18 листопада. 9 років після Битви за Гоґвортс.
Тиша.
Нічого.
Жодного довбаного звуку.
Герміона зробила глибокий вдих. Вона заплющила очі та втиснулась у стіну позаду себе. Пристосувалась до тиші й чекала кроків. Герміона знала, що вони прямуватимуть в її бік.
Їй потрібна була всього секунда. Всього мить, аби застати смертежерів зненацька і вкрасти артефакт. Вона знала без тіні сумнівів, що вони переносять його сьогодні. Знала, що це може змінити хід війни та дати Ордену шанс. Шанс на перемогу. Мерлін знав, вони потребували цього.
— В мене погане передчуття, — прошепотів Невіл позаду неї. Його голос був схвильованим. — Ти впевнена, що його переносять сьогодні?
— Так.
— Звідки?
— Я просто знаю! — роздратовано кинула Герміона. Вона хотіла, аби Невіл просто замовк. Зараз був не час для обговорень.
Вона точно знала, що артефакт переноситимуть сьогодні вночі та що його охоронятимуть всього п’ять смертежерів.
Волдеморт намагався змінити підхід. Ймовірно, він думав, що менша кількість приверне менше уваги, а, отже, знизить ризик будь-яких небажаних перешкод.
Артефакт мали переміщати тунелями недалеко від Дербіширу. Тунелі, схожі на лабіринт, з нескінченною кількістю розвилок могли привести до замку Чатсворт, занедбаних вугільних шахт або навіть до Шеффілда. Ідеальний шлях, аби уникнути очей, але й можливість саботажу для Ордену. Спіймати їх у лабіринті, як щурів, і вкрасти артефакт. Занадто гарна можливість, аби відмовитись.
Герміона знала, що це відбудеться сьогодні, тому що Медуза сказав їй.
Медуза.
Що за безглузде кодове ім’я для шпигуна.
Медуза, яку спокусив Посейдон у храмі Афіни. Медуза, яка настільки розлютила Богиню, що та обернула її на чудовисько зі зміями замість волосся. А очі Медузи зробила настільки смертоносними, що ті могли перетворювати людей на камінь, щойно хтось дивився на неї.
Їй було цікаво, чи не намагався шпигун бути поетичним. Метафоричним навіть. Чи не намагався він показати, що також спокушений Волдемортом. Спокушений його могутністю й обіцянками володіти немислимою силою. Намагався показати, що занапастив себе для нього. Продав душу дияволу в обмін на багатство і перетворив себе на монстра.
Медуза ніколи не помилявся. Він знову і знову доводив свою корисність Ордену.
Цінний актив. Незамінний. Незрівнянно корисний.
Так казав про нього Шеклболт.
Вона гадала, що її власне кодове ім’я, Ліліт , також не було однозначним.
Герміона підбирала своє ім’я ретельно. Ліліт … Перша жінка, створена для Адама в Едемському саду. Жінка, яка вірила, що була рівною Адаму і не мала йому підкорятися. Вона й не підкорялась, насправді. Вона була сильною і непорушною у своїй вірі.
Це були якості, які Герміона завжди мала в собі. Її ґрифіндорська сміливість і впертість завжди залишали її віру в те, що Орден має перемогти, непохитною. Що добро переможе зло і війна скінчиться.
Не важливо якою ціною.
Вона зустрічалась з Медузою багато разів для обміну інформацією. Вони приходили на зустріч завжди в плащах, в масках та з чарами для зміни голосу. Все для того, аби приховати особистість.
Вона гадки не мала, ким він був. Герміона могла тільки зрозуміти, що Медуза явно був чоловіком через його зріст і широкі плечі. Його статуру можна було назвати солдатською, загартованою в боях. Він не просто мав хорошу фізичну форму, кожний м’яз на його спині та руках були напружені від надмірного навантаження.
Герміона і Медуза, скоріше за все, не раз зустрічались на полі бою. Ймовірно, вони навіть мали можливість вбити одне одного сотні разів, навіть не усвідомлюючи цього.
Це була звична практика для смертежерів — змінювати свій голос чарами під час виконання завдань. Його ж мав глибоку браваду. Вона могла порівняти його звучання з риком: глибоким і стриманим, як у лева. Це було все, що вона про нього знала.
Герміона була єдиною солдаткою, яку Орден вважав розумною і достатньо смертоносною, аби зустрітись з ворогом на нейтральній території й захистити себе в разі потреби.
Або ж її вважали розмінною монетою… Вона стримала тремтіння в тілі.
За інших обставин, якби війна набрала інших обертів, для такої задачі могли б обрати Рона. Але він не був на місії вже багато років...
Вона кивнула, даючи сигнал Невілу зайняти позицію навпроти протилежної стіни, аби влаштувати засідку смертежерам на їхньому шляху.
Невіл втупився в неї поглядом з іншого кінця тунелю. Він витягнув чарівну паличку, його щелепа стиснулась, коли він ворухнув головою в бік кінця коридору.
Герміона похитала головою.
— Ще рано, — промовила вона самими губами.
Вона не була певна, чи Невіл міг бачити її крізь темряву. Сподівалась, що міг.
Для успішності місії вони мали триматись разом. У них не було права на помилку. Якщо вони дотримуватимуться плану, все має бути добре. Все має вийти.
Настала повна тиша.
Герміона постукала кінчиком чарівної палички по монеті в кишені, подаючи сигнал приготуватись. Монета спалахнула двома різкими пульсаціями тепла у відповідь: Кріві з Фініґаном були на позиціях.
Герміона глибоко вдихнула через ніс і повільно видихнула через рот, готуючись.
І ось, вона почула звук, на який чекала весь цей час.
Кроки . Безпомилковий стукіт черевиків об камінь. Вони відбивались луною від стін тунелю, через який вони проходили.
Вона поглянула на Невіла.
— П’ять , — промовила вона.
— Чотири , — кивнув він.
— Три.
— Два.
Один.
Герміона зробила крок з укриття і кинула закляття в ліву стіну позаду смертежерів. Камінь розколовся під силою її заклинання. Удар розтрощив нерухомий бетон і зруйнував стіну, запечатавши п’ятьох нападників разом з Герміоною і Невілом.
Вузький коридор був затягнутий димом і уламками від вибуху.
Запанувала тиша. Ні звуку. Нічого.
За мить у темряві спалахнули закляття.
— Захистіть артефакт! — закричав найменший смертежер зі скринькою, коли всі дістали свої палички.
Фігури в плащах утворили щит навколо того, хто ніс скриньку. Повітря затріщало, коли вони спробували роз’явитись.
Герміона посміхнулась; її протироз'явні чари працювали відмінно.
— Вони наклали чари! — крикнув найвищий смертежер, кидаючи закляття в сторону Герміони. Вона заблокувала його точним рухом зап’ястка і контратакувала.
— Використай предмет!
— Який предмет… — почала кричати вона, кидаючи зв’язуюче закляття в одного зі смертежерів. Той впав на підлогу, закований в металеві ланцюги.
Один з них дістав щось сріблясте з кишені; довгий, схожий на лезо, предмет з сапфіром на руків’ї. Герміона занадто пізно зрозуміла, що тримав смертежер.
Кинджал Вгалтера.
Щойно він торкнувся сапфіру, предмет вибухнув темною енергією. Темна магія не зачепила жодну з фігур у плащах. Найімовірніше , вони подумали про це заздалегідь, або носили якийсь оберіг, що захищав їх від дії кинджала.
Герміоні з Невілом так не пощастило.
Темна магія випромінювалася зі срібла пекучим спалахом, вибухаючи з такою силою, що відкинула Герміону і Невіла в повітря. Вона зашипіла, коли голова вдарилась об стіну. Скоріше за все, в неї була кров на потилиці.
Магія кинджала просочилась в її шкіру. Вона здригнулась, коли та поповзла тілом, проникаючи всередину і перетворюючи кожну її частинку на лід.
У вухах болюче дзвеніло, а зір був затуманений, коли вона спостерігала, як чотири нечіткі фігури смертежерів переступили через неї і побігли коридором звивистих тунелів.
П’ятий був мертвий. Задушений її власним закляттям.
— Герміоно! — крикнув Невіл крізь пронизливий дзвін.
Вона сіла і примружилась, намагаючись зосередитись на його голосі. Невіл лежав на підлозі, притиснувши руку до плеча. З вуха текла кров, але він був живий. Поранений. Блідий і помітно тремтів. Але принаймні живий.
Герміона зітхнула з полегшенням і змусила себе підвестися, не звертаючи уваги на те, що кожен м’яз її тіла відкликався болем. Вона взяла чарівну паличку в руку і пішла коридором слідом за смертежерами.
— Герміоно! Почекай! — крикнув Невіл позаду неї. — Почекай на мене! Колін і Шеймус зможуть впоратись з ними! Просто почекай, і я піду з тобою!
— Залишайся тут, — сказала вона хриплим голосом, намагаючись вгамувати біль в потилиці. Можливо, у неї був струс мозку. Якщо вона таки повернеться на базу, то потрібно буде, щоб Флер її оглянула.
— Я не хочу ними ризикувати. Залишайся тут. Я повернусь.
Він крикнув щось у відповідь, але вона вже відійшла занадто далеко. Її поглинула темрява тунелів.
Герміона йшла вузьким коридором, однією рукою спираючись на стіну, а іншою тримаючи чарівну паличку. Зрештою, вона почула крики. Шеймус і Колін були близько.
Звуки дуелі спонукали її побігти, розвіюючи ефект від магії кинджала в тілі.
Щелепа стиснулась, коли вона знайшла Шеймуса з Коліном. Один зі смертежерів міцно тримав скриньку. Вони оглядали лабіринт у пошуках виходу.
Кріві гарно боровся проти найвищого смертежера, кидаючи закляття за закляттям, змушуючи смертежера відходити до стіни та займати невигідне положення. Гаррі пишався б ним, адже він тренував Кріві.
У Шеймуса, на жаль, все було не так добре. Двоє поцілили кислотним закляттям йому в коліна. Шеймус завив від болю і впав, хапаючись за уражене місце.
Один зі смертежерів наближався до Шеймуса, його паличка світилась зеленим.
— Авада Кедавра! — прокляття вилетіло з палички Герміони першим і поцілило смертежеру в груди.
Він спіткнувся, його тіло обм’якло і впало на Фініґана.
Шеймус скинув тіло з себе тремтячими руками й відповз, дивлячись на Герміону переляканими очима.
— Д-дякую… — він задихався від болю.
Герміона видихнула і почала озиратись довкола.
Дідько . Колін і троє смертежерів зникли.
Герміона дістала летиключ з кишені — золотий ключ, обгорнений в шовкову хустку — і передала його Шеймусу.
— Знайди Невіла, і йдіть звідси.
— Але ти і Колін…
— Все нормально. Я знайду його та артефакт, — вона видавила з себе усмішку, попри паніку, що наростала всередині.
Вона не була впевнена, що зможе це зробити. Не була впевнена, що достатньо сильна.
Ні! Ні, вона могла з цим впоратись. Вона вже робила це. Їй треба зробити це знову. В неї нема іншого вибору.
— Вам із Невілом потрібна цілителька, — суворо сказала Герміона. — Від тебе мало користі, ти поранений. Знайди його і йдіть.
— Добре. Бережи себе, Герміоно.
В неї не було часу, аби допомогти Шеймусу. Вона просто дала йому знеболювальне зілля і побігла. Герміона зачарувала свої черевики, аби приховати пересування. Вона мусила бути швидкою, непомітною. Що далі вона бігла, то більше її охоплював жах.
Вона б мала вже почути Коліна. Вона б мала вже почути його крики або звуки битви. Якби він був живий, вона б напевно щось почула.
Можливо…смертежери вбили його? Вона думала про це, коли пробігла ще один поворот у лабіринті й відштовхнулась від стіни, аби не впасти. Можливо, вони вже його вбили. Можливо, вони вже…
Ні! Він був живий. Він. Був. Живий.
Вона зупинилась на роздоріжжі. Два шляхи: обидва були поглинуті темрявою і ніщо не видавало маршрут, яким пішли смертежери.
Чи могли вони розділитись? Чи могли вони повести Коліна одним шляхом, а артефакт понести іншим? Не даючи собі часу на роздуми і, довірившись інстинктам, вона пішла ліворуч.
Тиша була майже приголомшливою, поки Герміона бігла з усіх ніг. Її легені горіли, але вона намагалась ігнорувати це.
Колін був живий.
Її очі зупинилися на ньому, коли вона завернула за останній поворот. Він був трохи побитий. У нього був глибокий поріз над лівим оком, щока була в синцях і розпухла, а з рани на лівій литці сочилася кров.
Всі троє смертежерів були тут. Вони не розділились. Можливо, подумали, що матимуть більше шансів проти Герміони й Коліна разом.
Якщо так, то чому вони не вбили його? Очевидно, вони знали, що мали б більше шансів, якби вбили його.
— Добривечір, Ґрейнджер, — сказала постать в масці. Вона тримала Коліна за плече і паличка була націлена на горло Кріві. Достатньо глибоко, аби порізати. — Ми переймалися, що ти вже не прийдеш.
Смертежер з артефактом у руках похмуро засміявся. Інший направив свою паличку на Герміону.
— Відпусти його, — сухо сказала вона, оглядаючи кімнату в пошуках чогось, що може їй допомогти вибратись.
— Не так швидко, золота дівчинко, — сказав другий, крутячи в руках паличку Коліна. — Зніми протироз'явні чари та віддай паличку. Тоді, можливо , ми подумаємо над тим, щоб відпустити тебе живою.
Герміоні подобалось думати, що вона була раціональною. Розумною. Стійкою до помилок. Вона завжди ставила потреби Ордену, потреби війни, вище за себе. Вище за будь-що. Смерть Волдеморта і перемога у війни — ось що є першочерговим пріоритетом для неї.
Нічого більше не мало значення.
Нічого.
Але чи стосувалось це життя Коліна?
Вона могла б убити смертежера з артефактом, можливо навіть ще одного. Вони стояли достатньо близько одне до одного. Всього один рух її палички. Вона могла б схопити артефакт до того, як вони впадуть. Артефакт був важливим, він міг би допомогти виграти цю війну, врятувати купу життів.
Але це означало принести в жертву Коліна.
Щойно вона простягне руку, щоб накласти прокляття, його викрадач неодмінно покінчить із життям Кріві. Він був по той бік коридору; вона не встигла б убити і його.
Чи можеш ти пожертвувати одним життям, аби врятувати тисячу?
Герміона витріщилась на Коліна і помітила, як його очі дивляться то на фігуру в масці, то на неї, то на паличку. Він намагався щось їй сказати. В нього був план.
Що ж, в них не було інших варіантів.
Герміона кивнула.
Колін викрутився, вдаривши ліктем в ребра смертежера. Останній миттєво здригнувся й опустив паличку, коли повітря вилетіло з його легень.
Тієї ж миті Герміона кинула закляття в решту смертежерів, яке змусило їх влетіти в стіну. Тому, хто ніс артефакт, не пощастило більше. Його череп розлетівся вдрузки, кров бризнула на камінь. Інший був у відключці.
Герміона взяла артефакт і повернула паличку Коліну. Вона направила свою паличку на останнього смертежера, аби покінчити з ним.
— Ні, не вбивай його, — сказав Колін, підходячи до неї. Він поклав руку їй на плече, його обличчя було занепокоєне. — Досить смертей на сьогодні. Відпусти його. Він занадто слабкий, аби зупинити нас.
— Добре. — Герміона опустила руку, її очі звузились. — Якщо підеш за нами, я тебе вб’ю. Второпав?
Вона не чекала його відповіді. Вони просто побігли до виходу.
— Не можу повірити, що у нас вийшло! — радісно вигукнув Колін за кілька хвилин. Він біг повільніше за Герміону, трохи накульгуючи через поранення.
— Ми досі в небезпеці!
Щойно слова злетіли з її вуст, зелене прокляття пролетіло повз них, ледь не зачепивши щоку Герміони, і зникло в чорному коридорі. Вона обернулася, продовжуючи бігти, і побачила, як двоє останніх убивць — включно з тим, якого вона не вбила, — бігли за ними. Їхня лють була помітна в кожному кроці, ненависть — у тому, як випиналися їхні руки з черговим убивчим прокляттям. Герміона і Колін пригнулися, щоб уникнути удару.
— Нам не втекти, — він задихався. — Вони будуть нас переслідувати до точки роз’явлення! Я не можу швидше бігти через ногу! Треба щось придумати!
— Я маю ідею, — озвалась Герміона, спрямовуючи паличку на кам'яні стіни. Вона вимовила перше закляття, яке спало їй на думку. Стіни почали рухатись і тягнутись одна до одної.
— Чудово, — Колін засміявся. — Вони далеко позаду нас, стіни їх розчавлять.
— Не будь самовпевненим! — сказала вона, коли в кінці коридору з'явилося світло. Вихід. Вони були так близько. — Нам треба вибратись. Не впади! Не зупиняйся! У нас все вийде!
Герміона і Колін значно прискорили біг, світло ставало дедалі ближче. Її легені горіли від потреби в кисні. Ноги гуділи від болю.
Стіни продовжували замикатися, каміння ставало ближче одне до одного, а коридор вужчим. Герміона з Коліном мусили бігти одне за одним, то ж вона була попереду. Повітря ставало гарячим і задушливим.
Вона намагалася відкинути полегшення, що підступало до грудей. Намагалася не всміхатися, що далі вони бігли коридором.
Вони були так близько. Все мало вийти. Вони виживуть. Обоє .
Прокляття продовжували пролітати повз них. Вони стали частішими й хаотичнішими. Смертежери розуміли, що їхній час спливає. Прокляття хибили, влучаючи в стіни, камінь, стелю.
Нарешті, Герміона з радісним криком вибігла на світло. Свіже повітря вдарило їй в обличчя. Вона була в безпеці, з Коліном.
Вони були в безпеці.
Кам'яні стіни зімкнулись за мить після того, як вони вибігли, замкнувши смертежерів. Почувся виразний хрускіт, огидний хлюпаючий звук, коли їхні тіла розчавило силою кам'яних стін.
Але Герміонина увага була не там. Вона тримала в руках Коліна.
Колін, який з’явився перед Герміоною, коли один зі смертежерів кинув закляття в останній момент, перед тим як його розчавила стіна.
Колін, чиї груди взяли на себе закляття перед тим, як стіни зімкнулись.
Колін, який лежав мертвий у Герміониних руках.