Коромі проходила оживленою площею ринку, деякі люди уникали її, інші - не звертали уваги. Галаслива площа почала стихати, коли посол кричав:

"Увага. Увага, сьогодні, до нас дійшла інформація про масове вбивство в маєтку Сакемото. Вбивця зміг втекти, тож ви усі повинні пройти перевірку, всі підозрілі особи будуть затримані"

Коромі напружується, вона обертається, але ззаду чути голоси охоронців, які вже почали перевірку громадян. Коромі швидко йде в іншу сторону, але попереду чути іншу групу охоронців, по бокам стоять ятки, через які не втекти, а багряна сукня Коромі привертає до неї ще більше уваги, вони шукає шляхи до втечі, але раптом її гукає один охоронець:

"Гей ти! Підходь до мене, негайно!"

Коромі думає, але вирішує виконати наказ охоронця. Вона підходить до нього та питає:

"Так, що вам потрібно?"

Охоронець оглядає її та відповідає:

"Вам потрібно піти зі мною"

Коромі киває і слідує за охоронцем, ззаду до неї підходять ще два охоронці, вони пильно дивляться на неї, але нічого не кажуть.

Через кілька секунд вони підходять до групи заможних людей, охоронець попереду відходить в бік, щоб пани та барони змогли побачити Коромі, вони крадбкома оглядають її і кажуть:

"Так, це вона. Вона поїхала з паном Сакемото до цого маєтку"

Охоронці ззаду різко хапають Коромі за руки, але вона виривається, хапає руку одного охоронця та, різким рухом відриває частину шкіри та плоті з його кисті, наступним рухом вона ламає його рук об своє коліно та, обірвавши передню частину його шиї, кидає його обм'якле тіло на другого охоронця позаду, обертається до третього охоронця, та кидається на нього, але її ривок обриває різький біль в спині, вона обертається та бачить, як група лицарів біжить до неї, а один, що прибіг найшвидше, вже замахується вдруге, щоб завдати удару. Коромі ухиляється, хапає лицара за руку, а іншою своєю рукою вона з силою вдаряє по його шолому, від удару шолом гнеться, а з заборла вилітають декілька капель крові і тіло лицара обм'якає, Коромі знову обертається до третього охоронця, але він, разом із панами та баронами вже кивав п'ятами, тому Коромі повернулася та приготувалася.

Група з, щонайменше двадцяти лицарів накинулися на Коромі, вона захищалася:

Другому лицареві вона обірвала обладунок, пробила його оголену грудну клітину, витягла шмат ребра та встромила його в очі третього охоронця, пробивши заборло.

Слідом на неї накинулися четвертий, п'ятий та шостий, вона вдарила в пах п'ятаго, але пошкодила ногу, з якої тепер почала йти кров, далі вона вихопила його меч і завдала рублячого удару по шостому і четвертому, останній трохи відступив, але шостий, колячим ударом пробив груди Коромі, вона похитнулася, але не зупинилася, вона почала безперервно бити та рвати, спочатку Коромі вирвала руку шостого, потім вона розтрощила його обладунок, шматки якого полетілив четвертого, який намагався вдарити її, далі вона вирвала три ребра та пробила ними заборло сьомого, який намагався вдарити її в спину.

Шостий лежав на бруківці та ледь рухався, а четвертий пішов в чергову атаку, але Коромі відкинула його в восьмого ударом ноги, вона підняла меч шостого, та встромила його в дев'ятого, який, впустивши від шоку меча, біг на неї в прямій атаці, удар був таким сильним, що Коромі мечем прибила дев'ятого до стіни справа, восьмий підняв свого меча та розрізав живіт Коромі, вона, не гаячи часу декількома ударами пробила обладунок, а слідом розтрощила живіт восьмого.

Десятий та дванадцятий випхнули Одинацятого вперед на Коромі, яка відкинула його ударом ноги, але десятий та дванадцятий пробили її груди та живіт своїми мечами, дванадцятий витяг меча та розсік пелече Коромі, а десятий, з силою та хрускітом ребер Коромі нарешті дістав меча, Коромі була шокована, вона ледь не впала, але, пересиливши себе, вона змогла схопити десятого за рук та вдарити ним дванадцятого, потім вона силою зняла їх шоломи та перерізала горлянки.

Тіла впали, але одразу за ними вибігли тринадцятий, чотирнадцятий, п'ятнадцятий та шістнадцятий, тоді Коромі вже усвідомлювала, що вибору немає, вона викликає магію пожирання і обладунки лицарів, що бігли на неї, впали, а їх тіла зникли, останні четверо заціпеніли від страху, Коромі робить крок їм на зустріч, але її зупиняє блювота, з її рота виливається ріка крові і вона падає безсвідомості.

Через деякий час Коромі приходить в свідомість, її тримають за руки два охоронці, позаду і попереду її проводжають ще восьмеро, вона знесилена настільки, що не можу навіть рухоти головою, а з її рота йде цівка крові. Її ліва рука болісно пульсує, поширюючий біль на плече та ліву частину грудей.

Коли охоронці заходять в кімнату вони починають говорити:

"Ми схопили вбивцю пана Сакемото, вона виявилася жінкою, і вона була дуже сильна, з нашого загону в боєздатному стані залишилося лише четверо людей, двоє втратили зір, один з поламними ребрами, всі інші - загинули. Ми принесли її живою, як ви й наказали."

"Ви справилися з завданням, хоч ми недооцінили її, але тепер вона туд, щоб отримати своє покарання, цим покаранням буде - негайна страта спаленням на вогнищі"

Коромі усвідомлює свою долю, вона хоче боротися, але не може, як раптом, вона відчуває, як пульсація в її руці зусилюється, вона вирішує ризикнути, щоб вижити.

Коромі викликає магію пожирання, двоє охоронців, що тримали її раптом зникають, залишаючи після себе лише кров, Коромі встає, четверо охоронців спереду миттєво розчепляються на місці, всі присутні шоковані, а на обличчі Коромі з'являється посмішка.

"Що це за хуйня!?"

Коромі піднімає погляд і бачить короля, обличчя якого застигло в шоці.

"Ви привели мене до короля? Чудово, тепер всі присутні - мої заручники"

Король шокований заявою Коромі, присутні слуги, залишки лицарів та ще одна група з 20 військових застигли, після невеликої паузи король промовляє.

"Як таке можливо? На тобі немає живого місця, ти стікаєш кров'ю, але все одно стоїш рівно, і як ти взагалі смієш говорити таке, охороно, вибити її, негайно!"

Військові підступають ближче до Коромі, вони налякані її силою, але вони готові напасти будь-якої миті. Четверо військових підходять і миттєво зникають, залишаючи лише калюжу крові та обладунки, всі інші військові роблять крок назад, вони швидко оглядають місце, де зникла четвірка, слідом переводячи погляд на Коромі

"Ще один крок і зникнете, як ці четверо"

Військові завмирають, очікуючи наказів. Слуги, якнайшвидше покидають залу, хтось швидко йде, хтось тікає, хтось спотикається, встає і біжить. Коли король промовляє, в залі не зилишилося нікого, окрім війська, Коромі і самого короля.

"Що ти хочеш?"

Коромі ширше посміхається.

"Я хочу, щоб мене відпустили та оголосили невинною, а ще я хочу постійний доступ до королівської бібліотеки"

Король обдумує вимогу, він ретельно зважує варіанти, потім відповідає

"Гаразд. Військо, відступити"

Коромі вдоволено пісміхається, поки військо відстпає, далі вона йде до бібліотеки, проходячи коридорами, вона заходить в бібліотеку, замикає двері, та падає на коліна, її зір пливе, блювота з крові підступає до горла, її ліва рука затверділа, плече почорніло а темні висики тягнуться під шкірою по її грудях, але через кілька секунд вона тяжко піднімається, вона йде поміж стелажів з книгами.

"Мені потрібно більше сили"

Вона йде до стелажа з книгами заклять, біля книги заклять тіні вона бачить ще одну книгу - Книгу Заклять Криги.

Вона відкриває книгу, але всередині нічого немає, лише карта, яка вказує на ельфійське село поміж кригових гір Північного Королівства.

Коромі виходить з королівського замку, на її руках, а позаду понівічене тіло прислуги, вона злизує кров з губ і вирушає до кордону королівств. Проходячи місцевим ринком, люди стороняться її, хтось тікає геть, хтось забивається всередину ятки, ховаючись, поки Коромі йде вперед. Виходячи з ринку, перед нею простилаються будинки і стіна міста, що видніється на горизонті, вона йде, містяни закривають вікна та забігають в будинки, щойнопобачивши її, вартові продовжують стояти і не зважати на неї, але всі вони помітно нервують при її вигляді. Коромі підходить до виходу з міста, туди, де стіну переривають ворота, які охороняються лицарами королівства, черга з людей зникає, коли вони чують її кроки, а охоронці збираються, перекриваючи шлях назовні:

"Ми повинні перевірити ваш пропуск, п-пані"

Коромі зупиняється і відповідає:

"Мої кулаки - мій пропуск, показати зблизька~?"

Охоронець напружується, але наперед нього виходить досвідчений, сивоволосий воїн, він стає навпроти Коромі і готується дістати свого вірного меча:

"Коромі, якщо король звільнив тебе від вбивства, то це не означає, що тобі все дозволено, показуй пропуск або йди геть!"

Коромі робить крок вперед:

"Тоді прожени мене, сподіваюся ти протримаєшся довго"

Воїн дістає меча та кидається вперед на Коромі, вона Відстрибує вбік і вдаряє воїна ногою, він різко зупиняється, скривлюється, але швидко оговтується від удару, воїн замахується і робить удар мече вбік Коромі, вона ухиляється, але меч зачипляється за її ліву руку, залишаючи невеликий поріз. Коромі кидається вперед на воїна, він робить рублячий удар вперед, але Коромі стрибає і вдаряє його ногою в лице, воїн відлітає назад, але швидко робить удар знизу вверх, залишаючи глибоку рану на тілі Коромі, вона хитається. Удар зачепив її сильніше, ніж вона була готова. Коромі секунду просто стоїть, воїн користується цим і кидається на неї вперед мечем, але перш, ніж він встигає зреагувати, Коромі вдаряє його кулаком, відкидаючи його голову в бруківку, воїн отримує сильне пошкодження, він намагається встати, але нога Коромі трощить його голову на шматки, кров і мозкова рідина розтикаються по бруківці. Один з охоронців блює від огиди.

Коромі піднімає за ногу обезголовлене тіло та відкушує шматок м'яса, оголюючи м'язи, кістку та м'ясо, нервові закінчення стирчать, обірвані кликами Коромі. Вона, тримаючи тіло за ногу, вдаряє його нищівною силою об брукіку, грудна клітина розлітається, товста кишка та шлунок вилітають, кров розлітається повсюди, кістки розтрощені, а тіло впечатане в бруківку:

"Якого біса!? Як ти посмів зачепити моє обличчя, сучий ти син! Як тобі таке, більше немає тієї ж розваги, чи не так? На що ти взагалі розраховував роблячи таке? Уф, тепер ти мені не перешкода, безмозкий шмат лайна"

Охоронці, шоковані реакцією Коромі відходять подалі, починаючи бігти геть. Коромі робить декілька глибоких вдохів та видохів і йде вперед.

Метель зусилюється, ліс здається нескінченник, тіло Коромі набуло синього віддтінку, її порвана сукня зовсім не зігріває, а ноги тонуть в снігу. Вона виходить на вершину пагорба, в далечі видно світло ліхтарів, що освітлюють віконця села, а на центральній площі селяни зібралися в купу. Коромі падає на сніг:

"Ні, я повинна йти далі, тільки не зараз"

Вона намагається встати, але ноги її не слухаються, руки тремтять, а зір затуманюється

"Я... повинна..."

"Селестіє? Це ти?"

Коромі бентежиться, вона чує голос, він далекий, але рідний

"Селестія! Господи, я вже думала не побачу тебе більше! Будь ласка, більше не заходь так глибоко в ліс"

"Ш-що...?"

"Селестія, тобі не слід напружуватися, ти зараз в поганому стані, просто відпочинь, ти заслуговуєш на сон, моя люба"

"Сон?... Так, я відчуваю втому, але я повинна йти далі, там, далі, село..."

"Не кажи дурощів, тобі потрібно поспати"

"Пробач, але я повинна йти"

"Ух... Ти завжди була такою непосидючею. Гаразд, коли захочеш відпочити - повертайся, моя люба"

"Чому ти називає мене сою любою? Хто ти?"

"Тобі час йти, тебе чекають"

"Стривай! Хто ти?"

"Колись ти це зрозумієш. До зустрічі ;*"

"Стривай! Ні, зажди!"

Коромі різко прокидається, вона піднімається і оглядає місце. Вона знаходиться всередині якогось будинка, за столом хтось сидить. Ельф повертається до Коромі і каже:

"Ти прокинулася? В тебе був тривожний сон, чи не так?"

"Хто ти, в біса, такий?"

"Я тебе врятував, тож в тебе немає причин говорити в такому тоні. Я - #####"

"Що? Хто ти?"

"Га? Кажу, я - #####"

"Гаразд, до біса. Де я?"

"Ех, ти в селі 'Кригоцвіт'. Ми як раз обговорювали певну подію на площі, як ти зайшла в село, в тебе була обідрана сукня, твої руки та голова були в крові, ноги та руки сині від холоду, а ти не могла вимовити й слова. Наш голова вийшов і запитав, що сталося, але ти впала на землю, тож ми віднесли тебе до лікарні, ти була без свідомості дві години. Ще я відремонтував твою сукню"

"Що? Я прийшла? І чому ви такі добрі до закривавленої незнайомки, як я?"

"Ми подумали, що ти прийшла за допомогою, чи щось таке. Ти була в біді, це точно, тому ми й допогли"

"Ви, ельфи, надто добрі, це вас погубить"

"Не кажи так, начи ти не ельф"

"Так, але я навчилася ненавидіти сучих людей"

"Гей! Ти ще замала для таких слів, впевнений, твоїй матері не сподобається, якщо вона почує від тебе таке"

"Моя матір мертва"

"Е...е-ех. Пробач, я не знав, я не хотів тебе зачепити"

"Це й відрізняє вас від людей"

"Я-ем, думаю, мені варто залишити тебе наодинці"

Каже ельф і виходить з будинку.

"Сука, я надто розслабилася. Я тут лише за книгою заклять і все, вони лише простодушні ельфи, тож чому, чому вони немов мої рідні?"