«There is no charm equal to tenderness of heart.»
— Jane Austen, Emma
*******
Драко обережно склав давньоєгипетські сувої, за вивченням котрих провів майже увесь день, та сумно глянув на порожній стіл своєї напарниці, який зазвичай під кінець тижня був перетворений на суцільний безлад, завалений книжками, записами та брудними горнятками.
Він підвівся зі свого місця та скинув робочу мантію — вологий холод підземель неприємно вдарив його в спину, і Драко поспішив одягнути пальто та огорнути шию шарфом. Він перевірив захисні замовляння, накладені на шафи для зберігання, зачинив кабінет та, минувши довгий кам’яний коридор, освітлений синім полум’ям смолоскипів, вийшов до головної кімнати Відділу таємниць.
— Сьогодні раненько, — Мортімера Ґрейвс відклала в бік «Відьомський тижневик» і підняла до нього очі крізь окуляри-половинки, які ось-ось мали б впасти з її маленького носа. — Ти добре себе почуваєш?
— Усе нормально, — Драко потягнувся до зачарованого пера, аби поставити підпис у книзі невимовних, зобов’язуючись зберігати в таємниці все, що ховалося за цими стінами, як тільки покине своє робоче місце.
— Ви з Герміоною знову сварилися сьогодні?
— Можливо, трохи, — він черкнув свої ініціали поруч із розмашистим «HJG». — Просто дослідницька сутичка, — відьма недовірливо хмикнула на його слова.
— О, тому ти йдеш зараз, а вона пішла в обід, коли інколи вас двох об одинадцятій ночі не витурити звідси?
— Я вже закінчив свою частину роботи, а про плани Ґрейнджер нічого не знаю.
— І той букет зовсім не пов’язаний із твоїм кепським настроєм?
— У мене алергія на лілії, — Драко потер носа, усе ще відчуваючи свербіж від пилку гидотних квітів.
— Чи на того, хто їх надіслав?
— Морті, що ти хочеш, щоб я тобі сказав? — він втомлено подивився на наглядачку. Відділ дотримання магічних законів міг би зекономити добряче коштів на послугах виманологів та сироватці правди для штаб-квартири аврорів, якби Поттер просто забрав Мортімеру до себе в кімнату допитів.
— Не мені.
— Ми просто напарники.
— Я мертва, а не сліпа, юначе! «Невимовний» означає, що ти не розповсюджуєшся про свою роботу, але аж ніяк не те, що не можеш поговорити з дівчиною про свої почуття!
Гнів та розчарування, які повільно нагрівалися в ньому весь день, майже дійшли до точки кипіння. Драко захотілося пнути ногою крісло для відвідувачів, яке нащось стояло навпроти стійки, де сиділа чи, краще сказати, парила мадам Ґрейвс. Хто взагалі придумав залишити крісло у відділі, у якому не буває відвідувачів? Певно, та сама людина, яка вирішила, що найняти на роботу балакучого привида — це гарна ідея.
Але він стримався й, засунувши руки в кишені пальто, розвернувся до виходу.
— На добраніч, Морті.
— Ну й дурень! Вона ж тобі подобається! Впустиш таку дівчину!
Драко піднявся сходами на восьмий поверх і викликав телефонну будку, аби швидше опинитися поза задушливими стінами Міністерства. Його парубоцька квартира розташовувалася в п’яти хвилинах ходьби звідси, у будинку на межі чарівного та маґлівського Лондону, і він сподівався, що коротка прогулянка додому допоможе трохи провітрити голову, бо розмова з Мортімерою ніяк не йшла з думки.
Йому не подобалася Ґрейнджер — він був жалюгідно та безнадійно закоханим у неї.
День за днем Драко повільно сходив із розуму від думки про те, що одного разу вона зустріне правильну людину і створить разом із нею теплу й затишну сім’ю. А над ним доля не змилується, і тому він не помре від розбитого серця, а проживе своє нікчемно довге життя чарівника у вічній тузі й віддасть кінці у великому холодному маєтку, бо Герміона єдина жінка, яку Драко коли-небудь хотів для себе і якої він ніколи не буде вартий.
Пожовкле листя кидалося до ніг перехожих, коли він ступив на тротуар біля будівлі Королівської Скарбниці й рушив знайомою дорогою, змішуючись із натовпом.
Осінь завжди асоціювалася в нього з кучерявою відьмою. Тим ледь помітним спалахом золота в її очах, коли вона сиділа з книгою біля Чорного озера в останніх променях вечірнього сонця. Як вона куталася в безглуздо великий ґрифіндорський шарф, намагаючись сховати свій чарівно почервонілий від прохолоди ніс, а вітер грався з її волоссям, плутаючи його. Чи з тим, як чекала сезонного меню в маленькій затишній кав‘ярні поруч із Міністерством, аби декілька місяців харчуватися виключно гарбузовим лате та булочкою з корицею.
Деколи він замислювався над тим, чи існував час, коли він не був закоханий у Герміону Ґрейнджер. Чи серце зрадило його ще в ту мить на пероні, коли Драко вперше зустрів маленьку всезнайку?
Відбувши свій домашній арешт і склавши НОЧІ, він сподівався заховатися в темних підземеллях Відділу таємниць якомога далі від галасу публічного життя та своєї спадщини та присвятити себе дослідженням природи магії. Але про тишу Драко міг лише мріяти. У перший же робочий день він зіштовхнувся з Ґрейнджер у ліфті до дев’ятого поверху, й між ними зав’язалася голосна сутичка, яка якимось чином довела до того, що головний невимовний призначив їм перший спільний проєкт.
За три роки проведені разом як напарники вони дійшли від сварок та мовчазного ігнорування одне одного до дивної дружби, яка була більшим за все, на що він міг сподіватися після того болю, що заподіяв їй у шкільні роки. Драко був готовий узяти це як єдину краплинку її прихильності, бути її другом до скінчення віків, аби лише світло її присутності було в його житті. І хоча він періодично ловив її довгі задумливі погляди до нього, а часом між ними проковзало щось схоже на невпевнений флірт, він не давав цій солодкій омані проникнути в його розум і дати собі змогу сподіватися на шанс із нею.
Драко увійшов до квартири, скинув верхній одяг у коридорі й одразу попрямував до мінібару у вітальні. Цей день пережував його та виплюнув, лишивши змученим і спустошеним. Наповнивши склянку на два пальці темно-медовим вогневіски, він став коло вікна і зробив перший ковток.
Ряди магазинчиків уздовж вулиці навпроти мерехтіли у світлі гелловінських прикрас, нагадуючи, що до щорічного Міністерського благодійного балу залишилося два дні. Можливо, він міг би прикинутися хворим і не йти, а кошти виписати чеком і передати через Тео? Чи спробувати замовити летиключ і побути якийсь час на самоті в одному з маєтків Мелфоїв у Франції без доступу до британської преси?
Драко міг би навіть ризикнути й навідатися до матері у Вілтшир. Краще всю вечерю слухати про потенційних наречених, яких йому буде сватати Нарциса, аніж бачити Ґрейнджер, яка дефілює залою в під руку із всесвітньовідомим болгарським гравцем у квідич, наче вони повернулися на свій четвертий курс у часи Тричаклунського турніру.
Він сильніше стиснув склянку, відганяючи якомога далі спогад про фото з «Щоденного віщуна», де вона сміється разом із Віктором Крумом в одному з нових ресторанів на алеї Діаґон.
*******
Раптовий спалах зеленого світла й гуркіт мережі флу привернули його увагу, а потім пронизливе нявкання відлунням прокотилося кімнатою. Драко запалив світло й побачив великий рудий клубок шерсті, вкритий сажею.
— Криволапику? — він поставив недопитий напій на журнальний столик та підійшов до кота. — Як ти тут опинився, друже? — Криволапик, можливо, і був найбільш розумним котом, якого Драко зустрічав за своє життя, але говорити, аби подорожувати каміном, він навряд чи навчився.
— Няв! — напівкнізл виглядав стурбованим чимось і продовжував голосно нявкати та крутитися довкола його ніг.
Першою його думкою було те, що з Ґрейнджер щось сталося, але він відкинув найгірші сценарії та зупинився на тому, що, кіт випадково впав у мережу, а адреса Драко просто була останньою у вихідних дзвінках. У будь-якому випадку він мав би віднести тварину його власниці, інакше б та, помітивши пропажу свого фамільяра, підняла б на вуха увесь аврорат.
— Добре, даваймо доставимо тебе додому, — Драко підхопив кота на руки й зачерпнув трохи порошку флу з піали на каміні.
У вітальні Герміони було тихо та темно, що давало йому надію непомітно залишити пухнастого там, де йому було місце, й повернутися до себе.
— Я був радий тебе бачити, Лапику, — він пошепки звернувся до кота, відпускаючи його, і спробував навпомацки знайти порошок, але під руку траплялися лише рамки з фото та якісь гелловінські прикраси у вигляді павучків. — Дякую, що завітав, але не роби так більше, — Драко запалив «Лумос» на кінчику палички й оглянув полицю над каміном — там нічого не було. Щось хруснуло під його черевиком, і він подивився вниз. — Мерлін, за що це мені? — горщечок валявся розбитий, а порошок, який мав лежати в ньому, вкривав усю підлогу зеленим пилом так, наче в ньому хтось вивалявся. — Репар… — позаду почулося шурхотіння та тупотіння в перемішку з писком.
Він озирнувся та, направивши паличку на джерело звуку, сторопів: на відстані декількох метрів від нього була видра. Драко придивився до маленького звіра з блискучою, наче мокрий шовк, коричневою шерстю та великими, як два озерця, карими очима.
— До біса… — він впізнав би ці очі з тисячі. — Ґрейнджер? — Драко міг заприсягтися, що після його слів видра полегшено зітхнула.
Він знайшов вимикач на стіні й увімкнув світло у вітальні.
— Що сталося? — це було радше риторичне запитання, але видра почала розмахувати передніми лапками, фиркати та бурчати. — Тихше, Ґрейнджер, я володію всього п’ятьма мовами й видряний не входить у їх перелік, — Драко підняв Герміону з підлоги й посадив на крісло, побіжно перевіряючи її на наявність ушкоджень. Він окинув оком кімнату, шукаючи сліди боротьби або чогось іншого, що могло б дати йому відповідь, але, крім розбитого горщика з порошком флу, все було на своєму місці.
— Розсійчари, — нічого не відбулося. — Гоморфус, — заклинання мало б повернути їй людську подобу, якби вона була заперта у своїй анімагічній формі, але це теж не подіяло. — Отже, ти випадково не стала анімагом, — видра подивилася на нього, як на дурня, і заперечно похитала мордочкою зі сторони в сторону. Не анімаг… не була трансфігурована… — Бляха! Тебе закляли, — не питання, а твердження. Його думки почали стрибали від однієї до іншої, коли він швидко перебирав у голові всі доступні варіанти. Урешті-решт Драко сконцентрувався на одному зі своїх найбільш щасливих спогадів та промовив: — Експекто патронум, — сріблясто-біле світло зірвалося з його палички та сформувалося у видру трохи більшу за ту, що зараз пильно спостерігала за ним. — Поттере, це Мелфой. Терміново прийди в квартиру до Ґрейнджер.
— Герміона?! — рятівник чарівного світу вивалився з каміна за кілька хвилин у повному аврорському спорядженні, загрозливо тримаючи паличку в руках.
— Ось, — Драко вказав рукою на крісло.
— Герміона? — видра кивнула та забурмотіла. — Як це сталося?
— Її закляли.
— Ти думаєш, що це прокляття? — він ніколи б не визнав цього вголос, але йому було приємно, що вони з Поттером дійшли до такого рівня взаємоповаги та порозуміння, що той не накинувся зі звинуваченнями на нього.
— Якби Ґрейнджер була трансфігурована у тварину, то втратила б розумові навички людини й нічим не відрізнялася б від тих видр, що живуть у дикій природі. Але вона очевидно зберігає якусь долю свого великого мозку, — Драко кинув короткий погляд на видру, і йому здалося, що вона закотила очі. Чи всі видри вміли закочувати очі?
— Анімагія?
— Малоймовірно.
— І як ти тут опинився? — Гаррі скинув аврорську мантію на стілець та пройшов уздовж кімнати, оглядаючи її.
— Мене привів кіт.
— Криволапик? — Поттер блимнув на напівкнізла, який лежав на дивані з видом істоти, що на сьогодні вже виконала свою місію, і сподівалася, що її більше не будуть турбувати через усілякі дрібниці.
— Це зараз не має значення, — Драко відмахнувся.
— Щось пробував уже?
— «Розсійчари» та «Гоморфус» не допомогли. Потрібно мати хоч найменше уявлення, що це за закляття, аби зруйнувати його.
Гаррі мугикнув, погоджуючися з його словами, й вийшов із вітальні. Драко ступив крок за ним, коли щось гупнуло, й роздався писк: Ґрейнджер-видра зістрибнула з крісла, але заплуталася у власному хвості та впала на бік.
Він підійшов до верескливого клубка та взяв його на руки.
— Йди сюди, нещастя. А то вб’єшся раніше, ніж ми навіть дізнаємося, що це за прокляття, — видра вдячно пирхнула і вмостилася зручніше на його передпліччі.
— Мелфою, — Поттер покликав його з кухні. — Подивися на це, — Гаррі вказав на обідній стіл, на котрому були розкидані листи, книги, клаптики паперу, напівпуста упаковка печива та недопитий кухоль із чаєм.
— Те, що твоя подруга любить влаштовувати безлад, — абсолютно не новина, Поттере. Ай! — видра злобно куснула його за палець. — Поводься чемно, а то здам у «Магічний звіринець»!
— Ось це, — Поттер підняв у повітря запрошення на бал, таке саме сьогодні зранку отримали всі працівники Міністерства як нагадування про захід. Драко точно бачив, що Герміона сховала своє в сумку перед тим, як піти з роботи. — З ним щось не так.
Він також відчував химерні вібрації від листівки. Драко дістав свою паличку й наклав на запрошення заклинання виявлення: білі краї паперу злегка обвуглилися, але чорна пліснява, яка була ознакою темної магії, так і не проступила.
— Проклято, але не смертельно, — він спокійно видихнув. Щоб це не було, воно принаймні не збиралося вбити Герміону чи позбавити її магії.
— Ти зможеш дізнатися, що це за закляття?
— Спробую. Але може знадобитися якийсь час.
Паличка Поттера завібрувала й видала сигнал тривоги. Гаррі зітхнув:
— Мене викликають у штаб-квартиру аврорів. Я повернуся як тільки зможу.
*******
Поттер пішов, і Драко лишився сам на сам із видрою та невідомим закляттям. Помістивши листівку в захисну сферу, він клацнув електричний чайник та дістав із шафки над раковиною чашку, яка негласно була його. Інколи йому було лячно від того, наскільки комфортно він почувався у квартирі Ґрейнджер.
Два роки тому, через нещасний випадок у кімнаті з мізками увесь Відділ таємниць був вимушений піти на тижневий карантин. А вони з Герміоною тільки наблизилися до прориву у вивченні здатності чарівників до блокології та виманології та не хотіли полишати досліджень, тож, не довго думаючи, вона вперше затягнула його до себе додому.
Потім Британію накрив страшний циклон, від чого в підвалі Міністерства стало так вогко та холодно, що вода стікала стінами, перетворюючись на крижану кірку. Ніякі зігрівальні замовлення не могли протриматися понад десять хвилин, змушуючи їх клацати зубами між спробами перекласти давньоскандинавський рунічний текст про берсерків. У якийсь момент Ґрейнджер урвався терпець, і він знову опинився на дивані в її вітальні з рудим клубком на колінах та «Спелменовою абеткою складів» у руках.
З часом це стало звичною справою. І хоча його квартира була ближче та просторіше, Драко ніколи не заперечував, щоб вони збиралися в неї. Можливо, тому, що на відміну від його мінімалістичної та практичної оселі, її була сповнена маленьких дрібничок, які створювали домашній затишок. А, можливо, тому, що інколи вони відривалися від роботи, й вона з притаманним лише їй ентузіазмом знайомила його з маґлівською технікою, їжею, музикою, кінематографом та літературою.
Драко відчув як видра на його руці важко і часто дихає.
— Усе нормально, Ґрейнджер? — шерсть видри була абсолютно сухою. Чи могло це викликати у неї дискомфорт? Можливо, вона перегрілася? У кімнаті було тепло, і він сам охоче б зараз зняв светр. Драко мало що знав про видр, окрім того, що вони були водними ссавцями та їли рибу. — Тобі спекотно? — кивок. — Тобі потрібна вода? — ще один кивок.
Драко збільшив одну з мисок, перетворивши її на великий тазик, і наповнив його водою. Можна було б віднести Ґрейнджер у ванну, але так вона була під його наглядом допоки він розбирається із закляттям. Драко опустив видру в імпровізовану купіль, спостерігаючи, як тваринна сутність бере початок. і вона із задоволенням бавиться в прохолодній воді.
— Розважайся.
Він навів лад на столі та, глибоко вдихнувши, заплющив очі та порахував до семи й очистив розум блокологією. Йому була потрібна максимальна концентрація, бо зараз він міг покладатися лише на свої досвід і знання без підтримки напарниці.
Через пів години Драко закінчував серію базових діагностичних чарів для заклять, яких навчився у Білла Візлі, коли у двері постукали. Він напружився.
— Ти на когось чекала? — Драко подивився на видру, що лежала на спині посеред води, вона похитала головою, кажучи «ні». — Будь тут, — він підвівся та рушив до коридору. Вхідні двері не мали такого елементарного маґлівського винаходу, як вічко, тож йому довелося прислуховуватися до звуків на сходовому майданчику.
— Мелфою, це я!
Він відчинив двері, запускаючи Поттера в середину.
— Ти забув, як користуватися каміном?
Замість відповіді Гаррі підняв два пакети: один із логотипом азійського кафе з першого поверху будинку, у котрому жила Ґрейнджер, а інший із сусідньої продуктової крамниці.
— В аврораті так мало платять, що ти став підробляти кур’єром? — Драко дістав видру з води й, постеливши рушник, пересадив її на стіл.
— Йди в сраку, — Поттер одна за одною виймав коробки з пакета, і живіт Драко завурчав від запаху теплої їжі, який швидко ширився довкола. — Герміоно, я не був упевнений, що саме ти будеш їсти, зважаючи на… — Гаррі обвів рукою видру перед ним, — тому взяв тобі рис із морепродуктами та окремо ще просто риби, — він дістав упаковку оселедця. — А це твоє, — ґрифіндорець передав йому коробку.
— Дякую, — він призвав собі виделку, ігноруючи веселе пирхання Поттера з цього приводу. — Ґрейнджер, що ти будеш? — видра принюхалася до риби й, повагавшись, тикнула лапкою в бік коробки з рисом. Він відкрив для неї пакування так, щоб вона могла вільно брати їжу сама, й узявся за свою гостру локшину з овочами та яловичиною.
— У мене є новини, — Гаррі привернув його увагу, перемішуючи свій удон із куркою паличками. — Ти знаєш Бетті Беннетт?
— Не думаю.
— Ну це не має значення. Вона вчора посварилася зі своїм хлопцем.
— Я пропустив момент, коли ми стали з тобою кращими подружками, й тепер ти переповідаєш мені міністерські плітки?
— Це не плітки, а причина, чому Герміона має такий вигляд.
— Ближче до діла.
— Як я вже сказав, Бетті посварилася зі своїм хлопцем. У процесі сварки цей йолоп сказав щось про те, що їй було б добре стати хоч на чверть такою розумною, як Герміона Ґрейнджер, аби йому було не соромно піти з нею на бал.
Видра роздратовано висунула морду з коробки та загарчала, сердито тупаючи хвостом і розкидуючи рис по всьому столу.
— Заспокойся, тримай, — Драко дістав м’ясисту креветку та сунув їй у зуби, — пожуй. Давай далі, Поттере.
— Бетті працює у відділі внутрішньої кореспонденції й мала розсилати запрошення від адміністрації Міністра, — він голосно фиркнув, розуміючи до чого це все веде. — Коли зранку побачила ім’я Герміони на листівці, то вирішила помститися. З того, що я зрозумів, тим часом як дівчина розмазувала шмарклі по кімнаті допитів, її хлопець прийшов, перепросив за свої слова, вони помирилися, вона злякалася того, що наробила, і прибігла в аврорат, шукаючи мене.
— Дуже щемка історія, — Драко вкотре упевнився, що почуття перетворювали людей на ідіотів, — але вона сказала, що це за прокляття?
— А ось тут найцікавіше: вона не знає що це.
— Як?
— Ось так. Бетті бачила це прокляття в якомусь журналі для відьом у розділі «Як позбутися суперниці й не потрапити в Азкабан», але там не було контрзакляття.
— Фантастика! І як ми маємо знайти це закляття…
— Я заглянув в архів, — Поттер дістав із кишені своєї аврорської мантії декілька перев’язаних стосів, зменшених до розміру коробочки сірників. — Енґорджіо, — журнали набули свого звичного розміру.
— Ти жартуєш…
*******
Драко вдалося розшарувати закляття на складники й вивести його числомагічну формулу. Тепер він намагався розв’язати рівняння під хихикання Поттера, який вирішив зачитувати вголос поради з журналу, які були одна дурніше іншої.
— Послухай ось це: «… Змусь своє оточення швидко “забути” про суперницю! Візьми свічку білого кольору, прив’яжи до неї гілочку розмарину, намаж трохи олією м’яти та запали у вечірній час. Уяви, як образ суперниці розпливається в думках інших, і приговорюй: “Від неї ні сліду, світло тьмяне, тільки я яскраво сяю!”».
— Салазар, людина, яка це писала, ні дня не вчилася в школі чаклунства, — він потер очі, підвівся зі свого місця та потягнувся, розминаючи м’язи спини.
— Перерва?
— Так. Числомагія — не моя сильна сторона, Ґрейнджер набагато вправніша в цьому, — Драко заварив собі ще кухоль чаю.
— Я можу спитати тебе дещо?
— Спробуй.
— Як там Теодор?
— Теодор? Котрий Нот? — Гаррі кивнув. — У нього все нормально, — насправді його друг уже декілька днів був у розбитому стані, але стороннім не обов’язково було про то знати. — Чому ти запитав?
— Ну, я… — Поттер зніяковіло відвів погляд, і все стало на свої місця.
— Тільки не кажи, що ти той хлопець, із котрим зустрічався Тео?
— Можливо, — Драко недовірливо звів брову. — О, Ґодрику, так! Так, ми з Тео зустрічалися. Не можу повірити, що я розповідаю це тобі…
Він подивився на видру, яка не виглядала здивованою.
— Ти знала? — Ґрейнджер видала звук, який він зарахував як «так».
— Він у порядку? — Гаррі стиснув губи.
— Ну якщо надмірне вживання дідових запасів вогневіски в старому напівзруйнованому маєтку є нормою, то так.
— Що мені робити?
— Ти просиш поради?
Поттер зняв окуляри та сховав обличчя в долоні.
— Так, Мелфою, мені потрібна порада, бо ти найближчий друг Тео, а я не знаю, що мені робити. Я запросив його на Міністерський бал як свою пару, щоб зробити все офіційно, а він почав говорити, що не вартий мене, і просто пішов!
Драко міг зрозуміти Тео краще, ніж будь-хто.
— Ти зірка, Поттере, рятівник світу, а він дитина смертежера, що гниє в Азкабані, зважай на це трохи.
— Думаєш, мені, Герміоні чи Рону потрібна ця «популярність»?! Ми робили те, що мали, і все, чого потребуємо зараз, — це спокою! Я просто хочу тримати за руку чоловіка, якого кохаю, допоки кожен другий у залі буде вважати своїм боргом нагадати мені про мою перемогу над Волдемортом, і відчувати, що в моєму житті є хтось, хто знає просто мене, а не мої заслуги перед чарівною спільнотою!
Він уперше за вечір уважно придивився до Поттера: увесь пом’ятий, під очима велетенські темні кола, а волосся стирчить з усіх боків, наче ніколи не знало гребінця, хлопець виглядав нічим не краще за Тео.
— Знаєш, що об’єднує більшість слизеринців, окрім родичів у тюрмі? — Гаррі махнув рукою, заохочуючи його продовжувати. — Ми думаємо, що не варті нічого хорошого, тому що тінь від вчинків наших батьків занадто темна. Я впевнений, що Тео не хоче, аби бруд його спадщини якось відбився на тобі.
— Він дурень, якщо так вважає. Ти даси мені адресу маєтку? Я думаю, що мені є що йому сказати.
Драко вирвав чистий аркуш із блокнота та, взявши кулькову ручку, яка була безперечно в рази зручніша за перо, написав адресу будинку Тео в Шотландії.
Він передав ґрифіндорцю папірець.
— Я роблю це заради Тео, ми все ще не подружки, Поттере.
— Звісно, Мелфою, — Гаррі усміхнувся, ховаючи листок у кишеню мантії.
— Усе, а тепер дай мені десять хвилин тиші.
Драко повернувся до числомагічної формули прокляття, сподіваючись нарешті знайти ключ до його розбиття. Він побудував складну діаграму та, діставши з маленької бібліотеки Герміони «Нову теорію числомагії», почав розв’язувати рівняння.
— Якась фігня.
— Що там? — Поттер відірвався від читання журналу «Юна відьма».
— Вісімдесят вісім, — Драко ще раз звірився з книгою: «...потужний символ фінансового достатку, сили, стабільності та матеріального успіху.». — Це не має сенсу, — він втомлено потер скроні та посунув свої записи до видри. — У тебе є ідеї? — Ґрейнджер була набагато кращою в числомагії.
Герміона нависла над аркушем та притихла, зосереджено переглядаючи формулу. Вона підвела до нього очі, й у них блиснула та сама іскра геніальності її розуму.
Видра повернулася до Гаррі та почала стукати хвостом із певним інтервалом. Поттер звів брови, а потім розширив очі та, схопивши блокнот із ручкою, почав малювати якісь точки та тире.
— Ось! — Гаррі простягнув йому аркуш.
— Що це? — Драко розглядав напис «— — — ·· — — — ··» без найменшого уявлення що це.
— Азбука Морзе. Це маґлівський спосіб передачі інформації. Літери та цифри закодовані як довгі та короткі сигнали.
— Звідки ти це знаєш?
— Герміона навчила, коли ми полювали на горокракси. Але мені потрібна абетка, бо я не всі літери пам’ятаю, — Гаррі призвав бісерну сумку Герміони та якимось чином спромігся дістати з подовженого простору невелику таблицю з літерами та їхніми значенням. — Так… Це… вісім, павза, вісім. Вісімдесят вісім. Вона сказала — вісімдесят вісім.
— Я правильно розв’язав рівняння? — Ґрейнджер кивнула. — Проте роз’яснення числа з нумерологічного тлумачника не допоможе зруйнувати прокляття. Якщо звісно це не значить, що ти маєш скупатися в галеонах, як той качур з мультфільму.
— Ти дивився “Качині історії”?
— Поттере, зосередься. Результат правильний, потрібно знайти інше значення числа.
Видра знову подивилася на Гаррі та тупнула хвостом. Поттер кивнув та взявся записувати те, що вона диктувала, забубонівши собі під ніс:
— Крапка, тире, крапка, крапка, павза, тире, тире, тире, павза, крапка, крапка, крапка, тире, павза, крапка. Ось так? — Гаррі показав запис «· — ·· — — — ··· — ·» видрі, й вона погодилася з його правильністю. Драко було потрібно навідатися в міську бібліотеку і почитати про цей метод спілкування або попросити Герміону навчити його. Допоки він міркував про необхідність вивчення азбуки Морзе, на аркуші з‘явився ще один запис: «— · — ·· ··· ···». — Любов? Поцілунок? — Поттер задумався, а потім широко усміхнувся і скрикнув: — Це код! Вісімдесят вісім — це код! Як я вже казав, морзянка — це маґлівська система кодування, раніше нею користувалися для спілкування через телеграф чи радіозв‘язок, і код «88» — це символічне послання, його ставили наприкінці, щось типу «люблю-цілую». Але я не розумію, як це стосується прокляття.
Драко поглянув на літери, написані корявим почерком Поттера над лініями з тире та крапок.
LOVE KISS
Він зрозумів. Цирцеєві цицьки! Це було так близько, як він одразу про це не подумав, зважаючи на те, що прокляття було з жіночого журналу.
Рішення було банальним та прозорим, як вода!
— Це не «люблю-цілую»! Це «поцілунок любові»!
— Поцілуй жабеня — і воно стане принцом?
— Я не знаю про жаб та принців, але це може спрацювати.
Вони з Поттером переглянулися, ведучи німу суперечку.
— Цілуй видру, Мелфою.
— Я? Ні. Сам цілуй. Ти її найкращий друг.
— Ти взагалі казки читав? Герміона мені як сестра, а поцілунки братів-геїв не зараховуються.
— Добре, тоді знайдімо якогось іншого чоловіка чи жінку, які її поцілують.
Гаррі недовірливо зіщулив очі.
— Жінки не підходять, а єдиний чоловік, який є в її житті, окрім мене і тебе, це Криволапик.
— А Крум?
Поттер почав реготати.
— Ні, Віктор не підходить теж. Давай, слизеринський принц, цілуй ґрифіндорську принцесу, — якби поглядом можна було кидати «Аваду», то хлопчик би точно більше не вижив. — Не зиркай на мене, цілуй Герміону.
Драко зібрався з думками та подивився на Ґрейнджер.
— Обіцяй, що якщо не вийде, то ти сильно покусаєш Поттера.
*******
Видра стала на край столу і випрямилася на задніх лапках, він нахилився до неї й притиснувся губами до вусатої мордочки. Що ж, не так він уявляв собі свій першій поцілунок із Герміоною. Драко здалося, що нічого не відбувалося, аж поки не відчув як ніжна жіноча рука ковзнула вздовж його вилиць.
Він розплющив очі й поглянув на дівчину перед собою. Тремтячий видих, що злетів із губ Герміони, обпік йому вуста.
— Здається, вийшло, — її голос був тихим.
Драко прошепотів у відповідь:
— Здається.
Вона м’яко усміхнулася, її долоня все ще лежала на його щоці, й він несвідомо пригорнувся до неї, бажаючи залишитися так назавжди.
— Герміоно! Це знову ти! — голос Поттера зруйнував момент і змусив їх відсахнутися одне від одного. — Ти в порядку?
— Так, Гаррі, все добре, — Ґрейнджер поворушила кінцівками та злізла зі столу. — Що буде з Бетті? — криваве ґрифіндорське серце, жінка була проклята ще мить тому, а вже думає про інших. — Її ж не посадять в Азкабан?
— Ні, звісно.
— Няв! — Криволапик увійшов до кімнати, голосно заявивши про свою присутність.
— А ось і мій рятівник, — Герміона підхопила кота на руки та розцілувала пласку морду. — Такий розумник.
— Якщо все добре, то я, певно, піду, — Поттер засовався на місці. — Надішли мені сову чи патронуса за потреби.
— Передавай привіт Тео, — Ґрейнджер підштовхнула свого друга до виходу та подивилася на Драко. — Дякую.
— Постарайся до кінця року більше не перетворюватися на тварин, Ґрейнджер, — він посміхнувся. — Я не збираюся готувати звіт для Фогвуда сам, — це було легким шляхом — удати, що нічого такого не сталося і декілька хвилин тому він не зняв з неї прокляття поцілунком.
— Так, я спробую, — Герміона переступила з ноги на ногу. — То…
— Я теж піду, вже пізно.
— Але…
— Побачимося на роботі, — Драко майже вибіг із кухні й, на ходу схопивши жменю порошку, кинувся в камін.
— Драко, стій… — відлунням долетіло до нього вже коли він був поглинутий зеленим полум’ям.
Перемістившись додому, він заблокував свою мережу флу та двері, призвав пляшечку настоянки для сну без сновидінь та, випивши її одним махом, впав на диван у вітальні.
На ранок він одразу пожалкував про своє вчорашнє рішення — голова тріщала від надмірної порції настоянки, а тіло ломило з усіх боків, наче його всю ніч топтали гіпогрифи.
Якось зібравши себе до купи, Драко підвівся з дивану та поглянув на годинник.
— Бляха! — була одинадцята ранку — він проспав роботу, і то було на краще.
Драко надіслав сову в Міністерство, повідомляючи головного невимовного, що візьме кілька днів лікарняного, та рушив у душ.
Він не знав, скільки часу просто стояв під теплими струменями. Його думки так чи інакше поверталися до вчорашньої пригоди з видрою і того теплого, майже благоговійного виразу обличчя Герміони, коли вона зрозуміла, що він зруйнував закляття.
Крізь шум води Драко почув як у двері квартири наполегливо постукали, але просто проігнорував це. Він не хотів нікого бачити. Через якийсь час непрошений відвідувач перестав виламувати йому двері й знов запанувала тиша.
Драко огорнув стегна рушником та відкрив шухляду комода, дістаючи свої домашні речі. Він планував провести цей день, як справжня королева драми — у ліжку, з відром морозива та книгою, бідкаючись самому собі на своє життя. Але хтось вирішив змінити цей план, коли двері його спальні відчинилися і вдарилися об стіну зі страшним гуркотом.
Він ледь встиг схопити паличку, коли в проході показався янгол смерті, не менше.
— Мелфою, я вб’ю тебе! — Ґрейнджер залетіла в кімнату, як торнадо. Її щоки були червоними, волосся іскрилося жаринками стихійної магії, а в очах палала справжня лють.
— Якого біса!
— Це я в тебе хочу запитати! Якого біса ти повністю перекриваєш мережу й блокуєш двері, а потім не виходиш на роботу! Я надіслала тобі декілька сов та патронусів!
— Це не дає тобі права вриватися до мене додому! — він відчував роздратування від того, що вона, очевидно, зруйнувала його захисні обереги на квартирі, і йому доведеться робити все заново.
— Ти змусив мене це зробити! — з кожним словом Герміона ставала на крок ближче аж поки не опинилася перед ним.
— Я не просив тебе виламувати мені двері!
— Твої розрахунки неправильні! — вона тупнула ногою, як мале дівчисько.
— Що? — він не очікував такого повороту в їхній сутичці.
— Я перевірила твої вчорашні записи, провела власне дослідження і виявила, що розрахунки неправильні!
Драко не зміг втримати сміху від абсурдності.
— Ти прийшла, щоб сказати, що я припустився помилки? Ну, що ж, давай, просвіти мене!
Герміона видихнула:
— Прокляття зруйнував не поцілунок, а…
— Так? — він перебив її. — Щось не бачу в тебе вусів та хвоста! — Драко навис над нею. Як було можливо, що в одну мить жінка захоплювала та надихала його, а в іншу дратувала так, що він був ладний заткнути їй рота першим, що потрапить під руку?
— Дослухай до кінця, дурню! Якщо звернутися до етимомагічних законів, двослівні сполуки будуть завжди підпадати під правило, у якому перше слово — це причина, а друге — наслідок. Тож якщо трактувати “LOVE KISS”, як “поцілунок любові”, то виходить, що ти любиш через поцілунки, а якщо тлумачити це як “люблю-цілую”, то любов — це причина, а цілунок — наслідок.
— Яке це зараз має значення, якщо закляття знято!
Її плечі поникли, а з губ зірвався втомлений видих. Вона гонорово задерла голову, дивлячись йому прямо в очі.
— Ти, можливо, найрозумніший чоловік, якого я знаю, Драко, але ти такий ідіот! Ти коли-небудь бачив, щоб я пила чай з бергамотом? Ні! Бо я ненавиджу його і тримаю в себе вдома пачку тільки тому, що ти готовий пити його літрами! Я кожного тижня кладу у твою підставку нові кулькові ручки, бо ти завжди губиш їх і починаєш психувати, коли змушений писати пером! Ти єдиний чоловік, про котрого я мрію, засинаючи, і перший хто спадає мені на думку, коли я зранку розплющую очі. Не говорячи про те, що мій норовливий кіт обожнює тебе! І я не знаю, як ще простіше донести свою думку, бо очевидно, що для того, щоб ти мене нарешті поцілував, мені потрібно перетворитися на видру!
У наступну мить його губи були на її вустах так, як Драко цього завжди прагнув — повільно, ніжно, смакуючи нею з кожним новим доторком. Його пальці зарилися в неслухняні кучері, притягуючи дівчину ближче, допоки її м‘які вигини не торкнулися його оголеного торса, викликаючи тремтіння у всьому тілі. Він обережно провів язиком уздовж її нижньої губи, і Герміона обвила руками його шию, її пальці ковзнули в його волосся, стискаючи короткі пасма на потилиці.
Драко злегка нахилив голову, поглиблюючи поцілунок, і вона відповіла тремтливим стогоном, пристрасно припадаючи до його рота. Роки туги й невимовлених слів не мали значення, коли їхні губи зустрілися з новознайденою жадібністю та відчайдушністю, аж поки врешті-решт їм обом не стало кисню.
Він повільно відсторонився та прихилився чолом до її лоба. Груди дівчини важко здіймалися, а на розчервонілих вустах лишився відбиток поцілунку.
Герміона зустріла його погляд і сором’язливо усміхнулася.
— Привіт?
— Привіт, — він усміхнувся у відповідь, усе ще відчуваючи на губах її легкий присмак — щось солодке та фруктове. — Це було….
— Так, — вона хихикнула.
— То ви з Крумом не разом? — Драко пожалкував про те, що сказав це, як тільки запитання зірвалося з його язика, але йому було потрібно бути впевненим, що все, що тільки що сталося, не було випадковістю.
— О, Мерлін! Ти два дні мені кишки мотав через те фото у “Віщуні”? — Герміона почала сміятися. — Віктор — мій давній друг і він щасливо одружений.
— А квіти?
— Від Тарвелії, дружини Віктора.
— Ти ні з ким не зустрічаєшся?
— Ні, Драко, — вона обхопила його обличчя руками, — бо я закохана у свого напарника, — ледь чутно.
Він застиг, ніби весь світ зупинився на мить.
— Я кохаю тебе, — сказати це вголос було звільненням, ніби тягар, що він ніс у душі роками, нарешті спав. Якби він був віїлою, то б відчув за спиною крила. — Дуже сильно.
— Я знаю, інакше б я все ще була видрою, — невиправна.
Драко вкрав у неї маленький цілунок та пригорнув до себе в обійми, не бажаючи мати хоч найменшу відстань між ними.
— Герміоно?
— Ммм?
— То ти підеш зі мною на бал завтра?
— Звісно, я б дуже цього хотіла, — Герміона усміхнулася. — А зараз ти не міг би одягнутися? Це малість відвертає мою увагу.
— Можливо, це мій план спокусити тебе.
— Тоді я вже, — вона торкнулася губами його шкіри, трохи вище серця.