У понеділок Ґрейнджер знадобилося приблизно три хвилини і тридцять дві секунди з початку їхньої ранкової розмови в кав'ярні, щоб згадати, що Драко був на матчі «Гарпій» на цих вихідних.
― Джіні сказала, що ти був на її матчі в суботу.
Драко завмер і примружив очі. О, вона так і зробила? А що ще Візлі тобі розповіла про мене?
— Не думав, що моя присутність хвилює Джіні Візлі, — промовив він найхолоднішим тоном, поки його пальці ліниво обхопили чашку.
― Вона Поттер, і я думала, що на матчах цих двох команд, тобі не треба бути присутнім по роботі.
Нічого, в біса, не проходить повз тебе, чи не так Ґрейнджер? Чорт.
Драко знизав плечима, як він сподівався, максимально безтурботно.
― У мене є безкоштовні квитки на будь-який матч, завдяки своїй роботі. Напевно, мені просто захотілося поспостерігати за грою. Не знаю, чому Візлі так збуджує це.
Ґрейнджер закотила очі.
― Вона Поттер, і не будь вульгарним. Вона лише згадала, що бачила тебе у ложі компанії під час матчу, на цьому все.
Але це ще не все. Тому що якщо це все, то чому Ґрейнджер раптом виглядала такою наляканою?
— Знаєш, — почала вона, невимушеним тоном, але Драко все одно відчув її нервозність. ― Якби ти хотів, ти міг би підійти та привітатися.
Драко витріщився на неї.
― Привітатися? — глухо повторив він. Вона кивнула й проковтнула клубок у горлі.
― Так, я подумала, знаєш, ти міг би підійти до нашої ложі і, ну, привітатися, ну, знаєш, зі мною та з усіма і, можливо, гм… потусуватися… — тихо, але дуже схвильовано промовила вона. Драко був приголомшений її словами.
― Потусуватися. У вашій ложі. З тобою, ― вона подивилася на нього у відповідь, раптом злякавшись через його низький тон і глузливий вираз обличчя. Добре. Вона мала б його боятися. Він не був хорошою людиною, не таким, як вона. Не таким, як її справжні друзі.
— Скажи мені, Ґрейнджер, який привітний прийом чекав би мене від твого дорогоцінного Поттера та клану Візлі? Рукостискання та обійми? Тоді ми всі жартували б і з радістю згадували всі приємні спільні спогади? Так ти все уявляла?
Вони дійшли до теми розмови, яку до цього ніколи не починали. Але тепер, через Ґрейнджер, зовнішній світ увірвався в їхній маленький спокійний ранковий ритуал, приносячи з собою навислу загрозу небезпечних подорожей назад доріжкою спогадів. Кілька ночей, самотній у своєму великому ліжку, Драко думав, як довго це буде тривати: у цьому блаженному стані невігластва для решти магічного світу та його думки про них обох разом за кавою. Про те, щоб вести спільні розмови та ділитися шматочками свого життя, та не ділитися нічим іншим, як побіжними згадками про своїх друзів чи сім’ю, або про його сім’ю чи час, проведений у Гоґвортсі. Бо якби їм довелося говорити про все це глибше, конкретніше, тоді бульбашка лопнула б. Драко сам луснув би. Він би повністю розкрився перед нею, і всі роки його зцілення, ймовірно, вилетіли б прямо у вікно за вітром. І йому доведеться сказати Герміоні Ґрейнджер ті слова, для яких він був занадто боягузом.
— Бо якщо ти собі це так уявляла, Ґрейнджер, дозволь мені повністю переконати тебе в іншому. Якби я переступив поріг тієї ложі, не отримавши кілька проклять, а я впевнений, що це єдине, чого я міг би очікувати від тих чудових людей, яких ти називаєш друзями — крижані погляди і, можливо, навіть декілька кулаків в обличчя. Тож ні, Ґрейнджер. Я не думав підійти і просто привітатися.
Вона виглядала збентеженою і трохи ображеною. Добре. Я нехороша людина, Ґрейнджер, хіба ти цього не бачиш? Хіба ти не бачиш цього? Я нікому не годжуся, особливо тобі.
Вона склала руки на колінах, та потім глибоко вдихнула й двома словами перевернула світ Мелфоя з ніг на голову.
― Мені шкода.
Ні, не зараз, не зараз. Ніколи.
Драко різко відштовхнув свій стілець від столу й швидко підвівся. Його серце калатало в грудях, коли він дивився на неї. Його розгублений погляд знайшов двері, і він підрахував, що йому знадобиться менше десятка кроків, щоб дійти до них.
― Не роби так, Ґрейнджер, ― він замовк, попереджаючи.
Але в типовій манері Герміони Ґрейнджер вона не послухала. Не прислухалася до його попередження. Її карі очі були настільки сповнені тепла й щирого почуття, що йому довелося відвести погляд. Я контролюю ситуацію.
― Мелфою, послухай, вибач, якщо я…
― Я не можу цього зробити, — пробурмотів він і швидко обійшов її та вийшов за двері. Він не зменшив темп і не розвернувся на першому кварталі, але потім йому довелося сповільнити хід. Усі його кінцівки тремтіли, а дихання було уривчастим. Він почув, як хтось підбіг позаду нього, і заплющив очі. Звичайно, вона пішла за ним. Звичайно, вона прийшла перевірити, як він себе почуває. Боягуз.
― Мелфою, — тихо покликала вона, і це, як пісня сирени, змусило його обернутися й глянути неї. Вона стояла лише за кілька футів від нього на вересневому сонці, світло сяяло на її розчервонілих щоках і перетворювало деякі пасма її каштанового волосся на золоті, а ніжний вітерець легенько грався з її кучерями. І той яскравий блиск її очей, що випромінював щиру турботу так, що йому боляче стиснуло груди.
Її краса вразила його, і йому було боляче дивитися на неї.
Емоції кружляли заплутаним виром всередині, тому Драко робив те, що завжди робив у таких ситуаціях. Він виходив із себе.
Підійшовши ближче, він міцно схопив Герміону за плечі, змусивши її подивитися йому прямо в очі.
― Тобі нема за що вибачатися переді мною, розумієш? Нема за що, ― він прошипів, сірий погляд пропалював її, намагаючись змусити усвідомити його справжнє значення. Невже ти досі не розумієш, Ґрейнджер? Хіба я не дав тобі зрозуміти, що я за людина?
Вона лише дивилася на нього, поки очі Драко благали її зрозуміти всю вагу його слів. Я навіть не можу вимовити слова, Ґрейнджер, хоча знаю, що мушу. Я не такий як ти. Я довбаний боягуз.
Вона не відводила очей. Погляд Драко опустився вниз, коли її губи розтулилися, щоб вона могла видихнути.
— Гаразд, — прошепотіла вона, і Драко відчув, як її злегка трусить.
Тоді він схаменувся й відпустив її, як ошпарений. Він зробив кілька кроків назад і опустив голову від сорому через те, що торкнувся її без її ж згоди. Що, в біса, зі мною не так?
― Я не хотів… Я… Побачимося завтра, Ґрейнджер, — він повернувся й пішов, не оглядаючись.
Коли того ж вечора після роботи Драко повернувся додому, на нього чекав лист зі знайомим восковим знаком. Злегка тремтячи руками, він зірвав печатку Гоґвортсу, щоб прочитати відповідь Мінерви Макґонеґел. Він видихнув, коли прочитав лист, і відніс його до своєї спальні. Викликавши пляшку вогняного віскі, Драко щедро налив собі у склянку, опускаючись у крісло біля каміна. Випивши все одним ковтком, Драко кілька разів перечитав листа. Хоча в ньому були гарні новини, він поклав його разом зі склянкою, щоб обхопити голову руками й схлипнути.
Наступного ранку стосунки між ним і Ґрейнджер повернулися до звичного стану. Хоча він помітив, що розмір мішків під її очима міг зрівнятися лише з його власними.
Я намагаюся. Я знаю, що цього недостатньо. Я контролюю ситуацію.
Жовтень 2007 року
Драко щільніше закутався в плащ, коли явився у Гоґсміді. Він вибрав найближчу точку появи до воріт Гоґвортсу, сподіваючись уникнути чим більшої частини села. З цього моменту він міг дістатися до воріт, не проходячи повз «Три мітли», заклад, у якому його точно не чекали. Принаймні це те, що йому горланив ревун мадам Розмерти декілька років тому, коли Драко написав їй листа з вибаченнями. Він був упевнений, що шинкарка має добру пам’ять, і йому не хотілося отримати такого щастя так публічно.
Він був вдячний, що вулиці були здебільшого порожні, була субота і, очевидно, що для студентів на цих вихідних було заборонено відвідувати Гоґсмід. Коли Драко підійшов до шкільних воріт, він поплескав обидві нагрудні кишені свого плаща, щоб перевірити, чи є у нього дві необхідні речі на сьогодні. В одній кишені був повний флакон заспокійливої настоянки. Сьогодні вранці Драко вже встиг прийняти одну. Швидше за все, йому знадобиться принаймні половина цього флакону після того, як він підійде до кабінету директорки. Він не був у школі з часів фінальної битви понад дев’ять років тому. Я контролюю ситуацію.
В іншій його кишені був товстий стос пергаменту, який він підготував для Макґонеґел. Якби він зберіг самовладання, то міг би переконати її в цій ідеї.
Літній джентльмен, одягнений у товстий вовняний светр і твідові штани, чекав біля воріт. Вест-гайленд-тер’єр бігав за ним по п’ятах, виляючи хвостиком туди-сюди, дивлячись на наближення Драко. Напевно, Філч нарешті помер, залишивши вакантне місце в школі для ще одного сварливого дивака, який совається замком та косо зиркає на учнів.
― Драко Мелфой? — запитав чоловік із сильним шотландським акцентом.
― Так, у мене призначена зустріч з директоркою.
― Так, я в курсі. Тоді ходи і не відставай.
Драко закотив очі на спину чоловіка, коли ворота відкинулися вперед, дозволяючи йому увійти. Їм справді подобалося наймати похмурих старих завгоспами Гоґвортсу.
Тер’єр повернувся до Драко й понюхав його черевики, перш ніж знову приєднатися до господаря. Драко наздогнав чоловіка й не зводив погляду з вхідних дверей замку. Він не дивився ні ліворуч, ні праворуч, поки не дійшов до вестибюлю, боячись того, що може вигадати його пам’ять, якщо він наважиться зазирнути. О так, я пам'ятаю, саме там убили хлопчика Кріві, які приємні спогади! І подивіться, ось там місце, де кілька чарівних товаришів Ґрейбека пошматували іншого студента. Старий добрий Гоґвортс!
Драко глибоко вдихнув і повільно видихнув, зосереджуючись на диханні й намагаючись не потонути в жахливих днях минулого.
Двоє чоловіків і собака мовчки йшли знайомою дорогою до кабінету директора. Драко знову зосередив свій погляд лише на тому, що було прямо перед ним, не знаючи й не піклуючись про те, чи проходили вони повз студентів, співробітників чи привидів. Очевидно, замок був кваліфіковано відреставрований відтоді, як він востаннє був тут, і Драко не знав, що було б болісніше: бачити руйнування досі чи бачити, як усі продовжували жити.
Нарешті дійшовши до кам’яної горгульї, завгосп прохрипів:
― «Рудий тритон» і жестом попросив Драко зайти всередину. ― Дякую, містере?..
― Маккалістер. Пішли, Нессі, — покликав він тер’єра, який востаннє понюхав Драко, а потім побіг за господарем.
Драко ступив на рухомі гвинтові сходи й почав рахувати вдихи в голові. До біса це. Він дістав заспокійливе й одним ковтком видудлив половину, поки сходи не зупинилися. Його рука була цілком спокійною, коли він постукав у двері кабінету.
― Заходьте, — покликав знайомий голос.
Ковтнувши слину, Драко штовхнув двері й увійшов. Все виглядало точно так само, як пам’ятав Драко, єдиною відмінністю було тіло, яке сиділо в кріслі за великим гарним столом у круглій кімнаті, і відсутність фенікса.
Макґонеґел різко встала й підійшла до нього з простягнутою рукою.
― Вітаю, містере Мелфою, дякую за вашу пунктуальність. Чи можу я запропонувати вам чаю?
Це було сюрреалістично. Він стояв тут і тиснув руку своїй старій професорці з Трансфігурації, яка щойно запропонувала йому чаю. Здавалося, що вона справжня: жодної гримаси, жодної погрози забрати бали з його гуртожитка чи затримати його. Невже так давно він був студентом?
― Так, чай був би доречним, дякую, — тихо відповів він. Рішучим помахом чарівної палички Макґонеґел поставила чашку, блюдце та кілька чайних дрібничок на низький столик біля пари крісел перед її столом.
― Будь ласка, сядьте, ― вона вказала на них, коли знову зайняла своє місце. Драко послухався, і більше за те, щоб не дивитися на неї, зробив вигляд, що зайнятий приготуванням досить солодкої чашки чаю. Чай готовий, не можна було більше відкладати момент, він підвів очі.
Позаду та над столом висіли два портрети із зображеннями чоловіків, які все ще викликали в Драко суперечливі почуття. Портрет професора Дамблдора наразі був порожній, а портрет Северуса Снейпа здавався сплячим. Драко полегшено зітхнув і зустрівся поглядом з Макґонеґел. Вона пильно дивилася на нього поверх окулярів, і тепер Драко відчув, ніби знову став учнем, що дивним чином заспокоїло його.
Макґонеґел прочистила горло.
― Містере Мелфою, мушу зізнатися, отримати вашого листа було для мене шоком. Мушу також зізнатися, що я не зовсім впевнена, чим можу бути корисна.
Драко сьорбнув чаю й обережно поставив чашку на блюдце на столі, боячись, що вона затріщить в його руках. Він глибоко вдихнув. Ти сказав, що намагаєшся. Доведи це.
― Так, і дякую вам за зустріч зі мною, директорко. Як я написав у своєму листі, я хочу пожертвувати трохи золота, щоб профінансувати нову ініціативу в школі.
Дотримуйся фактів. Дотримуйся цифр.
Губи Макґонеґел були стиснуті у тій твердій лінії, яку він запам’ятав як її типовий вираз.
― Справді. Але, як ми обидва знаємо, містере Мелфою, ваша сім’я щороку жертвує на школу досить щедру суму. Я не впевнена, що розумію ваш запит.
Драко витяг стос пергаменту з кишені плаща.
― Це нова ініціатива жодним чином не вплине на мої поточні пожертви школі. Як я вже писав, я хотів би, щоб цей фонд служив новій і дуже конкретній меті.
Тоді він підвівся і підійшов до її столу. Він розгорнув пергамент й обережно поклав його перед нею.
― Ось що я мав на увазі. І я думаю, щойно ви прочитаєте, ви запідозрите, що я все це придумав не сам, і ви будете праві. Це була не моя ідея, але фінансування надходитиме з моїх сховищ.
Драко зробив те, що вдалося зробили небагатьом на цій планеті. Від шоку у Мінерви Макґонеґел відпала щелепа. Він підозрював, що цю емоцію викликала назва фонду, написана жирним чорнилом на першій сторінці:
«Фонд Герміони Дж. Ґрейнджер для студентів з батьками-нечарівниками»
Драко поняття не мав, що означає «Дж», але робоча сумка Ґрейнджер мала ініціал «Г.Дж.Ґ». Він подумки зазначив, що запитає в неї про її друге ім’я.
Макґонеґел швидко кліпнула очима та подивилася на Драко, ніби підтверджуючи, що він справді сидить перед нею, і це не якийсь дивний сон, а потім знову перевела очі на пергамент. Драко знервовано спостерігав і намагався не метушитися на своєму місці, поки її очі бігали туди-сюди по пергаменту. Він не уявляв, скільки часу минуло, але знав, що переривати Макґонеґел, коли вона зчитувала інформацію, було б помилкою. Він тихо сидів і намагався контролювати своє дихання, поки вона переглядала рядок за рядком, її очі нічого не видавали після того, як вона спочатку помітила шокуючу назву.
Вона не сказала жодного слова і не відреагувала, поки не закінчила читати кожен рядок перед собою. Коли вона нарешті дійшла до кінця, вона відкинулася на спинку крісла й зчепила долоні на столі перед собою, фіксуючи на Драко свій погляд. Мелфой не наважився відвести очей.
― Містере Мелфою, мушу ще раз зізнатися, що я трохи розгублена. Чому ви, а не сама міс Ґрейнджер, зробили мені ґрунтовну, оригінальну та вкрай необхідну пропозицію?
Драко прочистив горло й неспокійно заворухнувся на сидінні.
― Ну, як я вже казав раніше, директорко. Це була не моя ідея, а Ґрейнджер.
— Саме так, містере Мелфою, і маючи задоволення кілька років навчати міс Ґрейнджер, я впізнаю всі характерні риси її досліджень і навичок планування. Я досі не розумію, чому я розмовляю з вами, а не з нею.
Драко знову ворухнувся, відчуваючи, ніби його засуджують. Я не списував її кляте домашнє завдання, Макґонеґел.
Нічого не вийде.
― Тому що вона про це не знає, — швидко пробурмотів він.
Вже вдруге під час цієї зустрічі (це має бути рекордом) Драко вдалося приголомшити Мінерву Макґонеґел, щоб їй знову відвалило щелепу.
― Вона не знає,— ледве чутно повторила директорка. Драко похитав головою й подумав, що, мабуть, варто спробувати врятувати ситуацію. Ця розмова точно йшла не за планом.
― Це трохи довга історія, але ми з Ґрейнджер начебто… відновили зв’язок, я думаю, можна сказати, і... гм... днями вона розповідала мені про свою ідею… і все почалося, насправді, тому, що вона помітила якусь нісенітницю у «Віщуні», і ви знаєте, директорко, яка Ґрейнджер стає, коли вона захоплена справою, і все це просто звідти взялося… і тому у неї й виникла ця геніальна ідея, як зазвичай, і добре, бо якщо Герміона Ґрейнджер не може цього зробити, тоді який сенс у чомусь? У неї є ідеї, у мене є золото, але ви ж знаєте її, директорко, щойно я запропоную фінансувати всю цю справу, вона відмовиться і впреться рогами щодо цього… тому я, можливо, вкрав це з її блокнота, поки вона не бачила… і це був вдалий момент, справді, я маю досить велику суму золота, яку мені потрібно перевезти до кінця року, тому що вона вже мала бути пожертвуваною, але потім…
Макґонеґел підняла руку, і Драко припинив свою промову, збентежено стиснувши щелепу від незв’язаних і непрофесійних висловлювань, які він щойно випустив. Так багато, щоб бути красномовним і відстороненим багатим спадкоємцем…
— Ви думали, що можете просто втілити досить щедру й всеохоплюючу культурно-освітню ініціативу для маґлонароджених студентів, від її імені, не повідомляючи їй попередньо?
Драко двічі моргнув, вражений її лаконічним і точним підсумком.
― Ем, так, це е-е-е... майже саме так.
Макґонеґел глибоко видихнула через ніздрі й знову почала переглядати пергамент. Коли вона знову подивилася на Драко, її обличчя було суворим і незворушним.
― Вибачте, якщо моє запитання здається звинувачувальним, але я повинна спитати. Що ви можете отримати від такого великого жесту? Ви з міс Ґрейнджер не були дуже близькими під час навчання в Гоґвортсі.
Це було справедливе запитання, як подумав Драко. І хоч тон її голосу був нейтральним, Драко знав, що вона багато років докоряла йому за те, що він був абсолютним придурком протягом більшої частини його академічної кар’єри… а потім, що він пустив смертежерів до школи та намагався вбити Дамблдора. Її підозри щодо того, що його мотиви менш ніж благородні, з її кута зору, безумовно, не були безпідставними.
Довіра завойовується з часом, почув він у своїй свідомості голос цілителя Браунінга.
Драко довелося дуже ретельно підбирати слова.
— Ґрейнджер обговорювала переваги програми, яку ви бачите на пергаменті перед собою, директорко. Я вважаю, що її аргумент щодо браку інформації та освіти, яку отримують маґлівські родини щодо своїх магічних дітей, найбільш переконливий. Очевидно, враховуючи її власний життєвий досвід, її унікальна перспектива стала переконливим доказом того, як цей тип культурної ініціативи, зрештою, принесе користь усім учням Гоґвортсу. Лише коли я поставив питання про фінансування, вона завагалася.
Тепер Драко був у своїй стихії. Він впевнено підійшов до пергаменту, що лежав між ним і Макґонеґел на її столі.
― Якщо ви перейдете до задньої частини плану Ґрейнджер, то побачите, що я підрахував суму, необхідну для кожного пункту фонду, ― він показав пальцем на кожну складову: персонал, зв’язки з Міністерством, обладнення, додаткові поїздки гоґвортським експресом, та аж до вартості роботи шкільних кухонь під час орієнтаційного періоду.
Драко сів на своє місце й зробив підкріплюючий ковток чаю.
― За підрахунками моїх радників, золото, яке я постачаю для цього фонду в його поточній ітеграції, витримає програму протягом десятиліття.
Макґонеґел кивнула й почала складати пергамент. Коли його знову склали й запечатали, вона нахилилася вперед, щоб знову оглянути Драко поверх окулярів.
― Містере Мелфою, ви щойно дали мені логічну й практичну причину своєї участі. У поєднанні з ідеями міс Ґрейнджер я не бачу причин, чому б цей фонд не став дійсним.
Серце Драко стрепенулося, і він намагався вгамувати докучливе почуття надії. Чому він відчув, що тут щось не те?
― Однак.
Ох, чорт, ось і воно.
― Ви досі не відповіли на моє запитання. Чого ви особисто прагнете від цієї програми?
Знову підозра, яка ховалася за кожним із його життєвих вчинків через жалюгідне існування з підліткового віку. Не збивася зі шляху. Я контролюю ситуацію. З чогось треба починати.
Він спокійно вдихнув.
― Директорко, я знаю, що я не та людина, яку ви вважаєте гідною довіри, ― Драко подумав, що міг помітити, як одна з її брів ненадовго піднялася через його відвертість, але з Макґонеґел це завжди було так важко зрозуміти.
― Я знаю, що я був далеко не зразковим учнем. Я часто був маленьким егоїстичним ходячим жахом і неодноразово не виявляв повагу, на яку ви заслуговували. І якщо я зіграв якусь роль у завданні вам страждань протягом багатьох років, то я сподіваюся, що ви повірите мені, коли я скажу, що мені шкода. Оскільки я не можу повернутися в минуле, щоб виправити всі свої юнацькі проступки, найкраще, що я можу запропонувати, це спосіб рухати наш світ вперед.
Саме тоді він замовк, йому потрібно було подихати, коли повітря навколо нього розріджувалося. Драко зосередився на підрахунку своїх вдихів і з нетерпінням чекав на відповідь Макґонеґел. Він продовжував рахувати, витримуючи її погляд, намагаючись передати щирість свого слова очима. Ви знаєте, як важко мені це дається, Макґонеґел? Я тут в біса стікаю кров'ю.
— Дякую, містере Мелфою, ― слова Макґонеґел були такими тихими, що він намагався їх розчути. Її щелепа була міцно стиснута, наче намагалася стримати емоції. Вона різко відкашлялася й повернула розмову до фонду.
― Я не бачу причин, чому б я не представила це Дирекції школи. Я повинна попередити вас зараз, це може зайняти досить багато часу. Сова — це найнадійніший спосіб вести з вами переговори?
Драко здивовано кліпав очима, побачивши її раптовий перехід до ділових подробиць.
― Ем, так, через сову прийнятно.
Вона коротко кивнула.
― Чудово. Якщо Дирекція схвалить роботу фонду, то я скажу, що ви з міс Ґрейнджер уже виконали більшу частину виснажливої роботи з плануванням уроків і фінансовою проблемою, тоді у нас буде період для обговорення. Протягом цього кожен у Дирекції матиме можливість внести доповнення чи правки до програми. Коли ми зберемо всі коментарі, я надам вам копію узгодженого формулювання. Якщо ви згодні з будь-якими внесеними змінами, ми подамо фонд на затвердження в Міністерство.
Драко видихнув із полегшенням. Це може спрацювати. Це може спрацювати!
― Директорко, якщо можна, я маю два питання, які не підлягають обговоренню, перш ніж внести будь-які зміни. По-перше, назва фонду. Це була ідея Ґрейнджер, і вона доклала всіх зусиль, тому її ім’я залишилося. По-друге, до мого імені не буде ніякої інформації. Я хотів би, щоб на кожному фінансовому документі писало «анонімний благодійник». Це також включає вашу презентацію перед Дирекцією. Я хотів би, щоб це залишилося між мною, вами та моїми фінансовими радниками.
Макґонеґел здивовано дивилася на нього.
― Містере Мелфою, ви розумієте, що подібна ініціатива в поєднанні зі знаменитістю, яка супроводжує ім’я міс Ґрейнджер… що ж, після затвердження фонду, про його існування висвітлять у пресі.
— Я знаю, — нервово проковтнув він. ― Саме тому я вважаю, що школа має проводити щорічний вечір зі збору коштів. Це переключить увагу з «анонімного благодійника», і, як я вже казав, через десять років нам знадобиться більше фінансування. Гадаю, ви знайдете більш ніж достатньо багатих сімей чарівників, які бажають кинути золото в такий фонд заради хорошої реклами.
Макґонеґел знову кивнула.
― Цілком згодна, чудова пропозиція. Додам цю деталь до презентації, ― вона зробила запис на окремому аркуші пергаменту. Драко відчув, як заспокійливий протяг починає зникати, і злякався, коли подивився на годинник, зауваживши, що наближається обід.
— Є ще одна справа, містере Мелфою.
Проклятий Салазар Слизерин, що тепер?
― Коли ви маєте намір повідомити міс Ґрейнджер про її однойменний фонд? Я не можу уявити, що вона буде надто схвильована, прочитавши про це у «Віщуні». Я також не думаю, що вона буде вдячна, якщо залишиться в невіданні, поки це буде схвалено без її участі.
Чорт, Макґонеґел мала рацію. Ґрейнджер була б справедливо обвинувачена в ньому, якби знала, що він за її спиною передав її дітище Міністерству після того, як купа директорських шишок мала можливість висловитися. Але він також не міг допустити, щоб вона намагалася його зупинити.
― Перед підписанням у Міністерстві,— твердо сказав Драко. ― Вона може схвалити остаточну версію або скасувати все, якщо захоче. Але я не хочу викликати в неї надії, якщо вона навіть не досягне цього етапу.
Макґонеґел стиснула губи, і Драко зрозумів, що вона не схвалює такого підступного поводження з Ґрейнджер. Зрештою, вона кивнула на знак згоди й піднялася, простягнувши руку.
— Ну, містере Мелфою, ваш візит став доволі приємним. Ви отримаєте від мене сову наприкінці місяця.
Драко швидко встав і потиснув їй руку. Його очі зиркнули вгору, і він намагався не задихнутися. Дамблдорів портрет уже зовсім прокинувся й доброзичливо всміхався йому. Але від чого у Драко перехопило подих, так це рівний, нерухомий блиск двох знайомих, яскравих, чорних, наче жуків, очей, які свердлили його власні. Драко ледь не заблокував свій розум, перш ніж згадав, що портрет Северуса Снейпа не може проникнути в його свідомість, незалежно від того, наскільки точною була схожість. Мені шкода. Мені шкода. Мені шкода, мені так, до біса, шкода.
Макґонеґел скривилася на нього з розумінням, коли Драко відірвав погляд від двох попередніх директорів.
― Обід ось-ось готовий до подачі у Великій залі. Чи не хотіли б ви приєднатися до мене за професорським столом?
Драко похитав головою, знаючи, що його заспокійливе закінчилося. Він не міг сидіти за їжею з рештою своїх старих професорів і очима сотень студентів, спрямованих на нього.
― Дякую, директорко, але я думаю, що мені варто йти додому.
Драко підійшов до дверей кабінету, перш ніж його тремтячі руки швидко стиснули флакон із заспокійливим. Він зупинився й випив решту зілля. З іншого боку дверей він почув веселий голос Дамблдора, який зауважив:
― Я вже казав тобі раніше, чи не так ,Северусе? Я цілком вважаю, що ми сортуємо студентів занадто рано.
Драко не зрозумів коментаря, але міг заприсягтися, що почув гарчання у відповідь і знайомий звук розмаху Снейпової чорної мантії, коли Драко уявив, як той хмуриться і вибігає з рамки.
― Ну, дотримав я слова чи ні? Хіба я не казав тобі, що це буде вражаюче? Вона робить це після кожного матчу.
Драко вражено кивнув, дивлячись, як молода гравчиня м’яко завершила спуск і приземлилася на поле для квідичу. За винятком молодої жінки, яка тримала внизу свою мітлу, решта поля була безлюдною. Драко, нарешті, стримав своє слово склав компанію Веслі Макнейру після матчу. Зважаючи на те, що «Оси» Драко щойно втерли в підлогу «Торнадо» Макнейра, Драко подумав, що найменше, що він міг зробити, це затриматися, щоб побачити, чим так хотів похвалитися Макнейр.
Коли решта компанії та натовп, що зібрався на стадіоні, спорожніли, старший чоловік знову підняв всеноколь до обличчя й наказав Драко зробити те саме.
― Повір мені, ти захочеш це побачити.
Молода жінка у футболці «Торнадо» залишилася на полі з мітлою та биткою в руках. Вона раптово кинулася, а потім направила чарівну паличку позаду себе, щоб випустити з ящика два бладжери. Два м’ячі шмигнули до неї з шаленою швидкістю, але вона спритно відбила їх, коли злетіла вище в повітря. Наступні півгодини послідувала невпинна атака бладжерів і шквал бити гравця, коли вона відбивала спробу за спробою м’яча, щоб скинути її з місця.
Драко спостерігав, як її лоб зосереджено насупився, піт почав стікати по її обличчю, коли вона люто замахувалася битою з неймовірною силою й точністю. Він ніколи не бачив такого вражаючого поєднання витонченості, контролю та грубої сили. Її плечі були широкі, і Драко бачив обриси її опуклих біцепсів навіть крізь футболку. Було зрозуміло, що вона була в чудовій формі, і на відстані, яку пройшли бладжери після того, як вона їх вдарила, вона майстерно володіла своєю силою.
Він почув тихий сміх поруч із собою, коли Макнейр перервав його думки, спостерігаючи, як молода гравчиня покидає поле.
― Добре, поясни. Чому цієї дівчини немає у вашому стартовому складі?
Макнейр насупився й зітхнув.
― Ти знаєш, що «Торнадо», за весь час свого існування, був клубом для хлопців. Ця молода дівчина, Морін Тайлер, була резервним відбивачем протягом останніх двох сезонів, і ти навіть не знаєш, скільки разів я благав тренерів і капітана підвищити її до стартового складу.
Драко з розумінням кивнув. «Торнадо» подобалося вважати себе повністю чоловічою відповіддю «Гарпіям», що, на думку Драко, було, очевидно, ідіотизмом. Звичайно, це не було офіційною забороною проти гравців, але коли єдина гравчиня за кілька десятиліть не змогла вирватися з резерву, здавалося, що чутки про тренерів і командну атмосферу виправдалися.
― То чому ти розкрив мені цю велику секретну зброю? В «Ос» немає місця для інших відбивачів у команді, мене б засміяли, якщо б я це запропонував.
Макнейр кивнув і натиснув:
― Правда, хлопче, я теж не думаю, що вона тобі підходить. Але чи можеш ти згадати іншу команду, яка могла б отримати користь від її чудових навичок?
Драко похитав головою, не в знак незнання, а в знак незгоди. Тепер він розумів, куди прямує Макнейр.
― Ні в якому разі, я б ніколи не зміг переконати Маклаґена. Він лише розвідник для «Гарпій», тому може грати в «сховай паличку» з більш привабливими перспективами розвідки. Крім того, ти знаєш, що Беламі не сприймає таку змову, чи не так?
Макнейр нетерпляче махнув рукою.
― Ти не можеш мені сказати, що ця дівчина не золотий скарб! Вона б стартувала в будь-якій іншій команді!
Драко поглянув на колегу й примружив очі.
― Що тобі до цього? Чому ти так хвилюєшся за цю дівчину?
Макнейр зітхнув і провів рукою по темній щетині.
― Слухай, я завербував її прямо з Гоґвортсу. Я серйозно кажу тобі, що ніколи не бачив такого таланту, як у неї. І добре… вона маґлонароджена, і я не думаю, що в неї було багато варіантів кар’єри після школи, чесно кажучи. Вона сказала мені, що просто хоче заробити достатньо грошей, щоб утримувати свого батька.
Драко нахмурився ще сильніше, і він нетерпляче провів рукою по своєму біло-русому волоссю. Чому його проблема була в тому, що Макнейр розвинув слабкість до якоїсь маґлонародженої дівчини?
Чуєш, Мелфою? Значить в чужому оці помітив щепку, а в себе…
До біса.
― Слухай, якщо вона для тебе так багато значить, то поговори з Маклаґеном.
― Я не можу, я мало не посварився з ним минулого місяця через те, що він сексуально домагався помічницю Беламі. Ти ходив же ж з ним до школи, так? Подивися, ввімкни цей старий-добрий чар Мелфоя, ти ж знаєш, що він любить тинятися у вищих колах.
Драко розчаровано зітхнув, знаючи, що Макнейр має рацію. Той дурний поц був настільки жалюгідним у своїх соціальних стрибках, що зробив би все, щоб його асоціювали з багатими, відомими чи могутніми.
― Добре, я можу спробувати. Чи можеш ти домовитися про зустріч із Тайлер?
Макнейр усміхнувся.
― Зараз саме час, синку. Вона повернеться з роздягальні приблизно через три хвилини.
І ось Драко стояв, притулившись до стіни темного тунелю стадіону, чекаючи, поки з’явиться Морін Тайлер. Коли вона нарешті вийшла, одягнена в маґлівський спортивний костюм, Драко, як він сподівався, дружньо кивнув.
― Міс Тайлер?
Її обличчя спохмурніло, і вона схрестила руки на грудях.
― Чим я можу тобі допомогти, чуваче?
Драко впевнено підійшов до неї й простяг руку.
― Драко Мелфой, я не знаю, чи ви знаєте мене?..
― Так, я знаю про тебе все.
Драко збентежено кивнув головою й відсунув простягнуту руку. Що це, бляха, мало означати?
― Ти розвідник «Ос». Уся Ліга знає, хто ти, ― вона різко продовжила, і Драко намагався не зітхнути від полегшення. Враховуючи, що їй було лише дев'ятнадцять чи двадцять, їхні шляхи в Гоґвортсі ніколи б не перетнулися. Це означало, що він міг зіграти роль проникливого розвідника.
― Так чому ж я вас не знаю? Чи це нормально, коли резервний гравець затримується після матчу, що завершується сезоном, щоб отримати ще кілька тренувань?
Морін знизала плечима й висмикнула одну з довгих чорних кіс зі свого хвоста.
― Не знаю, чому це твоя справа.
Добре, якщо ти хочеш бути нахабою щодо цього.
― Я не думаю, що ваші таланти добре використовуються для «Торнадо». Я тут, щоб перевірити, чи готові ви до альтернативи.
Морін Тайлер знову знизала плечима й перейшла до метушні, перекинувши ручку мітли через плече. Нервує і намагається цього не показувати.
― Я не потрібна твоїм «Осам». Що ти можете мені запропонувати? Я заробляю хороші гроші у «Торнадо», мені не цікаво з тобою балакати.
Драко кивнув на знак згоди.
― Я поважаю це. Я просто запитую, якби у вас випала можливість від іншої команди, чи були б ви готові до неї? Я говорю про стартову позицію відбивача, а не про сидіння на лаві запасних і задоволення від секретних тренувань після справжнього матчу.
Вона знову байдуже знизала плечима, але Драко помітив легкий блиск надії в її очах.
― Я про це подумаю.
Цього було достатньо для Драко. Він начаклував свою візитну картку й простягнув її, лише злегка здивувавшись, коли вона її прийняла.
―Дайте мені знати, якщо я зможу допомогти вам у майбутньому. Доброго вам вечора, міс Тайлер.
Драко, втомлений за вечір, прийшов додому й написав Макнейру короткого листа. Йому справді потрібно було перестати вплутуватися в те, що його не стосується. Принаймні він мав чекати завтрашнього ранку з Ґрейнджер.
Ці вихідні вона мала провести з батьками. Що робила Ґрейнджер зі своїми батьками-маґлами? Драко завжди ввічливо запитував про її заняття у вихідні, але помітив, що її відповіді були набагато коротшими, коли йшлося про її батьків. Вона могла впадати в захват від своїх обідів і святкувань із клятим кланом Візлі, але коли справа дійшла до Ґрейнджерів, Драко помітив, як різко вона напружується і затихає.
Можливо, він був не єдиним, у кого були проблеми з батьками. Можливо, це була ще одна сумна спільна річ.