Він був до неможливості красивим.

Курва, це ж треба було так влипнути: закохатися в клятого Реґулуса Блека. Герміону вже не лякало, що вона опинилася в Гоґвортсі десятки років у минулому, що її часоворот зламаний, що Албус Дамблдор ледь-ледь їй повірив і дозволив зупинитися в замку.

О ні! 

Усе, що тепер займало її думки, - це погляд темних очей, який так чи інакше зупинявся на ній у Великій залі. Ніякові дотики пальцями, коли вони випадково опинялися поруч у коридорах. Спільні зілля у Слизорога. Закушені губи. Неслухняні, чорні кучері, які Реґулус відкидав різким рухом. Тонкі пальці з двома срібними перснями на мізинці та великому пальці, які Реґулус постійно крутив, коли ошивався поруч з нею.    

Це займало всі її хтиві думки. 

Прости її Мерлін. Це було просто нестерпно.

Її амуртензія пахла ним — це вона зрозуміла одразу. Гіркою кавою, яку Реґулус пив літрами. Табаком, який він розсипав на столі, коли крутив самокрутки — і Герміона могла поклястися, на тих відомих слизеринських вечірках у тих самокрутках був не тільки табак, а й травка, яку тільки бог зна де вони діставали. Зілля віддавало дорогим пергаментом, на якому Реґулус писав. А ще свіжою травою — певно та сама трава, на якій він валявся після дружніх бійок із Сіріусом.

ЇЇ амуртензія мала присмак океанського повітря. Сповненого бурі, солі і жорсткої байдужості.  

Видно, її обличчя змінилося, коли запах амуртензії розклався на аромати, на молекули, добрався до її свідомості; коли вона відчула, а її потемнівший погляд опинився на ньому. 

Реґулус у відповідь майже винувато посміхнувся, а його очі стрімко розширилися, бо він зрозумів. Бо він відчув те саме. Це потім його губи склалися в нахабну посмішку, яку Герміона не любила, бо тоді його обличчя ставало надто самовдоволеним. Потім він доторкнувся до її руки - обережно, наче вона була диким звіром, по її шкірі пробігли мурашки. Один важкий видих - і вона прибрала долоню, бо їм не можна. Вона мусить повернутися назад, а він помре. Щоб не сталося між ними — цьому краще зупинитися, навіть не почавшись.  

Герміона закусила губу та пройшлась поглядом по книжках, розкладених перед нею. Навчання було тим, що хоч трішки тримало її на плаву; тим, що вона могла контролювати. Більш-менш безпечне та зрозуміле. 

Що ще було безпечним та зрозумілим - це її відмови на гулянки по гуртожитках Слизерину. Звісно, її новим однокурсникам невідоме її походження — хто б покликав бруднокровку в слизеринский гуртожиток?

Герміона фиркнула. Їй було б дуже цікаво подивитися на правдиву реакцію своїх нових друзяк, якими просто випадково стали Лілі Еванс і Джеймс Поттер, трясця його матері. Власне, Сіріус був найкращим другом Джеймса, а Реґулус - його братом, тож вони пересікалися частіше, ніж треба було.

Свічки мерехтіли, кидаючи тіні на її обличчя, коли вона піднялася, щоб поскладати книжки. У бібліотеці більше нікого не було, і їй вперше стало комфортно. Вона б можливо навіть не відмовилась від вина. В її руках опинилася якась неймовірна стопка книжок, коли двері в бібліотеку відчинилися, і хоча Герміона стояла між стелажами, по її ногах ковзнув вітерець. “Напевне, мадам Пінс”, - подумала дівчина, але у неї ще був час до закриття бібліотеки. Вона обережно поставила стопку книг на підлогу та взяла кілька, щоб розставити на верхніх поличках. 

Кроки ехом наближалися до неї. Герміона завмерла, прислухаючись. З-за стелажа нарешті вийшов Реґулус Блек і, одразу помітивши її, зупинився. Дихання перехопило від несподіванки. Він без мантії, а рукава сорочки засукані так, що оголяли руки з виступаючими венами.

— Я так і знав, так і знав, — він розсміявся, — де б ще я міг тебе знайти, Ґрейнджер?

Герміона закусила губу, дивлячись на Реґулуса Блека, що вальяжно сперся на стелаж. Його очі пройшлися по її ногах, спідниці та розстебнутій на кілька гудзиків сорочці — їй стало жарко в бібліотеці, а після такого погляду стало ще гарячіше. Щоки хлопця були рум’яними, а погляд надто втомленим. Однією рукою він тримав відкорковану пляшку вина з етикеткою французькою мовою. 

— І що ти тут робиш? — просто запитала вона, розсуваючи книги та ставлячи між ними підручник по стародавніх рунах. — У вас там, начебто, сьогодні вечірка. 

— Стало нудно, — кинув Реґулус і відпив з пляшки. — Насолоджуюся ельфійським вином, поки є можливість. Хочеш? — він протягнув їй пляшку, але дівчина похитала головою.  

— А-а, ось воно що, — з погано прикритою посмішкою сказала Герміона, — то на вечірці вам стало нудно, — підсумувала вона, нахиляючись перед Реґулусом, щоб взяти ще книжок. — І що ви там робили такого, що тобі стало нудно? — запитала вона, піднявши голову до нього: Реґулус дивився на неї зверху вниз з дивним виразом обличчя. Його очі ковзнули вниз, зупинившись на її декольте, потім на спідниці, що розпалася по стегнам, а потім на голих колінах, що торкалися підлоги. Між її ногами стало гаряче. Герміона почервоніла. 

— Що ще можуть робити підлітки, що насинячилися? — філософськи запитав хлопець, зробивши ковток вина. — Грали в пляшечку.

 Герміона поперхнулася повітрям, у шлунку заколола жагуча образа. 

— І що, кого вдалося поцілувати? — невимушено запитала вона.  

— Мав би цілувати Еванс, але довелося Поттера.  

Герміона коротко засміялася з облегшенням. 

— І все?

— І все, — хрипло підтвердив Блек. 

— Це була гра на вибування? Поцілунок з Джеймсом як приз?

Реґулус розсміявся.

— Я передам йому це завтра, коли він буде докопуватися, куди я дівся. 

— А чого ти насправді пішов? — Герміона повернулася до нього, якраз тоді коли він ставив пляшку вина поруч зі стелажем. Навмисно повільно, вальяжно, наче випробовуючи її терпіння, він підійшов до неї. П’яна посмішна ковзнула по його губах. 

Він поставив одну руку поруч з її головою, спершись на книжкову полицю. Його хмільне дихання опалило її щоку. 

— Бо там не було тебе, Ґрейнджер, — сказав він, зупиняючи погляд на її губах. — Я б просто не… я б просто не зміг поцілувати когось іншого, — напрочуд серйозно промовив він. 

— Ось воно що, — прошепотіла дівчина й, довірившись палкому бажанню, потягнулася до його губ. Він дуже неочікувано віддає вином, сухим чи напівсухим - вона не знає, але знає, що Реґулус не п’є солодке. Блек покірно дає їй зім’яти свої губи, повільно проводить язиком по її нижній губі, наче не вірить, що це все відбувається насправді. Ловить її дихання. Його кучері торкаються її лоба. 

Серце рвонуло кудись угору, коли наступний крок порвав залишки якихось кордонів між ними. Тендітні тонкі пальці опустилися на її вилицю, проклали шлях до підборіддя. Ковзнули вперед і лягли на потилицю, несподівано важко натискаючи. Його губи вмить стали наполегливими, жадібно впившись у її вуста. 

Мерліне, він цілував її так, наче це був останній поцілунок в його житті.  

Реґулус притиснув дівчину до полиці, майже до дискомфорту, майже до невагомості між його тілом та книжками. Якась особливо гостра палітурка впилася в плече, наче нагадуючи, що Герміона Ґрейнджер збиралася богохульствувати в о-боже-мій бібліотеці. 

Але її пальці знайшли доріжку під його сорочку, м’яко ковзнувши по тугому пресу, інша рука була притиснута його долонею до книжок — Реґулус стискав її так, наче вона могла розсипатися.

Вони обидва задихалися, засліплені пристрастю. Реґулус нахилився і закинув її праве стегно собі бедро, припіднявши її. Герміона прикусила губу та тихо ахнула, коли тверда ерекція притислася до її шкіри. Тонка тканина брюк зовсім не ховала його наміри.   

Реґулус знаходить губами її ключицю, коли одна з його рук переміщається з її талії на гудзики на сорочці, повільно розстібаючи їх один з одним. Його гаряча долоня контрастує з прохолодним повітрям, що ковзає по її животу. Рука Герміони плутається в кудрях на його потилиці, а інша - тягнеться до його поясу, стискає його. Її бедра штовхаються йому назустріч.

Тихий стогін зривається з його губ. 

Реґулус відстороняється від її шиї та кидає на неї затуманений, хтивий погляд з-під довгих вій. Від цього його погляду між її стегнами зводить ще сильніше. 

—  Реґулусе, — просить Герміона пошепки, хрипло. 

Його благати довго не треба — він підхоплює дівчину під сідниці та переносить на стіл, його рука окреслює овал обличчя Герміони. Великий палець зупиняється на нижній губі, і, піддавшись пориву, Ґрейнджер охоплює його губами та смокче, дивлячись йому в очі. Погляд Реґулуса темніє. В очах з'являється відблиск чогось небезпечного. Друга його рука ковзає між її стегон і відводить в сторону тонку тканину трусиків. Вона повільно облизує його палець язиком, і слина тягнеться від її пухлих, зацілованих губ до його пальця, коли вона відстороняється. 

Коли він ковзає пальцями між її складками, Герміона рум’яниться ще більше від того, що Реґулус розуміє, що там вогко через нього, бо вона так сильно його хоче, що між її стегнами ледь не хлюпає. Тонкі пальці Блека зупиняються на кліторі, м’яко пестячи його, ледь невагомо торкаючись чутливого місця. Ногами Герміони прокочується хвиля тремтіння.

Реґулус дивиться на неї, його кучері впали йому на лоба, і він насолоджується виглядом її — розпаленої, покірної, такої піддатливої в його руках. 

—  Будь ласка, —  благала Герміона, не маючи сил терпіти його дражніння. 

—  Нетерпляча відьма, —  хрипло сказав Блек, потягнувшись до неї за поцілунком і ловлячи її стогони, коли його пальці ковзнули в неї та знайшли ту саму чутливу точку. Він цілує її чуттєво, волого - просто неймовірно, його губи м'яко мнуть її, не відчуваючи напору. Його язик знаходить її, і він цілує її, цілує, цілує, доки всі думки Герміони не зникають між важкими подихами. 

Реґулус відстороняється і стягує руками її спідню білизну, а потім підтягує її до краю стола і перш ніж вона встигає, сказати хоч щось, опускається перед нею на коліна та цілує внутрішню сторону стегна. 

А потім протискається до її вологого, розпаленого, штовхається язиком, злизує змазку, смакує. Погляд, що він кидає на неї знизу, - темний, наче далекий космос. Вогники свічок кидають тіні на нього та відбиваються в його очах, наче зірки в далекому космосі, куди Герміона завжди хотіла потрапити.

Ну то може сьогодні її шанс. Швидко впоравшись зі сором’язливістю під його напором, Герміона штовхається вперед, хапається тремтячими пальцями за його кучері. Несвідомо притискається сильніше, розкривається назустріч. Було так гаряче, палко й так добре, як не було вже дуже давно. 

Реґулус втягує губами чутливий клітор, його пальці штовхаються всередину, і Герміона стискає його голову стегнами та вигинається:

— О Боже мій, — їй хочеться розчинитися в цьому моменті, забутися назавжди, поки Реґулус Блек так старанно вилизує її розкішницю, поки його тонкі пальці пестять її чутливі точки. — О, так-так, так…

Він знаходить якусь магічну комбінацію швидкості та сили і відчуває, що Герміона вже дуже близько: змазки стає більше ніж його слини, її видихи стають схожими на схлипи, а її пальці несвідомо стискають її бедра, залишаючи подряпини. Реґулус на мить забуває, що йому треба дихати. 

Проходить всього трохи, коли солодке задоволення внизу живота Герміони нарешті не спалахує несамовитими хвилями. Її коліна тремтять. Реґулус спостерігає за її оргазмом п’яними, задоволеними очима, опускається в улоговинку між грудьми та покриває її шкіру ніжними поцілунками, аж поки Ґрейнджер не приходить до тями й не тягне його на себе, впиваючись у вологі губи поцілунком. 

ЇЇ проміжність треться об його брюки, залишаючи вогкі сліди, але Реґулусу все одно. Але коли її рука тягнеться до його ременя, йому доводиться неабияким зусиллям волі все ж зупинити її. Йому так кортить закінчити діло, але джентельмен може й почекати.

— Але ж…

— Повір мені, я дуже хочу продовження, але скоро тут буде мадам Пінс - вона не зрадіє, коли побачить цей безлад, — він глянув за її спину на розкидані книжки. — А я не хочу наступне побачення провести втрьох з Філчем. 

— З яких це пір Реґулуса Блека хвилюють правила? — з підозрою запитала Герміона. 

— Відтоді як вони хвилюють Герміону Ґрейнджер.

— Саме тому ми займалися всяким різним у бібліотеці! Стоп, зачекай, — до Герміони дійшло, що саме він мав на увазі. —  Побаченням? То тепер ти кличеш мене на побачення? 

Реґулусу дуже хочеться пожартувати, що якби він знав, що саме треба зробити, щоб покликати її на побачення, він би давно вже випередив інших дрочисьок у погоні за побаченням з нею.

— Ага, — він поправив її спідницю, — треба ж тепер і ближче познайомитися. 

— Куди ще ближче, — бурмоче дівчина. 

Реґулус тихо сміється. Коли Герміона зіскакує зі стола, то мимоволі хапається за Блека — її ноги підкошуються. Але той лише задоволено посміхається і притискає її до себе.