18 листопада
Рон обійняв Герміону за плечі, в його блакитних очах блищали сльози.
— Міоно, вони ледь не схопили тебе! Вони б убили тебе, якби спіймали!
Вона воліла б, аби він просто відвалив. Вона ненавиділа подібні прояви емоцій. Їй вартувало неабияких зусиль, аби не дати йому ляпаса.
— Ти перебільшуєш. Зі мною все добре. Я тисячу разів була на подібних завданнях і все було нормально. Це одиничний випадок.
— Мені все одно, — кричав Рон. — Вони вбили Кріві. Фініґан сказав, що ти була за мить від Авади. Ти більше не підеш на завдання…
Роздратування охопило Герміону, гнів розливався жаром по її шкірі.
— Як ти смієш казати мені, що я можу і не можу робити! Я більш ніж здатна вирішувати за себе!
Вона перетнула зал засідань і підійшла до закритої шафи з алкогольними напоями. Відчинила шафку, зі знайомою плавністю потягнувшись, щоб дістати напівпорожню пляшку джину й склянку з найвищої полиці.
Рон міг йти під три чорти, якщо думав, що вона запропонує йому випити. Вона була зла. Занадто розлючена його невпинними спробами тримати її в штабі, контролювати її. Вона засвоїла цей урок багато років тому. Рон був би щасливий кинути її у власноруч створену клітку. Замкнути, як дикого звіра, і викинути ключ, якщо це означало б, що вона в безпеці. Кров застила в її жилах лише від однієї цієї думки.
Вона стояла спиною до нього, відкорковуючи пляшку і наливаючи напій в склянку. Горло обпекло від гіркого, несолодкого джину. Герміона відчувала на собі оцінювальний погляд Рона, коли допила решту джину в склянці.
— Ти не знаєш, як мені, коли ти йдеш на завдання… — сказав Рон. — І я не знаю, чи ти повернешся. Це…
Він схлипнув неспромога закінчити речення. Вона все ще стояла обличчям до шафки з алкоголем. Герміона не хотіла бачити його сумні очі й чути його благання. Не хотіла, аби він змусив її пообіцяти, що вона не піде на наступне завдання. Він завжди це робив, коли щось траплялось на завданні. Вона порушила надто багато обіцянок від початку війни, тож не хотіла порушувати ще одну. Герміона втомилася від цього.
— Будь ласка, Міоно. Не йди туди знову. Це небезпечно. Одного дня щось трапиться, і ти не повернешся до мене, — вона почула, як він наблизився до неї. — Ти маєш повернутись до мене.
Герміона обернулася подивитися на нього, її ніздрі роздувалися від гніву.
— Я не твоя, щоб мене втрачати, Роне. Ми давно не разом.
На його обличчі промайнуло здивування.
Герміона схопила пляшку джину і пішла до виходу, спеціально зачепивши його плечем. Вона сподівалась, що йому так само боляче зараз.
— Передавай вітання Ромільді від мене. Ти будеш чудовим батьком.
Герміона сиділа в зимовому саду, одна, попиваючи свій джин. В пориві гніву вона зовсім забула про те, що варто було взяти пальто або ковдру. Зігрівальні чари не було настільки ефективними, як пальто або багаття, але вже як є.
На ній досі був одяг, призначений для місій: чорні черевики до колін, вузькі чорні джинси, приталена шкіряна куртка, численні ножі та запасні чарівні палички, пристебнуті до стегнових та нарукавних кобур.
Її вигляд був зовсім не такий, як у Гоґвортсі. Зникли всі сліди тієї невинної дівчинки, яка постійно сиділа, встромивши ніс у книжку. Вона була загартована в боях, як і всі вони. Війна вплинула на всіх по-різному, але Герміона почувалася зовсім іншою. Тепер вона була солдаткою. Не більше, не менше.
Герміона лежала на спині й крутила паличку між пальцями, дивлячись на сніг, що падає.. Вона перетворила деякі сніжинки на маленьких пташок.
Їй подобався цей сад. Подобалось сидіти тут наодинці, вдихаючи аромат різних рослин і квітів. Було щось домашнє в тому, щоб спостерігати, як квіти розпускаються, відкриваючи свої душі сонцю над їхніми головами. Цей сад був для неї святилищем — місцем, яке давало надію на нове життя.
Принаймні, так було до війни. Всі рослини були мертві, тут нічого не росло роками.
— Я сподівався знайти тебе тут, — сказав Гаррі, відчиняючи скрипучі двері до саду.
Герміона не відповіла. Натомість сфокусувала свою магію на трансформації сніжинок у ведмедя. Вона дивилася, як сніговий ведмідь беззвучно реве в повітрі, а його тіло збільшується з кожною наступною сніжинкою, що потрапляє в нього.
— Я приніс ковдру, — тихо сказав Гаррі, порушуючи незручну мовчанку, що затягнулася між ними. — І цигарки.
Вона, нарешті, зустрілася з ним поглядом.
Він, усміхнувшись, сів поруч з нею. Гаррі накинув тонку ковдру на їхні ноги й простягнув їй уже запалену цигарку.
— Подумав, що тобі це знадобиться.
Герміона засміялася і поставила пляшку з джином. Вона взяла цигарку й глибоко затягнулася, відчуваючи, як нікотин приємно обпікає легені. Вона так давно цього не робила.
— Як ти їх дістав? — запитала вона, видихаючи дим. — Я думала, що фабрики перестали їх виготовляти після евакуації.
— Так і є, але я ж “Обранець”, — підморгнув Гаррі. — У мене є свої способи. Пам’ятаєш?
— Звичайно, — Герміона не могла стримати усмішку. — Як я могла забути.
Раніше з ним було так легко. Вони могли говорити про що завгодно, про все . Колись, не було надто дурної чи особистої теми, чи надто великої проблеми. Вони могли вирішити все разом.
Вона не знала, як розмовляти з ним зараз. Не знала, про що з ним говорити, і як заповнити ніякове мовчання, яке, здавалося, завжди тягнулося між ними.
— Ти була за крок сьогодні, — нарешті сказав Гаррі м'яким голосом, який проривався крізь напругу.
— Так і є.
— Рон боїться, що ти не повернешся наступного разу, коли підеш на завдання.
Він зробив великий ковток джину і його обличчя скривилось від огиди.
— Він хоче, аби Кінґслі не пускав тебе на завдання принаймні кілька тижнів.
Герміона витріщилась на Гаррі. Зморшки залягли між її бровами.
— Ти ж зараз не серйозно?
Гаррі похитав головою.
— Це… це просто смішно! Про це не може бути й мови! — Лють пронизувала її тіло, розтікаючись венами. — Він не міг сказати це всерйоз! Я не збираюсь сидіти тут, доки інші…
— Не переймайся, — швидко сказав він, схопивши її за плече і притиснувши до себе, коли вона почала підводитися. — Я вже ходив до Кінґслі й сказав, що ми не можемо собі цього дозволити. Ти занадто цінна для Ордену, аби замикати тебе.
Герміона відчула невимовне полегшення. Вона ненавиділа цю війну. Ненавиділа вбивати, але це було краще, ніж бути замкненою в цих стінах. Для неї не було нічого гіршого за це. Нічого.
— Дякую.
Вона вихопила пляшку назад і вихилила до дна, відчуваючи, як її гнів починає розсіюватися, а алкоголь притуплює почуття. Герміона пошкодувала, що не взяла з собою ще джину.
— Не бери в голову.
Між ними простяглася ще одна довга пауза, перш ніж Гаррі знову заговорив. Він ніколи не вмів мовчати. Вона завжди могла покластися на те, що він заговорить першим.
— Невіл сказав, що ти використовувала темні чари сьогодні.
Кожна клітинка її тіла напружилась. Краще б висіла ця довга напружена мовчанка між ними. Це краще, ніж вести цю розмову. Знову.
Герміона мовчала, дивлячись на сніг, що падав у неї над головою. Гаррі, безсумнівно, мав що сказати.
Кожен з них ненавидів вбивати, вона в тому числі. Але це була війна і перевага не на їхньому боці. І це ще слабо сказано. Вони більше не могли дозволити собі розкіш використовувати несмертельні закляття — не тоді, коли ворог став таким сильним.
Вона хотіла, щоб Гаррі зрозумів. Хотіла, щоб він побачив, що іноді світлої магії просто недостатньо. Іноді вбивство було меншим з двох зол. Чи не краще було б убити кілька сотень смертежерів, кілька тисяч монстрів, якби це врятувало життя мільйонів невинних?
Гаррі ніколи не бачив це таким чином. Навіть коли вони дивилися на напівзруйнований район Лондона, він не бачив цього. Хоча більшість будівель були знищені, вікна вибиті й почорнілі від бомб, а всі сліди життя зникли, він все одно не змінював своєї думки. Завжди придумував якусь емоційну промову про те, що все повинно згоріти, перш ніж відродитись. Щось про маргаритку, яка проростає в попелі, і про те, що надія завжди можлива, всупереч тому, як світ руйнується навколо.
Він з кожним днем дедалі більше нагадував Дамблдора.
Їй було цікаво, чи для Гаррі зруйновані будівлі були таким же звичайним явищем, як і для неї. Чи не відкликалось це неприємним почуттям в животі у нього, як це відбувається з нею.
У глибині душі вона знала, що він цього не відчував. І навіть ображалася на нього за це.
Останні чотири роки Гаррі нечасто виходив на поле бою, з моменту перших вибухів. Деякий час тому Орден почав працювати з тим, що залишилося від маґлівських армій. Поєднання магічної та технологічної війни, здавалося, на деякий час зупинило успіхи Волдеморта. Його армії, що складалися виключно з чистокровних відьом, чаклунів та магічних істот, нічого не знали про маґлівські танки, вертольоти та бомби.
Деякий час це працювало добре, поки не почали скидати менші боєголовки. Аж поки Гаррі, Герміону і команду не відправили дослідити місце падіння, щоб знайти можливих вцілілих, і Гаррі не побачив сотні обгорілих тіл смертежерів, що лежали на землі. Від цього видовища щось зламалось всередині нього. Він сказав, що Орден стає таким же відстороненим, як Волдеморт, і що вбивство — це не вихід. Він благав членів Ордену припинити використовувати бомби й знайти спосіб перемогти Волдеморта без використання такої зброї.
Гаррі не часто бував на завданнях з того часу.
Попри благання “Хлопчика-який-вижив”, Кінґслі та маґлівський прем'єр-міністр все одно працювали разом. Зрештою, їхній союз на деякий час дав Ордену невелику перевагу.
Але Волдеморт швидко вчився на помилках.
— Невіл сказав, що ти знову використала непрощенне.
— Якби я цього не зробила, то ми спалювали б тіла обох наших друзів.
Вона відчувала, як погляд Гаррі пропалює дірку в її потилиці. Герміона вирішила проігнорувати його, зосередившись на тому, щоб затягнутись цигаркою та відчути легке гудіння в потилиці.
— Це не твоя провина, Герміоно. Ти зробила все, що могла. Я впевнений, що Колін…
Герміона застогнала і заплющила очі, ніби це могло якось заглушити його голос у вухах.
— Не треба. Не роби цього, Гаррі.
— Чого не робити?
— Прикидатись, ніби це не моя провина. Це прокляття призначалося мені, — кинула вона, ще більш роздратована тим, що цигарка в її роті потухла. Вона дозволила недопалку впасти на підлогу і розчавила підбором черевика.
— Я мала б бути мертвою. Це моє тіло ти мав би спалювати сьогодні, а не його.
— Не кажи такого! Якби щось трапилось з тобою, це було б катастрофою…
— А те, що трапилось з Коліном, не катастрофа?
Вираз обличчя Гаррі змінився. Очі звузились, а губи стиснулись в тонку лінію.
— Ти знаєш, що я не це мав на увазі.
Вона мала зайняти чимось свої руки, тож взяла паличку і почала зачаровувати сніжинки знову.
— Це мала б бути я… — прошепотіла вона. — Краще я б заборонила йому йти на це завдання.
— Він усвідомлював ризики. Колін помер, захищаючи одного зі своїх друзів. Це те, за що він готовий був померти.
Герміона пирхнула, суміш роздратування і провини охопила її.
— Це має мене втішити?
— Ні. Думаю, ні.
— Я практично дозволила йому померти сьогодні, — сказала вона, нарешті приймаючи цей факт. Слова мимохіть вирвались з її вуст. Можливо, їй потрібно було скинути з себе цей тягар.
Гаррі нічого не відповів, просто дав їй нову запалену цигарку. Він не курив, але почав носити з собою пачку якийсь час тому. Знав, що біженці й солдати потребують цього, аби пережити день. Герміона належала до останніх.
Вона охоче взяла цигарку і затягнулась.
— Був момент, коли його схопили: їх було троє проти мене і Коліна. В одного був артефакт, інший наставив паличку на мене, а третій приставив паличку до горла Коліна, — вона зробила ще одну затяжку, намагаючись врівноважити думки, перш ніж продовжити. — Я знала, що не зможу впоратись з усіма смертежерами, тож у мене був вибір: Колін або артефакт.
— Ти б цього не зробила, — сказав він і подивився своїм заспокійливим поглядом. Від цих слів у неї стисло в грудях.
— Була всього секунда, дідько. Всього момент, коли я перестала боротись за нього і прийняла думку, що маю дозволити йому померти. Все заради артефакту. Кінґслі сказав, що артефакт може змінити хід війни.
— Ти б цього не зробила, — повторив він, але його голос вже не звучав настільки впевнено. — Я впевнений. Ти б не змогла. Ти б врятувала Коліна.
— Річ у тім, що я в цьому не впевнена. Я більше не впізнаю себе . Ти не бачив ті тіла на вулиці.
— Я знаю. Знаю, що все змінилось. Повір мені, я знаю . Але, Герміоно, ти не маєш здаватись. Я не хотів, щоб хтось вбивав і використовував темні закляття, тому що це змінює тебе. Темна магія змінює тебе.
Що ж… вона знала. Відчувала це. Вперше вона відчула, як темна магія проникла в її кров, коли їй ледве виповнилось дев’ятнадцять. Це був самозахист, і вона не хотіла вбивати того смертежера. Це трапилося під час евакуації з підземель Гоґвортсу, коли Герміона намагалась врятувати двадцять дітей.
Тоді це був очевидний вибір.
Тоді все відбулось інстинктивно. Прокляття вилетіло з її вуст ще до того, як вона усвідомила, що зробила це. За кілька тижнів до цього, вона вже втратила невелику групу через те, що проявила милосердя до смертежера. Цей смертежер пізніше вбив молоду дівчину, Алісу Фостер. Тоді історія повторилася ще раз. І ще раз. Вона не збиралася допустити, щоб подібне трапилось знову. Вбивство травмувало її. Подарувавши нічні жахи та панічні атаки, а також кайдани провини, які були настільки важкими, що заледве дозволяли дихати.
Рон був поруч з нею тоді. Він обнімав її, цілував обличчя, заспокоював і казав, що все буде добре. Але навіть Рон не міг більше цього витримати. Її розбитий стан, пустий погляд і неуважність фактично загнали його в теплі, заспокійливі руки Ромільди Вейн. Принаймні, це було його виправданням. Вона вже не була впевнена. Їй було байдуже.
Вбивати стало легше. Просто ще один прояв війни. Бойова тактика. Вона стала дивним чином відстороненою від цього процесу. Рівно до тих пір, поки не перестала спати. Герміона втішала себе тим, що рятувала життя людей, що відправила ще одну темну душу прямо в пекло. Вона, мабуть, і сама туди потрапить, коли все це закінчиться.
— Ми хвилюємося за тебе, Герміоно, — він взяв її руку і злегка стиснув у своїй.
— Нічого страшного. Я можу попіклуватись про себе.
— Я знаю, що ти можеш. Ти піклувалась про мене і Рона роками. Якщо чесно, я думаю, що ми не змогли впоратися з цим без тебе. — Вони обоє тихо засміялися, як старі друзі. Якими вони були . — Я знаю, що ти ненавидиш втрачати контроль. Але слухай, я думаю, що тобі треба щось, аби абстрагуватись час від часу від цієї війни.
— В мене більше нічого немає, Гаррі. Нічого не має, крім цієї війни.
— Можливо, тобі потрібен хтось, аби мати змогу пройти через це.
Герміона пирхнула і похитала головою.
— І це твоя порада? Знайти хлопця? Вийти заміж? Народити дитину чи двох? Думаєш, це надасть моєму життю сенс? У нас війна і ми програємо, Гаррі, дуже сильно. Привести дитину в такий світ було б неймовірно егоїстично і…
Вона пожалкувала про ці слова в ту ж секунду, як вони злетіли з її вуст.
— Безвідповідально? — перепитав Гаррі з легкою посмішкою. — Я думав так само, коли Джіні була вагітна вперше. Але це змінює тебе, Герміоно, бути батьком — це найпрекрасніше почуття у світі.
— Це, безумовно, змінило Рона, — уїдливо сказала вона, роблячи ще одну затяжку. — Він став іншою людиною, відколи Ромільда дізналася, що чекає дитину.
Врешті-решт, коли сніг став густішим, а температура впала, вони вирішили зайти всередину. Вони не могли більше відкладати неминуче, їм потрібно було готуватися до похорону Коліна.
Орден вже давно прийняв рішення відмовитися від поховань. У них не було ні часу, ні ресурсів для справжнього похорону. Шеклболт вважав, що кладовища занадто відкриті. На його думку, там Орден був легкою здобиччю для ворога.
Натомість вони вирішили спалювати померлих. Старші, більш досвідчені члени Ордену стверджували, що так простіше. Вони могли збиратись глибоко під землею, на найнижчому рівні своєї бази, і шанобливо прощатись зі своїми загиблими друзями. Разом. Вентиляційні отвори в підвалі мали б висмоктувати випари й дим з тісного простору, а кілька шарів магії допомагали б приховати запах.
Так це мало працювати в теорії. На практиці ж запах обгорілого тіла завжди затримувався в приміщенні. Мерзенний. Огидний. Після цього вони всі не їли кілька днів. Просто не могли.
Герміона вдивлялась у свої руки, коли душова пара заповнила простір. Багряні. Все ще в крові Коліна. Не в крові від вбивчого закляття, яке призначалося їй. Ні, від іншої травми. Глибокої рани на нозі, яку він, мабуть, здобув ще до того, як вона знайшла їх із Шеймусом.
Але це однаково була його кров…
Вона швидко роздяглася, кинула закривавлений одяг у кошик і ступила під гарячу воду. Вона несамовито шкребла руки й кисті, намагаючись позбутися крові Кріві, доказів своєї поразки. Але та не зникала.
Чому?
Чому вона не могла змити бісову кров?
Її шкіра, здавалося, шипіла на знак протесту, коли вона терла її мочалкою знову і знову. Але Герміона не могла її змити. Як би не старалася, кров Коліна, здавалось, ввібралась у її шкіру.
Герміона притулилася до стіни душової кабіни та сповзла по кахлю. Несила стримати сльози, що текли з її очей. Стримати ридання, яке проривалося до горла. Вона кричала і плакала, доки горло не захрипіло. Її тіло здригалося в конвульсіях, легені ладні були зруйнуватися, коли вона дозволила собі відпустити. Відчути.
Останнім часом, вона рідко відчувала щось. Вона була свідком стількох смертей, бачила стільки спалених до невпізнання тіл. Іноді їй просто потрібно було випустити це назовні. Дозволити горю охопити її, аби вивільнити з себе ці емоції, витіснити їх зі свого тіла.
Аж поки, врешті-решт, не залишилося жодної сльозинки. І вона знову опанувала себе.
На похорон Коліна прийшли всі. Кожен член Ордену Фенікса, що залишився в живих, відірвався від своїх справ, щоб віддати шану — за винятком Кінґслі та кількох інших старших членів. Вони, мабуть, були надто зайняті артефактом.
Їм довелося накласти кілька заклинань розширення, щоб збільшити підвал, і всі змогли поміститися в тісному просторі. Коли почався похорон, всі тулилися один до одного, притискаючись для комфорту і підтримки.
Попри те, що Колін був лише на кілька місяців молодший за Гаррі, він все одно здавався надто молодим. У нього був невеликий стрибок росту десь у віці п'ятнадцяти років, але він залишився маленьким. Невинним. Можливо, справа була в його білявих кучерях, або в тому, що його щоки ніколи не втрачали юнацького рум'янцю, але Колін завжди здавався на кілька років молодшим за свій вік. Завжди мав вигляд ближче до шістнадцяти, ніж до двадцяти. Особливо тепер, коли рум’янець полишив його обличчя.
Гаррі виголосив промову. Про життя Кріві, його досягнення, незламну відданість і заразливу усмішку, яка, здавалося, підіймала настрій усім навколо.
— Чиста душа, — сказав Гаррі. — Один з найкращих.
Приглушені ридання наповнили простір, коли присутні почали накладати вогняні заклинання, щоб розпалити багаття. Більшість почали розходитись, коли почалося горіння. Надто засмучені, щоб дивитися, як тіло одного з них перетворюється на попіл.
Герміона залишилась. Вона завжди залишалася. Гаррі, Шеймус, Рон, Луна і Невіл теж. Вони мовчки стояли пліч-о-пліч, дивлячись, як полум'я підіймається все вище і вище, затьмарюючи їхнього друга і перетворюючи його на попіл. І коли знайомий запах горілого тіла наповнив повітря, Герміона молилася всім богам, яких тільки могла пригадати, щоб смерть Коліна не була даремною.