Вночі

— Привіт, Омінісе, — сказала Аелін, тихо ступаючи по підлозі вітальні. Вона довго лежала і не могла заснути від думок про все що коїться в її житті, тому вирішила, що їй треба трохи побути на самоті й пішла у вітальню. Там майже завжди по ночах нікого не було. Тільки не в цей раз. — Чому не спиш? — запитала вона, сідаючи поряд з ним, але дотримуючись дистанції. Не хотіла його злякати.

Омініс повернув голову в її сторону і легко усміхнувся кутками губ. Зараз він виглядав трохи інакше ніж зазвичай: не було мантії та піджака, тільки сорочка і жилет. Два верхніх ґудзики на сорочці були розстібнуті, а краватка ослаблена. Аелін ніколи ще не бачила його таким.

— Не спиться, — тихо відповів Омініс. — А ти?

— Не спиться, — вона легенько усміхнулась, хоч і знала, що він це не побачить.

— Я часто приходжу сюди, коли не можу заснути. Вночі тут дуже тихо, можна подумати, — сказав Омініс після невеличкої ніякової паузи.

— Про що думав?

— Про Себастіана, — відповідь була дуже очікуваною, Аелін могла навіть не питати, але запитала. — Та про Енн.

— Як вона? — запитала Аелін.

— А ти як думаєш? — його голос зразу змінився, став більш сумним. — Їй не стає краще, звичайно, бо прокляття все ще є. І я не хочу думати про те, що може статися. Ми всі не хочемо думати про це.

Аелін хотіла сказати, що Себастіан намагається врятувати її, але передумала. Вона розуміла, що Себастіан вплутався у темну магію і це може як допомогти, так і зробити гірше, або взагалі може нічого не статися. Вона не хотіла підіймати цю тему і ще більше засмучувати Омініса, бо, звичайно, знала, як він на це реагує.

— Я розумію, Омінісе, — сказала вона й обережно взяла Омініса за руку. Вона зробила це не подумав, інстинктивно, в бажанні втішити. Аелін відчула, як він смикнувся і зразу забрала свою руку. — Вибач.

Омініс трохи усміхнувся і звично опустив голову. Він мовчав і Аелін стало дуже ніяково. Їй хотілося втішити його, але треба було думати головою, перед тим як хапати за руку. Вона думала про це, хотіла вже знову просити вибачення і відсісти далі, коли відчула, як його рука обережно торкнулась її. Він торкнувся пальцями її ноги й зразу забрав руку, Аелін відчувала, що Омінісу дуже ніяково. Тому вона сама знову взяла його за руку.

— Вибач, я не хотіла, щоб тобі було незручно, — сказала вона.

— Все в порядку, Аелін, просто не очікував, — на його губах знову з'явилась усмішка. Вона любила, коли він усміхався. Це було так щиро, що можна було зрозуміти, що все і правда в порядку. А ще, це було дуже мило. Аелін завжди хотілось усміхатися разом з ним, хай він навіть цього не бачить.

Омініс казав це щиро, але Аелін все одно сварила себе за те, що не спитала дозволу. Вона мала спитати, а не діяти, як завжди. Омініс не такий як всі. І це навіть не через те що він сліпий. Просто з ним хотілось поводитися дуже обережно і не дозволяти собі зайвого.

— Не переймайся за це, правда, — сказав він і Аелін зрозуміла, що мовчить занадто довго. — Я ще хотів сказати, раз є така можливість… Дякую тобі за підтримку. І дякую, що ти поряд зі мною… та Себастіаном. Мені страшно уявити, що він би міг наробити, якби нікого не було поруч. Я знаю, що він діє як сам того хоче, але ти можеш зберегти його від помилок.

— Я сподіваюсь, що можу, — Аелін зітхнула і трошки стиснула руку Омініса у своїй. — Мені дуже шкода, що з Енн таке сталося і я зроблю все можливе, щоб ти не втратив Себастіана. Обіцяю, — додала вона, подивившись на нього.

— Дякую.

Вони ще якийсь час просиділи в тиші, тримаючись за руки, не в змозі відпустити. Кожен думав про своє і кожному здавалось, що вони думають про одне й те саме.

— Аелін, — почав Омініс і сам трохи стиснув її руку. — Обіцяй, що я не втрачу ще й тебе.

Вона подивилась на нього і тихо зітхнула.

— Обіцяю, Омінісе.