Авреліан

Герміона стояла перед дзеркалом у ванній кімнаті, заколюючи волосся шпильками, коли почула дзвін каміна. Вона швидко закріпила останню шпильку і попрямувала до вітальні.

— Доброго ранку, Мелфою... — Герміона зупинилася і тупо витріщилася на чоловіка у вітальні.

— Що? — обурено запитав Мелфой.

— Н-нічого, — вона отямилася від заціпеніння і посміхнулася. — Я просто ніколи раніше не бачила тебе в маґлівському одязі, — Герміона намагалася бути ввічливою, дивлячись на нього, але нічого не могла з собою вдіяти. Драко непорушно стояв перед нею, засунувши руки в кишені випрасуваних чорних штанів, підперезаних чорним шкіряним ременем. Його сорочка, застібнута на всі ґудзики, мала вузькі вертикальні сині смуги й була акуратно заправлена з загорнутими до ліктів рукавами.

— Це тому, що я нечасто їх ношу. Але ж ми йдемо в маґлівський район, так? — запитав він дратівливо.

— Так. І ти маєш гарний вигляд. Доречний. Я не хотіла, щоб ти почувався присоромленим абощо, — вибачливо сказала вона.

— Я не соромлюся. Я почуваюся ображеним, — різко виправив він.

— Мені справді шкода. Я геть не хотіла тебе образити. Це була просто несподіванка. Я не подумала про це. Вибач, будь ласка. Ти маєш гарний вигляд, — щедро перепросила вона. Вона відчула, як почервоніла, коли зрозуміла, що двічі сказала йому, що він гарний, і мовчки благала Гаррі з'явитися і врятувати її від подальших бентег. Він справді мав досить гарний вигляд, але він завжди його мав. Вона вилаяла себе за такі думки. Не те щоб вона вважала його привабливим; вона ніколи не розглядала його в цьому сенсі. Він просто виявився добре одягненим чоловіком. Було цілком очевидно, що він дуже дбає про свою зовнішність. Вона відчула, як її щоки запалали, і спробувала придумати, що ще сказати, але нічого не виходило. На її щастя, з'явився Гаррі.

— Доброго ранку, — привітався Гаррі. — Я не запізнився?

— Ні, ти як ніколи вчасно, — посміхнулася Герміона, радіючи, що хоч чимось змогла залагодити незручність, яка виникла між нею та Драко. Вона не могла не помітити, що Гаррі геть не здивований вбранням Мелфоя.

— Тобі личить, — сказав Гаррі Мелфою, повністю зруйнувавши останню думку Герміони. — Здається, одяг на тобі добре сидить. Почуваєшся нормально?

— Так, — тихо відповів Драко. Він різко відвів погляд від Герміони, і коли вона побачила рум'янець на його щоках, то все зрозуміла. Гаррі дав йому цей одяг. Чого вона не розуміла, так це чому він так образився. Що він зрозумів з її приголомшеного мовчання?

— То ти викликала таксі? — запитав Гаррі.

— Так, воно буде тут за кілька хвилин, — підтвердила Герміона.

— Що? — запитав Драко.

— Таксі. Це особистий маґлівський транспорт. Винайнята машина, — пояснив Гаррі.

— Я думав, що ми будемо являтися, — сказав Драко.

— Це було б чудово, але я не дуже добре знайомий з цією місцевістю, — зізнався Гаррі. — Я не знаю, де там найкраще явитися. А якби й знав, то не знаю, як містер і місис Кріві ставляться до магії.

— Що ти маєш на увазі? — Драко, здавалося, був геть збентежений цим коментарем.

— Ну, не всі батьки маґлорождених спокійно ставляться до магії. Насправді, я б сказав, що частіше за все вони трохи насторожені, коли справа доходить до магії. Особливо після втрати Коліна... Гадаю, загалом, маґлам просто комфортніше, коли чарівники зводять магію до мінімуму, — пояснив Гаррі.

На вулиці пролунав автомобільний сигнал, і Герміона визирнула у вікно. 

— Це таксі. Я тільки візьму свою сумку й зустрінуся з вами на вулиці.

Гаррі та Драко вийшли з дверей Герміони й спустилися сходами на вулицю. Драко ніяково озирався навсібіч. Він бував у Герміониному помешканні кілька разів, але ніколи не виходив за його межі. Він був приголомшений, побачивши, наскільки жвавою була околиця і скільки будинків тулилося одне до одного. Ще більше його збентежили автомобілі, що їхали дорогою. Він бачив їх і раніше, але думка про те, щоб сісти в одну з них, не викликала в нього захоплення.

Мелфой пішов за Гаррі до чорної машини, що стояла на узбіччі прямо перед будинком Герміони. Він оглянув її від червоних ліхтарів і номерного знаку ззаду до знаку «таксі» і блискучої решітки спереду.

— Це безпечно? — нарешті запитав він жорстко. Щось у його голосі підштовхнуло Гаррі подражнити його за побоювання.

— Не так небезпечно, як літати на мітлі, як на мене, — посміхнулася Герміона, наздоганяючи їх. Драко подивився на неї, не знаючи, що відповісти. — Це справді не така вже й страшна річ, присягаюся. Це як Лицарський автобус, тільки не такий швидкий і не такий страшний.

— Я не казав, що мені страшно, — захистився Драко.

Герміона з цікавістю подивилася на нього. 

— Я також. Я зізналася, що Лицарський автобус лякає мене. Боятися — це нормально.

— Після тебе, Герміоно, — запропонував Гаррі, відчиняючи перед нею двері. Герміона кивнула і залізла всередину. — Знаєш, вона має рацію, — сказав Гаррі Драко, перш ніж той встиг сісти слідом. — Це нормально, що ти боїшся, і тобі варто соромитися. Бачив би ти мене, коли я вперше сів на мітлу. А Герміона й досі не хоче користуватися нею, якщо може уникнути цього... і їй це зазвичай вдається.

Драко кивнув Гаррі та сів у таксі слідом за Герміоною, а Гаррі — відразу за ними. Драко сидів ніяково, знову почуваючись незручно від їхньої компанії, як і від того, що він сидів у маґлівській машині. Він досі не знав, що з цим робити. Чим більше вони намагалися заспокоїти його, тим більше він ніяковів.

— Ти знову з мене кепкуєш? — запитала Герміона, коли Гаррі сів.

Гаррі лише посміхнувся і вдав, ніби не почув її. 

— Провулок Мосс, Гарроу, — сказав він водієві, перш ніж сів назад і пристебнув пасок безпеки. — Розслабся, Мелфою, це близько тридцяти хвилин їзди. Все, що тобі потрібно зробити, це уявити, що ти сидиш на дивані і розслабитися.

— Не треба мене повчати, Поттере, — наполягав Драко.

— Я намагаюся підтримати тебе, а не бути зверхнім, — заперечив Гаррі, — але я бачу, до чого ти хилиш. То що, ти вже домовився з Пенсі?

— Я отримав від неї сову вчора ввечері. Ми зустрінемося завтра. Хоча я сподівався, що вона зможе зустрітися зі мною сьогодні ввечері, — він намагався не здаватися стурбованим, але Гаррі й Герміона все розуміли. Він був стурбований тим, як мало часу в них залишилося до того, як на Пенсі нападуть.

— Не хвилюйся, Мелфою, — сказала Герміона. — Ми захистимо її так чи інак. У нас ще є час.

— Отже, — спробував змінити тему Драко, — можете розповісти мені трохи про Кріві? Я знаю, що Колін загинув під час війни, але не чув, коли саме, та й взагалі, я його не пам'ятаю.

Гаррі дістав чарівну паличку і наклав невербальне закляття проти підслуховування, щоб водій не почув зайвого, і кивнув Герміоні, щоб вона почала.

— Колін Кріві був хлопчиком з фотоапаратом, який закам'янів на нашому другому році. Він і Деніс, на рік молодший, були чарівниками, що досить рідко зустрічається в сім'ях маґлів. Їх обох надзвичайно захоплював світ чарівників, але я не знаю, що про це думали їхні батьки. Я знаю, що їх забрали зі школи на шостому році навчання Коліна через те, що відбувалося в Міністерстві та Гоґвортсі. Я чула, що їм довелося переховуватися, але коли почалася фінальна битва, Колін прокрався в замок, аби битися. Там його і вбили. Проте Деніс повернувся до школи наступного року.

Драко кивнув. 

— Ти казав, що багато маґлівських батьків остерігаються магії. Ти вважаєш, що Кріві теж?

— Гадаю, що так. Хоч війна і зачепила маґлів, але їх вона майже не торкнулася, порівняно з нами. Мабуть, їм було важко усвідомлювати, що їхні хлопці беруть участь у серйозній війні, якої вони не розуміють, тоді як вони могли просто повернутися додому і без проблем продовжити життя у світі маґлів, — пояснила Герміона.

— А твої батьки відчували те саме? — з цікавістю запитав Драко.

— Ну, — зніяковіло почала Герміона, — мої батьки не знали про те, що сталося, аж до кінця війни. Я багато чого пережила під час навчання у Гоґвортсі. Я боялася, що якби вони дізналися про це, то забрали б мене зі школи, а цього я б ніколи не змогла допустити. Тож вони нічого не знали про Волдеморта. Вони вважали, що найгірше, з чим мені доведеться зіткнутися, — це образи через мій статус. Влітку після нашого шостого курсу, коли я знала, що мені доведеться переховуватися, я наклала на них Забуттятус і відправила їх до Австралії. Вони навіть не знали про моє існування. Коли війна закінчилася і я повернула їх додому, то відновила пам'ять, але мені довелося багато чого пояснювати. Зрозуміло, що вони були незадоволені та стали більш ніж обережно ставитися до Чарівного світу. Але їм довелося змиритися з цим, бо переконати мене покинути світ магії було неможливо.

Драко знову кивнув. До того дня він ніколи не замислювався над тим, що маґлівські батьки можуть боятися магії. Це, звісно, мало сенс. Він глянув на Гаррі і лише вдруге в житті замислився над родинним життям Поттерів. Він чув, що Поттер жив з родичами-маґлами, але більше нічого не знав і ніколи не цікавився цим питанням. Десь під час війни він почав бачити Поттера трохи інакше, ніж просто знаменитим і зарозумілим героєм, яким завжди його вважав. Але після всього, що він пережив за останні кілька днів, Драко не міг не поважати цю людину, і це роздмухувало цікавість.

Гаррі посміхнувся і м'яко хихикнув. 

— Ти можеш запитати, ти ж знаєш.

Лише тоді Мелфой зрозумів, що дивився на Гаррі краєм ока, і чоловік зловив його погляд. Мало того, він, здавалося, здогадався, про що думав Драко. Драко відчув, що його заманили в пастку, і йому раптом знову стало байдуже. Він ненавидів, коли Поттер робив щось подібне. Але Гаррі врятував його від запитання.

— Я жив з тіткою, дядьком і моїм дурнуватим кузеном Дадлі. Вони не просто трохи остерігалися магії, вони її ненавиділи. Вони були повною протилежністю чистокровним расистам. Вони вважали, що чарівники — нікчемні, неприродні виродки, — Гаррі похитав головою, хоча й продовжував посміхатися. До Драко повернулася зацікавленість. Він ніколи в житті не чув такого безглуздя. — Вони знали, що я такий, але ніколи мені не казали. Вони ненавиділи мене. Я ніколи не знав, що чарівники існують, не кажучи вже про те, що я був одним із них, аж до свого одинадцятого дня народження, коли Геґрід виламав двері того місця, де вони мене переховували. Вони ховали мене, сподіваючись, що я не отримаю листа з Гоґвортсу.

— Ти все це вигадуєш, — звинуватив Драко.

— Ні, не вигадує, — заперечила Герміона. — Вони були жахливі. Вони подарували йому на Різдво пару старих брудних шкарпеток. Влітку після нашого першого класу вони встановили ґрати на його вікнах, і Рон, Фред і Джордж мусили йти рятувати його звідти.

— Зараз трохи смішно ділитися цими історіями, але це було жахливо, — пояснив Гаррі. — Коли я почав їм погрожувати, справи пішли трохи краще. Вони дуже боялися магії. Тоді все було не так жахливо... здебільшого. Але я ніколи не був щасливішим, аніж коли зміг залишити світ маґлів позаду. На відміну від Герміони, я не маю жодних приємних спогадів про маґлівське життя, за які б я тримався. Я використовую свою паличку для всього. Після того, як більшу частину свого дитинства я працював домашнім ельфом у Дурслів, я не думаю, що коли-небудь застелю ліжко або помию посуд вручну.

— Ти кажеш, що залишив маґлівські речі в минулому, але все ще носиш багато маґлівського одягу, любиш вечеряти в маґлівських ресторанах, і я точно знаю, що ти зацікавлений у тому, щоб подивитися новий фільм у кінотеатрі. Я бачила, як ти шукав у моїй газеті розклад сеансів, — заперечила Герміона.

— Я не казав, що залишив усе маґлівське позаду, — заперечив Гаррі. — Те, що я відмовляюся виконувати роботу руками, не означає, що мені не подобаються деякі маґлівські речі. І так, я дуже хочу піти в кінотеатр на «Людей Ікс». Одного разу Дадлі подарували великий стос коміксів про Людей Ікс на його день народження. Це було дуже нерозумно, адже кожен, хто його бачив, знав, що він ніколи не витрачає час на читання. Я врятував їх зі смітника. Це єдині комікси, які я коли-небудь читав, і я їх любив. Джіні це не дуже цікавить, але вона подумала, що це буде гарним побаченням. Ти можеш прийти, якщо хочеш.

— Ти запрошуєш мене на побачення з Джіні? — Герміона захихотіла.

— Ні. Я сказав, що Джіні вважає, що це буде гарне побачення. Це було до того, як Рон запросив себе. Тепер же це щось на кшталт відкритого запрошення для всіх, хто хоче прийти, — пояснив Гаррі.

Герміона хихикнула і похитала головою. 

— Я подумаю про це. Повідомиш мене, коли заплануєте йти. До речі, про маґлівські розваги: після того, як ти вчора пішов, Фред і Джордж почали запрошувати всіх до парку атракціонів. Вони сказали, що ти погодився взяти їх туди знову.

Гаррі роздратовано зітхнув. 

— Я сказав їм, що, можливо, колись ми зможемо туди повернутися. Навряд чи це була обіцянка. Це досить складне завдання — няньчитися з ними обома в такому густонаселеному маґлівському районі.

— Я знаю, — співчутливо сказала Герміона. — Може, наступного разу тобі варто притримати їхні палички. Я знаю, що вони можуть користуватися магією і без них, але так у них принаймні буде менше спокус.

— Це гарна ідея, — погодився Гаррі. — О, зачекай. Це вже тут. Тут можна зупинитися, — сказав Гаррі водієві. Гаррі застогнав і зняв чари, перш ніж повторити своє прохання.

Машина зупинилася, Гаррі відстебнув пасок безпеки й потягнувся до гаманця.

— Усе гаразд, Гаррі. Я заплачу, — запропонувала Герміона, вже дістаючи гаманець із сумочки. Гаррі кивнув і вийшов з машини, а Драко пішов назирці. Драко відчув полегшення від того, що вийшов з тісного простору й уникнув розмови, частину якої не розумів, але коли він втупився в білий будинок, на який дивився Гаррі, то знову почав нервувати.

— Ну що, готовий? — запитала Герміона, підходячи до Гаррі. Гаррі кивнув, і вони пішли доріжкою до вхідних дверей. Гаррі подивився на Герміону ліворуч та на Драко праворуч і рішуче постукав у двері. Вони чекали лише кілька хвилин, перш ніж двері відчинилися.

— Добрий день, — відповів чоловік. Він із цікавістю подивився на трьох людей, які стояли на порозі. Було очевидно, що вони прийшли за адресою, бо чоловік, який відчинив двері, мав такі ж очі і каштанове волосся, як і його сини, тільки з бородою, яка йому личила.

— Містере Кріві? — запитав Гаррі.

— Так, — відповів чоловік, і його цікавість перейшла в підозру.

— Мене звати Гаррі Поттер. Ми з друзями сподівалися, що зможемо поговорити з Денісом.

— Гаррі Поттер? — повторив чоловік, дуже здивований і трохи стурбований. Ім'я Гаррі було добре знайоме навіть батькам дітей маґлонароджених. — Але Деніс... Вибачте. Заходьте.

Містер Кріві відступив убік і відчинив їм двері. Гаррі ввічливо нахилив голову і зайшов, Герміона та Драко пішли за ним.

— Прошу сюди, — містер Кріві провів їх до вітальні, але не запропонував сісти. Герміона та Драко одночасно рушили вперед, і Герміона випадково наштовхнулася на стіл біля входу у вітальню, розбивши лампу, яка розлетілася на підлогу.

— О, Мерліне, пробачте мені! — Герміона щиро перепросила. — Мені дуже шкода! Нічого, якщо я її полагоджу?

— Що? — запитав містер Кріві. — О, так. Я... дякую вам, — чоловік мав дуже засмучений вигляд, і Герміона прокляла себе за те, що не була обережнішою. Вона швидко витягла свою чарівну паличку і легко полагодила лампу. Вона поставила її назад на стіл і жалібно глянула на Гаррі. Повільно й обережно Драко та Герміона увійшли до вітальні.

— Роберте? — покликала жінка, наближаючись до кімнати. — Хто це був біля дверей?

— Гаррі Поттер, — розгублено відповів чоловік.

— Що? — здивовано перепитала жінка. — Гаррі Поттер?

Жінка опинилася поруч із чоловіком і шоковано втупилася в три незнайомі обличчя в її домі.

— Так, пані. Я Гаррі Поттер, а це мої друзі — Герміона Ґрейнджер і Драко Мелфой. Ми сподівалися, що Деніс зможе поговорити з нами кілька хвилин, — попросив Гаррі.

— Деніс? Але... але його тут немає, — відповіла вона зі стурбованим виразом обличчя. — Він має бути в школі. Хіба ні?

— Е… — Гаррі почувався розгубленим і не знав, що сказати.

— Він сказав, що у нього проблеми з навчанням і що він має взяти літні курси, щоб наздогнати все перед іспитами, — занепокоєно пояснила жінка.

— Ну, ми про це не знали, оскільки не маємо стосунку до школи. Ми просто припускали, що він буде тут, бо нині канікули, — сказала Герміона.

— Ну, якщо ви не маєте стосунку до школи, то що ви хочете від Деніса? — роздратовано запитав містер Кріві.

— Просто поговорити з ним, — відповів Гаррі. — Ми з Міністерства. Відділ дотримання магічних законів, — почувши, як місис Кріві здригнулася, Гаррі поспішив продовжити. — Все гаразд. Денісу нічого не загрожує. Ми просто отримали інформацію, що хтось планує щось проти когось із його знайомих. Ми робимо все можливе, щоб запобігти цьому, тому просто хотіли поговорити з ним, щоб дізнатися, чи може він нам чимось допомогти.

Місис Кріві все ще видавалась украй засмученою, і троє відвідувачів почувалися винними в цьому.

— Дуже дякуємо, що приділили нам час. Ми вже підемо. Вибачте, що потурбували вас, а ще більше за те, що змусили хвилюватися, — щиро сказала Герміона. — Як сказав Гаррі, ми робимо все можливе, щоб подбати про це. Оскільки нам пощастило, що нас попередили, ми вживаємо превентивних заходів, щоб ніхто не постраждав.

— Дякую, — досить жорстко відповів містер Кріві. Він обійняв дружину за плечі, заспокоюючи та захищаючи її.

— Ми самі знайдемо вихід. Ще раз дякую, — сказав Гаррі. Він глянув на Драко та Герміону і повів їх до вхідних дверей. Вони мовчки повернулися стежкою і зупинилися на алеї.

— Герміоно? — з нетерпінням запитав Гаррі.

— Я працюю над цим, — відповіла вона, копирсаючись у своїй сумочці.

— Працюєш над чим? — запитав Драко.

— Не дивись на неї, — сказав Гаррі. — Дивись на мене і вдавай, що ми розмовляємо, поки вона нишпорить у своїй сумці.

— Ми розмовляємо, поки вона нишпорить у своїй сумці. Але що вона там робить? — уїдливо запитав Драко.

— Шукаю пергамент, — розгублено відповіла Герміона.

— Що? — перепитав Драко, геть спантеличений. — Навіщо тобі пергамент?

— Вона перевіряє захисні чари по всій території, — пояснив Гаррі.

— І додаю дещо з моїх власних, — додала Герміона. — Ось, — Герміона витягла з сумочки телефон і почала неквапливо прогулюватися алеєю. Хлопці поспішили її наздогнати.

— Що це? — запитав Драко.

— Це мобільний телефон, — відповіла Герміона.

— Що?

— Це маґлівський пристрій, який дозволяє людині зв'язатися з будь-ким, у кого він є, — пояснив Гаррі, поки вона набирала номер.

— Щось на кшталт мінливих замовлянь? — запитав Драко.

— Ні, не зовсім. Він дозволяє людям розмовляти одне з одним. Це маґлівська технологія. Електронна. Вона посилає сигнали в радіохвилях на супутники, що обертаються навколо Землі... чи щось таке, — сказав Гаррі, зневажливо махнувши рукою. — Я цього не розумію і мені це не надто цікаво.

— Ти маєш цікавитися ним. Це надзвичайно корисний інструмент, — сказала Герміона, закриваючи телефон і кладучи його назад у сумочку. — Я маю повідомлення на автовідповідачі, — пояснила вона. — Я йому зараз передзвоню.

— Кому? — запитав Драко, втомлений тим, що нічого не розумів, але ще більше роздратований тим, що мусив ставити стільки запитань. Було очевидно, що Гаррі та Герміона добре знали одне одного та неодноразово працювали разом, оскільки могли правильно припустити багато речей одне про одного.

— Рон, — відповів Гаррі.

— У Візлі теж є така штука? — запитав Драко, не знаючи, що його більше здивувало чи шокувало.

— Так, і це ще одна причина, чому Гаррі повинен його мати. Світ чарівників набагато зручніший за світ маґлівський багато чим, але спілкування не є одним з них. Мобільні телефони надзвичайно зручні, особливо в правоохоронних органах, де сови та камінна мережа не дуже допомагають, — зауважила вона, звертаючись до Гаррі.

— Так, але я більше ціную те, що не завжди можу бути на зв'язку. Та й навіщо мені власний телефон? Я майже завжди з тобою, Роном чи Джіні, у яких вони є. Ви єдині, з ким я не проти зв'язатися, тож якщо шукатимеш мене, дзвони комусь із двох інших, — сказав Гаррі з посмішкою. — Але досить про мобільні телефони. Я знаю, що я там бачив, але що ви двоє думаєте про це?

— Ну, він не в школі. Це точно, — заявив Драко.

— Авжеж, — погодилася Герміона. — Персонал завжди був дуже суворий щодо того, щоб учні залишали школу на літні канікули. Якби у нього справді були проблеми з навчанням, йому б довелося звернутися до іншого учня за репетиторством поза школою. А тепер я думаю... хіба це не був його останній рік? Він мав скласти іспити до кінця семестру.

 — Саме так, — сказав Гаррі. — Тож тепер нам слід з'ясувати, де він і чому сказав батькам, що він у школі, якщо вони сказали правду.

— Правду, — запевнив його Драко.

— Якби вони намагалися його прикрити, то вибрали б щось таке, що ми не змогли б так легко перевірити. Не кажучи вже про те, що ти бачив погляд його матері, коли вона подумала, що він не там, де вона вважала?

Гаррі кивнув. 

— Ну що ж, тоді я піду. Я збираюся написати Макґонеґел, як тільки ми повернемося, щоб домовитися про зустріч з нею сьогодні ввечері. Зараз це у пріоритеті. Не те щоб Пенсі не була, — швидко додав він. — Нам все ще потрібно знати, що з нею відбувається, щоб ми могли захистити її та її сім'ю.

— Я згодна, але я можу поговорити з Макґонеґел сьогодні ввечері, Гаррі. Я знаю, що в тебе побачення з Джіні, — запропонувала Герміона.

— Ні, все гаразд. Я хочу поговорити з нею. Не кажучи вже про те, що з тобою буде Авреліан, — нагадав їй Гаррі.

— Я можу взяти його з собою. Я впевнена, що Макґонеґел не має проблем з дітьми. Бо якби мала, то обрала б іншу професію, — посміхнулася Герміона. — Ти не можеш відштовхувати Джіні через це.

— Я й не відштовхуватиму. Просто це дуже важливо для мене. Я впевнений, що зможу зустрітися з нею до нашого побачення, — відповів Гаррі. Помітивши суворий погляд Герміони, він додав: — А якщо не зможу, то попрошу тебе.

— Гаразд, досить справедливо, — погодилася Герміона. — Тоді...

Герміона замовкла, коли з її сумочки почулася мелодія. 

— Вибачте. Секундочку, — перепросила вона, дістаючи свій мобільний і відповідаючи на дзвінок. — Рон? Так... Справді? А що?... І? Так, я згодна… — Герміона трохи розчарувалася і втратила свою рішучість.

— Я розумію, чому ти не хочеш таку штуку, — сказав Драко Гаррі. — Ти схожий на ідіота, який розмовляє сам із собою. 

Гаррі посміхнувся, але продовжував вичікувально дивитися на Герміону.

— Так, я хочу, щоб ти дещо перевірив, — продовжила Герміона розмову з Роном. — Ти не міг би пошукати всі злочини, що сталися у Лондоні за останній рік, особливо в районі Гарроу? Так, що завгодно... Ні. Він зник... Так. Як думаєш, ти зможеш ще й Макґонеґел за мене написати? Передаси їй, що Гаррі незабаром зайде до неї? — Герміона кивнула Гаррі після цих слів. — Так. Якщо ти працюєш над тими файлами, я скоро прийду, щоб допомогти тобі з ними... Дякую, Роне... Так. До побачення, — з цими словами Герміона знову згорнула телефон.

— І що? — запитав Гаррі.

— Він зараз збирається зв'язатися з Макґонеґел, тож ти, мабуть, можеш іти туди, — сказала йому Герміона. — Рон дещо знайшов про Паркінсонів.

— Що? — одразу ж запитав Драко. Він трохи пожвавішав від зацікавленості, але всередині у нього все скрутилося від тривоги.

— Пенсі коли-небудь згадувала тобі, що в кабінет її батька вдерлися? — запитала Герміона.

— Так, — відповів Драко, здаючись задумливим. — Але я вже й забув про це.

— Рон шукав у звітах, де згадувалося про Паркінсонів, і виявив, що п'ять місяців тому в офіс містера Паркінсона вдерлися зі зломом. Здавалося, що нічого не взяли, але на його робочому столі знайшли зарізану сімейну сову. Він подав заяву і вимагав, щоб злочинця знайшли і притягнули до відповідальності, але наступного дня прийшов і сказав, що хоче закрити справу.

— Він сказав, що перегнув палицю, — згадує Драко. — Він сказав, що його не завжди добре сприймають у суспільстві, і що час від часу на нього наїжджатимуть. Він не хотів, щоб той, хто це зробив, думав, що це його образило, й оскільки насправді не було завдано великої шкоди, він подумав, що буде краще просто забути про це.

— Отже, йому погрожують, — міркував Гаррі.

— Ми з Роном теж так думаємо, — погодилася Герміона. — Питання в тому, чому? Навіщо?

— Я не знаю, але принаймні маю уявлення про те, що шукатиму, коли розмовлятиму з Пенсі, — відповів Драко.

— Добре, — сказав Гаррі. — Я піду спробую поговорити з Макґонеґел. Зустрінемося завтра о котрійсь. Я вам обом напишу або зв’яжуся через камін.

— Я йду до офісу, щоб допомогти Рону, — заявила Герміона. Вона завернула за ріг, щоб їх не було видно за живоплотом.

— Добре. Тоді, можливо, побачимося там трохи пізніше, — сказав їй Гаррі. Він витягнув свою паличку і кивнув їм, перш ніж зникнути.

Драко кивнув Герміоні та витягнув свою чарівну паличку, але Герміона потягнулася до нього. 

— Зачекай, Мелфою.

Він здивовано подивився на неї й зупинився.

— Можна тебе на хвилинку? — нерішуче попросила вона.

Драко кивнув і опустив руку з чарівною паличкою.

— Що ти робиш сьогодні? — нервово запитала вона.

— Я йду додому, — відповів він. — Я не проти допомогти в офісі, але Поттер сказав, що Візлі воліє бачити мене тільки тоді, коли це неминуче.

— Так, я знаю, але я не це мала на увазі, — вона видавалась трохи схвильованою, коли продовжила: — Я думала про те, що ти сказав... про те, що я сказала... про Авреліана... про те, що я вважаю, що тобі краще з ним не бачитися, — пояснила вона.

— Так, — сказав він жорстко, його поведінка знову стала холодною.

— Ну... я не впевнена, що це найкраще. Але я не впевнена, що це й не найкраще, — швидко додала вона з деяким зусиллям. Вона зітхнула і знову почала тихо. — Я не знаю, що для нього буде краще... Я... мені було цікаво, що ти робиш, бо я подумала, чи не хотів би ти приєднатися до нас з Авреліаном за вечерею сьогодні ввечері.

Драко витріщився на неї, як ошелешений. Будь-яка образа, яку він плекав секунду тому, зникла з його обличчя. Він просто дивився на неї з трохи розтуленим від шоку ротом.

— Тобто... якщо ти все ще хочеш його бачити, — повільно і невпевнено промовила вона.

— Так, — миттєво відповів він. — Е, ні. Тобто, так, я хочу його побачити, але у мене вже є плани на вечір. Мама вже кілька тижнів воркоче, щоб я повечеряв з нею… — він говорив більше до себе, ніж до Герміони. — Ні... я можу все скасувати. I…

— Ні, все гаразд, — сказала Герміона. — Тoбi не тpеба нiчoгo вiдмiняти. Ти... ну... якщо так буде краще, можеш прийти завтра ввечері. Е, зачекай. Ти ж вечеряєш завтра з Пенсі.

— Я перенесу, — сказав він так швидко, що налякав Герміону. Її обличчя змішалося з недовірливим виразом підозри і занепокоєння.

— Ти не можеш просто...

— Нічого страшного. Я просто перенесу зустріч з Пенсі на обід замість вечері. Це не проблема. Коли ми будували плани, вона запитала, що я хочу — пообідати чи повечеряти. Я вибрав вечерю, але, мабуть, і для неї було б краще, якби ми пообідали, — пояснив Драко.

Герміона ніколи не бачила, щоб Драко поводився так, як зараз, і це її дуже збентежило. Він виглядав і звучав нетерпляче і, можливо, трохи відчайдушно? Вона нічого не розуміла і почувалася вкрай неспокійно. 

— Якщо ти впевнений... Я маю на увазі, що ми могли б знайти інший час.

— Ні, — твердо сказав Драко. — Я не дам тобі часу, аби ти передумала.

І це раптом набуло сенсу. Ось чому він так відчайдушно поспішав: він боявся, що вона знову передумає. Їй стало його трохи шкода. 

— Гаразд, тоді завтра, — погодилася вона. — Я думаю, десь о пів на сьому. Тебе влаштовує?

— Так, — він заспокоївся, повернувшись до своєї звичайної спокійної поведінки, але вона все ще бачила надію та очікування в його очах. Вона продовжувала вдивлятися в його обличчя, намагаючись побачити щось. Вона хотіла зрозуміти, що це означало для нього. Вона просто не могла цього збагнути.

— Ти... Ти можеш прийти трохи раніше, якщо хочеш, побачити його перед вечерею, — запропонувала вона.

— О шостій годині підійде?

— Так, о шостій годиться, — погодилася вона. Вони обоє дивилися одне на одного кілька секунд, не знаючи, що сказати далі. — Отже, завтра о шостій годині, але я все одно, мабуть, побачу тебе завтра десь вранці.

— Так, до зустрічі, — погодився Мелфой. Він схопив свою паличку і вже збирався явитися, як раптом зупинився. — Ґрейнджер... Герміоно, — виправив він. — Дякую тобі.

Герміоні перехопило подих. Він не лише вимовив її ім'я, не лише подякував їй, але й був таким серйозним, коли говорив це. Тоді вона зрозуміла, як багато це для нього означає. Хоча чому, вона все ще не була впевнена.

Герміона кивнула. 

— До завтра.