Повернення додому

— Я вдома, даттебайо! — Наруто втомлено видихнув у пил своєї невеличкої квартирки всю радість повернення додому.

І кому він це сказав, якщо вдома його ніхто не чекає?

Хлопець скинув брудні сандалі, і вони з тихим шумом впали на підлогу. Погляд вловив товстий шар пилу на полицях і навіть на заправленому ліжку. Єдина квітка на підвіконні обсипалася жовтим листям, потемнілим від часу.

Скільки його не було вдома?

Він ішов додому не поспішаючи, повертаючись із війни — звісно, Наруто знав, що на нього чекають у шпиталі. Незліченні подряпини, синці, садна, відірвана рука, зрештою, але дім — йому настільки важливо було опинитися там, що все інше мало зачекати.

Із цим місцем були пов'язані і хвилини боягузливої самотності, і найвищої радості — усіх осколків, з яких складалася його душа.

Він повертався додому із солодким відчуттям перемоги. Герой Четвертої Світової, ще б пак. Тепер його знає весь світ, як рятівника.

Він повертався додому з гірким почуттям провини.

Долоня змела пил з обіднього столу, і він поглядом простежив, як його крупинки сиплються донизу. Від відчинених вікон потягнуло приємним прохолодним вітром, що вимітав усе затхле повітря, накопичені невисловлені слова й гіркоту з його думок.

А гіркоти було багато — так багато, що вона здавлювала груди героя сталевими обручами і заважала дихати. Наруто опустився на стілець і прижав гарячі долоні до обличчя, силкуючись прогнати ці образи — кров, смерть, що прийшла по нього, щоб дістати Кураму, щоб вбити їх усіх, відчай. Батько. Зрада Саске.

Ні, надто багато всього сталося — він не встигав, не міг усе обміркувати, переосмислити. Біль від втрати батька був таким сильним, що хлопець схлипнув хрипким голосом, і це було більше схоже на стогін.

Перестати відчувати біль він не міг.

Адже він більше ніколи не побачить батьків, і було так огидно боляче усвідомлювати це.

Руки самі відштовхнули його від столу, ноги поплелися до вікна, і він вистрибнув із квартири, прямуючи хоча б куди-небудь. Подалі звідси.

Свіже повітря запаморочило голову, і хлопець упав на лавку в сквері недалеко від його будинку. Ліхтар розсіював мерехтливу темряву, окреслював коло світла, в якому тепер сидів Узумакі.

І раз за разом йому здавалося, що там, у темряві, на нього чекали його демони. Виючи від кровожерливості, підживлюючись болем втрати і відчаєм самотності.

— Гей, Наруто! — з думок його вивів дівочий вигук — знайомий, рідний голос Харуно. — Чого сидиш тут?

— Та у квартирі дуже пильно... — він зніяковіло посміхнувся і завів руку за голову, скуйовдивши волосся на потилиці, і здивовано застиг, помічаючи за кілька метрів від Сакури Саске і Какаші-сенсея, а потім його погляд перескочив на круглу коробку в руках дівчини.

— Ми тут подумали, Наруто, — з усмішкою почала вона, спостерігаючи за розгубленим поглядом друга. — Твій день народження припав на неспокійний час, але тепер, коли все добре, ми просто не можемо не привітати тебе!

— З Днем народження! — урочисто привітав його Какаші-сенсей і вручив паперовий згорток, який Узумакі одразу ж розгорнув і побачив там фотоальбом.

Тремтячими руками він розгорнув першу сторінку і круглими від подиву очима оглянув дві світлини його батьків — він не міг не впізнати їх. На першому фото вони були зовсім дітьми, стояли біля дверей Академії ще з кількома одногрупниками. На наступних фото вони були вже дорослішими, але молодшими за них зараз, напевно, а коли Наруто побачив фото вагітної мами й усміхненого тата на кухні, то відчув, як ком в горлі від непрошених сліз.

— Я дізнався, що ти не маєш їхніх фото, тому... — тихо промовив Хатаке, спостерігаючи за реакцією учня.

Наруто витер рукавом сльози і з широкою посмішкою глянув на сенсея.

— Какаші-сенсею, ви навіть не уявляєте, наскільки це для мене важливо, — в останній момент його голос затремтів, і він замовк.

— Глянь на останнє фото, — Сакура перегорнула кілька аркушів і вказала на старе фото їхньої команди. — Ми вирішили вставити і її сюди. Зрештою, ми ж твої друзі, — вона потерла пальцем край сторінки і перегорнула її. — А тут ми залишили кілька порожніх, щоб ти міг додати ще фотографій.

— Ви... — крихким голосом почав Наруто, відчуваючи, як від їхньої присутності, турботи й уваги розсіюється те, що заважало дихати на самоті у квартирі. — Спасибі велике, я справді... Я дуже радий, що ми всі разом зараз.

— Як в старі добрі часи, — посміхнулася Сакура і заправила пастельне пасмо за вухо.

— А ти чого мовчиш, теме?

Учіха був незвично похмурим для такого моменту і, мабуть, трохи розгубленим.

— Я теж приєднуюся до привітань, — видавив нарешті Саске, свердлячи дірку поглядом в лавочці, на якій сидів Наруто до їхнього приходу. — З Днем народження, — ще більш ніяково вимовив хлопець.

Узумакі посміхнувся і штовхнув його в плече здоровою рукою.

—  Давайте їсти торт уже, — запропонувала Сакура. — У нас ще лимонад є.

— Я ще не їв відтоді, як прийшов у Коноху, — зізнався Узумакі, погладжуючи живіт, що наче у підтвердження заурчав. — Може, в Ічіраку спочатку? — запропонував хлопець. — А потім солодке?

Сакура закотила очі, Саске знизав плечима.

— Ок, тоді спочатку рамен! — сказав Какаші і попрямував у бік раменної.

Туман у душі Наруто остаточно розсіявся, поступаючись місцем теплим променям сонця рідної команди номер сім.

Саме сьогодні Наруто був по-справжньому щасливий, слухаючи, як сперечаються Сакура і Какаші-сенсей та як пирхає Саске, як Теучі-сан кричить, що локшина готова, як гомонить народ у раменній — відчуваючи, як навколо нього кипить життя.

І нехай його батьків поруч із ним не було, і нехай вони віддали свої життя заради того, щоб міг жити він, і навіть з усвідомленням того, що вже нічого не можна змінити, з гіркотою розпачу й надії на те, що ніколи не судилося збутися, він відчував, як проростає в душі вдячність і як плетуться слабкі паростки віри в безтурботне майбутнє, без війни між країнами.

Від усвідомлення того, що поруч люди, які докладатимуть усіх зусиль, щоб зберегти мир — паморочилося в голові. І Наруто був, напевно, вперше, такий щасливий у свій день народження. Не так відчайдушно, як раніше, не намагаючись створити подобу гарної атмосфери й не чіпляючись за кожну можливість підняти собі настрій, а відчуваючи рівну, спокійну радість. Тому що тепер нарешті все добре. Тому що ці троє будуть із ним поруч ще дуже довго.

З Днем народження, Наруто. Ми пройшли довгий шлях разом, чи не так? — свідчив напис над їхнім спільним фото, яке вони зробили наступного дня.