Це був тихий спокійний ранок, здавалося, нічого дивного, все як завжди. Рання осінь вже на повну показувала себе. Всі готувались до школи, ну, майже всі.
В одному з під’їздів, шум все не втихав, причиною цього була бабка, яка відчайдушно била у двері навпроти:
— Гал-ю-ю! Гал-ю-ю! – Кричала та, здається, сил в неї було предостатньо щоб за можливістю вибити двері.
Але через хвилину все закінчилося, по ту сторону дверей почулись кроки:
— Та йду я! Йду!
— Давай швидше, в нас обмаль часу!
— Та що ж таке? – Запитала Галя.
— Ой, Галю, Все пропало! Вийди на вулицю і поглянь... – Бабуся схопилась за голову, драматично спершись об стінку.
Тим часом Галя вийшла на вулицю, кидаючи серйозний погляд на подвір’я. На перший погляд, нічого не змінилося, але придивившись, та зрозуміла, лавка яка завжди стояла біля під’їзду, зникла...
— Як думаєш, хто це міг зробити? – Прошепотіла та.
— Не знаю, Людо, не знаю... – Галя ще раз оглянулась, в пошуках хоча б якихось підказок.
— Що, може той Валєра з 9, квартири? – Продовжила шепотіти Люда.
— Та нє, він з квартири виходить лише на свята.
— Тоді може Наташа, я часто бачила як вона тут ходила!
— А вона нещодавно переїхала!
— Шоо — Здивовано протягнула Люда.
— А ти не знала? Я тобі ще вчора казала!
Нізвідки пролунали звуки, схожі на забивання цвяхів. Люда і Галя не гаючи часу пішли на звуки, які привели їх до гаражів, саме там вони і побачили їх дорогоцінну лавку, точніше, що від неї залишилося...