Тепле сяйво свічки відкидає тепле сяйво на її обличчя, ельфійка сидить в ліжку, вона поринула у власні думки. Тепло одіяла зігріває її ноги, пишна сукня висить на стільці біля її ліжка, її рани закриті бинтами а засохлу кров на ї рука змив добрий парубок, сукня також чиста і суха. Думки цієї ельфійки крутяться навколо однієї події.
"Хто вона? Чому вмене відчуття, наче я її знаю, але не можу згадати? Її обличчя було розмите, але її волосся точно було білим і вуха були ельфійськими... Чим більше я думаю про це, тим більше мене болить голова."
Вона потягнулася рукою до лоба, але на половині шляху її рука завмерла.
"Що?"
Вона розглядала свою руку, шкіра обривалася, не доходячи до перших фаланг пальців, м'ясо та мишці виднілися з-під шкіри, а від пальців залишилися кістки та де-не-де виглядаючі сухожилля.
"Битва з тими лицарями не пройшла без наслідків"
Вона тре пальці одне до одного, скрегіт кісток наповнив кімнату, запустивши мурашки по тілу ельфійки.
"Огидно"
Коромі полізла до своєї сукні, вона взяла пару рукавичок та одягнула на руки, ці рукавиці приховували пальці-кістки, контрастуючи з блідою шкірою ельфійки.
"Та жінка не дає мені спокою. Я десь бачила її, вона була мені небайдужою, навіть рідною. Вона дуже схожа на мене... Ув-в-ва"
Вона мимоволі позніхнула, поки роздумувала над особистістю дивної ельфійки.
"Відколи я не сплю... мабуть, це буде вже другий тиждень. Гаразд в мене є вдоста вільного часу, тому не витрачатиму його дарма"
Вона закутується в тепле одіяло, згортаючись калачиком, її шовковисте біле волосся спадає на її плече і ховається під ковдрою, до її, зазвичай, пустих червоних очей додається втома, вона заплющує їх і поринає у сон.
Жінка ковиляє по снігу, вона ледь ворушить ногами, як помічає своє місце призначення.
"Нарешті, це єдине місце, де може бути вона."
Ельфійка продовжує йти, її прекрасні риси видніються з-під бруду та крові, що покриває її тіло. Вона виглядає дуже втомленою, але в її очах палає вогонь життя.
Її біле волосся блистить під сяйвом місяця, більше частина волося вкрита брудом та кров'ю, в деяких місцях волосся скуйовджене, а в інших вирване. Тіло вкрите синцями, одяг порваний а на тілі видніються старі та свіжі рани - це все доказ насилля над нею, попри яке вона не втратила надію та доброзисливість. Її тіло давно оніміло, вона не відчуває ні снігу під ногами, ні самих ніг, але вона продовжує йти, рухома бажанням відшукати дуже цінну для себе річ.
Коли червоноока підходить до воріт, то її помічають інші селяни, вони влаштовують гам, а деякі біжуть до ельфійки, щоб допомогти. Білява бачить, як стара ельфійка підбігає до неї і втрачає свідомість, вона падає, але не торкається землі, стара впіймала червонооку і схилилася над нею. Останнє, що пам'ятає ельфійка - це ніжний дотик старої.
По селищу лунає крик про допомогу а гамір на вулиці посилюється, Коромі відкриває очі, шум з вулиці обірвав її сон.
"Якого біса, що порушило мій сон?"
Вона встає, одягається і підходить до дверей, як парубок, що врятував її заходить всередину.
"Ти вже прокинулася? Чудово, там, на вулиці..."
"Ти не маєш права звертатися до мене на «Ти»" - перебиває його Коромі.
Юнак замовкає на секунду, він здивований, але продовжує:
"Значить, справа в тому, що на площі знайшли дівчину, дуже схожу на тебе. Вона часом..."
"Де саме?" - Коромі знову не дає паробку закінчити говорити.
Він незадоволений некультурністю Коромі, але юнак мовчить, ведучи її до місця подій.
Площа вкрита іншими ельфами, селяни ходять туди-сюди, породжуючи гамір, вони говорять, намагаючись більше дізнатися про дивну ельфійку, коробки лежать неподалік, а приготування до свята все ще йдуть. Килим снігу, що покриває площу, вкритий чисельним слідами, а навколо вхідних воріт його покривають також краплі крові. Біловолосої ельфійки тут немає, але тут є інші селяни, які розповідають, що «Червонооку» забрала літня пані для медичного огляду і допомоги.
Коромі пирхає, вона очікувала побачити свого двійника, а не пусте місце, вона розвертається і йде містом.
"Я прийшла за книгою заклять, а не для відпочинку"
Вона промовила сама до себе, але слова звучали невпевненно, її досі непокоїть видіння з ельфійкою, а ця подія ще більше підлила масла в вогонь.
"Моя копія значить? Я прикінчу її, якщо це клята фальшивка"
Коромі йде пустими вулицями села, всі ельфи зібралися на площі, аби дізнатися новин, тому в ельфійській половині міста тихо, але при вході в людську частину її зустрічають двоє вартових.
"Стій!"
"Вхід для ельфів заборонено"
Коромі зупиняється.
"Чому це вхід заборонено?"
Вартовий лише дивиться на неї з недоворію.
"По світу бродить божевільна ельфійка, вона вже вбила сотні людей, тож всім ельфам заборонено входити до людських сел"
Коромі пирхає.
"Гаразд-"
Вона кидається на вартового, його застали з ненацька, тож Коромі повалила його на землю, другий вартовий замахнувся для удару, але Коромі швидко відірвала голову першого вартового і захистилася нею від спису другого, той заціпенів від шоку, з якою легкістю Коромі відірвала голову першого. Вона діяла швидко, першим ударом вона вдарила в живіт, другий схопився за нього і зігнувся, а Коромі пробила його грудну клітину своїм коліном, вартовий впав на землю, задихаючись, а Коромі пройшла далі.
Коромі йшла вулицями, люди, що бачили її дивилися з підозрою, її окровавлені рука та нога видавали її смертносність, але деякі бандити всерівно дивилися на неї з бажанням. Коромі була задоволена від їх реакції, всі розумні остерігалися її, всі невігласні свині жадали її, але ніхто не знає про її справжню силу. Коромі дійшла до центру селища і побачила святу бібліотеку.
"Зручно"
Вона проговорила сама до себе. Коли Коромі ввійшла, вона побачила священника, двох черниць і двох людей. Черниці ахнули, коли побачили кров на її руках, люди відсахнулися, а священник сумно посміхнувся.
"Прийшла очиститись від гріха, донько моя?"
Священник кинув на неї розуміючий погляд, він відчув грішну душу, але він не усвідомив всю тяжкість гріхів Коромі.
"Суча відьма!"
Одна людина прокричала до Коромі, це була жінка середніх років, вона присіла і закрила тілом своїх дітей.
"Я знаю, це ти влаштувала різанину в Нінбурзі! Ти вбила мого чоловіка!"
Коромі злегка здивувалася, але посмішка швидко осіла на її обличчі.
"Ох, тоді тобі не варто так говорити зі мною, інакше постраждаєш не лише ти"
Загроза зависла в повітрі, друга людина, чоловік середніх років втік геть із святилища, а жінка шоковано завмерла, вона стиснула зуби і продовжила закривати собою дітей. Черниці напружилися і священник вийшов із-за кафедри і встав перед жінкою.
"Це святе місце, тут заборонено проливати кров, але якщо ти спробуєш, тоді ти будеш покарана"
Коромі безрадісно засміялася.
"О ні, ти мене так налякав. Я б вже вбила вас, якби ви не грали цю виставу «героя»"
Вона робить крок ближче, оголюючи свої клики, її очі горять бажанням а руки готові до дій.
Раптом в плече Коромі влітає кришталь льоду, він розбивається, а плече Коромі покривається пекучим льодом. Черниці вилітають з коридорів з глибини бібліотеки. Наступна атака мітить в її шию, але Коромі швидша, вона біжить до священника, плече колить, а один кришталь прилітає в підлогу, поряд з ногою Коромі. Вона пробиває груди священника своєю рукою і використовує його труп як щит.
"Ні! Кристафер!"
"Сучко! Ти пошкодуєш про це!"
Крики черниць лунають, забавляючи Коромі, одна з них підбігає до Коромі і замахується для удару, але Коромі б'є швидше, її нога врізається в живіт черниці, відкидуючи її в стіну. Друга черниця опиняється позаду Коромі, вона викликає кришталі льоду, Коромі розвертається готуючи удар, але різко зупиняється і стрибає до матері з дітьми, вона хапає матір за горло і розвертається до черниць.
"Брудний трюк!" - кричить друга черниця.
"Справді? Використати магію, щоб змусити ворога вбити самого себе це теж брудно" - відповідь Коромі лунає по святилищу, черниця охає, розуміючи, що її розкрили.
"То, що тепер? Ми зробимо все, щоб ти звільнила жінку" - перша черниця виходить наперед.
"Що? Що ти робиш? Ми повинні вбити її за Кристафера!" - друга черниця кричить, але перша жестом змушує її замовкнути.
"Принесіть мені книгу крижаних заклять" - вимога Коромі лунає твердо і загрозливо, діти копошаться біля її ніг, намагаючись біти ближче до матері, яку Коромі, за шию, тримає над землею.
Друга черниця не рухається, стоючи в бойовій стійці, вона готова напасти будь-якої миті, поки перша черниця біжить за книгою заклять. Хвилини минають в напруженій тиші, чується лише хрипле дихання жінки і невпинний плач дітей. Коли перша черниця повертається вона передає книгу заклять Коромі, та відпускає жінки і забирає гримуар. Через мить Коромі рухається, відбиваючи неочікувану атаку.
"Дурепа, чому я така легковажна-!?"
Її викрик обривається другою атакою черниці, лід напав на її бік, сковуючи рухи Коромі, поки перша черниця продовжує натиск. Вона пробиває захист Коромі, готуючись до останньої атаки, вона кидається вперед, але Коромі вдаряє її в живіт, черниця зупиняється і падає на коліна, Коромі тисне на її голову своєю ногою, впечатуючи голову черниці в підлогу. Наступної миті чути нудотний тріск, череп черниці розлітається в боки, залишаючи на своєму місці окровавлену сіро-червону масу, мізки розтікаються по коврику видаючи запах ванілі, друга черниця біліє, при виді розчавленого черепа вона блює. Коромі стрибає до неї і вдаряє по хребту черниці ногою, ламаючи хребці. Черниця паралізована, але все ще жива, вона не може говорити бо давиться блювотиною і кров'ю, жінка з дітьми завмерли, вони не були готові побачити щось таке, Коромі заморожує ноги матері і повільно наближається.
"Ні, будь ласка ні!"
Крики лунаються, жінка намагається втекти, але не може рухати ногами, Коромі наближається, відверто насолоджуючись процесом.
"Будь ласка! Не чіпай їх! Не чіпай мене!"
Коромі не зупиняється, але її серце наче завмерло.
"Ні! Ні! Ні! НІ! Будь ласка, не вбивай їх. Прошу"
Коромі йде далі, благання лунає в її свідомості і викликає дивно-знайоме відчуття.
"Прошу! Благаю! Пощади їх. Вбий мене, але не моїх дітей!"
Жінка продовжує благати, коли Коромі підходить достатньо близько, вона затамувала подих, сама не розуміючи чому.
"Будь ласка, пощади-"
Голова відлітає геть.
"-їх"
Останні слова жінки лунають ехом по святилещу, Коромі готується до насолоди, але її немов щось вдаряє, серце наче зупинилося, а єдина сльоза тече по її щоці.
"Що це?"
Вона торкається рукою щоки, забираючи сльозу, і посинає розглядати її на руці.
"Це... це сльози?"
Наступна сльоза починає котитися, за нею ще і ще і ще.
"Чому? Чому я плачу? Чому це так мені знайомо?"
Перед її очима з'являється сцена села, що горить, ельфи кричать про допомогу, село пожирає вогонь, звуки зупиняються, обриваються голоси і лише лицарі королівства, що продовжують йти та вирізати ельфів. Коромі помічає біловолосу ельфійку, вона старша за Коромі, але дуже на неї схожа, вона кричить шукаючи когось. Коромі відчуває, що це обличчя їй дуже знайоме, вона хоче підійти ближче, але не може поворухнутися. Коромі смикає себе за ноги, але вони відмовляються слухатися, вона кидає погляд на жінку і бачить, як лицар штовхає її вперед. Коромі смикається сильніше, але це немає сенсу. Лицар замахується, Коромі намагається побігти вперед, але не може. Коли меч лицаря вдаряє, з Коромі вилітає лише одне відчайдушне слово.
"Мати!"
Голова ельфійки котиться по землі, її тіло обм'якає і падає на сиру траву. Будинки горять в пекельному полум'ї, лицар ховає меча і йде далі, поки Коромі сповзла на коліна, позаду неї квітючий ліс, пташки співають квіти цвітуть і розпускають, поки Коромі шоковано тримається над травою.
"Що?"
Слова тремтять, коли Коромі їх вимовляє.
"Ах. Це МоЯ МаТіР. Це її я бачила тоді. Але чому? Чому я забула її? ЧОму це сталося? Чому це сталося зі мною?"
Реальність повертається до зору Коромі, вона стоїть над двома маленькими трупами, вони вбиті з особливою жорстокістю, що їх неможливо розпізнати.
"Що я наробила?"
Години минають мов секунди, Коромі стоїть і роздумує. Її постать нависає над тілами, книга заклять вже здобута, тому це місце вже безкорисне для неї, але Коромі...
"Я не Коромі"
Заперечення вилітає з її вуст.
Ти Коромі
Голос лунає зі всюди і нізвідки одночасно, але #Коромі# Селестія не звертає уваги.
"Я Селестія. Але хто тоді Коромі?"
Це ти
Голос знову лунає, але він не доходить до вух Селестії.
"Я більше не можу-"
Селестія вилітає з бібліотеки, її вивертає назовні, шлунок стискається до болю, з її рота виходить рідка глина, земля та сира картопля в перемішку з кров'ю. Її шкіра хворо-бліда, очі напівсфокусовані а червоний в них блідно світиться. Суміш з кров'ю продовжує виходити, відчуття, наче її шлунок от-от вийде назовні, шия стискається а тіло пече. Коли блювотна маса закінчується Селестія витирає рота, вона безсила шкультильгає вулицями, не в змозі сконцентруватися, через кілька метрів вона зупинається, спирається до стін і знову блює, але тепер лише кров'ю. Шлунок стискається, горло розтягується, коли літри крові покидають її тіло, її розум мутнішає з кожною секундою, а кров продовжує виходити, нудота не припиняється, шлунок тисне сильніше і Селестія втрачає свідомість.
Коромі прокидається на сирій землі в калюжі власної крові.
"Огидно. Ця сучка змогла мене принизити, але це не надовго"
Вона встає, сили ще не повернулися, але ходити вона в стані. Коромі шкультильгає вулицею, з часом вона повертається в звичайний стан, але слабкість не зникає, не даючи використовувати магію.
"Допоможіть!"
Хриплий голос лунає з провулку, Коромі всміхається, вона хоче йти далі, але помічає в провулку ельфійку, що виглядає прямо як Коромі.
Вона заходить в провулок і бачить двох волоцюг та прекрасну ельфійку з порваною одежею.
"Завалися" кажеш перший волоцюга і затикає їй рота ганчіркою
"Будеш хорошою дівчинкою, і ми закінчимо швидко" другий волоцюга звучить не зацікавленим, але він підтримує свого напарника.
"Так-так. А тепер розсувай ноги!" волоцюга витягає перед собою ножа
Ельфійка тремтить, але не опирається.
"Сміття" - голос Коромі розноситься провулком.
олоцюги повертаються і помічають її, вони були шоковані почувши голос, але коли побачили милу дівчину, їх посмішки одразу ж повернулися.
"Диви Мецкер, до нас завітала ще одна сучка-ельфійка"
"Я бачу, роби, що хотів, я займуся нею"
Обличчя Коромі закам'яніло, коли вона почула слова волоцьги
"«Ельфійка-сучка», так? Твоя смерть буде болісною"
Її голос лунає спокійно, але погроза відкрита, волоцьга здригнувся, а його друг - Мецкер приготувався до бою. Швидким рухом Коромі знесла голову Мецкера, вона підійшла до другого волоцьги тримаючи милу, але безпомилково погрожуючу посмішку, волоцьга відступає, піт виступає на його лобі, вона точно не очікував такого. Коромі вириває його ребро, крик волоцюги лунає провулком, вона запихує це ребро в горло волоцюги, царапаючи його трахею з середини, але не пошкоджуючи її надто сильно. Вона наступає вперед, тиснучи коліном між ніг волоцюги, тиск постійний, спочатку ледь відчутний, але він постійно посилюється. Лунає нудотний тріск, волоцюга намагається зігнутися, але Коромі прибиває його до стіни провулку його ж ребром, тріск лунає гучніше, тепер волоцюга на межі через больовий шок.
"Ох. Чому ви такі крихкі? Я лише почала ;)"
Коромі цілує волоцюгу, спочатку поцілунок на диво ніжний, але через мить Коромі вириває язик волоцюги, вчіпившись в нього зубами. Вона випльовує його на землю. Мляве тіло волоцюге падає на ногу Коромі, вона відштовхує тіло і плює на нього.
"Гидота"
Ельфійка забилася в кут, вона тремтить і не може нічого сказати, вона лише дивиться широкими очима на Коромі.
"Що таке?"
"Ч-чому ви це зробили?"
Питання зависає в повітрі, поки Коромі намагається зрозуміти вдячність це, чи засудження.
"Тому, що овни хотіли осквернити красу дзеркальну моїй"
"Тому в-ви в-в-вбили ї-їх?"
"Так, вони не заслуговують на життя."
Ельфійка тремтить ще більше.
"А-але, в-вам не п-потрібно бул-ло в-вбиват-ти їх. Я-якби вони п-просто зробили б це, т-тоді вони пішли б далі, і-і все"
Коромі дивується словам цієї ельфійки.
"Дозволити їм згвалтувати себе, лише щоб не мати проблем!? На таке піде боягуз і, якщо ти така, тоді ти не гідна моєї краси!"
Коромі вдаряє ельфійку по голові.
"А-ай!"
"Дурепо! Ти не можеш просто віддатися, щоб тебе потім відпустили! Ти маєш постояти за себе і не ганьбити мою красу!"
"Д-добре, прошу, не б-бийте!"
"Благання нічого не дасть!" - Коромі дає ляпаса ельфійці.
"Давай, зупини мене, або насолоджуйся побиттям!" лунає другий ляпас.
"З-зупини-" - ляпас обриває слова ельфійки.
"Н-ні, п-про-" - удар став сильнішим, ельфійка плаче.
"С-стій-!" - удари не припиняються, один з них вибиває її зуб, ельфійка шокована, Коромі замахується для ще одного удару, але ельфійка кидається на неї і обіймає.
"Прошу, припини, сестро!"
Щось перемикається в голові Коромі, слова доходять аж до її свідомості.
"Сестра?"
"Так, я нарешті знайшла тебе, Селестіє"
"Ні, я не... я не Селестія"
"Га?" - ельфійка здивовано оглядає Коромі
"Ні, ти точно-точно моя сестра - Селестія" - вона обіймає Коромі ще дужче
"Ти вже забула мене? Ні, ти не могла забути свою сестру, але, як мене звуть?"
"Я не-, ти Кароліна" - Коромі починає говорити, але щось перебиває її і називає ельфійку Кароліною.
Вона всміхається - "Так! Ти мене все ще пам'ятаєш!" - Кароліна підстрибує на місці
Коромі завмирає, вона не може зрозуміти, звідкіля знає цю дівчину, але щось всередині змушує її відчувати щось тепле, наче це довгоочікуванна зустріч з рідною душею.
"Ні, ти не так зрозуміла, я тебе не пам'ятаю" - Коромі кладе руки на плечі Кароліни і створює простір між ними.
Кароліна, злегка здивована, відсторонюється, але її вираз одразу змінюється на щасття.
"Нарешті я знайшла тебе, Селестія. Я сподівалася, що ти досі жива, і я не помилилася"
Тепла посмішка сяє для Коромі, але вона все ще сумнівається, вона намагається пригадати, хто ця Кароліна, але шмат пам'яті немов втрачений в пустоті.
"Ти шукала мене? Але чому?"
Запитання невпевненно повисає між ними, Кароліна, трохи спантеличина, швидко змінює свій вираз на зацікавлений.
"Ми ж сестри. Того дня, коли ти пішла до лісу, а я блукала селом, на ратушу напали лицарі, вони спалили ратушу, в якій працював наш батько, і намагалися схопити мене, але матінка встала на захист і сказала, аби я побігла до тебе, щоб втекти разом. Я бігла поки не впала і не втратила свідомість, а коли отямилася, то вже був вечір, село було всіяне попелом, а на краях лісу тебе не було, тож я просто пішла кудись і прийшла в місто." - Кароліна зупиняється, аби витерти сльозу, події того дня все ще не відпускають її.
"Я повинна ще багато розповісти, в тебе теж повинно бути багато історій, можеш поділитися ними зі мною"
Ще одна щира посмішка з'явилася на її обличчі, вона сяяла цікавістю так, що по шкірі Коромі пробігли мурашки.
Виходить, ти моя самопроголошена сестра, так? Добре, підтримаю її гру, користі від цього має бути більше - слова пройшли в голові Коромі, вона ледь кивнула головою і почала.
"Так, але я не хочу ними ділитися, свої історії можуш розповісти, поки ми будемо йти до ельфійської частини міста."
Немов підтверджуючи власні слова, Коромі встає і розвертається, починаючи крокувати до друго половини міста.
"Так. Зажди!"
Кароліна швидко підводиться і підбігає до Коромі, крокуючи з нею в ногу.
"Зажди ж ти! Уф. В тебе швидкий крок. А що з твоїми пальцями?" - ельфійка вказує на оголені кісточки, що залишилися від пальців Коромі.
"Не твоя справа." - Коромі відхиляє питання без можливості відповіді.
"Чому ти така замкнута? Раніше ми завжди ділилися всіма своїми секратами."
"Це було раніше."
"Ти права, багато з того часу змінилося. Ти практично не виросла, дієта?"
"Роки рабства" - відповідь Коромі збиває темп розмови, залишаючи атмосферу зніяковілою.
"О-ох. Мені шкода, пробач, що зачепила старі рани..."
Дівчата продовжують йти у тиші, холодне повітря розвіює волосся сестер, змушуючи його блестіти під місячним сяйвом, контраст між пепельно-глянцевим волоссям Коромі і брудним та закривавленим волоссям Кароліни різкий, на вигляд вони схожі, але наче з різних світів.
"Добре, тоді я почну. Після того дня я блукала по місту, крала їжу, отримувала прочухана за це і ледве зводила кінці з кінцями, кожен день я блукала по різних містах в пошуках тебе, я навіть не знала, чи переживу ніч, чи побачу завтрашній день. Одного дня, в новому місті я розшукувала тебе і помітила групу людей в розіваних одежах, я спитала їх про тебе і вони відповіли, що бачили тебе. Вони повели мене до того місця і..." - тіло Кароліни затремтіло, а на очах виступили краплі сліз, вона обійняла себе руками, зупинившись на мить. Через секунду вона наздогнала Коромі і продовжила йти за нею.
"Вони заманили мене в провулок, затиснули до стіни і робили боляче, потім кинули в провулку і пішли собі далі, наче це була звичайна річ."
Кароліна тихо плакала, продовжуючи йти за Коромі, спогади повертали їй ту біль. Коромі лише мовчала, продовжуючи шлях, наче взагалі не чула розповідь сестри.
"Потім це повторювалося не раз, але я не втратила сил і продовжувала йти, врешті-решт, я знайшла тебе, ті страждання не були дарма."
"Ні, вони були марними" - неочікуванна відповідь Коромі застала ельфійку зненацька
"Ч-чому?"
"Ти повинна була стати сильнішою, щоб ніхто не зміг скористатися тобою, як я. Ніхто не користувався мною, як іграшкою, бо я була сильною" - слова Коромі були сухими і безжальними, її сестру затрясло від них, слова пробивали її несчасне тіло значно гірше, ні те, що вона пережила.
"Ти права, я не була сильною, але, я змогла пройти цей шлях і не зламатися."
і не зламатися - ці слова викликали неочікуванну реакцію в Коромі, вона заціпеніла і приготувалася, ельфійка не розуміє власно реакції, чому ці слова викликали саме таку реакцію. Коромі мимохідь приготувалася до розмови.
"Ох, я також не зламалася, і простояла гідно, прогризши свій шлях власними силами"
"Селестія? Що не так? Я просто розповіла тобі своій шлях, чому ти злишся?"
"Я злюся, бо ти дурепа, яка віддалася в першому провулку і навіть не намагалася постояти за себе!"
"А що я могла зробити? Їх було четверо і мені було 7, я нічого не могла зробити."
"В свої 7 я вже вбила людину."
"Ти вбила людину в 7 років?" - хід розмови прериває раптове питання Кароліни
"Га?- так, я вже вбила сотні"
"Що? Я не очікувала, що ти настільки вправна вбивця"
"Не змінюй тему!" - Коромі не відповідає на запитання, намагаючись люто розпалити сварку
"Ти мила коли злишся, але, будь ласка, не кричи, від гаму мене голова болить"
"Щ-що?" - Коромі преривається на тиху розмову, питання застало її зненацька і обеззброїло
"Дякую, сестро" - тихий і вдячний голос Кароліни грає на контрасті з злісним ревом Коромі
"Гах" - Коромі вздихає, вона не була готова до такої звичайної перепалки, зміна теми від Кароліни збила темп її злості а добро в відповіть на її рев звів на нівець злість, яку викликала звичайна фраза.
Сестри продовжили йти, але тепер між ними тиша, сповнена теплоти від Кароліни. Коромі все ще не може зрозуміти, чому вона дозволяє шафці такі дії, чому вона не можу прикінчити її тут і зараз, її обурення постійно наростає, але варто ельфійці глянути на сестру, як обурення змінюється незрозумілою радістю, що Кароліна поруч.
Світло ліхтарів проходить повз, сестри йдуть темними вулицями міста, попереду видніється площа ельфійської половини. Декілька кроків і вони на місці, засніжена площа виходить до воріт, справи Коромі тут завершені, але щось ще тримає її тут.
"Зайдемо в таверну?" - Кароліна вказує на будівлі неподалік
"Гаразд" - відповідь Коромі швидка, вона прямує до дверей таверни а Кароліна йде слідом
Вони підходять до дверей і відчиняють їх, всередині видно купу ельфів, одні випивають, інші розмовляють, тут навіть присутня молода пара, що прийшла відмітити річницю, а в куті таверни сидять люди, їх шрами вказують на досвідченість в боях а обладунки - на їх професію найманців.
Кароліна і Коромі проходять повз, остання кидає на них важкий погляд, але нічого не каже, один найманець наче впізнав її, але промовчав.
"Дайте, будь ласка, 2 чарки напою дворфів." - Кароліна підійшла до стійки і зробила замовлення
"Що це таке?" - Коромі поглянула на сестру, спантеличина її вибором
"Напій дворфів? Це замінна звичайного пива, смакує не гірше, але не викликає сп'яніння, ми ж ще неповнолітні."
"Зрозуміла. Як ти будеш платити?" - запитання Коромі зависає в повітрі. Кароліна завмирає на секунду і каже.
"Я сподівалася, що ти заплатиш." - Кароліна говорить, з надією на свою сестру.
"Ні, в мене немає грошей, а ще ти повинна сама платити за себе." - відповідь Коромі миттєво гасить надію її сестри на безкоштовну випивку.
"І що тепер? Відмінити замовлення, так?" - розчарування Кароліни проходить між словами.
"Мовчимо. П'ємо і йдемо, поки ніхто не помітив." - план Коромі звеселив дівчину. Працівник підійшов, поклав дві чарки навпроти замовників і пішов по інших справах в таверні
"Але, це неправильно."
"Не хочеш - не пий" - Коромі бере чарку і робить ковток.
"Ум-м. Непогано" - слова виходять поспіхом між жадібними ковтаками Коромі.
Кароліна посміхається, дивлячись на сестру, вона починає пити із своєї чарки, між ними настає тиша.
Гамір в таверні продовжує жити власним життям, як один чолов'яга з групи найманців починає перешіптуватися з своми колегами, його очі стрибають між ними і Коромі, шепіт переростає в відкриту розмову а один відкрито сміється.
"Гей, кого я бачу? Ти хіба не та ельфійка, яку я продав на ринку?" - крик вожака прериває мирну тишу між дівчатами.
Вуха Коромі смикаються, вона стискає бокал, але не рухається.
"То ти привела ще одну? Ви, дві виблядки, йдіть геть з нашого бару!" - добряче випивший найманець кричить до сестер.
Атмосфера згущується, інші ельфи поступово замовкають, вони дивляться на найманців, але нічого не кажуть до них.
"Нам краще піти, не будемо їм заважати, сестро" - Кароліна шепоче до Коромі, яка ледь стримується.
"Сучі діти, замовкніть і дайте мені насолодитися випивкою!" - крик Коромі прорізає повітря.
Раптом працівник таверни притягує Коромі і Кароліну до себе.
"Вам справді краще піти, ці придурки принесуть мені проблеми, якщо ви не послухаєтеся" - спокійний шепіт працівника доходить до сестер.
"Добре, але лише цього разу" - Коромі стискує зуби, але погоджується піти
Вона встає і направляється до виходу. Кароліна здивована капітуляцією сестри, вона думала, що та стоятиме на своєму до останнього. Щось точно не так, Коромі щось задумала.
Кароліна підбігає до сестри, вона впевнена, скоро щось станеться. Коромі стоїть біля дверей, вона кидає погляд на Кароліну, її рука тягнеться до ручки дверей і ламає її, заблокувавши вихід.
"Коромі? Що ти зробила?"
Найманці спантеличено дивляться на Коромі, двоє, що лаялися на неї, затамували подих, а решта приготувалися.
"То ви були там. Тепер кара вас наздогнала" - Коромі кидається на першого охоронця і витягує кісткові перепонки його шиї, голова повисає на шматку шкіри, плоті та сосудах і кровоточить.
Найманці хапаються до зброї, вони перекидують стіл. Інші відвідувачі розбігаються, хтось забивається в кут. один парубок закриває інших гостів своїм тілом, а частина побігла нагору, працівник сховався за стійку. Коромі кидається на стіл, вона пробиває його ударом руки, другим розбиває його надвоє і летить вперед. Вона різко зупиняється, лезо меча зачіпає частину її грудей під шиєю і летить далі, вона стрибає на найманця, двічі вдаряє його по обладунках, але дарма, вона хапає його за шолом і різким рухом ламає його шию, тіло обм'якає, а меч переходить до нового володаря.
Коромі хапає меч і відбиває удар по спині, але другий удар зачіпає її лопатки, вона вдаряє іншого найманця спиною, відкидуючи до стіни і кидається на найманця спереду, решта найманців кидаються до бою: один на допомогу товаришеві, двоє інших в атаку на Коромі.
Жінка вдаряє найманця спереду ногою і кидає його в дерев'яного стола. Вона повертається, швидкий удар, який вибиває повітря з її грудей, кулак прилетів різко, наступний удар блокується рукою Коромі, вона хапає найманця за руку і двічі вдаряє його ногами в груди, наступним рухом вона використовує його тіло, щоб збити іншого найманця з ніг.
Вона з силою вириває передню частину шолома і викидує уламок геть, ельфійка хапає чоловіка за обличчя і здирає шкіру з плоттю, вона вириває ліве око, нерв обривається з нудотним звуком і болючими криками, крок розливається по обличчю мечника, далі Коромі вириває його праве око. Звук жахаючий, крики болючі, сцена шокує решту найманців, вони заціпеніли на секунду, але один встав, взяв меча і кинувся на божевільну, його бойовий клич прервав удар.
Після правого ока, жінка вирвала челюсть найманця, робота була швидка і акуратна, вона вийняла челюсть, не пошкодивши сонну артерію чи голосових зв'язків, тому крики наймаця все ще лунали. Один піднявся і кинувся на Коромі з криком, вона запустила вирвану челюсть в чоловіка і куля пробила його обладунок та кістки, попавши прямо в серце. Тіло впало.
Інші найманці з жахом дивилися, як тіло їх ватажка падало. Троє останніх, хто вижив, один валявся на розтрощеній барній стійці, під ним непритомний і покалічений працівник таверни, другий лежав біля стіни, а третій присів біля другого, свого товариша по зброї.
Зала таверни, раніше сповнена відвідувачами і життям, тепер тсповнена запахом крові, в одній половині зали розтррощенні столи, в іншій частина гостей, що тримають відстань від подій, Коромі стоїть над мертвим тілом, троє останніх найманців з жахом дивляться на неї, на жінку, що вбила половину їх групи за декілька секунд, а посеред зали стоїть Кароліна, вона нерухома, лише дивиться не мигаючими очима на свою сестру, вона не могла навіть уявити, що Коромі здатна на таке, вона не могла уявити, що хтось здатен на таке.
"Тебе вже давно пора прикінчити"
Коромі вирівнюється і крокує до Кароліни.
"Щось в мені змінилося, це через тебе-"
Цокіт взуття ельфійки розходиться по таверні.
"І якщо я прикінчу тебе, то повернуся в норму."
Кроки зупиняються, дівчата стоять одна навпроти одної.
"Прощавай, моя головна біль"
Коромі простягає руку, в повітрі з'являється книга заклинань льоду, вона сяє ефіром готова до використання.
Сяйво пульсує силою, поширюючись по залі, Кароліна завмера в очікуванні незапобіжного, але момент її смерті не настає.
"Кх-х."
Коромі хрипить, вона хапає себе за руку і напружується, але закляття не виходить, шип з льоду, що мав вбити Кароліну не з'являється.
"Чому... Що зв мною не так?"
Крик Коромі марний, їй не вдається змусити своє тіло викликати закляття, мана заповнює книгу, але перетворення на зброю не стається.
"Сестро."
Голос Кароліни світло лунає в голові Коромі, повертаючи її до реальності. Сестра торкається її руки і Коромі застигла від цього жесту.
"Добре."
Слово новою хвилею лунає в голові Коромі. Сестра підходить і обіймає її.
"Ти справді не моя сестра, але в тобі точно є Селестія"
Ім'я, яке вона призерала і кинула у забуття, знову з'явилося в свідомості Коромі.
"Тому я повернуся, коли ти будеш Селестію, а поки прощавай"
Слова лагідна зачіпили свідомість Коромі і пішли геть, разом з Кароліною, полишивши сестру стояти на місці. Голос стих а внутрішння боротьба лише почалася, поки ззвоні тиша заповнювала простір. Коромі стояла на уламках столу, книга висіла в повітрі, як продовження руки, дихання рівне а погляд звернений до особи, якої тут вже немає.