше половини цієї крові зникло, а залишки заплямувати підлогу та рот Коромі. Кравець, наляканий цією сценою, тремтить, коли Коромі повертається до нього лицем, кравець видає придушений крик, а Коромі промовляє до нього:

"Мені потрібна сукня, зроби її для мене, негайно"

Кравець різко встає, та, тремтячи, бере стрічку для вимірювання питаючи:

"Як-ку в-ви хочете с-сукню? М-маю на увазі, я-якого кольору?"

Коромі, стоячи на калюжі крові, відповідає нажаханому кравцю:

"Криваво-червону сукню, з довгими червоно-чорними рукавичками та багряним карсетом, так, щоб не було видно крові на цій сукні"

Кравець киває, продовжуючи вимірювання тремтячими руками та записуючи розміри. Закінчивши вимірювання, він переходить до пошиття, в деяких місцях сукня виходить кривою, через тремтіння рук кравця, але коли він продовжує шити він, поступово, перестає тремтіти і, врешті решт, сукня виходить чудовою. Коли кравець завершує працю, Коромі забирає сукню та йде в примірочну, щоб одягнути цю сукню, через декілька хвилин вона виходить з примірочної, вбрана в криваво-червону сукню, з червоно-чорними рукавами та багряним карсетом, вона виглядає заможною та витонченою, коли виходить з кравецької майстерні. Вона йде вулицею, прямуючи до під'ому на пагорб, довкола люди дивляться на Коромі з захватом, спостерігаючи за її витонченістю, проходячи вулицями, минаючи ятки з продуктами, вона приходить в заможний район, вона йде вулицями, минаючи панів та герцогів, привертаючи до себе увагу, вона продовжує йти, але її зупиняє один із панів та каже:

"Перепрошую, юна леді, але скажіть-но чи не потрібна вам допомога в пошуках того, чого ви шукаєте тут?"

Коромі звертає на пана увагу та відповідає:

"Так, я б не відмовилася від допомоги, скажіть мені, будь ласка, коли відбудеться королівський бал?"

Пан спантеличено подивився на Коромі, через мить він розсміявся та відповів:

"Королівський бал? Він відбувається лише на церемої одруження в королівській сім'ї, але кожен день, щовечора, всіх лордів, герцогів чи звичайних панів запрошують на фестиваль, де всі веселяться та танцюють з своїми дружинами, самотніх жінок туди не пускають, але ви можете стати моєю другою половинкою на сьогоднійшнів вечір, звісно, якщо ви не проти, юна леді"

Коромі обдумує пропозицію, це досить легкий спосіб пройти в королівський замок, але цей шляхтич від неї не відчіпеться, але Коромі киває та промоляє:

"Гаразд, я приймаю вашу пропозицію, мій пане"

Вона простягає руку пану, що стоїть перед нею, він бере та цілує її руку. Поки Кравець шив плаття для Коромі та, поки Коромі шукала спосіб пройти в замок, сонце почало заходити за горизонт, тому, не втрачаючи ані хвилини, вона з пано пішли до королівського замку, біля воріт їх зупинили вартові дворця, але пан простягнув їм запрошення на фестиваль, тому вартові пропустили їх всередину. Всередині фестиваль вже почався, декілька панів та герцогів танцювали вальс з дівчатами, ймовірно власними дружинами, інші відвідувачі сиділи за столом та вечеряли, обговорюючи щось а інші дівчата сиділи за відокремленим столом, пан, з яким прийшла Коромі, пішов до столу для чоловіків, поки Коромі озиралася довколо, вона помітила покоївок та дворецьких, які спостерігали за дотримуванням порядку. Коромі підійшла до одного з дворецьких та запитала:

"Пане дворецький, чи дозволено мені пройти до бібліотеки, щоб почитати книгу на вибір?"

Дворецький скоса подивився на Коромі, але відповів:

"Звісно, юна леді, ви можете почитати книгу в нашій бібліотеці, але я повинен бути там разом із вами, як спостерігач, якщо це вас не бентежить, тоді ви можете йти за мною"

Після цих слів дворецький розвернувся, взяв свічку та пішов далі, а Коромі послідувала за ним. Декілька хвилин вони йшли в тиші, проходячи через коридори, врешті решт вони дійшли до великих дверей, які вели в кородівську бібліотеку, Коромі ввійшла всередину пустої бібліотеки, там було ані душі, окрім неї та дворецького, який щойно закрив двері за її спиною. Коромі повернулася до дворецького та сказала:

"Ви будете спостерігати, аби я не взяла книгу, що можуть читати лише члени королівської родини, так?"

Дворецький згідно киває, тоді Коромі питає його ще раз:

"То які книги підлягають під це правило?"

На це питання дворецький відповідає підозрілим поглядом на Коромі, але відповідає:

"Я не можу вам сказати"

Коромі підходить до дворецького, вона проводить пальцем по його грудях, пильно дивлячись в його очі, дворецький збентежено дивиться на неї та питає:

"Що ви робите, міс?"

Коромі лише зітхає у відповідь, її пальці зупиняються на грудях дворецького, відчуваючи стукіт його серця, через секунду мовчання вона відповідає, тихо та розчаровано:

"Шкода..."

З цими словами вона пробиває грудну клітину дворецького та вириває його серце, заплямовуючи усе навколо, кров впитується в її сукню, миттєво зникаючи під червоною тканиною, вона попадає на волосся Коромі, стікаючи вниз, не залишаючи і сліду на сріблястому волоссі, дворецький намагається кричати, але Коромі хапає його горло і вириває звідти м'ясо, оголюючи кістку, після чого дворецький падає замертво, а Коромі обертається і, наспівуючи пісеньку, йде шукати книгу заклять тіней.